26 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 753/25034/24
Провадження № 22-ц/4815/394/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Маковієм Віктором Володимировичем на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17 листопада 2025 року (ухвалене у складі судді Венгерчук А.О., повний текст рішення суду складено 26 листопада 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
17 грудня 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Дмитришин М.П., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов обґрунтовував тим, що 23.02.2021 ОСОБА_2 позичив у нього 200 000 доларів США і зобов'язався їх повернути до 31.12.2021 та сплатити відсотки у розмірі 2,5% в місяць, про що дав відповідну розписку.
Станом на 17.12.2024 борг не повернуто, відповідач у добровільному порядку відмовляється повертати грошові кошти.
Просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 200000 доларів США боргу та 220000 доларів США відсотків за користування грошовими коштами та судові витрати по справі.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 17 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 200000 (двісті тисяч) доларів США та 220000 (двісті двадцять тисяч) доларів США відсотків від суми позики.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15140 гривень та 605 гривень 60 копійок сплачених за подання заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову згідно ухвали Острозького районного суду Рівненської області від 31 березня 2025 року зберігають свою дію до набрання законної сили цим судовим рішенням.
Рішення мотивовано тим, що наявність у позивача оригіналу боргової розписки свідчить, що зобов'язання відповідача за вищевказаним договором позики від 23.02.2021 не виконано, що є підставою для задоволення позову.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Маковія В.В. оскаржив його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_2 у даній справі заявив, що він кошти у ОСОБА_1 не отримував, боргову розписку не підписував, в копії боргової розписки міститься не його підпис, тобто підпис підроблений.
Згідно висновку експерта №СЕ-19/118-25/7854-ПЧ від 28.08.2025 встановити чи не виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в борговій розписці від 23.02.2021 самим ОСОБА_2 , чи іншою особою не виявляється можливим по причині вказаній в дослідницькій частині із якої встановлено, що експерт не може однозначно встановити чи виконаний підпис ОСОБА_2 оскільки надані зразки підпису відповідача мають значну розбіжність у часі.
Виходячи з висновку експерта, який зазначив про неможливість вирішення питання про виконавця ні в категоричній ні у вірогідній формах, у суду першої інстанції були відсутні підстави задовольняти позовні вимоги до ОСОБА_2 за відсутності достовірного доказу, що саме відповідач підписував боргову розписку від 23.02.2021
Фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами нібито укладеного сторонами договору позики (боргової розписки) від 23.02.2021 позивач надав відповідачу суму позики, яку він зобов'язувався повернути у повному обсязі до 31.12.2021 року.
Таким чином, позикодавець (позивач) відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 31.12.2021 року.
Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
22 січня 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Дмитришин М.П., подав відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність рішення суду.
Вказує, що причиною результату дослідження справжності підпису стали дії самого відповідача. Листом від 31.07.2025 року було зобов'язано ОСОБА_2 зазначені зразки або клопотання про їх витребування подати на адресу Острозького районного суду в строк до 15 серпня 2025 року. Однак, станом на 18.08.2025 року зазначені зразки не були подані на адресу Острозького районного суду. З врахуванням вищевикладеного, виконання судової експертизи проведено по наданих раніше зразках.
Відповідач у ході розгляду справи у суді першої інстанції не довів підставність своїх заперечень проти позовних вимог, не спростував самих позовних вимог, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність їх задоволення.
Зі змісту розписки від 23.02.2021 року слідує, що сторонами було погоджено розмір процентів від суми позики, які мали бути сплачені позичальником (відповідачем), та періодичність їх сплати - 2,5% в місяць. Отримані у позику кошти та проценти за користування ними відповідач зобов'язувався повернути до 31.12.2021 року. Станом на 01.01.2022 відповідач своє зобов'язання не виконав, процентів не сплатив та продовжив користуватися отриманими коштами.
Відповідно, період з 24.03.2021 (дата, у яку мала бути здійснена перша виплата за процентами) по 24.11.2024 (дата звернення із позовом до суду) є правильним для обрахунку, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, позика не повернута, проценти за користування нею не сплачені. Розписка від 23.02.2021 додаткових умов з цього приводу не передбачає та обмежень щодо строку нарахування процентів не містить.
Просить про залишення рішення без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 23.02.2021 ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 200 000 доларів США і зобов'язався їх повернути до 31.12.2021 та сплатити відсотки у розмірі 2,5% на місяць, про що дав відповідну розписку.
Відповідач ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечує, покликаючись на не підписання ним вищезазначеної розписки.
Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 11 квітня 2025 року, для встановлення належності ОСОБА_2 підпису, виконаного від імені ОСОБА_2 у борговій розписці від 23.02.2021 року, призначено судову почеркознавчу експертизу.
На адресу Острозького районного суду Рівненської області супровідним листом від 24.06.2025 № 19/118/7/5-9942 було надіслано клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для висновку судового експерта, а саме достовірно належних вільних зразків ОСОБА_2 по термінах, що і досліджуваний підпис охоплювали цей термін на 15 різних різнохарактерних документах (і можливості виконаних в заявах прийому на роботу, на відпусту, автобіограф особових справах працівника, нотаріально посвідчених, банківських, пенси справі, відомостях про отримання пенсії, тощо).
18.08.2025 на адресу Рівненського науково-дослідного Експертне-криміналістичного центру МВС України у відповідь на зазначене клопотанні надійшов лист із Острозького районного суду Рівненської області ви 18.08.2025 №753/25034/24/4344/2025, де зазначено: "Листом від 31.07.2025 року було зобов'язано ОСОБА_2 зазначені зразки або клопотання про їх витребування подати на адресу Острозького районного суду в строк до 15 серпня 2025 року. Однак, станом на 18.08.2025 року зазначені зразки не були подані на адресу Острозького районного суду. З врахуванням вищевикладеного просимо виконання судової експертизи провести по уже наданих зразках".
Згідно висновку експерта № СЕ-19/118-25/7854-ПЧ від 28.08.2025 встановити чи не виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в борговій розписці від 23.02.2021 самим ОСОБА_2 , чи іншою особою не виявляється можливим по причині вказаній в дослідницькій частині із якої встановлено, що експерт не може однозначно встановити чи виконаний підпис ОСОБА_2 оскільки надані зразки підпису відповідача мають значну розбіжність у часі.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що "тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок".
Вказаний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).
Наявний у позивача оригінал розписки підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 позики у розмірі 200000 доларів США із зобов'язанням їх повернути до 31.12.2021 та сплатити відсотки у розмірі 2,5% на місяць.
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19 (провадження № 61-1059св22).
Відповідач не посилався на наявність інших правовідносин, які склалися між сторонами та не надав доказів, якими такі обставини підтверджуються.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_2 порушив свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів. Вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За встановлених судом обставин, висновок місцевого суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 23.02.2021, в розмірі 200 000 доларів США, та 220 000 доларів США відсотків за користування грошовими коштами є правильним.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, належних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Маковієм Віктором Володимировичем залишити без задоволення, а рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Ковальчук Н.М.
Хилевич С.В.