Житомирський апеляційний суд
Справа №283/2093/24 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.
Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.
30 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Панкеєвої В.А., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №283/2093/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Тимошенка А.О. в м. Малин Житомирської області,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України грошові кошти в розмірі 600 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 216 000 грн на відшкодування витрат на юридичну допомогу, а всього 816 000 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 10.07.2018 Офісом Генерального прокурора до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості щодо кримінального провадження за №42018000000001685. Вказує, що 24.02.2020 у вищевказаному кримінальному провадженні йому старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції (ГСУ НП) України Колотигіною Т.В. за погодженням з прокурором Офісу Генерального прокурора Ганжою О.М. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України. Зазначає, що 25.02.2020 постановою прокурора Офісу Генерального прокурора Ганжі О.М. матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1 виділені з кримінального провадження №42018000000001685 в окреме провадження, якому присвоєно №12020000000000164. Вказує, що 29.05.2020 Офісом Генерального прокурора затверджено обвинувальний акт ГСУ НП України у кримінальному провадженні №12020000000000164 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України та скеровано його до суду. Зазначає, що 10.08.2020 постановою прокурора Офісу Генерального прокурора О.Журавльова матеріали кримінального провадження виділені з кримінального провадження №42018000000001685 в окреме провадження, якому присвоєно №12020000000000776. Вказує, що 10.08.2020 у кримінальному провадженні №12020000000000776 йому заступником Генерального прокурора Симоненком О.Ю. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України. Стверджує, що 17.11.2020 Офісом Генерального прокурора затверджено обвинувальний акт ГСУ НП України у кримінальному провадженні №12020000000000776 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України та скеровано його до суду.
Зазначає, що ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 27.11.2020 у справі №283/1119/20 кримінальне провадження за №12020000000000164 по обвинуваченню його в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України об'єднано із кримінальним провадженням за №12020000000000776 по обвинуваченню його в скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України в одне провадження. Постановою від 19.12.2022 прокурор Офісу Генерального прокурора Дубчак Н.С. відмовилась від підтримання державного обвинувачення в частині (за епізодом) в кримінальному провадженні №12020000000000164 за ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України. Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 03.02.2023 у справі №283/1119/20 його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 30.11.2023 залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора другого відділу другого управління 2 процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора Дубчак Н.С., а вирок Малинського районного суду Житомирської області від 03.02.2023 щодо нього залишено без зміни. Постановою від 18.07.2024 колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30.11.2023 відносно нього залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення. Таким чином, виправдувальний вирок Малинського районного суду Житомирської області від 03.02.2023 у справі №283/1119/20 відносно нього набув статус остаточного. У зв?язку з цим він набув права на відшкодування шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру).
Зазначає, що період перебування під слідством та судом складає 3 роки 9 місяців 6 днів. Вказує, що гарантований державою мінімальний розмір компенсації моральної шкоди за перебування під слідством та судом складає 361 600 грн. Стверджує, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. Перебування під слідством і судом, безумовно негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало непоправних душевних страждань. Стверджує, що він постійно перебував у стресовому стані, погіршились його стосунки з оточуючими людьми через те, що він був вимушений приймати участь у слідчих та судових діях. Вважає, що виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості обґрунтованим буде розмір моральної шкоди в сумі 600 000 грн. Крім того зазначає, що ним були понесені витрати на оплату послуг адвоката (юридичну допомогу) в сумі 216 000 грн. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди та грошові кошти, сплачені за надання юридичної допомоги, в розмірі 216 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Національна поліція України та Офіс Генерального прокурора подали апеляційні скарги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги Національна поліція України зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що згідно даних інформаційно-пошукової системи «Канцелярія» за картотекою вхідної кореспонденції громадян у відділі документального забезпечення ГСУ, а також відповідно до відомостей системи «МІА: Документообіг» інформація щодо надходжень звернень ОСОБА_1 або осіб, що діяли в його інтересах, про визначення розміру відшкодування шкоди, а також інших заяв, скарг чи запитів відсутня. Крім того зазначає, що згідно даних автоматизованої інформаційно-пошукової системи, за допомогою якої до 06.11.2023 здійснювався облік та реєстрація вхідної кореспонденції НПУ, а також згідно з даними системи електронного документообігу НПУ записів про реєстрацію в департаменті звернень ОСОБА_1 , або осіб які діяли в його інтересах не виявлено. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 з відповідною заявою про визначення розміру завданої йому шкоди ані до НПУ, ані до Офісу Генерального прокурора не звертався, що свідчить про безпідставність вказаного позову та про наявність підстав для відмови у його задоволенні. Вказує, що позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинного зв'язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. При цьому, повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та заподіяною шкодою.
Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановивши відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, що хвороби, на які посилається позивач, як на підстави для стягнення моральної шкоди, пов'язані з незаконним повідомленням про підозру та перебуванням позивача під слідством та судом, а також, що дані хвороби вже існували на момент повідомлення позивачу про підозру - на підставі лише тих фактів, що позивачу було оголошено про підозру та останній перебував під слідством і судом - задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. Разом з цим, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні наведено розрахунок, який здійснюється судом виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2025 рік» складає 8000 грн., тоді як, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її незаконного збагачення. Звертає увагу на те, що згідно абзацу сьомого статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму складає - 1 600 грн. Відтак, оскільки загальний строк перебування позивача під судом та слідством становить 45 місяців та 6 днів, тому розмір відшкодування моральної шкоди, на який може претендувати позивач, становить 72 320 грн (45 місяців х 1600 грн + 1600 грн/30 календарних днів*6 днів = 72 320 грн).
Звертає увагу на те, що до позовної заяви в частині відшкодування витрат на правову допомогу надано копію договору про надання юридичних послуг та правової (правничої) допомоги від 02.04.2021, копію додаткової угоди №1 від 02.04.2021, відповідно до якої година роботи адвоката коштує 2 000 грн та копію акту виконаних робіт. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували час, витрачений на виконання відповідних робіт і послуг позивачем не надано. Вважає, що вказані документи не підтверджують факту надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом кримінальної справи №283/1119/20, а лише вказують на те, що між позивачем та адвокатом Кузнецовим А.С. існують договірні відносини щодо надання йому юридичних послуг. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що ОСОБА_1 повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. При цьому, повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та заподіяною шкодою. Зазначає, що судом першої інстанції вказано, що ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн. У той же час, суд першої інстанції обрахував моральну шкоду, виходячи з розміру мінімальної місячної заробітної плати 8000 грн., яка встановлена ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Зазначає, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 361 600 грн.
Звертає увагу на те, що позивачем до суду першої інстанції надано копію договору про надання юридичних послуг та правової (правничої) допомоги від 02.04.2021, копію додаткової угоди №1 від 02.04.2021, відповідно до якої година роботи адвоката коштує 2 000 грн., копії актів виконаних робіт та квитанцій про сплату гонорару адвоката. Поряд з цим, наявність договору, додаткової угоди, актів та квитанцій не є автоматичною підставою для стягнення заявленої суми. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували час, витрачений на виконання відповідних робіт і послуг, позивачем не надано. Позивачем не надано жодних письмових документів (заперечень, клопотань, письмових виступів у судових дебатах, тощо), які підтверджують факт надання правової допомоги та складання таких документів. Також, у доданих до позовної заяви актах виконаних робіт відсутня конкретизація по якій судовій справі адвокатом Кузнєцовим А.С. надавалась правова допомога, а також відсутнє яке-небудь підтвердження, зокрема у вигляді журналів судових засідань, журналів входу/виходу з приміщення суду, або інших належних та допустимих доказів, які підтверджують факт надання такої правової допомоги. Враховуючи вищевикладене просить змінити рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року в частині стягнення моральної шкоди шляхом зменшення її розміру та скасувати в частині стягнення сплачених коштів за надання юридичної допомоги в розмірі 216 000 грн з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
23 лютого 2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що право особи на звернення до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу передбачено ч. 1 ст. 16 ЦК України. Вказує, що позовна заява про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду подана ОСОБА_1 до суду 06.09.2024, з моменту отримання копії позовної заяви Національна поліція України, в разі наявності наміру врегулювати питання щодо відшкодування шкоди в досудовому порядку, мала можливість це зробити, однак жодних пропозицій з даного приводу ОСОБА_1 не надходило. Зазначає, що під час винесення рішення суд першої інстанції дослідив всі обставини, які стосувалися заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, та задовольнив вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 500 000 грн., з яких 361 600 грн мінімальний розмір моральної шкоди, який гарантовано підлягає відшкодуванню в разі незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності. Вказує, що аргументи апелянтів про недоведеність розміру витрат на юридичну допомогу, яка надавалась ОСОБА_1 під час досудового слідства та судового розгляду справи спростовуються доказами, які досліджувались судом першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.07.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження №42018000000001685 за ч. 2 ст. 240 та ч. 2 ст. 364 КК України.
24.02.2020 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України у кримінальному провадженні №42018000000001685.
25.02.2020 з матеріалів кримінального провадження №42018000000001685 були виділені в окреме провадження №12020000000000164 матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України та внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
29.05.2020 затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020000000000164 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України.
10.08.2020 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України у кримінальному провадженні №42018000000001685.
В цей же день з матеріалів кримінального провадження №42018000000001685 були виділені в окреме провадження №12020000000000776 матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 240 КК України та внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
17.11.2020 затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020000000000776 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 240 КК України.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020000000000164 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України та обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020000000000776 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 240 КК України надійшли до Малинського районного суду Житомирської області і ухвалою від 27.11.2020 об?єднані в одне провадження у справі №283/1119/20.
19.12.2022 прокурор відмовився від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні №12020000000000164 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України.
Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 03.02.2023 у справі №283/1119/20 ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 30.11.2023 вирок Малинського районного суду Житомирської області №283/1119/20 від 03.02.2023 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18.07.2024 ухвала Житомирського апеляційного суду від 30.11.2023 також залишена без змін.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що незаконне повідомлення позивачу про підозру та перебування його під слідством і судом саме по собі завдає йому моральних страждань і він має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Визначаючи строк перебування позивача під слідством і судом, суд першої інстанції вважав, що його початком є 24.02.2020 (день повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 4 ст. 240 КК України у кримінальному провадженні №42018000000001685), а останнім днем є 30.11.2023 (день набрання вироком Малинського районного суду Житомирської області від 03.02.2023 року законної сили), тобто позивач перебував під слідством і судом 45 місяців та 6 днів. Таким чином, оскільки період перебування позивача під слідством і судом складає 45 місяців та 6 днів, розмір морального відшкодування не може бути меншим за 361 600 грн. Враховуючи викладене, а також те, що позивачу двічі незаконно було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, суд першої інстанції вважав, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного перебування під слідством та судом в розмірі 500 000 грн. Позивачем надано суду докази понесення витрат на юридичну допомогу в межах кримінального провадження, оскільки в актах виконаних робіт наявний детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та час, витрачений на виконання цих робіт. Квитанціями до прибуткових касових ордерів підтверджується здійснення позивачем витрат на оплату послуг адвоката, відтак позивач має право на відшкодування коштів, сплачених за надання юридичної допомоги в розмірі 216 000 грн.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Щодо відшкодування моральної шкоди відповідно до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР (далі - Закон №266/94-ВР).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У частині другій статті 1 Закону №266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону №266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
У статті 4 Закону №266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону №266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 7 100 грн., та 8000 грн з 01 квітня 2024 року.
Позивач перебував під слідством та судом з 24.02.2020 по 30.11.2023, що складає 45 місяців та 6 днів. Вказане не заперечується сторонами.
Відповідно гарантований Законом №266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди складає 361 600 грн ((8000 грн х 45 місяців = 360 000 грн) + (8000 грн : 30 календарних днів х 6 днів = 1 600 грн)).
ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №306/701/20 (провадження №61-3676св22), від 14 вересня 2022 року у справі №415/1009/21 (провадження №61-18055св21),від 30 вересня 2022 року у справі №753/4724/21 (провадження №61-947св22), від 05 жовтня 2022 року у справі №373/1292/20 (провадження №61-6909св22), від 09 листопада 2022 року у справах №461/422/21 (провадження №61-8158св22) та №296/4523/19 (провадження №61-18635св21) зазначено, що статтею 13 Закону №266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом №266/94-ВР не передбачено. Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі №521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі №466/2780/21 вказано, що здійснення слідчих дій під час розслідування кримінальної справи належить до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного спеціальним законом. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди в силу положень Закону України №266/94-ВР.
Враховуючи строк перебування позивача під слідством і судом (45 місяців і 6 днів), гарантований Законом №266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди не може становити менше ніж 361 600 грн.
Водночас суд першої інстанції не навів вагомих і переконливих аргументів на підтримку того, що розмір відшкодування позивачу моральної шкоди має бути фактично збільшений порівняно з мінімальним - до 500 000 грн.
Колегія суддів враховує, що розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантований спеціальним законом, має бути не більш, аніж достатнім для покриття немайнових втрат особи, і не має призводити до її безпідставного збагачення.
Керуючись принципами виваженості, розумності, справедливості та співмірності, беручи до уваги, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення немайнових втрат потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок держави, колегія суддів за обставин цієї справи (характер кримінального обвинувачення, строк перебування під слідством і судом) дійшла висновку, що розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Держави Україна на користь позивача, слід визначити у розмірі 361 600 грн.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але неправильно застосовано приписи статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у сукупності зі статтею 23 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції у частині визначення розміру відшкодування завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, і зменшення цієї суми з 500 000 грн до 361 600 грн.
Щодо відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
До правової допомоги належать консультації, роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону №266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №750/958/20 (провадження №61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі №127/9332/22 (провадження №61-5746св23) вказано, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону №266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Отже, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), акти виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення (інструкція) з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі №201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі №461/2033/23.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, серед іншого, просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 216 000 грн у рахунок компенсації витрат, понесених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні та стягуючи з Державного бюджету України витрати у вигляді сплачених сум за надання правничої допомоги у кримінальному провадженні у розмірі 216 000 грн., суд першої інстанції, керувався тим, що позивач надав суду: - договір про надання юридичних послуг та правової (правничої) допомоги від 02.04.2021; - ордер на надання правничої (правової) допомоги від 09.04.2021, виданий адвокатом Кузнецовим А.С.; - додаткову угоду №1 до договору про надання юридичних послуг та правової (правничої) допомоги від 02.04.2021; - акти виконаних робіт №1 від 21.01.2022, №2 від 30.01.2023, №3 від 20.01.2024 та № 4 від 23.07.2024; - квитанції до прибуткових касових ордерів від 19.12.2022, від 27.01.2022, від 12.04.2021, від 03.02.2023, від 30.01.2023, від 23.07.2024 та від 30.11.2023; - посвідчення адвоката Кузнецова А.С. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору про надання юридичних послуг та правової (правничої) допомоги від 02.04.2021 за послуги, надані адвокатом, клієнт сплачує суму, обумовлену домовленістю сторін. Не підтвердження внесення сум гонорару адвокат надає клієнтові, на його вимогу, квитанцію до прибуткового касового ордеру.
Пунктом 2 додаткової угоди №1 до договору про надання юридичних послуг та правової (правничої) допомоги від 02.04.2021 визначено, що розмір гонорару адвоката становить 2000 гривень за годину роботи.
Згідно акту виконаних робіт №1 від 21.01.2022 адвокат за період роботи з 02.04.2021 по 24.12.2021 витратив на роботу 41 годину. Гонорар становить 82 000 гривень.
Згідно акту виконаних робіт №2 від 30.01.2023 адвокат за період роботи з 21.01.2022 по 19.12.2022 витратив на роботу 18 годин. Гонорар становить 36 000 грн.
Згідно акту виконаних робіт №3 від 20.01.2024 адвокат за період роботи з 26.01.2023 по 30.11.2023 витратив на роботу 34 години. Гонорар становить 68 000 грн.
Згідно акту виконаних робіт №4 від 23.07.2024 адвокат за період роботи з 07.04.2024 по 18.07.2024 витратив на роботу 15 годин. Гонорар становить 30 000 грн.
Загалом виконано робіт на суму 216 000 грн.
Відповідно до квитанцій до прибуткових касових ордерів позивач сплатив адвокату гонорар в розмірі 216 000 грн.
Вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що сума доведених витрат на послуги адвоката у кримінальному провадженні становить 216 000 грн.
Колегія суддів не знаходить в межах доводів апеляційної скарги та повноважень суду апеляційної інстанції підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у вказаній частині.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру моральної шкоди, шляхом зменшення з 500 000 грн до 361 600 грн., а врешті підлягає залишенню без змін.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено на 27,68%, то останньому необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 2 101,46 грн (27,68% від 7592 грн).
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Національної поліції України задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір відшкодування з 500 000 грн до 361 600 грн.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за надання юридичної допомоги в рамках кримінального провадження залишити без змін.
Компенсувати Офісу Генерального прокурора за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 101,46 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 31 березня 2026 року.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Панкеєва В. А.
Шевчук А. М.