Справа №:755/18032/25
Провадження №: 2/755/5820/26
"01" березня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Лазоришин А.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_10
представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Бобошко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Омега», третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення страхової виплати та відшкодування моральної шкоди, -
11.09.2025 року позивачка звернулась до суду із позовом до відповідачів, у якому просить: стягнути з ПрАТ «АК «Омега» на користь позивачки страхове відшкодування пов'язане з лікуванням у сумі 27333,97 грн. та страхове відшукування моральної шкоди в сумі 1366,7 грн.; стягнути з ДПП на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 298633,30 грн.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ТУ ДБР у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №62020100000001050, внесеному в ЄДРДР 21.05.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Досудовим розслідування встановлено, що з травня 2017 року по теперішній час ОСОБА_2 проходить службу в УПП у м. Києві ДПП НПУ. 26.11.2019 наказом начальника ДПП №929 о/с ОСОБА_2 був призначений на посаду інспектора роти №3 батальйону №3 полку №2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві. 05.02.2020 року приблизно о 12 год. 30 хв. за адресою: м. Київ, вул. Миропільська, 15, ОСОБА_2 у складі екіпажу №0407 під час виконання своїх службових обов'язків, керуючи службовим автомобілем «Шкода Рапід», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на позивачку, внаслідок чого вона втратила рівновагу, впала та отримала ряд серйозних тілесних ушкоджень. Разом з ОСОБА_2 в момент наїзду в автомобілі перебували інспектори роти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи №042-2152-2023 убачається, що при зверненні за медичною допомогою 05.02.2020 року о 13 год. у позивачки мали місце такі тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості: закрита травма лівого передпліччя у вигляді перелому дистального епіметафізу променевої кістки зі зміщенням уламків; закрита травма лівого стегна у вигляді перелому шийки стегнової кістки зі зміщенням уламків. ОСОБА_2 переслідуючи мету приховати вчинення кримінального правопорушення та уникнення передбаченої законом відповідальності, не залишився на місці ДТП, не повідомив про подію ДТП уповноважені органи, не вжив заходів для збереження слідів скоєння пригоди, а шляхом вмовлянь та психологічних маніпуляцій переконав позивача не повідомляти поліцію про ДТП, твердо запевнивши, що оплатить усі витрати, пов'язані з лікуванням, про що написав розписку. Знаходячись під психологічним впливом службової особи позивачка вважала його дії правомірними, на чому він постійно наголошував, а тому погодилась і була доставлена ОСОБА_2 та його колегами до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де була госпіталізована. Пізніше, розібравшись в ситуації та не отримавши від ОСОБА_2 обіцяного відшкодування коштів на лікування, розуміючи суть його обману, позивачка звернулась до правоохоронних органів з відповідною заявою. До кримінального провадження №62020100000001050 позивачка була залучена в якості потерпілої. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.05.2025 року у справі №755/7972/24 ОСОБА_2 був звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, встановлених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження закрите. За таких обставин позивачка пред'являє свій позов в порядку цивільного судочинства. На момент ДТП позивачка була особою з інвалідністю І групи підгрупи Б, а тому заподіяння їй тілесних ушкоджень спричинило для позивачки більш серйозні наслідки, ніж спричинило б будь-якій іншій здоровій людини. Одразу після наїзду ОСОБА_2 доставив позивачку до лікарні, де вона перебувала на стаціонарному лікуванні у період 05.02.2020-10.02.2020 р.р. Під час знаходження в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги на лікування позивачки було витрачено 2600,00 грн. (600,00 грн. - оплата крапельниць; 500,00 грн. - оплата підгузків та пелюшок; 1500,00 грн. - оплата інших медичних послуг у вигляді УЗІ серця, судин, вен та черевної порожнини і рентгену лівого стегна). Квитанції на підтвердження зазначених витрат майже не збереглись у зв'язку зі спливом тривалого часу, а також обіцянкою ОСОБА_2 відшкодувати витрати на лікування в добровільному порядку. Разом з цим, наявні: виписка №1 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 на суму 261,00 грн., що свідчить про сплату нею 05.02.2020 року (день ДТП) вказаних коштів в аптечному кіоску; виписка №2 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 та важкочетабельний чек №3 про сплату нею 06.02.2020 року коштів в сумі 82,24 грн. в аптеці; чек №4 на суму 124,00 грн., що підтверджує купівлю підгузків. Отримавши внаслідок ДТП травму лівого стегна позивачка не могла самостійно пересуватись та потребувала негайної операції. Відтак у період 10.02.2020-28.02.2020 р.р. позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні ДНУ «Центр інноваційних медичних технологій» НАН України, де була прооперована. Під час перебування в лікарні на лікування позивачки були витрачені наступні кошти: 153,70 грн. - оплата ліків в аптеці, що підтверджується випискою №5 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 від 12.02.2020 р.; 191,00 грн. - оплата підгузків, що підтверджується чеком №6 про сплату коштів; 60,42 грн. - оплата ліків в аптеці, що підтверджується випискою №7 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 від 13.02.2020 р.; 2185,00 грн. - оплата КТ одного відділу з контрастом, що підтверджується розрахунком оплати за послуги медичної допомоги №21320 від 13.02.2020 р. та чеками №8 та №9 на підтвердження перерахування коштів; 52,65 грн. - оплата ліків в аптеці, що підтверджується випискою №10 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 від 22.02.2020 р.; 85,00 грн. - оплата ліків в аптеці, що підтверджується випискою №11 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 від 22.02.2020 р.; 51,80 грн. - оплата ліків в аптеці, що підтверджується випискою №12 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 від 24.02.2020 р.; 107,50 грн. - оплата ліків в аптеці, що підтверджується випискою №13 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 від 25.02.2020 р.; 250,94 грн. - оплата ліків в аптеці, що підтверджується випискою №14 з банківського рахунку доньки позивачки ОСОБА_5 від 28.02.2020 р.; 293,00 грн. - купівля пелюшок та інших ліків, що підтверджується чеком №15 про сплату коштів (у зв'язку з впливом часу, чек є важкочетабельним); 40000,00 грн. - оплата ендопротезу кульшового суглобу, що підтверджується рахунком №СФ-18258 від 10.02.2020 р., листом ДНУ «Центр інноваційних медичних технологій НАН України» №426 від 15.07.2025 року та листом ТОВ «Українська ортопедична група» №08-07-2025 від 08.07.2025 р.; 1648,00 грн. - оплата туалетного сидіння та ходунків, що підтверджується чеком №16 про сплату коштів; 460,00 грн. - оплата шприців, на підтвердження чого чеки не збереглись; 550,00 грн. - оплата компресійних панчохів, на підтвердження чого чеки не збереглися; 8000,00 грн. - оплата ліків, необхідних для проведення операції, на підтвердження чого чеки не збереглися; 22500,00 грн. - оплата інших медичних послуг, на підтвердження чого чеки не збереглися; 110,00 грн. - оплата послуг таксі під час виписки позивачки з лікарні, на підтвердження чого чеки не збереглись. Реальність несення вказаних витрат на лікування, крім частини збережених банківських чеків та виписок, підтверджується також письмовими поясненнями доньки позивачки ОСОБА_5 , які остання надала представнику позивачки, і які були долучені до заяви про кримінальне правопорушення. Крім того, дійсність витрат підтверджується листуванням у месенджері «Вайбер», яке велось між ОСОБА_2 та донькою позивачки, реальність якого була підтверджена висновком судової комп'ютерно-технічної експертизи, проведеної в межах кримінального провадження. Всі витрати на лікування сплачувала донька позивачки ОСОБА_5 , якій згодом позивачка відшкодувала всі понесені нею витрати. Загалом на лікування позивачки, необхідність якого була зумовлена скоєнням ДТП, було витрачено 79349,01 грн. Водночас, ОСОБА_2 надав лише частину коштів на лікування, зокрема: 05.02.2020 р. останній передав доньці позивачки 1000 дол. США під розписку (еквівалент 24852,00 грн.); 06.02.2020 р. ОСОБА_2 передав доньці позивачці 20000,00 грн. та 200 євро (еквівалент 5463,04 грн.); 01.03.2020 р. ОСОБА_2 перерахував на банківський рахунок доньки позивачки 1700,00 грн. Таким чином, загалом ОСОБА_2 надав на лікування позивачки 52015,04 грн. різниця між витраченим розміром коштів на лікування та здійсненим ОСОБА_2 відшкодуванням становить 27333,97 грн. Цивільно-правова відповідальність водія службового автомобіля, на якому ОСОБА_2 здійснив наїзд на позивачку, застрахована у ПрАТ «АК «Омега», що підтверджується договором №235 від 14.05.2019 року на закупівлю послуг ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів, укладеним між страховиком та Департаментом патрульної поліції. Таким чином, саме у відповідача ПрАТ «АК «Омега» існує обов'язок відшкодувати позивачці шкоду пов'язану з лікуванням в сумі 27333,97 грн. Однак, товариство відмовилось виплачувати страхове відшкодування у зв'язку з неподанням позивачкою відповідної заяви впродовж трьох років від часу ДТП. Зазначене виключає лише можливість отримання страхового відшкодування від страховика в позасудовому порядку, однак законодавством не передбачено припинення права на відшкодування шкоди, ані в повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Крім того, три річний строк для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування не є спеціальним строком позовної давності, цей строк не зазначений як підстава для припинення матеріального права, і не може бути розцінений як преклюзивний та такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Потерпіла особа при відмові страховика у виплаті регламентних платежів в позасудовому порядку має право на пред'явлення вимоги до страховика протягом строку позовної даності. Внаслідок вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення позивачці було завдано моральну шкоду, спричинену фізичним болем, що завдало їй глибоких страждань та великих душевних переживань. В силу свого віку та наявності інвалідності І групи, на момент скоєння ДТП завдані позивачці тілесні ушкодження були особливо травмуючими та болісними для неї. Характер заподіяних ушкоджень зумовив необхідність оперативного втручання, все це супроводжувалось постійним нестерпним болем та величезним стресом. Ці фактори негативно вплинули на особистість позивачки та унеможливлюють повноцінне повернення до звичного способу життя. Крім фізичного болю, пережитого внаслідок тілесних ушкоджень, позивачка перенесла сильні душевні страждання, нервове напруження та страх спочатку від отримання серйозного ушкодження здоров'я, наслідки якого навіть за умови повного та якісного лікування неможливо повністю усунути, а потім від того, що ОСОБА_2 перестав фінансувати лікування та взагалі виходити на зв'язок. 23.03.2020 р. ЛКК КНП «Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва» прийшла до висновку, що внаслідок отриманих у ДТП ушкоджень, позивачка потребує постійного стороннього догляду. Догляд за позивачкою здійснювала її донька, яка є багатодітною матір'ю та була вимушена порушити звичний уклад свого життя, користуватись платними послугами няні та доглядати за позивачкою. Також погіршився спосіб життя зятя та онуків позивачки. Ні зять, ні діти не бачили своєї дружини та матері, яка проводила весь час з позивачкою, оскільки остання взагалі не могла сама пересуватись та обслуговувати себе. Після припинення фінансування ОСОБА_2 лікування позивачки, остання усвідомила, що сім'я її доньки має витрачати власні кошти, а тому паніка та розпач, викликані власним безсиллям, охопили позивачку, вона почала відчувати свою абсолютну безпорадність, що надзвичайно пригнічувало її. Крім того, внаслідок пасивної поведінки ОСОБА_2 , позивачка та її донька були вимушені звернутись до адвоката, що також потребувало фінансових ресурсів. Внаслідок ДТП значно погіршився і стан здоров'я чоловіка позивачки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька позивачки фізично не могла одночасно якісно доглядати обох батьків, коштів найняти доглядальницю також не було, оскільки сім'я доньки позивачки витрачала кошти на своє утримання та на лікування позивачки. Відкат здоров'я чоловіка позивачки також погіршилось, внаслідок чого він помер. Подія ДТП кардинально змінила життя позивачки та членів її сім'ї, у зв'язку з чим позивачка постійно знаходиться у стресовому стані, який супроводжується глибокою депресією. Необхідність продовження лікування, яке потребує немалих коштів, викликає у позивачки страх за своє майбутнє та вину за те, що більшість коштів витрачається виключно на її лікування всупереч потребам сім'ї. Внаслідок ДТП позивачка має проблеми зі сном, порушення пам'яті, апатію, дратівливість та емоційну нестійкість, у зв'язку з чим періодично звертається до лікарів. З довідки КНП «ЦПМСД №3 Дніпровського району м. Києва» від 16.05.2024 р. та консультативного висновку психіатра від 17.05.2024 року вбачається, що психологічні та психіатричні проблеми позивачки загострилися у зв'язку зі стресовою ситуацією, в яку вона потрапила внаслідок ДТП від 05.02.2020 року. Додатково слідчі дії в межах кримінального провадження за участі позивачки постійно нагадували їй про ДТП та її наслідки, виникали емоційні переживання та хвилювання, пов'язані з її каліцтвом, змушували позивачку знову переживати цю трагічну подію. В результаті до неї знову повертаються пригніченість та розпач, що негативно впливає на психологічне відновлення позивачки після ДТП. Враховуючи непоправні наслідки кримінального правопорушення шляхом заподіяння позивачці тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, глибину душевних страждань, силу та тривалість фізичного болю, позивачка оцінює розмір грошового відшкодування завданої ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн. Страхова виплата за шкоду заподіяну здоров'ю складає 27333,97 грн., а тому з ПрАТ «АК «Омега» підлягає стягненню 1366,7 грн. моральної шкоди (27333,97 : 100 х 5). Решту розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 298633,30 грн. слід стягнути з Департаменту патрульної поліції як суб'єкта, який відшкодовує шкоду, завдану його працівником під час виконання останнім своїх службових обов'язків.
Ухвалою суду від 30.09.2025 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 16.12.2025 року задоволене клопотання третьої особи ОСОБА_2 про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.
Протокольною ухвалою суду від 18.12.2025 року задоволено заяву сторони позивача про виклик та допит свідків.
Ухвалою суду від 02.02.2026 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
21.10.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача Департаменту патрульної поліції зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог і заперечуючи проти позову представник відповідача вказує, що обов'язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, вина у завданні шкоди, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди. У межах події яка мала місце 05.02.2020 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань розташованого у місті Києві, здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020100000001050 внесеному в ЄРДР від 21.05.2020 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України. Відповідно до Ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 05.05.2025 у справі №755/7972/24 суд постановив звільнити третю особу від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України у зв'язку із закінченням строків давності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України. Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62020100000001020 від 21.05.2020 за обвинуваченням третьої особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 286 КК України закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності. Вироку суду, яким було б встановлено вину працівника поліції у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення, не ухвалювалось. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 552/4809/17: «Закриття кримінального провадження за п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України (у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності) не є встановленням вини особи у вчиненні злочину, а відтак не є підставою для відшкодування моральної шкоди». Позивач не надав належних доказів, що підтверджують факт заподіяння моральної шкоди, а саме: медичних документів або висновків психолога; показань свідків щодо моральних чи психічних страждань; будь-яких інших доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями водія та переживаннями позивача. Саме по собі посилання на душевні переживання не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, що узгоджується з позицією Верховного Суду у справі №522/13619/17 від 14.10.2020 року. Постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 214/4379/18: «Сам факт участі особи у ДТП не є підставою для автоматичного відшкодування моральної шкоди. Позивач повинен довести не лише саму подію, а й її морально-психологічні наслідки». Станом на день події 05.02.2020 між Департаментом патрульної поліції та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега» укладено договір на закупівлю послуг обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 14.05.2019 №235, згідно з яким службовий транспортний засіб SKODA RAPID, номерний знак НОМЕР_2 , застрахований з 07.09.2019 до 06.09.2020, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 200000,00 грн; за шкоду, заподіяну майну, - 100000,00 грн. Враховуючи, що вина третьої особи у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди не доведена, вимоги про відшкодування моральної шкоди з Департаменту патрульної поліції задоволенню не підлягають. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС від 03.03.2021 у справі №643/14204/17: «Оскільки вина працівника поліції у ДТП не була встановлена вироком суду, а кримінальне провадження закрито за строками давності, - підстави для покладення на роботодавця відповідальності за моральну шкоду відсутні». Постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №686/20297/16-ц: «Оскільки встановлено відсутність протиправних дій водія, його роботодавець не може нести відповідальність за моральну шкоду». Постанова Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 643/14204/17: «Відсутність вини працівника поліції у ДТП, що підтверджується закриттям кримінального провадження за строками давності, виключає відповідальність роботодавця за моральну шкоду». Вина працівника поліції у ДТП не встановлена судом. Кримінальне провадження закрито за строками давності, що не підтверджує протиправність дій особи. Позивач не довів факт завдання йому моральної шкоди належними доказами. Відсутні правові підстави для покладення на ДПП (роботодавця) обов'язку відшкодовувати моральну шкоду.
06.11.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ПрАТ «АК «Омега» зі змісту якого вбачається, що зазначений відповідач також не визнає заявлених позовних вимог і заперечуючи проти позову представник зазначає, що 05.02.2020 р. о 12:30 год. в м. Києві по вул. Миропільська, 15 сталась дорожньо-транспортна пригода. ОСОБА_2 у складі екіпажу №0407 під час виконання службових обов'язків, керуючи автомобілем «Skoda Rapid» р/н НОМЕР_2 , здійснив наїзд на ОСОБА_1 , внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження. За даним фактом було відкрито кримінальне провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №62020100000001020 від 21.05.2020 р. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.05.2025 р. у справі №755/7972/24 ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження - закрито. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів, посилаючись на те, що винуватцем ДТП є водій автомобіля «Skoda Rapid» р/н НОМЕР_2 ОСОБА_2 та що його цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована в АСК «ОМЕГА» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 168748766. Відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Відтак, у силу приписів Закону, право на отримання відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань набувається виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків. Враховуючи викладене, потерпіла повинна була звернутись до АК «ОМЕГА» з заявою про виплату страхового відшкодування протягом трьох років з моменту ДТП, тобто у строк до 05.02.2023 р. З такою заявою ОСОБА_1 звернулась до страховика лише 30.06.2025 р. Отримавши відмову у виплаті, позивачка у вересні 2025 р. подала позов до суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 р. у справі №465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Висновок про правильне застосування п. 37.1.4 ст. 37 Закону також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 р. у справі №753/5293/16-ц. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про те, що оскільки позивач звернувся і до страховика із заявою про страхове відшкодування, і до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування з пропуском річного строку, відповідач правомірно відмовив йому у виплаті страхового відшкодування. Суд касаційної інстанції зазначив, що у цьому випадку вимога заявлена про відшкодування шкоди завданої майну, а не здоров'ю, і річний строк обчислюється з моменту настання події (ДТП), а не з дати вироку. У постанові від 11 грудня 2019 р. (справа № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19) Велика Палата Верховного Суду визначила, що «зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає», а «тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування». Позивач у встановлений Законом строк не здійснив волевиявлення на одержання компенсації, не звернувся з вимогою про виплату страхового відшкодування, що згідно п. 37.1.4 ст. 37 Закону є безумовною підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування. П. 23.1 ст. 23 Закону встановлено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП є, зокрема, шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого. Відповідно до п. 24.1 ст. 24 Закону, у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я. За такого, для сплати страхового відшкодування потерпіла особа має надати не тільки платіжні документи з купівлі лікарських засобів, але й документально підтвердити необхідність їх придбання (витяг з історії хвороби, рецепти на придбання ліків тощо), тобто довести наявність причинно-наслідкового зв'язку між пригодою та лікуванням. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість (пп. в) п. 19 постанови). На підтвердження понесених витрат на лікування позивачка надала виписки з банківського рахунку «УкрСиббанк», проте з вказаних виписок неможливо встановити, хто є платником та одержувачем коштів, які товари/послуги оплачені. Таким чином, позивачкою не доведено причинно-наслідкового зв'язку між пригодою та заявленими витратами на лікування. Крім того, у позовній заяві зазначено, що внаслідок ДТП потерпілою були понесені витрати на лікування в розмірі 79349,01 грн., проте частина заявлених витрат в сумі 31670 грн. не підтверджена документально. Навіть якщо вважати, що заявлені витрати відносяться до наслідків ДТП, то документально підтверджені лише на суму 47679,01 грн. ОСОБА_2 відшкодував позивачці витрати на лікування в розмірі 52015,04 грн., отже збитки потерпілій відшкодовані в повному обсязі. Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги до АК «ОМЕГА» є незаконними і такими, що не підлягають задоволенню.
30.12.2025 року до суду надійшла відповідь сторони позивача на відзиви відповідачів зі змісту якого вбачається, що позивачка підтримує раніше заявлені позовні вимоги і додатково представник позивача зазначає, що кримінальне правопорушення було скоєно за таких обставин. 05.02.2020 р. близько 12 год. 30 хв. за адресою м. Київ, вул. Миропільська, 15, працівник УПП у м. Києві, лейтенант поліції ОСОБА_2 , перебуваючи на чергуванні та керуючи службовим автомобілем «Skoda Rapid», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_1 , внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження. В позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути на свою користь з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Омега», в якому на момент скоєння ДТП була застрахована цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Skoda Rapid», страхове відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням, а з Департаменту патрульної поліції, працівником якого на момент ДТП був ОСОБА_2 , моральну шкоду. Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. З ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 05.05.2025 р. у справі №755/7972/24 вбачається, що ОСОБА_2 був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, відповідно до якого особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років. Диспозиція статті 49 КК України сформульована таким чином, що звільненню від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності підлягає виключно особа, яка вчинила кримінальне правопорушення. Пункт 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» передбачає, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК України. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК України. Більше того, стаття 44 КК України однозначно вказує про те, що виключно особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Верховний Суд в постанові від 27.02.2023 р., розглядаючи цивільну справу №367/6377/17 про цивільно-правові наслідки дій особи, звільненої від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, кримінальне провадження відносно якої закрите, зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. Усталеною є судова практика Верховного Суду, з якої вбачається, що наслідком реалізації правових норм, обумовлених звільненням особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, є припинення між особою та державою кримінально-правового зв'язку, водночас нереабілітуючий характер таких правовідносин вказує на те, що у разі їх настання, потерпіла від злочину особа, з метою належного захисту своїх прав та інтересів, вправі звернутися із відповідними позовними вимогами у порядку цивільного судочинства. Під час розгляду обвинувального акту судом ОСОБА_2 подав до суду клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності та закриття щодо нього справи. У судовому засіданні ОСОБА_2 у присутності захисника просив вказане клопотання задовольнити, зазначивши, що усвідомлює всі наслідки такого звільнення від кримінальної відповідальності. З наведеного вбачається, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності не є реабілітуючою підставою для закриття кримінального провадження, а тому не може бути підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності за матеріальну та моральну шкоду, що заподіянні в результаті вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, вже сам факт звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за спливом строків давності свідчить про вчинення ним кримінального правопорушення відносно ОСОБА_1 , що є підставою для звернення останньої з позовом до суду про відшкодування завданої таким кримінальним правопорушенням майнової та моральної шкоди. Департамент патрульної поліції в своєму відзиві зазначив, що сторона позивача взагалі не навела жодних доказів на підтвердження заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, що не відповідає дійсності. Такі твердження відповідача є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Так, у позовній заяві детально описано обставини, за яких позивачці було завдано моральної шкоди. Крім того, до позовної заяви були долучені довідка КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 Дніпровського району м. Києва» від 16.05.2024 р. та консультативний висновок психіатра від 17.05.2024 р., відповідно до яких психологічні та психіатричні проблеми ОСОБА_1 значно загострились у зв'язку зі стресовою ситуацією, в яку вона потрапила внаслідок ДТП від 05.02.2020 р. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє право на отримання страхового відшкодування призводить виключно до неможливості отримання страхового відшкодування від страховика в позасудовому порядку. Однак чинне законодавство не передбачає припинення права на відшкодування шкоди ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. З огляду на те, що пропуск 3-річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Відтак, аналізуючи чинне законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, вбачається, що потерпіла особа при відмові страховика у виплаті регламентних платежів в позасудовому порядку має право на пред'явлення вимоги до страховика протягом строку позовної давності. Згідно з п. п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період з 02.04.2020 р. по 03.09.2025 р. позовна давність була зупинена у зв'язку з карантином та воєнним станом. Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до страховика з позовом про стягнення страхового відшкодування в межах строку позовної давності, а тому аргумент відповідача про пропуск 3-річного строку на отримання страхового відшкодування є неспроможним.
Допитана в судовому засіданні у якості свідка позивачка ОСОБА_1 суду показала, що в день дорожньо-транспортної пригоди вона вийшла з дому, побачила, що на узбіччі стоїть поліцейський автомобіль, поліцейські шукали як їм виїхати. ОСОБА_1 проходила мимо автомобіля і коли пройшла його відчула ззаду удар автомобілем. Поліцейські вискочили з авто та стали піднімати її з землі і затягувати у свою машину, біль був страшний, все переламане. ОСОБА_2 просив позивачку щоб остання сказала, що сама впала, в цей час у позивачки в голові все крутилось і темніло в очах, ОСОБА_2 дуже просив не повідомляти і позивачка погодилась. ОСОБА_2 зі своїми колегами відвезли позивачку в лікарню, там її накололи ліками і почали збирати поламану руку. Лікарю позивачка сказала, що ОСОБА_2 не причетний, на що лікар відповів, що вона даремно вірить поліцейському, що він не оплатить її лікування. Позивачку поклали в стаціонарне відділення і на операцію треба було 65 тис. грн. ОСОБА_2 шукав де можна зробити операцію дешевше, а в результаті донька знайшла лікарню де можна було зробити відповідну операцію. Після цього позивачку на тиждень помістили до реанімаційного відділення, а потім вже зробили операцію. ОСОБА_2 приходив і донька позивачки просила у нього грошей на лікування, він обіцяв, клявся, розписку написав, що допоможе. Трохи коштів він дав, а потім зник. Тоді звернулись до ДБР, але ОСОБА_2 все затягував судовий розгляд. До теперішнього часу у позивачки все болить, продовжує лікуватись, рукою нічого взяти не може. До цього всього ще й додаються власні хронічні захворювання. Болі мучать позивачку щоденно, піднятись сходинками сама вона не може. ОСОБА_2 ховався від суду, щоб закінчились строки притягнення його до відповідальності. Лише імплантат коштував 60 тис. грн., а ще й ліки, реабілітація, ногу до теперішнього за собою просто тягає. Позивачка вважає ОСОБА_2 особою без совісті, якому вона повірила. Позивачка бажає аби збитки були їй відшкодовані. Зазначає, що досі не може говорити про цю ситуацію спокійно, перелом був подвійний зі зміщенням кульшового суглобу та зламана рука. Поліцейських було троє, вдягнуті були по формі, після ДТП вони просто затягнули позивачку в машину, не викликали швидку допомогу, а мали не чіпати позивачку, через болі всадити її в авто було складно. Особисто позивачці ОСОБА_2 коштів не давав, а доньці передавав.
Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 суду показала, що позивачка є її матір'ю. 05.02.2020 року ОСОБА_2 на поліцейській машині збив матір позивачки, це була важка подія. Того дня свідку зателефонував ОСОБА_2 та повідомив про подію та що треба приїхати до лікарні. ОСОБА_2 вибачався, казав що задом автомобіля вдарив позивачку, просив не повідомляти поліцію, казав що оплатить все лікування і свідок йому повірила. ОСОБА_2 дуже просив не повідомляти і спочатку співпрацював. Мати мала багато переломів, але ОСОБА_2 так щиро просив та обіцяв все покрити, що свідок йому повірила, хоча лікарі рекомендували не вірити. Коли розпочалось лікування ОСОБА_2 став зникати, не відповідав на телефонні дзвінки. То були страшні дні, родина позичала кошти, викручувались як могли. ОСОБА_2 шукав лікарню для операції, а потім зник, тож таку лікарню віднайшла сама свідок. Оскільки ОСОБА_2 зник і перестав допомагати, було написано заяву до ДБР і у 2023 році він з'явився, запропонував зустрітись, вибачався, просив примирення і свідок знов йому повірила, показала документи про те скільки треба на лікування, хотіла укласти з ним письмову угоду на відшкодування, а не просто взяти кошти, але після цього він знову зник. Свідок зазначає, що ОСОБА_2 приніс багато горя її матері та родині, наніс глибокі страждання матері, вона не могла спати, був страх вулиці, позивачка отримала великий стрес. У родини не вистачило грошей щоб пролікувати руку позивачки, тож вона до теперішнього часу у неї крива і лікування продовжується до теперішнього часу. ОСОБА_2 просто знущався, хоча обіцяв допомогти, але лише обманював та дурив. Кримінальне провадження було закрите за спливом строків притягнення до відповідальності, тобто ОСОБА_2 просто безкарно збив людину. В обличчя ОСОБА_2 казав, що родина нічого не доведе, шість років він просто знущався. У день ДТП ОСОБА_2 надав на лікування 1000 дол. США, а родина витратила 4000 дол. США на лікування. Потім ОСОБА_2 дав ще 20000,00 грн. та 200 євро, але потім ці 200 євро забрав.
Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 суду показав, що позивачка є його тещою, 05.02.2020 року ОСОБА_2 збив її на службовому автомобілі. Про подію ДТП свідку повідомила телефоном його дружина. Як відомо свідку, після ДТП поліцейські на своєму автомобілі відвезли позивачку до лікарні, у неї були переломи і в лікарні їй надали першу медичну допомогу. ОСОБА_2 пообіцяв покрити всі витрати на лікування, просив не заявляти в поліцію і дружина свідка йому повірила. Спочатку ОСОБА_2 покривав витрати на лікування, а потім просто зник. Сам свідок також телефонував йому, але він на телефонні дзвінки не відповідав. Тоді було звернення до ДБР, але кримінальне провадження розглядалось довго. Весною 2023 року з'явився колега ОСОБА_2 та повідомив, що останній хоче зустрітись і вирішити ситуацію миром. На зустрічі ОСОБА_2 поводив себе дивно, спочатку мовчав, потім запропонував врегулювати питання мирно і видавив з себе «вибачають». Спочатку він погодився укласти домовленості письмово та посвідчити їх у нотаріуса, але потім знову зник. Позивачка важко переживала всю цю ситуацію, до цього ще два інсульти перенесла. Треба було купляти імплантат, лікування було тривалим і все це в сукупності значно погіршило якість життя позивачки. На теперішній час самостійно позивачка не може кудись піти чи поїхати.
В судовому засіданні позивача підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що ОСОБА_2 не має честі офіцера, веде себе не гідно, хоча має захищати людей, а не завдавати шкоди їх здоров'ю. Позивачка зазначає, що не розуміє як так може поводити себе офіцер, він молив не повідомляти, казав, що його виженуть з роботи і позивачці стало його шкода, а він обманув. Тепер донька позивачки, онука та зять доглядають позивачку та опікуються нею. ОСОБА_2 має відшкодувати збитки та моральну шкоду. Колись ОСОБА_2 сам казав, що відшкодує і моральну шкоду.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що позивачці має бути відшкодовано завдану матеріальну та моральну шкоду за рахунок страхової компанії та установи у якій працює ОСОБА_2 . Діями ОСОБА_2 знівельовано образ офіцера поліції. Ніхто не хотів щоб у ОСОБА_2 були проблеми, щоб його звільнили з роботи, лише бажали аби він відшкодував завдані збитки, а він зник. Представник зазначає, що ОСОБА_2 особисто йому дзвонив та казав, що нічого платити не буде і що нічого родина потерпілої не доведе. Підозра у кримінальному провадженні була пред'явлена, але строки притягнення до відповідальності закінчились і потерпіла сторона ніяк не може вплинути на такі строки. Однак, клопотання про закриття кримінального провадження по строком писав сам ОСОБА_2 і таке закриття не є закриттям з реабілітуючих обставин. ОСОБА_2 міг не писати такого клопотання про закриття кримінального провадження і довести в суді, що він не винний.
Представник відповідача Департаменту патрульної поліції в судовому засіданні не визнав позовні вимоги заявлені до департаменту з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки кримінальне провадження було закрите за строками і вини ОСОБА_2 не доведено. Також представник просить врахувати, що все ж таки ОСОБА_2 намагався мирним шляхом врегулювати питання лікування позивачки. Вини ОСОБА_2 не встановлено, а тому на Департамент не може бути покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди. На теперішній час ОСОБА_2 захищає батьківщину, проходить військову службу на Донецькому напрямку.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи та покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що третя особа у справі ОСОБА_2 є працівником Департаменту патрульної поліції, що підтверджується наказом №929 о/с від 26.11.2019 року «Про особовий склад» та наказом №248 о/с від 07.07.2017 року «По особовому складу» (а.с. 88-89).
Крім того, під час розгляду справи представник Департаменту патрульної поліції не заперечував обставин про те, що ОСОБА_2 є працівником Департаменту та 05.02.2020 року він в складі екіпажу №0407 приблизно о 12 год. 30 хв. по вул. Миропільській, 15 в м. Києві виконував свої службові обов'язки на службовому автомобілі SKODA RAPID, д.н.з. НОМЕР_1 .
У висновку експерта №042-757-2021 від 29.09.2021 року вказано таке: Із постанови старшого слідчого ТУ ДБР у м. Києві від 11.06.2021 року відомо, що 05.02.2020 близько 12:30 в дворі будинку по АДРЕСА_1 автомобілем патрульної поліції SKODA RAPID, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням інспектора роти №3 батальйону №3 полку №2 (з обслуговування лівого берега) ОСОБА_2 , скоєно наїзд на ОСОБА_1 , внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження. Допитана потерпіла ОСОБА_1 повідомила, що в дворі будинку обійшла автомобіль поліції від передньої до задньої його частини та продовжуючи рух в темпі спокійного кроку поступово віддалялася від задньої частини автомобіля. Під час руху відчула сильний поштовх тіла ззаду, внаслідок чого впала долілиць. З обставин та з усних пояснень поліцейського вона зрозуміла, що саме автомобіль поліції, під час руху заднім ходом допустив на неї наїзд. Допитаний ОСОБА_2 заперечив факт наїзду на ОСОБА_1 та повідомив, що перебуваючи в салоні нерухомого службового автомобіля поліції побачив, що позаду лежить жінка похилого віку, якій він з колегами вирішив допомогти. Показання ОСОБА_2 підтвердила під час допиту ОСОБА_7 , яка повідомила, що рух автомобіль не розпочинав до моменту коли вони виявили позаду пішохода, яка лежала. При цьому, пішохід повідомила, що впала з власної необережності. Досліджені експертом травми ОСОБА_1 за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я (а.с. 16-22).
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2400 убачається, що позивачка у період 05.02.2020 - 10.02.2020 перебувала на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Діагноз: Закритий перелом шийки лівої стегнової кістки зі зміщенням уламків. Закритий перелом лівої променевої кістки в типовому місці зі зміщенням. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. Фібріляція передсердь, постійна форма. Серцева недостатність ІІА ст. (а.с. 12-13).
Згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого №445 ДНУ «Центр інноваційних медичних технологій НАН України», позивачка у період 10.02.2020-28.02.2020 перебувала на стаціонарному лікуванні. Діагноз: Закритий перелом шийки лівої стегнової кістки зі зміщенням. Закрити перелом нижньої третини лівої променевої кістки зі зміщенням. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. Постійна форма фібриляції передсердь, нормосистологія. Не повна блокада правої ніжки пучка Гісса. Хронічне легеневе серце, субкомпенсована на фоні хронічного бронхіту курця. Легенева гіпертензія. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст., із залишковими явищами гострого порушення мозкового кровообігу (2017 р.) у вигляді елементів моторної афазії, вестибулокохлеарного, церебрастенічного синдрому та тлі гіпертонічної хвороби ІІІ ст. 17.02.2020 року проведено операцію - Тотальне цементне ендопротезування лівого кульшового суглобу. Лікування та трудові рекомендації: 1. Нагляд у лікаря ортопед-травматолога, кардіолога по місцю проживання; 2. ЛФК по другому періоду; 3. Санація п/о рани (при потребі р-н Бетадін ); 4. Таб. Дексалгін; 5. Таб. Ксарелто ; 6. Еластичне бинтування нижніх кінцівок; 7. Дозоване навантаження на ліву стопу; 8. Гіпсова іммобілізація лівого променево-запясного суглобу продовжити до 20.03.2020; 9. Рентген контроль; 10. Таб. Аспірин кардіо (а.с. 14-15).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.05.2025 року у справі №755/7972/24, задоволене клопотання обвинуваченого. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України. Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62020100000001020 від 21.05.2020 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 286 КК України - закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності (а.с. 23-25).
У вказаній ухвалі суду зазначено, зокрема, що обвинувачений ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, та кримінальне провадження за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК України просив закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_2 05.02.2020 року, на момент розгляду клопотання строки давності передбачені для притягнення останнього до кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення сплинули. Обвинуваченому ОСОБА_2 судом роз'яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою обставиною та роз'яснено право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, право на судове провадження в повному обсязі в загальному порядку.
Ураховуючи викладений зміст вказаних вище документів, покази свідків, а також зміст наявних у матеріалах справи скринів переписки, з урахуванням висновку експерта за результатами проведення судової комп'ютерно-технологічної експертизи №19627/21-35 від 12.03.2024 року (а.с. 46-74), суд дійшов висновку про те, що поза всяким розумним сумнівом, подія експлуатації ОСОБА_2 службового автомобіля 05.02.2020 року по АДРЕСА_1 , в результаті якої ОСОБА_1 завдано шкоди здоров'ю, мала місце.
Доходячи такого висновку суд також враховує зміст наявної в матеріалах справи розписки від 05.02.2020 року, у якій зазначено: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_3 , зобов'язуюсь допомагати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 » (а.с. 75).
За змістом ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст.ст. 4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
За положеннями ст. 23 ЦК України , особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і спеціальних умов: перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідач - Департамент патрульної поліції, в силу закону, як роботодавець особи, діями якої спричинено шкоду під час виконання нею своїх трудових (службових) обов'язків, несе цивільно-правову відповідальність за дії свого працівника, в тому числі й щодо відшкодування спричиненої такими діями моральної шкоди, отже позивачем правомірно заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди до Департаменту патрульної поліції, як роботодавця особи діями якої у зв'язку з експлуатацією джерела підвищеної небезпеки (службового автомобіля) заподіяно шкоди здоров'ю, у вигляді отримання позивачкою тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Як роз'яснено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст.47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".
Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки SKODA RAPID, д.н.з. НОМЕР_2 , належить Департаменту патрульної поліції (а.с. 83).
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування лише у тому випадку, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер.
Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі №450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.
У даному випадку наявність або відсутність саме винних дій ОСОБА_2 у завданні шкоди здоров'ю позивачки не має значення для покладення на Департамент патрульної поліції обов'язку з відшкодування моральної шкоди, оскільки такий обов'язок виникає в силу наявності трудових відносин та виконання працівником своїх службових обов'язків під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, в результаті якої особі нанесені тілесні ушкодження. Тобто, навіть у разі належного доведення відсутності вини ОСОБА_2 у тому, що позивачка отримала тілесні ушкодження від експлуатації ОСОБА_2 службового автомобіля, таке не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених вище норм матеріального права власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише щодо спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Посилання сторони відповідача Департаменту патрульної поліції на положення ст. 1188 ЦК України є безпідставними, оскільки зазначена норма регулює порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, і не стосується завдання шкоди в результаті експлуатації джерела підвищеної небезпеки пішоходу - фізичній особі.
У даній справі обставин непереборної сили або умислу потерпілої судом не встановлено та відповідачами не доводилось, тому підстав для застосування частини п'ятої статті 1187 ЦК України немає.
Шкода здоров'ю позивачки спричинена внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки, власником якого є відповідач - Департамент патрульної поліції, який як власник джерела підвищеної небезпеки, повинен відповідати за завдану працівником шкоду; обставин, передбачених частиною п'ятою статті 1187 ЦК України не встановлено; наявність або відсутність протиправності дій і вини працівника у даному випадку не звільняє роботодавця від обов'язку відшкодувати позивачці завдану ушкодженням здоров'я моральну шкоду, оскільки відповідальність за завдання шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки наступає й за випадкове її завдання (без вини).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
Розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Керуючись принципом розумності, суд має виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як доказ заподіяння моральної шкоди, слід враховувати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих немайнових втрат.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, провадження № 61-8102св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права.
Установивши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що позивачці було завдано моральну шкоду і стороною позивача обґрунтовано обставини її завдання.
В результаті експлуатації ОСОБА_2 джерела підвищеної небезпеки, позивачці спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що безумовно вказує на завдання особі моральної шкоди.
Згідно довідки до Акту огляду МСЕК, позивачці з 03.08.2017 року встановлено І групу інвалідності довічно. У довідці також зазначено, що вона потребує стороннього догляду (а.с. 26).
При визначенні розміру відшкодування суд ураховує: похилий вік позивачки у якому вона була змушена перенести фізичний біль та страждання у результаті ушкодження її здоров'я; ступінь завданих тілесних ушкоджень, які визначені експертом як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості; неможливість відновити стан здоров'я, адже штучний імплантат не є природнім для організму людини; стан здоров'я позивачки на час завдання їй тілесних ушкоджень, яка є інвалідом І групи; змісті усієї поданої стороною позивача медичної документації стосовно заподіяного позивачці розладу здоров'я та його наслідків.
Суд ураховує характер та обсяг фізичних, душевних, психічних та психологічних страждань перенесених позивачкою, глибину та тривалості моральних страждань, обсяг заподіяної шкоди, неможливість поновити попереднє становище, а також істотність вимушених змін у її житті і наслідків, що настали та негативно позначаються на її моральному стані.
Завдання тілесних ушкоджень безсумнівно призвело до порушення психологічного благополуччя позивачки, до її страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, необхідності у фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров'я. Об'єктивно дії ОСОБА_2 , які призвели до ушкодження здоров'я позивачки, спричинили та будуть спричиняти протягом подальшого життя душевні страждання у позивача, адже повністю відновити попередній стан здоров'я позивачки не можливо. Сам факт заподіяння людині похилого віку, яка є інвалідом І групи, тілесних ушкоджень є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Водночас, зважаючи на засади верховенства права, ураховуючи конкретні фактичні обставини справи, керуючись вимогами розумності, виваженості, справедливості, співмірності та пропорційності, суд дійшов висновку про необхідність визначення розміру моральної шкоди в сумі 100000,00 грн., що на переконання суду, є достатнім для розумного задоволення потреб позивача щодо компенсації негативних наслідків морального характеру, співмірним та справедливим, хоча і має суто умовний вираз, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю.
Суд ураховує, що розмір відшкодування повинен бути достатнім для забезпечення можливості відновити втрачену психологічну рівновагу та не бути джерелом збагачення.
Стосовно вимог позивачки до відповідача ПрАТ «АК «Омега» про стягнення страхове відшкодування пов'язаного з лікуванням у сумі 27333,97 грн. та страхового відшукування моральної шкоди в сумі 1366,7 грн., суд дійшов висновку, що такі вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, у період 07.09.2019-06.09.2020 цивільно-правова відповідальність по транспортному засобу SKODA RAPID, д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ «АСК «Омега» згідно полісу №168748766 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 200000,00 грн. (а.с. 84-87).
За змістом ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і наділі в редакції закону від 01.07.2004 року), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
За положеннями ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю (ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
За змістом п/п 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Як установлено судом, дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивачці було заподіяно шкоди здоров'ю, сталась 05.02.2020 року.
Із заявою про виплату страхового відшкодування пов'язаного з лікуванням та завданням моральної шкоди, представник позивача звернувся до ПрАТ «АК «Омега» 30.06.2025 року (а.с. 146-147).
У відповідь страховик своїм листом від 31.07.2025 року повідомив представника позивача про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування із посиланням на положення п/п 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та зазначенням про те, що дорожньо-транспортна пригода мала місце 05.02.2020 року, а заяву про виплату страхового відшкодування було направлено на адресу страховика 30.06.2025 року (а.с. 93).
У своїй постанові від 19.06.2019 року у справі №465/4621/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
У цій справі позивачка звернулась до суду із позовом щодо стягнення з ПрАТ «АК «Омега» про виплату страхового відшкодування пов'язаного з лікуванням та завданням моральної шкоди у вересні 2025 року, відповідно убачається, що протягом трьох років з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, потерпіла сторона не зверталась ні до страховика, ні до суду з вимогами щодо отримання відповідного відшкодування.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілої особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності».
Отже, стягнення страхового відшкодування за обставин пропущення строку на подання заяви про виплату страхового відшкодування є можливим за умови добросовісної поведінки потерпілого та доведеності, що строк для подання заяви про виплату страхового відшкодування був пропущений з поважних причин, при цьому відповідний позов має бути поданий в межах строку позовної даності.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».
Разом з цим, у цій справі сторона позивача взагалі не доводила суду, що строк подання заяви про виплату страхового відшкодування був пропущений з поважних причин і наявності таких причин суд не встановив. Позивачка не була обмежена у можливості протягом трьох років від часу ДТП звернутись до страхової компанії або до суду для отримання страхового відшкодування. Водночас позивачка не зверталась до страхової компанії з будь-якими заявами, хоча б із повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди. Позивачка не зверталась з відповідним позовом в межах кримінального провадження, хоча не була обмежена такої можливості. Добросовісності та розумності поведінки позивачки щодо вжиття всіх можливих дій для отримання страхового відшкодування протягом трьох років від часу ДТП судом не встановлено.
За таких обставин, строк звернення позивачки до страхової компанії з вимогами про здійснення страхового відшкодування пропущений без поважних причин і відповідно суд відмовляє у задоволенні вимог позивача та страховика, що в даному випадку не має впливу на вирішення вимог позивача про стягнення моральної шкоди з Департаменту патрульної поліції.
Оскільки суд не вбачає підстав для визнання поважними причин пропуску строку за вимогами до страховика про здійснення виплати страхового відшкодування, тому і не надає оцінки поданим стороною повивача доказам на підтвердження проведеного лікування та розміру витрачених для цього коштів.
За положеннями ст. 32 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
Страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю (ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з Департаменту патрульної поліції та визначаючи її розмір суд урахував наведені положення законодавства щодо розподілу відповідальності між страховиком та особою відповідальною за спричинення шкоди.
Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29; рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. 3 Конституції України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 2004 року, ст.ст. 11, 15, 16, 23, 1167, 1168, 1172, 1187, 1194 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Омега», третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення страхової виплати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції в дохід держави судовий збір у сумі 985 (дев'ятсот вісімдесят п'ять ) грн. 49 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 01.04.2026 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - Департамент патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646);
Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Омега» (м. Київ, вул. Глибочицька, 13, секція 1, офіс 3, код ЄДРПОУ 21626809);
Третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Суддя -