Справа № 712/4145/26
Провадження № 1-кс/712/1743/26
30 березня 2026 року м. Черкаси
Слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна, подане у рамках кримінального провадження № 12025250310001758 від 21.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263, ч. 1, 2 ст. 307 КК України,
Зміст поданого клопотання та його обґрунтування
Прокурор Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12025250310001758 від 21.05.2025, відкритому за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 . Клопотання мотивоване тим, що у ході досудового розслідування встановлено причетність ОСОБА_5 до незаконного придбання, зберігання та збуту канабісу й амфетаміну за попередньою змовою з іншими особами, а санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна. Прокурор зазначає, що інша 1/2 частка цієї квартири належить підозрюваному, а накладення арешту на майно необхідне для запобігання його можливому відчуженню та забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Також прокурор зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Окрім цього, прокурор просив розглянути клопотання без виклику сторони захисту у зв'язку з ризиком відчуження майна.
Позиції сторін кримінального провадження
У судове засіданні прокурор не з'явився, подавши клопотання щодо проведення його розгляду за його відсутності.
За клопотанням прокурора, дослідивши матеріали, слідчий суддя дійшов висновку про проведення розгляду без виклику власника майна, оскільки це є необхідним для забезпечення арешту майна.
Нормативне регулювання арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження
Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, є арешт майна (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, для забезпечення цивільного позову. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
У ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 4 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 КК України.
У разі арешту майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, арешт накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Мотиви та оцінка слідчого судді
Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що підстав для його задоволення немає.
Як убачається зі змісту клопотання, прокурор просить накласти арешт на 1/2 частку квартири, яка належить не підозрюваному ОСОБА_5 , а ОСОБА_4 , тобто третій особі. При цьому клопотання обґрунтоване, зокрема, необхідністю забезпечення конфіскації майна як виду покарання у зв'язку з тим, що санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає можливість її застосування. Однак відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Отже, арешт майна третьої особи з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання законом не передбачений.
Посилання прокурора на ч. 4 ст. 170 КПК України також не можуть бути підставою для задоволення клопотання. За змістом цієї норми арешт майна третьої особи допускається у випадку, якщо існують достатні підстави вважати, що таке майно підлягатиме спеціальній конфіскації, а сама третя особа набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що це майно відповідає ознакам, визначеним пунктами 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України. Спеціальна конфіскація, у свою чергу, застосовується, якщо майно одержане внаслідок кримінального правопорушення, є доходом від нього, призначалося для його фінансування, було предметом правопорушення або засобом чи знаряддям його вчинення.
Разом із тим у клопотанні та доданих до нього матеріалах відсутні дані про те, що 1/2 частка квартири, яка належить ОСОБА_4 , була набута за рахунок коштів, одержаних унаслідок кримінального правопорушення, є доходом від такого майна, була предметом кримінального правопорушення, використовувалася як засіб чи знаряддя його вчинення або призначалася для фінансування протиправної діяльності. Не наведено й жодних відомостей на підтвердження того, що ОСОБА_4 набула це майно безоплатно або за неринковою ціною та знала чи повинна була знати про його можливий злочинний характер або незаконне використання. Сам по собі факт спорідненості з підозрюваним і наявність у нього права власності на іншу 1/2 частку цієї ж квартири не свідчить про наявність передбачених законом підстав для арешту частки іншого співвласника.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення у передбачених законом випадках, а також розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. У цьому випадку прокурором не доведено належної правової підстави для арешту майна саме третьої особи, а тому втручання у її право власності не може вважатися належно обґрунтованим і співмірним.
За таких обставин слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання прокурора не містить достатнього правового та фактичного обґрунтування для накладення арешту на 1/2 частку квартири, яка належить ОСОБА_4 , у зв'язку з чим у його задоволенні потрібно відмовити.
Керуючись ст. 2, 7, 131-132, 170-173, 175, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,
В задоволенні клопотання прокурора Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна, поданого у рамках кримінального провадження № 12025250310001758 від 21.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263, ч. 1, 2 ст. 307 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1