Справа №949/557/26
про залишення позовної заяви без руху
01 квітня 2026 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубровиця АГРО" про дострокове розірвання договорів оренди земельних ділянок,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубровиця АГРО" та просить:
- достроково розірвати договір оренди землі від 18.09.2018, кадастровий №5621885600:04:004:0081, площею 3,52 га, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубровиця Агро" в особі директора Олексієвця БогданаПетровича та ОСОБА_2 ;
- достроково розірвати договір оренди землі від 18.09.2018, кадастровий №5621885600:04:004:0082, площею 3,92 га, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубровиця Агро" в особі директора Олексієвця БогданаПетровича та ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати ст.ст. 175 - 177 ЦПК України, а також вимогам ст. 95 цього Кодексу.
У роз'ясненнях, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" зазначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК (діюча ст. 175 ЦПК). При цьому, в позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Отже, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлено, що дана позовна заява не відповідає в повному обсязі зазначеним вимогам, а тому підлягає залишенню без руху виходячи з наступного.
Так, з позовної заяви вбачається, що позивач звертається з вимогою про розірвання договору оренди землі.
Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 917/1369/17, від 16 березня 2020 року у справі № 910/16651/19, від 12 вересня 2018 року у справі № 922/3655/16: "майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці".
Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 917/1369/17).
З урахування наведеного вбачається, що майновим позовом (позовна вимога майнового характеру) - є позов, що містить вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо (майно) та за наслідком задоволення якої змінюється обсяг прав учасників спору стосовно відповідного блага. Фактично, за своїм змістом, майновим є позов, який містить вимогу про зміну титулів володіння, користування та розпорядження майном або права вимоги стосовно певного майна, чи в інший спосіб змінює розподіл прав осіб - учасників процесу стосовно майнового блага, яке є предметом спору. На противагу зазначеному, позови, які містять вимоги, які за наслідком їх задоволення не призводять до зміни майнового становища позивача (та інших учасників судового розгляду) є немайновими.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Отже, у порушення вимог п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, в позовній заяві не зазначена ціна позову та її обґрунтований розрахунок.
Слід зауважити, що від визначеної ціни позову залежить і розмір судового збору.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
При цьому, ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
На виконання вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України, позивачем, при зверненні до суду, подано документ про сплату судового збору у розмірі 2662,50 грн.
Однак, враховуючи те, що позовна заява не містить ціни позову, то, відповідно, неможливо визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті за позовні вимоги майнового характеру.
Тому, позивачу слід вказати ціну позову та у разі недостачі доплатити судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у відповідному співвідношенні до ціни позову.
Таким чином, подаючи позовну заяву до суду, позивач не виконав визначені законодавством та зазначені вище вимоги до позовної заяви.
Відтак позивачу необхідно виправити вищевказані недоліки.
Згідно з ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Суд наголошує, що згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Зазначена правова позиція також збігається з висновками Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року (заява № 70297/01) та Верховного Суду України, викладеними в його ухвалі від 28 вересня 2015 року у справі № 21-5496а15.
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
За таких обставин, враховуючи те, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, приходжу до переконання, що вона підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення її недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання документу, що підтверджує сплату судового збору.
Керуючись ст. 185 ЦПК України,
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубровиця АГРО" про дострокове розірвання договорів оренди земельних ділянок та надати позивачу для усунення вищевказаних недоліків п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Тарасюк А.М.