Справа № 462/1277/26
провадження 2/462/1405/26
01 квітня 2026 року, суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., розглянувши клопотання представника позивача про витребування доказів, в справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
представник позивача звернулася до суду з клопотанням про витребування доказів. Вимоги клопотання мотивовано тим, що звертаючись до суду з позовом в позивача були легітимні очікування, що відповідач на спростування доводів про наявність вакантних посад у спірний період надасть докази у формі звітностей, які останній зобов'язується подавати контролюючому органу. Такою звітністю, долучення копії якої б розставило всі крапки над “і», міг би бути податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, порядок заповнення якого та форма, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 24 січня 2025 року № 39) (далі - Порядок). Вказали, що позивач позбавлений можливості самостійно надати зазначений доказ, оскільки запитувана інформація згідно зі ст. 17, 21 та ст. 70 Податкового кодексу України становить податкову таємницю та є конфіденційною.
Дослідивши матеріали поданого клопотання, суд приходить до переконання про необхідність відмови в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до приписів ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина 1).
Таким чином, у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він відновленню.
У будь-якому разі на суд покладено обов'язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку, у тому числі суд має звернути увагу, наскільки швидко й сумлінно діяла сторона при вчиненні відповідної процесуальної дії та мотивувати підстави поновлення цього строку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі №9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оцінюючи клопотання представника позивача про поновлення строку на подання заяви про витребування доказів, слід зазначити, що жодної об'єктивної чи поважної причини пропуску строку позивачем не наведено. У клопотанні містяться лише загальні посилання на завдання цивільного судочинства та конституційні принципи судового захисту прав, однак ці аргументи не є підставами у розумінні статті 126 Цивільного процесуального кодексу України, яка вимагає надання обґрунтованих причин пропуску процесуального строку.
Формальні й абстрактні твердження про те, що поновлення строку нібито «відповідатиме завданню цивільного судочинства» або забезпечуватиме «реалізацію права на доступ до правосуддя», не можуть бути прийняті судом до уваги як об'єктивна причина. Навпаки - безпідставне та необґрунтоване поновлення строків руйнує засади цивільного судочинства, яке має бути справедливим, змагальним та ефективним, а також суперечить принципу правової визначеності.
Крім того, судом не приймаються до уваги доводи позивача про наявність у неї легітимних очікувань щодо того, що відповідач самостійно надасть суду відповідні докази. Саме по собі суб'єктивне очікування сторони спору щодо можливої процесуальної поведінки іншої сторони не породжує для суду обов'язку визнавати відповідні обставини доведеними або виправдовувати процесуальну бездіяльність сторони. Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на засадах змагальності та диспозитивності, а тому кожна сторона повинна належним чином обґрунтовувати свої вимоги та заперечення, подавати докази на їх підтвердження або ініціювати витребування таких доказів судом у встановленому процесуальному порядку.
В даному випадку позивачем не наведено переконливих пояснень, з яких саме підстав вона розраховувала на те, що відповідач добровільно подасть документи, які, на її думку, мають значення для підтвердження її правової позиції, якщо клопотання про витребування таких доказів у передбачений законом спосіб не заявлялося.
Крім того, суд не приймає до уваги й посилання на те, що позивачка не могла самостійно звернутися до відповідного органу для отримання відомостей, які стосуються її особисто. Таке твердження не підтверджене належними та допустимими доказами і має характер загального посилання без конкретизації обставин, які об'єктивно унеможливлювали б для позивачки реалізацію такого права. Суду не надано доказів того, що позивачка зверталась до відповідного органу із запитом про надання інформації та отримала відмову, що їй було відмовлено у прийнятті звернення, або що існували будь-які інші перешкоди для отримання таких відомостей у встановленому законом порядку.
Сам по собі факт неподачі позивачкою відповідного запиту до уповноваженого органу не може бути підставою для висновку про неможливість самостійного отримання нею інформації, яка стосується її прав та інтересів. Якщо особа вважає певні відомості важливими для доведення своєї позиції під час розгляду справи, вона повинна вживати належних заходів для їх одержання, а у разі виникнення реальних перешкод - наводити суду конкретні обставини та докази, які підтверджують неможливість самостійного отримання таких документів чи відомостей. За відсутності таких дій та доказів посилання на неможливість звернення до відповідного органу є лише припущенням.
Враховуючи викладене, поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів є необґрунтованим, юридично необ'єктивним і не відповідає засадам цивільного процесу, а не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 19, 84, 175, 177, 187, 274, 277 ЦПК України,
в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів, в справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- відмовити за безпідставністю.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Суддя: А.І. Ліуш