БІЛОГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Шевченка, 42, смт Білогір'я, Шепетівський район, Хмельницька область, 30200 тел./факс (03841) 2-14-44, тел. 2-03-97, е-mail: inbox@bg.km.court.gov.ua, web:https://bg.km.court.gov.ua/sud2201/, код ЄДРПОУ 02886947
Справа № 669/659/25
Провадження № 1-кп/669/10/26
02 квітня 2026 року смт.Білогір'я
Білогірський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в с-щі Білогір'я обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12024244000001807 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лепесівка, Білогірського району Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, військовозобов'язаного, одруженого, працюючого техніком з експлуатації та ремонту устаткування ТОВ «Теофіпольська Енергетична Компанія», раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби та не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 , 22 серпня 2024 року відмовився в отриманні повістки про його виклик на 16 год 00 хв 22 серпня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований по АДРЕСА_2 для проведення призову за мобілізацією та відправлення у військову частину для проходження військової служби.
Однак, всупереч ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ, п. 1 додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, військовозобов'язаний ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, достовірно знаючи та розуміючи, що йому потрібно з'явитися 22 серпня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби у зв'язку з призовом за мобілізацією, без поважних причин, умисно не з'явився за викликом та про причину неявки не повідомив, ухилившись таким чином від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України не визнав та надав показання, про те, що з самого початку війни він завжди намагався виконувати свій обов'язок перед державою. Він завжди вчасно з'являвся на виклики до військкомату. В серпні 2024 року він також з'явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_3 , пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої був визнаний придатним для військової служби. Він повідомив, що готовий проходити військову службу, проте не може цього робити через релігійні переконання. Подав письмову заяву, в якій вказав, що готовий виконати свій обов'язок перед державою, однак в цивільний спосіб. 22 серпня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 йому вручали повістку, в якій було вказано з'явитись в цей же день на 16 год 00 хв, хоча в цей час він вже знаходився в приміщенні ТЦК. Проте, він відмовився підписувати розписку про вручення йому повістки через свої релігійні переконання. Після чого він залишив приміщення ТЦК з дозволу його працівників. Також зазначив, що протягом 18 років, він є членом релігійної організації Свідки Єгови та на даний час займає посаду священнослужителя-старійшини збору. Як послідовник вчення, у своєму повсякденному житті дотримується тих принципів, які викладені у Біблії та є свідченням того, що Свідки Єгови займаються виключно мирною діяльністю. З огляду на що для нього є неприйнятним носіння військової форми, військові навчання, носіння зброї та отримання заробітної плати за виконання будь-якої діяльності пов'язаної з проходженням військової служби. Вказав, що він хоче допомагати країні, бути корисним, готовий робити будь-яку цивільну роботу, не пов'язану з військовою службою. Переступити через свої принципи він не може, бо перестане бути віруючою людиною, оскільки він давав обіцянку Богу, що буде служити йому. З початку війни він допомагав людям, які постраждали від війни, надавав їм житло, ділився чим міг.
Захисник ОСОБА_4 вказав, що обвинувачений не може одягати військову форму, брати до рук зброю через свої релігійні переконання, враховуючи численну судову практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував про право особи, яка сповідує релігійні переконання, які забороняють брати до рук зброю, на заміну військової служби на альтернативну невійськову) та недопустимість з боку державних органів примушувати таку особу проходити виключно військову службу. В обвинуваченого був відсутній умисел ухилятись від військової служби, а він відмовся від проходження військової служби з мотивів своїх щирих релігійних переконань.
Також зазначив, що в момент відмови ОСОБА_4 отримати повістку про його виклик в цей же день на 16 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 , він вже в цей час знаходився в приміщенні ТЦК, тому не було необхідності вручати йому повістку і ОСОБА_4 не мав обов'язку її отримувати. Крім того, в повістці не було зазначеному мету виклику, що є обов'язковим, згідно постанови КМУ № 560. Вважає, що в діях ОСОБА_4 відсутній склад кримінального правопорушення і тому його необхідно виправдати.
Свідок ОСОБА_6 , будучи допитаним в судовому засіданні показав, що він обіймає посаду начальника відділу цивільно-військового співробітництва ІНФОРМАЦІЯ_3 . В серпні 2024 року він вручав повістку ОСОБА_4 . Проте, ОСОБА_4 отримувати повістку відмовився з мотивів релігійних переконань. При цьому, він був попереджений про кримінальну відповідальність через неявку по повістці. Факт вручення повістки та відмови від її отримання фіксувався на відео. Також свідок повідомив, що обвинувачений звертався із заявами про проходження альтернативної (невійськової) служби на що йому було роз'яснено, що законодавством не передбачене право на проходження такого виду служби в умовах воєнного стану.
Допитаний в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_7 повідомив, що є співвіруючим обвинуваченого ОСОБА_4 , знає його багато років, як людину, яка має щирі релігійні переконання, бере активну участь в зібраннях організації, вивчає Біблію, проповідує вчення з Біблії, дотримується правил. Також, він рекомендував його на посаду священнослужителя. За віровченням Свідків Єгови, вони не можуть носити зброю та не можуть бути військовозобов'язаними.
Не дивлячись на те, що обвинувачений ОСОБА_4 , не визнав свою вину, та аргументи сторони захисту про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення його вина, крім показів свідка, підтверджується сукупністю зібраних в ході досудового розслідування та досліджених в судовому засіданні доказів:
- даними журналу реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, виданих військовозобов'язаним для проходження медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до записів якого ОСОБА_4 отримав направлення для проходження медичного огляду на 22 серпня 2024 року;
- даними журналу обліку вручення повісток ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до записів якого ОСОБА_4 отримав повістку про призов за мобілізацією на 22 серпня 2024 року;
- даними картки обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_4 від 22 серпня 2024 року, відповідно до якої на підставі ст. 23в та 64в, графи ІІ Розкладу хвороб, затверджених наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 та від 01 серпня 2011 року № 466, ОСОБА_4 є придатним до військової служби;
- даними довідки військово-лікарської комісії № 1075 від 22 серпня 2024 року № 4/3367-IV, відповідно до якої на підставі ст. 23в та 64в, графи ІІ Розкладу хвороб, ОСОБА_4 є придатним до військової служби;
- даними облікової картки до військового квитка ОСОБА_4 , відповідно до якої останній є придатним до військової служби;
- даними рапорту старшого офіцера відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , відповідно до якого ОСОБА_4 , який визнаний ВЛК придатним до військової служби, о 15 год 40 хв 22 серпня 2024 року в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_3 від відеозапис відмовився підписувати повістку на відправку у військову частину на 16 год 00 хв 22 серпня 2025 року, аргументуючи це тим, що він є охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні та має право на відстрочку відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
- даними з відеозапису від 22 серпня 2024 року, який знаходиться на DVD-R диску марки «Verbatim» об'ємом 4,7 GB із серійним номером «MAP634CG26112728» та яким зафіксовано відмову військовозобов'язаного ОСОБА_4 від отримання бойової повістки у зв'язку із релігійними переконаннями та його проханням на заміну проходження військової служби на альтернативну службу;
- даними відривної частини повістки на відправку - розписки, згідно якої ОСОБА_4 отримав повістку о 15 год 40 хв 22 серпня 2024 року про прибуття на 16 год 00 хв 22 серпня 2024 року, де в місці підпису зазначено «відмова»;
- даними попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 336 КК України від 22 серпня 2024 року № 4/3367-1, з яким ОСОБА_4 ознайомлений, в місці підпису зазначено «відмовився від підпису»;
- довідкою релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» № 11137 від 12 червня 2024, відповідно до якої ОСОБА_4 з 27 липня 2008 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, 31 березня 2023 року призначений Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» на посаду св'ященнослужителя - старійшиною (епископом) збору;
- копією заяви ОСОБА_4 на імя начальника Шепетівської районної військової адміністрації від 23 серпня 2024 року, про заміну військового обов'язку на цивільну невійськову службу;
- копією заяви ОСОБА_4 на імя т.в.о. начальника четвертого відділу Шепетівського районного тнериторіального центру конплектування та соціальної підтримки, про заміну військового обов'язку на цивільну невійськову службу;
- копією відповіді Шепетівської районної військової адміністрації від 02 вересня 2024 року № 12/05-24-865/2024 ОСОБА_4 на його заяву про заміну військового обов'язку на цивільну невійськову службу про те, що законовдавством не визначена можливість проходження альтернативної служби в умовах воєнного стану;
- даними повідомлення КНП «Білогірська багатопрофільна лікарня» від 21 квітня 2025 року № 206 та довідок № 37 від 21 квітня 2025 року та № 45 від 22 квітня 2025 року, ОСОБА_4 з 2020 року за медичною допомогою до психіатра та нарколога не звертався.
Відповідно до вимог ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до вимог ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.
У процесі дослідження і оцінки вказаних доказів, суд не встановив істотних процесуальних порушень при їх збиранні, які б ставили під сумнів обґрунтованість доводів сторони обвинувачення про доведеність вини ОСОБА_4 .
Показання свідка ОСОБА_7 не стосується суті обвинувачення у даному кримінальному провадженні, однак останній підтвердив, що з 2008 року ОСОБА_4 є охрещеним Свідком Єгови та членом релігійної організації Свідки Єгови та має глибокі релігійні переконання.
Заслухавши обвинуваченого, свідків, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Доводи сторони захисту, що останній не міг проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконаннями, суд вважає необґрунтованими та безпідставними. Також не заслуговують на увагу доводи обвинуваченого про наявність підстав для заміни військової служби на альтернативну (цивільну) у період військового стану, який діє на території України з 24 лютого 2022 року по теперішній час, з огляду на наступне.
Стаття 336 КК України передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 № 69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
Статтями 1, 4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Законодавство України відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією.
При цьому, суд не приймає твердження сторони захисту в тій частині, що фактичне перебування ОСОБА_4 у приміщенні 22 серпня 2024 року та намагання останнього в офіційній формі довести до відома працівників установи свою позицію щодо неможливості бути призваним на військову службу за релігійними переконаннями, є свідченням того, що він не ухилявся від призову на військову службу, виходячи з того, що об'єктивна сторона кримінального правопорушення за ст. 336 КК України виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Щодо посилання захисника обвинуваченого на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання, суд враховує позицію Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові № 573/838/24 від 27 жовтня 2025 року, в якій зазначено, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує суд. Відсутні підстави вважати, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації.
Щодо висновку «ATCUS CVRIAE» щодо альтернативної служби (невійськової) ухваленої Венеціанською комісією на 142 пленарному засіданні (11-15 березня 2025 року) слід зазначити наступне.
Україна є підписантом Конвенції, а тому у разі існування реальної загрози внаслідок військової інтервенції, і з метою послідуючого існування державності, зобов'язана вживати усіх без винятку заходів збереження. Ініціатором надання Висновку «ATCUS CVRIAE» Венеціанської комісії з питань альтернативної (невійськової) служби виступив в.о. голови Конституційного Суду України, оскільки у провадженні цього суду на розгляді перебуває скарга з приводу відповідності Конституції України ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про альтернативну службу», що само по собі свідчить про намагання держави вирішити це у законодавчому та правовому відношенні.
Збройні Сили потребують та мають значну кількість професій та посад, прямо не пов'язаних з безпосередньою участю у бойових діях. Таким чином перебування у ЗСУ не охоплюється тільки участю у веденні бойових дій, з врахуванням його досвіду.
За таких обставин посилання ОСОБА_4 на те, що релігійні переконання не дозволяють йому одягати військову форму, складати військову присягу, виконувати військові накази, отримувати заробітну плату військового та брати у руки зброю, не може бути оцінено судом як такі обставини, що настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що само по собі виключає можливість виконання військового обов'язку, військовозобов'язаного ОСОБА_4 , як громадянина України по мобілізації під час воєнного стану, незалежно від його віросповідання як Свідка Єгови.
Суд вважає, що держава зі свого боку виконала свої позитивні зобов'язання і пропорційність між виконанням обов'язку по захисту України та віросповіданням конкретного громадянина були враховані.
Суд звертає увагу і на той факт, що наступ на Україну носить широкомасштабний характер, адже у лютому 2022 року військовий супротив з боку України охопив понад 8 з 24 областей держави. Протяжність військового нападу з півночі, сходу та півдня, а також з морського кордону Чорного моря сягнула більшої частини кордону всієї України, включаючи тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.
Відтак в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов'язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.
Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку рф. Тобто мобілізація з боку держави України є єдинонеобхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а сама ж держава по суті вже тривалий період часу перебуває у стані «оборонної війни».
Під час мобілізації військовозобов'язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.
На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних).
Аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов'язана із використанням та носінням зброї, суд не може оцінити як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов'язаним громадянином України свого обов'язку по мобілізації під час воєнного стану.
Поряд з тим, суд враховує, що ОП ККС 27 жовтня 2025 року ухвалила постанову у справі № 573/838/24, в якій вказала, що законодавство України не передбачає виключення з обов'язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яке ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України. Об'єднана палата зауважила, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов'язку небойового характеру, що не потребує носіння та використання зброї (ремонт техніки, вивезення поранених, будівництво укріплень тощо).
ОП ККС вказала, що впроваджена законом неможливість відмовитися від військової служби через переконання означає, що таке обмеження має застосовуватися пропорційно до мети, що переслідується, навіть під час захисту Вітчизни від агресії. Міркування, пов'язані з переконаннями, не можуть бути повністю виключені під час війни, тому призов на військову службу під час мобілізації автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї.
Враховуючи викладене, суд, беручи до уваги, що об'єктивна сторона кримінального правопорушення за ст. 336 КК України виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
При обранні виду та міри покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обвинувачений вчинив нетяжкий злочин, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, за допомогою до лікаря психіатра та нарколога не звертався.
Згідно з довідкою-характеристикою, виданою виконкомом Ямпільською селищною радою Хмельницької області, громадянин ОСОБА_4 за місцем свого проживання характеризується позитивно, скарг на його поведінку в селищну раду не надходило, компроментуючих матеріалів немає.
Окрім того, згідно довідки, виданої дирекцією ТОВ «Теофіпольська Енергетична Компанія», обвинувачений ОСОБА_4 працює на даному підприємстві техніком з експлуатації та ремонту устаткування з 19 серпня 2025 року по даний час.
Також, відповідно витягу з «Резерв+» номер в реєстрі Оберіг № 270120232684343600011, обвинувачений перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних із званням «солдат».
Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.
Разом з тим, суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 бере до уваги надану органом пробації досудову доповідь щодо останнього, згідно якої виправлення ОСОБА_4 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе за умови здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень; у разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням, орган пробації з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень пропонує покласти на особу обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
За правилами статті 75 КК України в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, вмотивувавши належним чином своє рішення.
Згідно із частини 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на те, що обвинувачений на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, а також те, що до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 притягується вперше, діяння, яке йому інкриміновано відноситься до нетяжких злочинів, те, що обвинувачений з 27 липня 2008 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, а 31 березня 2012 року був призначений на посаду священнослужителя - старійшиною (єпископом) збору, суд вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_4 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, передбаченого диспозицією ст. 336 КК України у виді позбавлення волі.
На переконання суду саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Долю речових доказів вирішити відповідно до положень статей 100, 124 КПК України.
Керуючись ст.75 КК України, ст. ст. 100, 368, 370, 371, 373, 374, 393-395 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання звільнити з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців, з покладенням, відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, обов'язку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Речові докази:
- DVD-R диск марки «Verbatim», об'ємом 4,7 GB із серійним номером «MAP634CG26112728» із відеозаписом отримання ОСОБА_4 повісток - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Білогірський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку може бути отримана в суді учасниками судового провадження, а обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_9