Справа № 602/1202/25
Провадження № 1-кп/602/44/2026
"02" квітня 2026 р. м. Ланівці
Лановецький районний суд Тернопільської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю:
секретаря с/з ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілої адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025211030000204 від 23.10.2025, про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Лопушне Лановецького району Тернопільської області, громадянина України, українця, з середньо спеціальної освітою, не депутата, одруженого, мешканця АДРЕСА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_2 , не має судимості згідно ст. 89 КК України, -
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286-1, ч. 1 ст. 382 КК України, -
23 жовтня 2025 року близько 11 год 50 хв, водій ОСОБА_5 , грубо порушуючи вимоги пунктів: 2.1 (а), 2.9 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, зі змінами і доповненнями (далі у тексті - Правила дорожнього руху або ПДР), не маючи відповідного на те права, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (2,61 %о проміле), керував автомобілем «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 , та рухався ним автодорогою по вулиці Центральна в с. Влащинці Кременецького району Тернопільської області, у напрямку від с. Вербовець Кременецького району Тернопільської області до с. Вишгородок Кременецького району Тернопільської області.
Рухаючись вказаною автодорогою по зустрічній смузі руху, по АДРЕСА_3 , водій ОСОБА_5 , маючи об'єктивну можливість завчасно виявити пішохода ОСОБА_7 , яка рухалась по автодорозі ближче до лівого узбіччя в попутному напрямку автомобілю, в порушення вимог пункту 12.3 ПДР, виявивши небезпеку для свого руху, тобто зміну дорожньої обстановки - появу рухомого об'єкту - пішохода, негайно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, хоча мав таку технічну можливість.
Внаслідок порушення п. 12.3 ПДР ОСОБА_5 не забезпечив безпеку дорожнього руху та не застосував своєчасно екстреного гальмування, чим позбавив себе технічної можливості зупинити керований ним автомобіль «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 , та передньою лівою частиною автомобіля скоїв наїзд на вказаного пішохода.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_3 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого повного вивиху правої плечової кістки, закритої травми грудної клітки у виді правобічного «малого» гемотораксу (накопичення крові у плевральній порожнині), закритої травми черевної порожнини у виді гемоперитонеуму (накопичення крові в черевнійпорожнині), закритої черепно-мозкової травми із струсом головного мозку та зовнішніми ушкодженнями - синцями на обличчі зліва, «на скроневих, виличних ділянках голови», повіках обох очей, забиття лобової ділянки голови та носа, численних синців обох передпліч, задньої поверхні обох стегон, лівих гомілки та стопи. Вказані вище тілесні ушкодження супроводжувались крововтратою та розвитком травматичного шоку, який за відображеними показниками гемодинаміки відповідає декомпенсованій його стадії. Виявлені в ОСОБА_7 тілесні ушкодження супроводжувались розвитком загрозливих для життя явищ (декомпенсованого травматичного шоку) і за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння належать до тяжких (п.п.2.1., 2.1.1(а), 2.1.2, 2.1.3(о) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (МОЗ України, Київ, 1995).
Порушення вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху ОСОБА_5 перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та заподіянням потерпілій ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень.
Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло потерпілій тяжкі тілесні ушкодження.
Окрім цього, 23 жовтня 2025 року, близько 11 год 50 хв, після наїзду на потерпілу ОСОБА_7 , у водія ОСОБА_5 виник умисел направлений на завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, 23 жовтня 2025 року біля 11 год 50 хв, водій ОСОБА_5 , завідомо знаючи та усвідомлюючи, що потерпіла ОСОБА_7 позбавлена можливості самостійно вжити заходів для самозбереження, маючи змогу надати їй допомогу, залишив її в небезпечному для життя стані, в порушення вимог пунктів 2.10 а), г) Правил дорожнього руху, не залишився на місці пригоди, не вжив можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, не викликав карету швидкої медичної допомоги чи уповноважений підрозділ Національної поліції, та з місця пригоди зник, достовірно знаючи, що саме він своїми протиправними діями поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, діючи умисно та нехтуючи моральними і правовими нормами, завідомо залишив потерпілу ОСОБА_7 без допомоги, маючи при цьому реальну можливість надати таку допомогу, і з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене, в порушення вимог п. 2.10 (підпункти «а», «б», «г», «ґ», «д», «е») Правил дорожнього руху, вчинивши дорожньо-транспортну пригоду, не залишався на місці пригоди, не увімкнув аварійну сигналізацію і не встановив знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 ПДР, не вжив можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілому, не викликав бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, не звернувся по допомогу до присутніх і не відправив потерпілого до закладу охорони здоров'я, у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 ПДР, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції та не записав прізвища та адреси очевидців, не чекав прибуття поліцейських, не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об'їзду місця пригоди, а втік з місця вчинення дорожньо-транспортної пригоди на належному йому автомобілі «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 .
Тим самим, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України, тобто завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Окрім того, постановою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.05.2024, яка набрала законної сили 23.05.2024, ОСОБА_5 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 126, ст. 124, ст. 122-4 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Також постановою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.09.2024, яка набрала законної сили 30.09.2024, ОСОБА_5 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4, ст. 126 ч. 5, ст. 130 ч. 4 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років. До призначеного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком 5 (п'ять) років, відповідно до ст. 30 КУпАП, приєднано невідбуту частину такого стягнення, призначеного постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 13.05.2024, та визначено загальний строк позбавлення права керування транспортними засобами - 6 (шість) років 8 (вісім) місяців 5 (п'ять) днів.
В подальшому, ОСОБА_5 , знаючи, що вищевказаними постановами суду його позбавлено права керування транспортними засобами, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ст.129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, продовжив керувати транспортним засобом за наступних обставин.
Так, 23 жовтня 2025 року, біля 11 год 50 хв, ОСОБА_5 керував автомобілем марки «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 , та рухався ним автодорогою по вулиці Центральна в с. Влащинці Кременецького району Тернопільської області, у напрямку від с. Вербовець Кременецького району Тернопільської області до с. Вишгородок Кременецького району Тернопільської області, де здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_7 .
Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України, тобто умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Обвинувачений ОСОБА_5 , допитаний у судовому засіданні, свою винуватість у скоєнні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.1 ст.135, ч.1 ст. 382 КК України визнав повністю, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286-1 КК України - частково. Суду надав показання про те, що 23.10.2025 був у брата в с.Влащинці Кременецького району Тернопільської області, де на його подвір'ї міняв колеса на своєму автомобілі ВАЗ 2101, який він придбав, однак не переформив його на себе. Зранку того дня випив пива. Після того, близько 11 год разом з пасажиром ОСОБА_8 виїхав з подвір'я брата на дорогу. В цей час побачив, що дорога в с. Влащинці була дуже задимлена через те, що хтось неподалік, приблизно за 200 м, палив листя. Проїжджаючи задимленою ділянкою дороги на швидкості близько 50-60 км/год, відчув удар та зрозумів, що когось збив. Їхав посередині дороги, а удар прийшовся на ліву передню частину автомобіля. Одразу після зіткнення зупинився, відкрив водійські двері та, не виходячи з автомобіля, побачив, що на дорозі лежить старша жінка (дослівно - «бабка»). Злякавшись, поїхав далі та, приїхавши додому, сховав автомобіль у садку, щоб його ніхто не бачив. Після цього перебував вдома, де вживав алкогольні напої. Поліцію та невідкладну швидку допомогу про скоєну ДТП не повідомляв. Після обіду до нього додому приїхали поліцейські з приводу скоєної ДТП. Вважає, що не міг вчасно побачити потерпілу на дорозі через сильну задимленість та відповідним чином зреагувати. Про те, що він позбавлений права керування транспортними засобами постановами суду, достовірно знав. Чому керував автомобілем того дня, не маючи права керування транспортними засобами та будучи напідпитку, пояснити не зміг, зазначивши «думав, що все буде добре». Ніяких дій по відшкодуванню завданої шкоди потерпілій ОСОБА_7 після того не вчиняв, оскільки до нього був застосований запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, і допомогти фінансово він не мав можливості.
Окрім повного визнання вини за ч.1 ст.135, ч.1 ст. 382 КК України та часткового визнання вини за ч.2 ст. 286-1 КК України самим обвинуваченим ОСОБА_5 , його винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також іншими зібраними у справі доказами.
Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 надала суду показання про те, що одного дня, восени, точної дати не пам'ятає, вона разом з матір'ю ОСОБА_11 , яка є співмешканкою брата обвинуваченого ОСОБА_5 , в передобідню пору приїхали з м.Ланівці до себе додому, до с. Влащинці. Коли вона підходила до свого подвір'я вона бачила сильно задимлену дорогу через те, що хтось палив листя. Хто саме спалював листя вона не бачила, але припускає, що то була їхня сусідка ОСОБА_12 (прізвища не пам'ятає), оскільки перед тим вона бачила як остання прибирала листя біля свого будинку і на тому місці більше ніхто, окрім неї, не міг цього робити. У той час обвинувачений ОСОБА_5 разом з іншим чоловіком на ім'я ОСОБА_13 перебували на їхньому подвір'ї, де обвинувачений міняв колеса на автомобілі «Жигулі» світлого «тілесного» кольору. З ОСОБА_5 вона того дня не спілкувалася та одразу пішла до житлового будинку і перебувала там. Самої ДТП вона не бачила і не чула. Пізніше їй сусідка ОСОБА_10 повідомила, що ОСОБА_5 збив автомобілем їхню сусідку на ім'я ОСОБА_12 .
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 надала суду показання про те, що мешкає в с. Влащинці по сусідству з братом обвинуваченого, ОСОБА_14 , та його співмешканкою ОСОБА_15 . Приблизно в 20-их числах жовтня 2025 року, точної дати не пам'ятає, в передобідню пору працювала у своєму садку біля будинку та бачила сусідку ОСОБА_7 , яка палила листя на узбіччі дороги, перебуваючи біля купи спалюваного нею листя. Сильної задимленості в цей час не було, оскільки сусідку свідок бачила дуже чітко на відстані близько 100 м. Тоді ж вона бачила обвинуваченого ОСОБА_5 , який перебував біля автомобіля на подвір'ї свого брата. Через короткий проміжок часу вона почула гучний звук двигуна автомобіля, та обернувшись на звук, побачила, що автомобіль на великій швидкості виїздить з сусідського подвір'я. А за кілька хвилин почула як хтось кличе на допомогу та кричить: «Рятуйте!». Вийшовши на дорогу, свідок побачила потерпілу ОСОБА_7 , яка із закривавленим обличчям лежала на узбіччі біля дороги. В цей час жодних транспортних засобів на дорозі не було. Диму від багаття також не було, оскільки вогонь уже догорів і лишився тільки попіл. На запитання свідка «що сталося?» ОСОБА_7 відповіла, що її збив сусід. Свідок покликала на допомогу сусідів, викликала телефоном швидку медичну допомогу і перебувала біля потерпілої до приїзду карети швидкої та поліції.
Оцінюючи показання свідків, суд зауважує, що показання свідка ОСОБА_10 не узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_5 в частині обставин видимості (задимленості) ділянки дороги, де мала місце ДТП. Так, згідно з показаннями свідка ОСОБА_10 незадовго перед наїздом на потерпілу та безпосередньо після нього значної задимленості не було, оскільки на той час основна маса сухого листя, котре спалювала ОСОБА_7 на узбіччі біля свого домогосподарства уже перегоріла. Натомість, обвинувачений ОСОБА_5 у своїх показаннях стверджував, що в момент, коли він рухався автомобілем по вулиці Центральній у с. Влащинці та наїхав на потерпілу, дорога була сильно задимлена, що унеможливлювало виявлення ним як водієм транспортного засобу перешкоди на дорозі.
У зв'язку з наведеним, суд критично сприймає показання обвинуваченого у цій частині, оскільки розцінює їх як намагання уникнути відповідальності за скоєне останнім.
Що стосується показань свідка ОСОБА_9 в частині того, що проїзна частина була вся в диму, коли вона поверталася з магазину до свого будинку, то вони не суперечать показанням свідка ОСОБА_10 , оскільки з показань свідків слідує, що вони спостерігали стан дорожньої обстановки у різний час: ОСОБА_10 незадовго до ДТП та безпосередньо після наїзду, а ОСОБА_9 - значно раніше.
Таким чином, показання свідків узгоджуються між собою, з показаннями обвинуваченого, за винятком зазначеного вище, а також з іншими доказами по справі як в цілому, так і в деталях.
Окрім того, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях за встановлених судом обставин підтверджена в судовому засіданні наданими стороною обвинувачення доказами, які містяться у документах та висновках експертів, дослідженими судом на предмет належності та допустимості доказів, а саме:
- даними із витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні за №12025211030000204 від 23.10.2025, згідно із коротким викладом обставин якого 23.10.2025 близько 11 год 50 хв водій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2101, д.р.н. НОМЕР_1 , та рухаючись вулицею с. Влащинці Кременецького району Тернопільської області допустив наїзд на місцеву мешканку гр. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в результаті чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження. Після скоєння наїзду ОСОБА_5 з місця скоєння злочину втік, залишивши потерпілу у небезпечному для життя стані. Вказані дії ОСОБА_5 вчинив, будучи відповідно до постанови ІНФОРМАЦІЯ_5 від 18.09.2024 позбавлений права керування транспортними засобами терміном на 6 років, 8 місяців та 5 днів, тобто умисно не виконав дане судове рішення (а.с. 120-122);
- даними, що містяться у рапорті помічника чергового ВП № 1 (м.Ланівці) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області від 23.10.2025, зі змісту якого слідує, що 23.10.2025 о 11 год 55 хв надійшло повідомлення від органів охорони здоров'я про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ 2101 НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку від с. Вербовець до с. Вишгородок, по вулиці Центральна в с. Влащинці Кременецького району Тернопільської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительку АДРЕСА_3 , яка знаходилась з лівого краю проїзної частини дороги в напрямку руху автомобіля та зник з місця події. Внаслідок наїзду ОСОБА_7 доставлено в КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » із попереднім діагнозом: вивих суглоба плечової кістки лівої руки (а.с. 129-130);
- даними, що містяться у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 23.10.2025, згідно з якими слідчий прийняв усну заяву від ОСОБА_7 про те, що 23.10.2025 близько 11 год 50 хв ОСОБА_5 здійснив на неї наїзд автомобілем та втік з місця ДТП, залишивши заявника в небезпечному для життя стані. (а.с.131);
- даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 23.10.2025 та у доданих до цього протоколу: схемі (Додаток №1) і фототаблиці, з яких убачається, що слідчий СВ ВП № 1 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області капітан поліції ОСОБА_16 за участю спеціаліста-криміналіста СВ ВП № 1 Кременецького РВП ОСОБА_17 та у присутності понятих ОСОБА_18 , і ОСОБА_19 з 12 год 40 хв до 14 год 36 хв здійснював огляд на ґрунтово-кам'яній дорозі, що по вул. Центральна в с. Влащинці Кременецького району Тернопільської області.
Оглядом встановлено: безпосередньо місце ДТП знаходиться навпроти житлового будинку АДРЕСА_3 . Огляд проводився в напрямку від с. Вербовець до с. Вишгородок Кременецького району. На момент огляду світла пора доби, погода без опадів, дорожнє покриття ґрунтово-кам'яне, сухе. Ширина проїзної частини дороги (ПЧД) в місці ДТП становить - 5,6 м. Зліва до ПЧД прилягає ґрунтове узбіччя поросле травою шириною - 1,7 м, за яким паркан у вигляді металевої сітки (напроти місця ДТП) та житловий будинок АДРЕСА_3 . Справа до ПЧД прилягає ґрунтове узбіччя поросле травою, за яким паркан та житлові господарства. Повздовжні заміри проводились до базової лінії (БЛ), яка проведена перпендикулярно до ПЧД по передньому краю житлового будинку АДРЕСА_3 .
На місці ДТП виявлено наступні об'єкти: 1) насип попелу знаходиться на лівому краю ПЧД на відстані - 7,3 м від БЛ. Насип виступає на ПЧД на відстань - 0,5 м; 2) слід юзу знаходиться на лівому краю ПЧД, початок на відстані - 8,9 м від БЛ та 0,7 м до лівого краю ПЧД. Закінчується слід на відстані - 1,6 м до лівого краю ПЧД. Слід протяжністю - 1,9 м; 3) тапочки синього кольору знаходяться на лівому узбіччі на відстані - 11,6 м від БЛ та - 0,9 м до лівого краю ПЧД. Тапочки на прорезиновій підошві чорного кольору. Вказані тапочки вилучені та упаковані в сейф-пакет (а.с. 133-143);
- даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 23.10.2025 та у доданій до цього протоколу фототаблиці, з яких убачається, що слідчий в ІНФОРМАЦІЯ_7 капітан поліції ОСОБА_16 за участю спеціаліста-криміналіста ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_17 у присутності понятих ОСОБА_20 і ОСОБА_21 з 15 год 16 хв до 15 год 43 хв здійснював огляд території, яка розташована неподалік нежитлового господарства по АДРЕСА_1 та на відстані 90 м від житлового будинку АДРЕСА_1 . На траві, навпроти нежитлового будинку виявлено автомобіль ВАЗ 2101 р.н., НОМЕР_1 , бежевого кольору, розташований передом в напрямку від будинку № 34. Автомобіль ззовні із слідами характерними для ДТП, а саме: скол фарби над лівою передньою фарою на лівому крилі, вм'ятина на лівому крилі зверху на відстані 5 см від переднього краю, потертості на капоті, тріщина лобового скла у вигляді «павутини» з центром, який знаходиться на відстані 10 см від верхнього краю та 1,5 см від правого краю. Скло частково відсутнє (уламки). В автомобілі відсутнє заднє вітрове скло. Для більш детального огляду автомобіль вилучено та за допомогою евакуатора доставлено на територію ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 144-152);
- даними, що містяться у постанові слідчого про визнання предметів речовими доказами та передачу їх на зберігання від 24.10.2025, а також квитанціях від 17.12.2025 про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 12025211030000204, згідно з якими автомобіль «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 , і тапочки синього кольору визнано речовими доказами у цьому кримінальному провадженні та передано їх на зберігання: автомобіль «ВАЗ 2101» р.н. НОМЕР_1 - на територію ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою АДРЕСА_4 , тапочки синього кольору - в кімнату речових доказів ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.153-156);
- даними, що містяться у висновку КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 22, складеному 23.10.2025 о 15 год 40 хв, згідно з якими ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває в стані алкогольного сп'яніння (а.с. 162);
- даними, що містяться у висновку експерта № 1075 від 17.11.2025, складеному лікарем судово-медичним експертом-токсикологом вищої кваліфікаційної категорії, який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення СМЕ за спеціальністю «судово-медична токсикологія» ОСОБА_22 , у підсумках якого зазначено, що при газохроматографічному дослідженні взірця крові гр-на ОСОБА_5 , відібраного медичними працівниками в приміщенні КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » 23 жовтня 2025 року о 16 год 10 хв, - знайдено етиловий спирт в концентрації - 2,61 %о (проміллє). Метилового, пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено (а.с. 187-189);
- даними, що містяться у висновку експерта від 17.11.2025 № СЕ-19/120-25/13696-ІТ, складеному судовим експертом ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_23 , у висновках якого зазначено, зокрема, таке:
На момент експертного дослідження несправностей (невідповідностей) системи рульового керування наданого на дослідження автомобіля ВАЗ 2101 (номерний знак НОМЕР_1 ) з якими, згідно з нормами п.31.4.2 (Рульове керування) Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортного засобу не виявлено.
На момент експертного дослідження робоча гальмівна система наданого на дослідження транспортного засобу перебуває в стані часткової відмови, оскільки використання системи за призначенням можливе, проте з меншою ефективністю.
На момент експертного дослідження стан коліс та шин наданого на дослідження транспортного засобу не відповідає вимогам Правил дорожнього руху, оскільки на передню вісь транспортного засобу встановлено шини різних моделей та розмірів з різними малюнками протектора - невідповідність вимогам п.31.4.5 (г) (Колеса і шини) Правил дорожнього руху.
Виявлені несправності (невідповідності) носять експлуатаційний характер та могли бути виявлені водієм перед початком руху, могли мати вплив на керування транспортним засобом, та могли бути технічною причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди, проте з технічної точки зору, не могли бути самостійною причиною зміни траєкторії транспортного засобу без попереднього впливу на органи керування (а.с. 192-201);
- даними, що містяться у висновку експерта від 02.12.2025 № СЕ-19/120-25/13689-ІТ, складеному судовим експертом ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_24 , у висновках якого зазначено наступне:
1. Під час безпосереднього огляду експертом автомобіля ВАЗ-2101 (номерний знак НОМЕР_1 ) на його поверхні у передній лівій частині виявлено сліди (деформації, потертості у вигляді структури тканини, руйнування скла), які характерні для контактування транспортного засобу з тілом пішохода під час наїзду.
2. Під час наїзду автомобілем ВАЗ-2101 (номерний знак НОМЕР_1 ) контактування з пішоходом відбулося передньою лівою частиною на відстані наближено 50-73 см від повздовжньої осі цього транспортного засобу, зокрема: переднім бампером, окуляром лівої фари головного світла, переднім лівим крилом, капотом моторного відсіку та переднім вітровим склом.
3. Будь-яких слідів, які б виступали інформативними ознаками для визначення місця наїзду під час огляду не виявлено, а тому встановити експертним шляхом, в якому місці відносно елементів проїзної частини дороги відбувся наїзд автомобіля ВАЗ-2101 (номерний знак НОМЕР_1 ) на пішохода в рамках проведення даної експертизи не надається можливим (а.с. 204-216);
- даними, що містяться у постанові слідчого про визнання предметів речовими доказами та передачу їх на зберігання від 12.11.2025, згідно з якими медичну документацію ОСОБА_7 , а саме медичну картку стаціонарного хворого № 4984 та один рентгенівський знімок визнано речовими доказами та приєднано їх до матеріалів кримінального провадження в якості документів, та постановлено вказані документи після проведення експертиз повернути КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (а.с. 217-218);
- даними, що містяться у висновку експерта № 847 від 10.12.2025, складеному лікарем судово-медичним експертом першої кваліфікаційної категорії, відділу судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб, яка має кваліфікацію судового експерта з правом проведення СМЕ за спеціальністю «судово-медична експертиза» ОСОБА_25 , за результатами проведеної судово-медичної експертизи у цьому кримінальному провадженні за медичними документами на ім'я гр-ки ОСОБА_7 , 1957 року народження, у підсумках якого зазначено, зокрема, наступне:
1. Згідно з вивченими медичними документами, в ОСОБА_7 за період стаціонарного лікування з 23.10 по 07.11.2025 у КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 », за даними лікарських оглядів, результатів інструментальних (рентгенологічного, УЗД) і лабораторних (загальний аналіз крові) досліджень були діагностовані:
- закритий повний вивих правої плечової кістки;
- закрита травма грудної клітки у виді правобічного «малого» гемотораксу (накопичення крові у плевральній порожнині);
- закрита травма черевної порожнини у виді гемоперитонеуму (накопичення крові в черевній порожнині);
- закрита черепно-мозкова травма із струсом головного мозку та зовнішніми ушкодженнями - синцями на обличчі зліва, «на скроневих, виличних ділянках голови», повіках обох очей, забиття лобової ділянки голови та носа.
Також, в ОСОБА_7 лікарями були описані численні синці обох передпліч, задньої поверхні обох стегон, лівих гомілки та стопи, у деяких записах - численні гематоми тулуба та нижніх кінцівок (без уточнення локалізації).
В день госпіталізації під місцевою анестезією було проведено закриту репозицію (співставлення) вивиху правої плечової кістки.
Описані вище в ОСОБА_7 тілесні ушкодження супроводжувались крововтратою та розвитком травматичного шоку, який за відображеними у записах медичної карти № 4984 стаціонарного хворого показниками гемодинаміки відповідає декомпенсованій його стадії.
Виявлені в ОСОБА_7 тілесні ушкодження, зважаючи на їх вид, морфологічні властивості, клінічний перебіг, утворились від дії тупих предметів незадовго до її госпіталізації у лікувальний заклад, не виключено у вказаний в постанові термін події.
2. Виявлені в ОСОБА_7 тілесні ушкодження супроводжувались розвитком загрозливих для життя явищ (декомпенсованого травматичного шоку) і за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння належать до тяжких (п.п.2.1., 2.1.1 (а), 2.1.2, 2.1.3 (о) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» - МОЗ України 1995).
3. Утворення виявлених в ОСОБА_7 ушкоджень за наведених у постанові обставин дорожньо-транспортної пригоди, не виключається (а.с. 220-224);
- даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту від 14.11.2025, а також у доданих до цього протоколу: схемі (Додаток №1) та фототаблиці, проведеного слідчим СВ ВП № 1 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області капітан поліції ОСОБА_16 за участі підозрюваного ОСОБА_5 в присутності понятих ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , за результатами якого встановлено, що в момент виїзду заднім ходом з подвір'я, на місці зупинки автомобіля після руху заднім ходом та в місці, де автомобіль прямо обернений в бік місця зіткнення, можна чітко розпізнати пішохода, при будь-якій зміні напрямку вітру. На місце водія почергово пересідали учасники слідчого експерименту, які вказали що можуть чітко розпізнати пішохода за умов задимлення проїзної частини дороги (а.с. 225-235);
- даними, що містяться у висновку експерта від 02.12.2025 № СЕ-19/120-25/14602-ІТ, складеному судовим експертом ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_28 , який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертними спеціальностями 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригод», 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів», 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження», у висновках якого зазначено таке:
1. У дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, водій автомобіля ВАЗ 2101 (номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_5 повинен був діяти згідно з технічними вимогами п.12.3; 12.4; 12.9 (б); 31.4 (31.4.1 (а) та 31.4.5 (г)) Правил дорожнього руху.
2. У цій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ВАЗ 2101 (номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_5 з моменту виникнення перешкоди для руху мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_7 застосуванням своєчасного екстреного гальмування.
3. У діях водія автомобіля ВАЗ 2101 (номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_5 вбачаються невідповідності вимогам п.12.3 Прави дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 238-244);
- даними, що містяться у рапорті слідчого СВ ВП № 1 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області капітан поліції ОСОБА_16 від 29.10.2025, згідно з якими 23.10.2025 біля 11 год 50 хв ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 , керував транспортним засобом, а саме автомобілем марки «ВАЗ 2101» р.н. НОМЕР_1 , та рухався ним автодорогою по вулиці Центральна в с. Влащинці Кременецького району Тернопільської області, у напрямку від с. Вербовець Кременецького району Тернопільської області до с. Вишгородок Кременецького району Тернопільської області, де здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_7 , будучи позбавлений права керування транспортними засобами на 6 років 8 місяців 5 днів постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 18.09.2024, яка набрала законної сили 30.09.2024, чим умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили (а.с.132);
- даними, що містяться у відповіді ІНФОРМАЦІЯ_10 на запит слідчого відділення Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області, де зазначено, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль марки ВАЗ 2101, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , жителем АДРЕСА_5 (а.с. 157);
- даними, що містяться у відповіді ІНФОРМАЦІЯ_10 від 05.11.2025, наданій на запит СВ Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області, де зазначено, що згідно бази даних Єдиного державного реєстру ІНФОРМАЦІЯ_12 гр. ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителю АДРЕСА_2 , видавалось посвідчення водія серії НОМЕР_3 , яке на даний час має статус «Анульоване». Вищевказаний громадянин на підставі рішення суду рахується у списках серед позбавлених права керування транспортними засобами до 05.06.2031 (а.с. 178);
- даними, що містяться у постанові судді ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.05.2024 у справі № 602/353/24 (набрала законної сили 23.05.2024), відповідно до якої ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 126, ст. 124, ст. 122-4 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки (а.с. 181-182);
- даними, що містяться у постанові судді ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.09.2024 у справі № 602/749/24 (набрала законної сили 30.09.2024), відповідно до якої ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених, ст. 124, ст. 122-4, ст. 126 ч. 5 та ст. 130 ч. 4 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800,00 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років. До призначеного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком 5 (п'ять) років, відповідно до ст. 30 КУпАП, приєднано невідбуту частину такого стягнення, призначеного постановою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.05.2024, визначивши загальний строк позбавлення права керування транспортними засобами - 6 (шість) років 8 (вісім) місяців 5 (п'ять) днів (а.с. 179-180);
- даними, що містяться у протоколі огляду від 10.11.2025 оптичного носія інформації з написом ALERUS DVD-R, на якому зберігаються відеозаписи з бодікамери поліцейського, створені 23.06.2024, де відображено спілкування ОСОБА_5 з поліцейськими при складанні ними протоколів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_5 , з яких, зокрема, убачається та обставина, що обвинувачений був обізнаний про позбавлення його права керування транспортними засобами у т.ч. згідно з постановою судді від 13.05.2024 (а.с. 183-186).
Наведені вище докази узгоджуються між собою та кожен з них, за оцінкою суду, відповідає критеріям належності та допустимості.
У судових дебатах захисник ОСОБА_6 навів свої доводи стосовно недопустимості доказів, які містяться у: 1) медичній картці стаціонарного хворого №4894 і рентгенівському знімку на ім'я ОСОБА_7 (далі у тексті - медичні документи потерпілої) та висновку судово-медичного експерта №847 від 10.12.2025 щодо визначення наявності тілесних ушкоджень на тілі потерпілої ОСОБА_7 , визначення їх ступеня тяжкості та механізму їх утворення (далі у тексті - висновок СМЕ); 2) протоколі проведення слідчого експерименту від 14.11.2025 (далі у тексті - протокол слідчого експерименту) та висновку експерта ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_28 від 02.12.2025 №СЕ-19/120-25/14602-ІТ (далі у тексті - висновок судової інженерно-транспортної експертизи).
Свої доводи стосовно недопустимості як доказів винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 медичних документів потерпілої захисник обґрунтував тим, що ці документи містять охоронювану законом таємницю, а саме відомості, які можуть становити лікарську таємницю. Тому відповідно до вимог п. 2 ст. 162 КПК України мають надаватися їх володільцем стороні обвинувачення лише на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів. А оскільки медичні документи потерпілої отримані у лікувальному закладі слідчим не в порядку тимчасового доступу до речей і документів, а на запит слідчого, тобто не у визначеному процесуальним законом порядку, то вони є недопустимими. Відповідно, в силу доктрини «плодів отруйного дерева», недопустимим є висновок СМЕ, який складений на підставі документів, отриманих з порушенням порядку, встановленого КПК України.
Доводи щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту та висновку судової інженерно-транспортної експертизи обґрунтовані стороною захисту тим, що незрозумілим є те, яким чином слідчий встановив під час проведення слідчого експерименту фактичні дані в частині визначення місця наїзду на пішохода, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 , як слідує зі змісту протоколу, не зміг вказати точно місце наїзду, а потерпіла ОСОБА_7 не брала участі у слідчому експерименті. Ці дані, на думку захисника, прямо суперечать тим даним, які містять матеріали кримінального провадження. Тобто, слідчий в порушення вимог КПК України безпідставно вказав такі фактичні дані щодо місця наїзду на потерпілу, які були «вигідними» стороні обвинувачення для доведення винуватості ОСОБА_5 . В подальшому, на підставі цих вихідних даних, які з порушеннями отримані стороною обвинувачення під час слідчого експерименту, був складений висновок судової інженерно-транспортної експертизи, у якому зазначено про технічну можливість водія ОСОБА_5 в зазначеній дорожній обстановці запобігти наїзду на пішохода, а також про невідповідність в діях водія ОСОБА_5 вимогам ПДР та про їх причинний зв'язок з ДТП. Відповідно, висновок судової інженерно-транспортної експертизи з огляду на доктрину «плодів отруйного дерева» є також недопустимим доказом.
У зв'язку з наведеним, захисник ОСОБА_6 вважає, що оскільки винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є недоведеною належними та допустимими доказами, то обвинуваченого слід виправдати, а кримінальне провадження закрити.
Суд, оцінивши в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення доводи захисника ОСОБА_6 щодо визнання згаданих вище доказів недопустимими, дійшов висновку про їх необґрунтованість з наступних міркувань.
Щодо допустимості як доказів винуватості обвинуваченого медичних документів потерпілої та висновку СМЕ.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Статтею 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Однією із засад кримінального провадження, закріпленою у п.15 ч.1 ст.7 КПК України є змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Частиною другою статті 93 КПК України передбачено право сторони обвинувачення на збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Також, згідно з ч. 1 ст. 160 КПК України сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у статті 161 цього Кодексу. Слідчий має право звернутися із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором.
У клопотанні про тимчасовий доступ до речей і документів зазначається, серед іншого, можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю (п. 6 ч. 2 ст. 160 КПК України).
З наведених вище норм слідує, що медична документація може бути отримана в інший спосіб, який також передбачений КПК України, а саме - добровільно надана безпосередньо потерпілою особою або медичною установою на запит слідчого, і лише у випадку неможливості отримати документи у такий спосіб слідчий звертається до слідчого судді з метою отримати дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року в справі № 740/2536/17 та від 12 січня 2023 року в справі № 596/413/21.
Окрім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи, зокрема, щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
З матеріалів провадження вбачається, що 12 листопада 2025 року адміністрацією КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » надано медичну документацію ОСОБА_7 (а.с. 218).
Наступного дня слідчий постановою від 13 листопада 2025 року призначив судово-медичну експертизу у цьому кримінальному провадженні та направив її разом з наданою медичною документацією експертній установі (а.с. 220).
Отже, враховуючи що витребування такої документації слідчим узгоджується з положеннями вищевказаних норм КПК, то немає підстав вважати, що вказані медичні документи потерпілої отримані не у визначеному законом порядку.
Щодо допустимості як доказів протоколу слідчого експерименту та висновку судової інженерно-транспортної експертизи.
Відповідно до положень КПК України критеріями допустимості доказів є: належне процесуальне джерело (ч. 2 ст. 84 КПК містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, який розширеному тлумаченню не підлягає); належний суб'єкт збирання доказів (докази можуть бути зібрані тільки тими суб'єктами, які згідно з нормами КПК мають на це право); належна процесуальна форма (встановлений КПК порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій).
Отже, допустимість доказів як ознака їх якості визначається нормами кримінального процесуального закону.
Питання про визнання доказів недопустимими вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 89 КПК) у кожному конкретному випадку залежно від характеру і наслідків порушень критеріїв допустимості.
Таким чином, при визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.
При цьому оцінка доказів передбачає їх відповідний аналіз у всій сукупності та взаємозв'язку (ст. 94 КПК).
Відповідно до ч.1-3, 6 ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
14 листопада 2025 року слідчим за участі підозрюваного ОСОБА_5 в присутності понятих проведено слідчий експеримент з метою встановлення розташування місця наїзду автомобіля на пішохода ОСОБА_7 та визначення траєкторії, швидкості руху автомобіля на час ДТП. Слідчий експеримент проводився на місці ДТП в дорожній обстановці, яка наближено відповідає погоднім умовам на момент ДТП, про що складено протокол.
Зі змісту протоколу слідує, що для об'єктивності та найкращого орієнтування на проїзній частині було відновлено базову лінію та сліди під умовним позначенням №1 та №2, згідно протоколу огляду місця ДТП та схеми до нього від 23.10.2025. Надалі слідчим зачитано показання потерпілої ОСОБА_7 , яка за станом здоров'я не змогла з'явитися для проведення слідчого експерименту. Згідно з протоколом допиту потерпілої безпосередньо перед наїздом вона знаходилася біля купи попелу (слід №1), ближче до входу на її господарство, від удару вона відлетіла на декілька метрів та впала обличчям на траву перед хвірткою.
Також у протоколі зазначено, що слідчим запропоновано показати ОСОБА_5 місце наїзду на пішохода, на що ОСОБА_5 вказав, що місце наїзду вказати не може, оскільки точно не пам'ятає. Згідно показань ОСОБА_7 місце наїзду, згідно із замірами знаходилося на відстані 8,7 м від БЛ та 0,5 м від лівого краю ПЧД, якщо переміщатися в напрямку руху до с. Вишгородок. Підозрюваний ОСОБА_5 погодився з місцем наїзду, яке в допиті вказала ОСОБА_7 та підтвердив, що місце наїзду може знаходитися там, де вказала потерпіла.
З наведеного вище можна виснувати те, що потерпіла ОСОБА_7 вказала у своїх показаннях місце, де на неї 23.10.2025 наїхав автомобіль під керуванням ОСОБА_5 , відносно до насипу попелу від спаленого листя, місце розташування якого відображено у протоколі огляду місця події від 23.10.2025 та доданій до нього схемі (слід №1) - «насип виступає на ПЧД на відстань 0,5 м».
Окрім того, у протоколі огляду місця події від 23.10.2025 та доданій до нього схемі відображено місце розташування сліда юзу (слід №2) - «знаходиться на лівому краю ПЧД, початок на відстані - 8,9 м від БЛ та 0,7 м до лівого краю ПЧД» - який також як і слід №1 (насип попелу) були відновлені на місцевості під час проведення слідчого експерименту відповідно до тих метричних даних, які вказані у протоколі огляду місця події.
Таким чином, слідчим на підставі: показань потерпілої ОСОБА_7 , яка вказала де вона перебувала відносно насипу попелу в момент наїзду на неї, а також фактичних даних, відображених у протоколі огляду місця події щодо розташування насипу попелу, слідів юзу, та на підставі проведених замірів було встановлено місце наїзду на пішохода під час слідчого експерименту.
За оцінкою суду, встановлені в ході слідчого експерименту фактичні дані щодо місця наїзду узгоджуються з тими даними, які містяться у протоколі огляду місця події від 23.10.2025, а також з показаннями свідка ОСОБА_10 щодо приблизного місця розташування потерпілої ОСОБА_7 до та після ДТП.
У зв'язку з цим, абсолютно безпідставними є твердження захисника ОСОБА_6 в частині того, що дані протоколу слідчого експерименту суперечать даним, які містять інші матеріали кримінального провадження.
При цьому, на думку суду, положення ст. 91 КПК України щодо доказування у кримінальному провадженні, зокрема, місця вчинення кримінального правопорушення, не слід тлумачити таким чином, що місце наїзду транспортного засобу на пішохода у кримінальному провадженні про вчинення кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту має бути встановлено неодмінно з точністю до сантиметра.
Окрім того, суд зауважує, що ОСОБА_5 під час слідчого експерименту погодився зі встановленим місцем наїзду. Будь-яких заяв, зауважень та клопотань слідчому не подавав. Сторона захисту на досудовому розслідуванні не клопотала перед слідчим про проведення повторного слідчого експерименту з наведених міркувань. Також на судовому провадженні обвинувачений не оспорював фактичні дані, що містяться у протоколі слідчого експерименту та висновку судової інженерно-транспортної експертизи. На стадії дослідження документів сторона захисту не просила суд виключити згадані документи з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або призначити відповідну експертизу, заявивши про недопустимість цих доказів лише у судових дебатах.
З огляду на наведене вище, а також ураховуючи те, що порушень відповідних норм процесуального закону під час проведення слідчого експерименту не встановлено, у суду відсутні достатні підстави вважати неналежними та недопустимими доказами протокол слідчого експерименту, а також висновок експерта на підставі фактичних даних, встановлених під час слідчого експерименту.
Таким чином, суд дійшов висновків про те, що фактичні дані, які містяться у медичних документах потерпілої, висновку СМЕ, протоколі слідчого експерименту та висновку судової інженерно-транспортної експертизи, є допустимими доказами.
Вирішуючи питання щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд виходить з наступного.
Нормою ч. 2 ст. 286-1 КК України передбачено відповідальність, зокрема, за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Диспозиція згаданої вище норми сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують, зокрема, правила безпеки руху, насамперед Правил дорожнього руху, для з'ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.
При цьому слід враховувати, що злочин, передбачений статтею 286-1 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР вчинені в стані, зокрема, в стані алкогольного сп'яніння, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2, 3 або 4 статті 286-1 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.
Таким чином, об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, визначається трьома обов'язковими ознаками: а) суспільно небезпечним діянням (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту) в стані, зокрема, алкогольного сп'яніння; б) суспільно небезпечними наслідками (тяжке тілесне ушкодження потерпілого); в) причинним зв'язком між діяннями і наслідками.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом в стані сп'яніння. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у: 1) вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов'язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).
При цьому, керування транспортним засобом у стані, зокрема, алкогольного сп'яніння є необхідним елементом суспільно небезпечного діяння як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу цього злочину.
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причиновий зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені у статті 286-1 КК.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у статті 286-1 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених статтею 286-1 КК, тобто перебували у причинному зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286-1 КК.
Статтею 68 Конституції України закріплено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Абзацами 1, 2 частини п'ятої статті 14 ЗУ «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Відповідно до п. 1.5 Правил дорожнього руху дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Згідно з п. 2.1 (а) та п. 2.9 (а) ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 12.3 ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
У пункті 1.10 ПДР наведені визначення термінів, наведених у цих Правилах, згідно з якими:
- небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об'єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися (абз. 62 п. 1.10 ПДР);
- дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом (абз. 39 п. 1.10 ПДР);
- дорожні умови - сукупність факторів, що характеризують (з урахуванням пори року, періоду доби, атмосферних явищ, освітленості дороги) видимість у напрямку руху, стан поверхні проїзної частини (чистота, рівність, шорсткість, зчеплення), а також її ширину, величину похилів на спусках і підйомах, віражів і заокруглень, наявність тротуарів або узбіч, засобів організації дорожнього руху та їх стан (абз. 38 п. 1.10 ПДР);
- видимість у напрямку руху - максимальна відстань, на якій з місця водія можна чітко розпізнати межі елементів дороги та розміщення учасників руху, що дає змогу водієві орієнтуватися під час керування транспортним засобом, зокрема для вибору безпечної швидкості та здійснення безпечного маневру (абз. 38 п. 1.10 ПДР);
ОСОБА_5 відповідно до статті 68 Конституції України та ст. 1, ч. 5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» (№ 3353-XII від 30.06.1993, зі змінами і доповненнями - далі у тексті - ЗУ «Про дорожній рух»), як особа - учасник дорожнього руху (водій транспортного засобу), зобов'язаний знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Однак, ігноруючи вимоги Конституції та законодавства України, водій ОСОБА_5 , маючи об'єктивну можливість завчасно виявити пішохода ОСОБА_7 , яка рухалась по автодорозі ближче до лівого узбіччя в попутному напрямку автомобілю, порушив вимоги пункту 12.3. Правил дорожнього руху, оскільки виявивши небезпеку для свого руху, тобто зміну дорожньої обстановки - появу рухомого об'єкту - пішохода, негайно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, хоча мав таку технічну можливість, внаслідок чого допустив наїзд на потерпілу ОСОБА_7 , що призвело до заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень.
Саме порушення вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху України ОСОБА_5 перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та заподіянням потерпілій ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень.
У формулюванні пред'явленого ОСОБА_5 обвинуваченні (в обвинувальному акті) зазначено про порушення обвинуваченим, окрім пунктів 2.1 (а), 2.9 (а) та 12.3 ПДР, також вимог пункту 1.10 (в частині визначення поняття «небезпека для руху» і виконання його вимог) та зазначено, що порушення вказаних вимог (без конкретизації, яких саме) Правил дорожнього руху перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та заподіянням потерпілій ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень.
У зв'язку з цим суд зауважує, що положення пункту 1.10 ПДР не встановлюють загальнообов'язкових правил поведінки, а лише надають визначення термінів, які наведені у цих Правилах.
Відтак, з урахуванням наведеного вище, у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, слід виключити посилання на пункт 1.10 ПДР, а також зазначити, що порушення саме пункту 12.3 Правил дорожнього руху перебувало у причинному зв'язку із заподіянням потерпілій тяжких тілесних ушкоджень.
Аналізуючи твердження обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що він не мав об'єктивної можливості завчасно виявити потерпілу ОСОБА_7 через сильну задимленість на проїзній частині дороги, суд дійшов думки про те, що вони спростовуються дослідженими в ході судового розгляду доказами, які містяться, зокрема, в показаннях свідка ОСОБА_10 , протоколі проведення слідчого експерименту від 14.11.2025 та доданих до цього протоколу: схемі (Додаток №1) і фототаблиці, висновку експерта від 02.12.2025 № СЕ-19/120-25/14602-ІТ, складеному судовим експертом ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_28 .
До того ж, пункт 12.3 Правил дорожнього руху вказує на те, яким чином повинен діяти водій транспортного засобу у разі виникнення небезпеки для руху, до якої з урахуванням визначень термінів «небезпека для руху», «дорожня обстановка», «дорожні умови» та «видимість у напрямку руху», наведених у п. 1.10 ПДР можна віднести у т.ч. сильну задимленість дороги, яка не дає змоги водієві орієнтуватися під час керування транспортним засобом та відповідним чином реагувати на можливу зміну дорожньої обстановки.
Нормою ч. 1 ст. 135 КК України передбачена відповідальність, зокрема за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
При цьому, суд враховує усталену судову практику, відповідно до якої у разі порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машин і наступне залишення потерпілого від такого злочину без допомоги, її дії слід кваліфікувати, за наявності для того підстав, за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 286 чи ст. 286-1 КК України і ст.135 КК України.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, то ставлення суб'єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю). Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК України, полягає у небажанні суб'єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають (див. постанову Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 711/798/18 ).
В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_5 , допустивши наїзд на пішохода ОСОБА_7 , цілком усвідомлюючи, що потерпіла позбавлена можливості самостійно вжити заходів для самозбереження, діючи умисно, нехтуючи моральними і правовими нормами, завідомо залишив потерпілу ОСОБА_7 , без допомоги, маючи при цьому реальну можливість надати таку допомогу, залишив її в небезпечному для життя стані, та в порушення вимог Правил дорожнього руху, зокрема, не вжив можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, не викликав карету швидкої медичної допомоги чи уповноважений підрозділ Національної поліції, не відвіз потерпілу до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом та з місця пригоди зник, достовірно знаючи, що саме він своїми протиправними діями поставив потерпілу в небезпечний для життя стан.
Таким чином показання обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що він покинув місце ДТП тому, що злякався, не впливають на кваліфікацію його діяння за ч.1 ст.135 КК України, з огляду на наведені вище правові висновки Верховного Суду.
Суд погоджується з твердженням сторони обвинувачення, що зазначене діяння було вчинене обвинуваченим з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне.
Про це свідчить поведінка ОСОБА_5 після вчинення злочину, а саме те, що, як показав сам обвинувачений у судовому засіданні, приїхавши додому, він поставив автомобіль у садку за будинком, сховавши його подалі від сторонніх очей, та продовжив розпивати спиртні напої разом зі своїм знайомим.
При цьому, з показань самого обвинуваченого слідує, що безпосередньо після вчинення ДТП йому стало достовірно відомо, що пішохід, на якого він здійснив наїзд, є особою похилого віку.
І хоча, як зазначалося вище, мотив не є обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, така посткримінальна поведінка буде врахована судом при вирішенні питання про призначення покарання.
Окрім того, норма ч.1 ст. 382 КК України передбачає кримінальну відповідальність, зокрема, за умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України, є умисним злочином, спрямованим проти правосуддя.
Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_5 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень на транспорті, у зв'язку з чим на нього постановами суду від 13.05.2024 та від 18.09.2024, що набрали законної сили, накладалися адміністративні стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки та у виді штрафу в розмірі 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, відповідно. Постановою судді ІНФОРМАЦІЯ_3 до призначеного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком 5 років, відповідно до ст. 30 КУпАП, приєднано невідбуту частину такого стягнення, призначеного постановою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.05.2024, та визначено загальний строк позбавлення права керування транспортними засобами - 6 років 8 місяців 5 днів.
Зі змісту постанови судді від 13.05.2024 слідує, що ОСОБА_5 вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.3 ст. 126, ст. 124, ст. 122-4 КУпАП, 25 березня 2024 року.
Згідно з постановою судді від 18.09.2024 Сидорко вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ст. 124, 122-4, ч.5 ст. 126 та ч.4 ст. 130 КУпАП, 23 червня 2024 року, тобто менше, ніж через три місяці після вчинення згаданих вище адміністративних правопорушень.
При цьому, як свідчить зміст протоколу огляду від 10.11.2025 оптичного носія інформації з написом ALERUS DVD-R, на якому зберігаються відеозаписи з бодікамери поліцейського, під час складання поліцейськими 23.06.2025 протоколів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_5 , останній був обізнаний про накладення на нього адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами згідно з постановою суду від 13.05.2024.
Наведена обставина, а також обізнаність обвинуваченого з накладенням на нього адміністративного стягнення за постановою суду від 18.09.2024 визнається ОСОБА_5 .
Таким чином, керуючи транспортним засобом за встановлених судом обставин, обвинувачений ОСОБА_5 цілком усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, однак, маючи реальну можливість виконати судовий акт, умисно не виконав постанову суду.
Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов переконання, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 286-1, ч.1 ст. 135 та ч.1 ст. 382 КК України, є доведеною «поза розумним сумнівом».
При вирішенні питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За приписами статті 65 КК України суд призначає покарання, зокрема, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» вказано, серед іншого, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Згідно з положеннями ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286-1 КК, є тяжким злочином, а кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 135 та ч.1 ст. 382 КК - нетяжкими злочинами.
Вивченням даних про особу обвинуваченого суд установив, що ОСОБА_5 вчинив вищевказані злочини у віці 37 років, має зареєстроване місце проживання, за місцем проживання характеризується посередньо (а.с. 170), під спостереженням лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 173), одружений, має трьох неповнолітніх дітей (а.с. 174), однак згідно з наданими ним показаннями на даний час з дружиною та дітьми не проживає, оскільки вони проживають за кордоном. Раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, проти здоров'я особи та проти громадського порядку, однак в силу положень ст. 89 КК України є таким, що не має судимості (а.с. 171 - 172).
При цьому, суд ураховує те, що ОСОБА_5 раніше також неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, за що на нього судом накладалися адміністративні стягнення, однак він належних висновків для себе не зробив та, ігноруючи вимоги чинного законодавства та судові рішення, які він зобов'язаний був виконувати, продовжив свою протиправну поведінку, яка врешті-решт призвела до суспільно-небезпечних наслідків вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, тоді як відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
Згідно з досудовою доповіддю про обвинуваченого у кримінальному провадженні, підготовленою представником уповноваженого органу з питань пробації, обвинувачений ОСОБА_5 схильний до антисоціальної поведінки та не має готовності до зміни способу життя (поведінки, переконань). Ризики вчинення повторного кримінального правопорушення, а також небезпеки для суспільства, у т.ч. для окремих осіб, оцінюються як високі.
Також, суд бере до уваги встановлені обставини у цьому кримінальному провадженні, зокрема поведінку обвинуваченого після вчинення кримінальних правопорушень, коли ОСОБА_5 , вчинивши у стані алкогольного сп'яніння ДТП з тяжкими наслідками, втік з місця події з метою уникнення кримінальної відповідальності та залишив потерпілу без допомоги.
Наведені вище обставини свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності особи обвинуваченого, у зв'язку з чим, на думку суду, виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами, неможливе без ізоляції його від суспільства та реального відбування ним призначеного покарання.
Обставин, які пом'якшують покарання, суд не встановив.
Обставинами, які обтяжують покарання, суд визнає:
- за ч. 1 ст. 135 КК України - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку; вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння;
- за ч.1 ст. 382 КК України - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння;
- за ч.2 ст. 286-1 КК України - відсутні.
Суд не визнає обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому за ч. 2 ст. 286-1 КК, вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, про що зазначено в обвинувальному акті, з наступних міркувань.
Так, положенням п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання, передбачене вчинення кримінального правопорушення, зокрема, щодо особи похилого віку.
Вчинений ОСОБА_5 злочин, передбачений ч. 2 ст. 286-1 КК України, характеризується такою обов'язковою юридичною ознакою, як необережна форма вини, тому заподіяння тяжких тілесних ушкоджень особі похилого віку в результаті ДТП не охоплювалось і не могло охоплюватись умислом обвинуваченого. Отже, правові підстави для врахування передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України обставини, яка обтяжує покарання, відсутні.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року в справі № 193/393/20 (провадження № 51-2057км21) та від 26 листопада 2024 року в справі №365/833/16-к (провадження № 51-2719км24).
Таким чином, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, характер і мотиви їх вчинення, наслідки, які вони потягли, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а також обставини, які обтяжують покарання за ч. 1 ст. 135 та ч. 1 ст. 382 КК України, особу обвинуваченого, в т.ч. інформацію, наведену в досудовій доповіді стосовно обвинуваченого, думку потерпілої щодо призначення покарання, висловлену від імені потерпілої її представником у судових дебатах.
Зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави призначити ОСОБА_5 основне покарання у виді позбавлення волі у межах санкцій, передбачених ч.2 ст. 286-1 КК (на рівні його середнього розміру), ч. 1 ст. 135 та ч.1 ст. 382 КК (ближче до верхньої межі їх санкцій), а також додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в максимальному його розмірі згідно з санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України, та визначити відповідно до ч. 1, 3 ст. 70 КК України остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань, приєднавши до основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Саме таке покарання, на переконання суду, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_5 не перебуває під вартою, то початок строку відбування ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі слід рахувати з дня його затримання при виконанні цього вироку.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами слід рахувати з дати набрання вироком законної сили.
Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23.10.2025, ОСОБА_5 затримали на підставі ст. 208 КПК України 23.10.2025.
Під час досудового розслідування у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, ухвалою слідчого судді Лановецького районного суду Тернопільської області від 24.10.2025 (справа №602/1015/25) до ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, строк дії якого судом неодноразово продовжувався. Зокрема, ухвалою суду від 03.02.2026 строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено до 23 год. 59 хв. 03 квітня 2026 року.
Заявлене прокурором у судових дебатах клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту слід задовольнити, оскільки обвинуваченому призначається покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, а відтак суд з метою запобігання ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду, та з метою належного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, вважає за необхідне залишити без змін застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та продовжити його дію до набрання вироком законної сили.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України слід зарахувати у строк призначеного ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув'язнення з 23.10.2025 (з моменту його затримання у порядку ст. 208 КПК України) по 24.10.2025 (до моменту застосування щодо нього ухвалою слідчого судді запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту), що становить 2 (два) дні, з такого розрахунку - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
На підставі ч.7 ст. 72 КК України слід також зарахувати у строк призначеного ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строк цілодобового домашнього арешту з 24.10.2025 до дня набрання вироком законної сили включно, виходячи з такого співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
У цьому кримінальному провадженні потерпілою ОСОБА_7 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наслідки кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, викликали появу негативних психологічних переживань, тобто спричинили потерпілій моральні страждання. Тривалий період часу потерпіла перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні і змушена витрачати додаткові кошти і моральні зусилля для подолання наслідків пережитого стресу та лікування тілесних ушкоджень, отриманих при ДТП. Завдану їй моральну шкоду потерпіла оцінює у сумі 300 000 грн, яку просить стягнути з ОСОБА_5 на її користь.
Обвинувачений ОСОБА_5 відзиву на цивільний позов суду не подав. Згідно з усними поясненнями, наданими суду, проти позову заперечує з міркувань відсутності у нього фінансових можливостей для виплати заявленої суми. Просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши цивільний позов, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника потерпілої, обвинуваченого, захисника, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Загальні положення щодо відшкодування майнової та моральної шкоди врегульовані нормами Цивільного кодексу України.
Так, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частиною першою статті 1167 ЦК України установлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Вирішуючи питання щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступних міркувань.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Таким чином, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
В ході судового розгляду було установлено, що заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 перебуває у прямому причинному зв'язку з протиправними діяннями обвинуваченого ОСОБА_5 .
На підтвердження обставин, покладених в обгрунтування позовних вимог представник потерпілої, адвокат ОСОБА_4 , надала суду відповідь КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » за вих.№165 від 18.02.2026, надану на адвокатський запит, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_7 знаходилася на стаціонарному лікуванні в загально-хірургічному відділенні з 23.10.2025 по 07.11.2025 з приводу діагнозу «ЗЧМТ головного мозку. Струс головного мозку. Травматичний вивих правого плеча. Тупа травма грудної клітки, перелом ребра справа. Правобічний малий гемоторакс. Множинні гематоми нижніх кінцівок».
Також у матеріалах справи міститься висновок судово-медичного експерта про характер, ступінь тяжкості та локалізацію тілесних ушкоджень, завданих потерпілій, що був досліджений судом під час судового розгляду цього кримінального провадження.
Суд зауважує, що сам факт фізичного болю у зв'язку тілесними ушкодженнями, заподіяними неправомірними діями іншої особи, а також необхідність подальшого лікування і відновлення після отриманих травм, безумовно викликає певні психічні страждання у потерпілої.
Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили безпосередньо про характер, тривалість та глибину душевних страждань потерпілої, у чому вони конкретно проявляються, окрім самого факту заподіяння потерпілій внаслідок ДТП тілесних ушкоджень та її двотижневого стаціонарного лікування у зв'язку з отриманими травмами. Також ні у позовній заяві, ні у судовому засіданні представник потерпілої не навела переконливих аргументів, з чого саме виходила потерпіла при оцінці заподіяної їй моральної шкоди.
При цьому, суд ураховує вину її заподіювача ОСОБА_5 , тобто те, що тілесні ушкодження заподіяні потерпілій внаслідок вчинення ним необережного злочину.
Нормою ч. 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Зі змісту положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, беручи до уваги наведене вище, а також ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 16.12.2020 № 752/17832/14-ц про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, виходячи з нематеріальності моральних страждань і відсутності чітких критеріїв майнового виразу душевного болю, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку що цивільний позов у частині стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково, у розмірі 150000 грн.
У цьому кримінальному провадженні понесені процесуальні витрати на залучення експертів на загальну суму 12479,60 гривень, що підтверджується відповідними довідками про витрати, які містяться у матеріалах справи, а саме:
- 3565,60 гривень на проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» від 17.11.2025 № СЕ-19/120-25/13696-ІТ (а.с. 191);
- 5348,40 гривень на проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження» від 02.12.2025 №СЕ-19/120-25/13689-ІТ (а.с. 203);
- 3565,60 гривень на проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» від 02.12.2025 № СЕ-19/120-25/14602-ІТ (а.с. 237).
На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України наведені вище витрати слід стягнути з обвинуваченого на користь держави.
Ухвалою слідчого судді Лановецького районного суду Тернопільської області від 28.10.2025 у цьому кримінальному провадженні накладено арешт на майно, а саме: автомобіль «ВАЗ 2101» р.н. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , жителем АДРЕСА_5 , та перебував під керуванням на час ДТП водія ОСОБА_5 ; тапочки синього кольору, які на праві власності належать потерпілій ОСОБА_7 (а.с.158-159).
Арешт майна у цьому кримінальному провадженні слід скасувати, як того вимагає ч. 4 ст. 174 КПК України.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
На підставі наведеного вище, керуючись ст. 50, 55, 63, 65-67, 70, 72, 135 ч. 1, 286-1 ч. 3, 382 ч.1 КК України та ст. 91, 100, 124, 127-129, 174, 368 - 371, 373, 374, 376, 393, 395 КПК України, суд,-
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135, ч.1 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч. 2 ст. 286-1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 (вісім) років;
- за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців;
- за ч. 1 ст. 382 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;
На підставі ч. 1, 3 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років, приєднавши до основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 8 (вісім) років.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_5 рахувати з дня його затримання при виконанні цього вироку.
Зарахувати у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_5 :
- строк попереднього ув'язнення - 2 (два) дні з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі;
- строк цілодобового домашнього арешту з 24.10.2025 до дня набрання вироком законної сили включно, виходячи з такого співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами рахувати з дати набрання вироком законної сили.
Залишити без змін застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та продовжити його дію до набрання вироком законної сили.
Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого на АДРЕСА_2 ) на користь держави витрати на залучення експертів в сумі 12479,60 грн (дванадцять тисяч чотириста сімдесят дев'ять гривень 60 копійок).
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого на АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_7 (зареєстрованої на АДРЕСА_3 ) 150000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28.10.2025 на майно, а саме: автомобіль «ВАЗ 2101» р.н. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , жителем АДРЕСА_5 , та перебував під керуванням на час ДТП водія ОСОБА_5 ; тапочки синього кольору, які на праві власності належать потерпілій ОСОБА_7 - скасувати.
Речові докази у цьому кримінальному провадженні:
- автомобіль «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 , - повернути законному володільцю;
- тапочки синього кольору - повернути потерпілій ОСОБА_7 ;
- медичну документацію ОСОБА_7 , а саме медичну картку стаціонарного хворого № 4984 та один рентгенівський знімок, які перебувають у КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( АДРЕСА_6 ) - залишити у володінні КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Лановецький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя: ОСОБА_1