Доманівський районний суд Миколаївської області
вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Вознесенський район Миколаївська область Україна 56400
e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua
Справа № 475/206/25
Іменем України
02.04.2026смт. Доманівка
Доманівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючої судді Кривенко О.В.,
за участю секретаря судового засідання Маташнюк О.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
3-я особа ОСОБА_3 ,
законний представник 3-ї особи - ОСОБА_4
відповідача ОСОБА_5 ,
представника відповідача ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_5 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , законний представник третьої особи ОСОБА_4 про розірвання договору оренди землі
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача -ОСОБА_8 . Окрім позивача після смерті ОСОБА_8 залишились спадкоємці, а саме , син - ОСОБА_7 та неповнолітня дочка - ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_8 залишилось спадкове майно - земельна ділянка, площею 5,5079 га., кадастровий номер 4822782000:07:000:0070, яка розташована на території Козубівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва
.Вказана земельна ділянка була успадкована спадкоємцями в рівних частках по 1/3 частки спадкового майна кожному, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом виданого 11 листопада 2020 року державним нотаріусом Другої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області, зареєстровано у реєстрі за № 1-472.
Під час оформлення спадщини було з'ясовано, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді у ОСОБА_5 .
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, шо 29.02.2016 року державним реєстратором Доманівської селищної ради Миколаївської області зареєстровано договір оренди землі від 23.09.2009 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , додаткова угода до договору оренди землі від 26.10.2014 року та додаткова угода до договору оренди землі від 22.01.2018 року, строк дії якого закінчується 26.11.2029 року.
Починаючи з 2020 року жодного разу орендної плати за земельну ділянку ні позивач, ні інші власники земельної ділянки (треті особи) від орендаря ОСОБА_5 не отримували. При неодноразових зустрічах з ОСОБА_5 , останній категорично відмовлявся сплачувати орендну плату, мотивуючи необхідність укладення нового договору оренди земельної ділянки.
22 січня 2024 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про розірвання договору оренди земельної ділянки, сплати орендної плати починаючи з 2020 року та скасування державної реєстрації зазначеного договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, на що відповідач відмовився розірвати договір оренди та сплатити орендну плату.
Відповідач ОСОБА_5 не здійснює виплату орендної плати протягом п'яти років (2020-2024 роки), виплата якої є істотною умовою договору оренди, що свідчить про систематичність порушення відповідачем, як орендарем, умов договору та є підставою для його розірвання.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що відповідач умови договорів оренди, які були погоджені сторонами та визначені договорами, не виконав, позивач просить розірвати договір оренди від 23.09.2009 року, додаткову угоду до нього від 26.10.2014 року та додаткову угоди від 22.01.2018 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , земельної ділянки площею 5,5079 га (кадастровий номер 4822782000:07:000:0070), яка розташована на території Козубівської сільської ради Вознесенського району (колишнього Доманівського району) Миколаївської області.
Ухвалою суду від 28.02.2025 р. прийнято до розгляду позовну заяву та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з призначити по справі підготовчого судового засідання.
27.03.2025 р. представником відповідача ОСОБА_5 - адвокатом Каратассо Л.Г. до суду надано відзив на позовну заяву в якому просять відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки з моменту смерті ОСОБА_1 не зверталась до ОСОБА_5 , не повідомляла орендаря про зміну власника земельної ділянки, не надала будь-які документи на підтвердження зазначених обставин, не зверталась за виплатою орендної плати та не повідомляла свої платіжні реквізити для її отримання. Тобто, позивач не виконала обов'язки, покладені на неї, як на правонаступника власника земельної ділянки, передбачені статтею 148-1 ЗК України.
Не дивлячись на те, що спадкоємці не надали відповідачу вищевказану інформацію, ОСОБА_5 сплатив орендну плату за 2020- 2024 роки , що підтверджується записами в Книзі підприємця та підписами осіб, які її отримували.
Також позивач ОСОБА_5 поніс витрати на професійну правничу допомогу, тому просить стягнути з позивача всі судові витрати, як понесені відповідачем у зв'язку із розглядом даної цивільної справи.
12.06.2025 р. від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Могили С.М. через систему “Електронний суд» надійшла відповідь на відзив в якому зазначено, щовідзив та додані до нього документи не містять відомостей про підстави виплати орендної плати ОСОБА_4 . Отримання орендної плати ОСОБА_7 та ОСОБА_3 заперечують, а долучена до відзиву копія книги обліку доходів і витрат суб'єктів підприємницької діяльності фізичних осіб, які займаються торгівельною діяльністю не містить підписів останніх.
Таким чином, відповідач не довів відповідними доказами отримання орендної плати спадкоємцями ОСОБА_8 , а саме - ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та просить позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що після смерті батька ОСОБА_8 орендну плату їй не виплачували, брат ОСОБА_7 возив ОСОБА_5 документи, але він не захотів їх приймати, лише бажав переукладання договору. Особисто не зверталась до ОСОБА_10 та свої банківські реквізити для перерахування орендної плати ОСОБА_5 не надавала.
Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд у їх задоволенні відмовити.
Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що мав тривалі орендні відносини з ОСОБА_8 , завжди йому своєчасно сплачував орендну плату. Після смерті ОСОБА_8 він не знав про нових власників, які офіційно отримали спадщину, ніхто з власників до нього не звертався особисто. Він лише знав, що у покійного ОСОБА_8 залишились дружина та діти, але чи оформили вони спадщину йому не повідомляли. Тому, він частинами сплачував кошти дружині покійного ОСОБА_8 , яка є законним представником неповнолітньої доньки покійного.
Третя особа ОСОБА_7 направив заяву в якій просив справу розглядати у його відсутність, у зв'язку з проходженням військової служби.
Третя особа ОСОБА_3 та її законний представник ОСОБА_4 в судовому засіданні просили задовольнити позовні вимоги.
Законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що отримувала деякі виплати від відповідача, до нього звертався син ОСОБА_7 , який розповів, що відповідач не бажав спілкуватись, лише вимагав переукладення нового договору. Підтвердила, що отримала від ОСОБА_5 орендну плату 14.08.2020 року -3000 грн, 24.09.2020 року - 2657 грн, 17.01.2021 року - 1 тонну пшениці, 21.02.202 року - 400 кг пшениці, 22.09.202 року - 10000 грн, про що розписалась в Книзі обліку.
Суд, вислухавши сторони, їх представників, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, приходить до наступного.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Устатті 129 Конституції Україниоднією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначаєтьсяЦПК Українита іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертійстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1.ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч.1.ст.13 ЦПК України).
Як встановлено судом, ОСОБА_8 був власником земельної ділянки, площею 5,5079 га, що розташована на території Козубівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, кадастровий номер земельної ділянки 4822782000:07:000:0070, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказану земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ОСОБА_8 набув в порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Доманівського районного нотаріального округу Миколаївської області Лацановською С.М. за реєстровим номером 565 від 17.06.2017 року .
Згідно з договором оренди землі від 25 вересня 2009 року, що зареєстрований у Доманівському відділі Миколаївської регіональної філії ДП “Центр державного земельного кадастру» про що вчинено запис від 26.11.2009 р. за номером 040948400022, земельна ділянка була передана в оренду ОСОБА_5 строком на 5 років з дати державної реєстрації права оренди, що також підтверджується актом приймання передачі земельної ділянки.
Пунктом 9 договору оренди встановлено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 3,0 процента від вартості земельної ділянки, що складає 1 780,17 грн. або натур оплата зерном пшениці, ячменю, соняшнику та іншої сільськогосподарською продукцією.
Пунктом 11 вказаного договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься у строки до 30 грудня щорічно.
Угодою про поновлення договору оренди земельної ділянки зареєстрованого 26.11.2009 року за номер 040948400022 встановлено, що договір поновлено на 7 років.
Пунктом 9 угоди встановлено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 5,8 процента від вартості земельної ділянки, що складає 6 400 грн.
Пунктом 11 вказаної угоди передбачено, що орендна плата вноситься у строки до 31 грудня щорічно.
Відповідно до додаткового договору оренди земельної ділянки від 26.10.2017 р. до договору оренди землі, укладеного 23.09.2009 р. строк дії договору становить 10 років. Орендна плата вноситься у грошовій формі 6,4 проценти 10 584,45 грн. та вноситься не пізніше 30 грудня кожного року.
Згідно акту приймання- передачі земельної ділянки згідно договору оренди землі від 26 жовтня 2017 р. ОСОБА_8 передав ОСОБА_5 в строкове платне користування земельну ділянку площею 5,51 га розташована на території Козубівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, кадастровий номер земельної ділянки 4822782000:07:000:0070, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняли його спадкоємці - діти покійного - ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками вказано - батько ОСОБА_8 , мати ОСОБА_4 .
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 встановлено, що 06 грудня 2022р зареєстрований шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_13 .
Відповідно до копії свідоцтва серії НОМЕР_4 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_7 , батьками якого є - батько ОСОБА_8 , мати ОСОБА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва серії НОМЕР_5 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є - батько ОСОБА_8 , мати ОСОБА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 листопада 2020 р. посвідченого державним нотаріусом державної нотаріальної контори Миколаївської області, згідно якого, спадкоємцями майна ОСОБА_8 є його діти: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - на 1/3 частку спадкового майна; син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - на 1/3 частку спадкового майна; дочка - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - на 1/3 частку спадкового майна.
Спадщина складається з земельної ділянки площею 5,5079 га , що розташована на території Козубівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, кадастровий номер земельної ділянки 4822782000:07:000:0070, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 232113689 від 11.11.2020 року вбачається, що ОСОБА_9 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822782000:07:000:0070 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-472 від 11.11.2020 року, дата державної реєстрації права власності 11.11.2020 року.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 39135058 від 11.11.2020 року вбачається, що ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822782000:07:000:0070 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-469 від 11.11.2020 року, дата державної реєстрації права власності 11.11.2020 року.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 39135171 від 11.11.2020 року вбачається, що ОСОБА_7 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822782000:07:000:0070 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-474 від 11.11.2020 року, дата державної реєстрації права власності 11.11.2020 року.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, шо 29.02.2016 року державним реєстратором Доманівської селищної ради Миколаївської області зареєстровано договір оренди землі від 23.09.2009 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , додаткова угода до договору оренди землі від 26.10.2014 року та додаткова угода до договору оренди землі від 22.01.2018 року, строк дії якого закінчується 26.11.2029 року.
На адресу відповідача ОСОБА_5 від представника позивача та третіх осіб 22.01.2025 року була направлена претензія (рекомендованим листом) , в якій зазначено, що ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 . 11.11.2020 року отримали спадщину після смерті ОСОБА_8 на земельну ділянку з кадастровим номером 4822782000:07:000:0070 , яка перебуває у оренді у відповідача . Зазначає, що спадкоємці з 2020 року не отримують орендну плату, просить надати копію договору та додаткових угод до нього. Але в той же час у вказаній претензії не вказано місця проживання (знаходження) нових власників, їх поштові адреси; платіжні реквізити.
Згідно відповіді ОСОБА_5 на претензію щодо сплати орендної плати ОСОБА_9 повідомляє про сплати коштів та про те, що ОСОБА_9 категорично відмовилась повідомити свою адресу проживання та документальне підтвердження права власності.
Вказані обставини дають суду підставу вважати, що за відсутності у відповідача як орендаря за вказаними договорами оренди землі, розірвання яких є предметом спору у справі, даних про нових власників земельної ділянки та необхідних платіжних реквізитів для виплати їм орендної плати безготівково, такий позбавлений можливості належним чином виконати зобов'язання зі сплати орендної плати, у зв'язку з чим не може нести відповідальність за невиконання зобов'язання щодо її сплати.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивачем ОСОБА_1
було виконано зобов'язання з повідомлення відповідача ОСОБА_5 як орендаря про перехід права власності на земельну ділянку із кадастровим номером у порядку та в строки, передбачені законодавством щодо оренди землі та земельних відносин.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено пунктом 1 частини 1 статті 11 ЦК України.
За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (далі - Закон № 161- ХІV, в редакції, чинній на момент укладання договору оренди) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону № 161- ХІV).
Статтею 93 ЗК України та статтею 1 Закону № 161- ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 13 Закону № 161- ХІV договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Позивач ОСОБА_1 , набувши право власності на земельну ділянку, передану в оренду ОСОБА_5 , набула, відповідно, й усі права та обов'язки орендодавця за цим договором, зокрема право на отримання орендної плати.
Так, відповідно до статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 21 Закону № 161- ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення законодавству.
У статті 15 Закону № 161- ХІV визначено ті умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному
зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
В силу вимог статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі статтею 32 Закону № 161- ХІV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Статтею 24 Закону № 161- ХІV передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Згідно із пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.
Отже, за змістом статті 141 ЗК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі» підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
За приписами частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Схожі висновки викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, провадження № 12-201гс18, та постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 551/542/20, провадження № 61-16493св21.
Відповідно до частини 1 статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Частиною 3 статті 148-1 ЗК України передбачено, що особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї
зобов'язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В силу статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
У постанові від 27 липня 2022 року у справі № 274/3707/20 Верховний Суд зазначив: «Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов'язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. На виконання положень статті 148-1 ЗК України, спадкоємець (новий орендодавець) повинен повідомити орендаря про прийняття ним спадщини та про перехід до нього прав та обов'язків за договором оренди. Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором.
Отже, саме на позивача як нового орендодавця покладено обов'язок доведення до відповідача як орендаря інформації про перехід права власності із зазначенням: кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім'я, по батькові нового власника; місця проживання нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі)».
Позивач ОСОБА_1 не надала жодного доказу на підтвердження виконання нею вимог статті 148-1 ЗК України та у передбачений нормами закону спосіб щодо повідомлення орендаря земельної ділянки про отримання нею цієї земельної ділянки у власність, а також про повідомлення відомостей, визначених частиною 3 статті 148-1 ЗК України як протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї, так і на день ухвалення рішення у справі. Тому, відповідно, у ОСОБА_5 не виник обов'язок щодо виплати ОСОБА_1 орендної плати як власнику орендованої земельної ділянки.
Посилання на те, що законний представник неповнолітньої ОСОБА_4 та ОСОБА_7 неодноразово повідомляла відповідача про зміну власника, не є належним підтвердженням виконання вимог статті 148-1 ЗК України, а тому відхиляються, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
За такого невиплата позивачу орендної плати сталася не з вини відповідача, а через недбалу поведінку позивача, що не може бути підставою для розірвання договору оренди землі, слід відмовити у задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору оренди.
Щодо виплат, проведених відповідачем ОСОБА_5 законному представнику в рахунок орендної плати, то це є свідченням намагання відповідача мирно врегулювати відносини з останнім, який не вчиняє дій, необхідних за законом для отримання орендної плати за землю.
Відповідач ОСОБА_5 не може вважатись таким, що порушив зобов'язання, тому несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця, зокрема належних платіжних реквізитів такого не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати і слугувати підставою для розірвання договорів оренди землі.
Відтак, судом на підставі повного та об'єктивного з'ясування обставин цивільної справи, зроблено висновок про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди від 23.09.2009 року, додаткової угоди до нього від 26.10.2014 року та додаткової угоди від 22.01.2018 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , земельної ділянки площею 5,5079 га (кадастровий номер 4822782000:07:000:0070), яка розташована на території Козубівської сільської ради Вознесенського району (колишнього Доманівського району) Миколаївської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати у справі покладаються на позивача, з якого слід стягнути на користь відповідача сплачений за подання позову судовий збір 1211.20грн.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: "На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат".
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів: договір про надання правової допомоги від 14.03.2025, укладений між ОСОБА_5 та адвокатом Каратассо Людмилою Георгіївною; копію акту виконаних юридичних послуг відповідно до договору про надання правової допомоги від 14.03.2026року, з якого вбачається, що адвокат Каратассо Л.Г. надала Шевчику М.А. юридичні послуги - 7000 грн
Квитанцію до прибуткового касового ордера №27 від 26.03.2025 на суму 3000 грн та № 59 від 22.12.2025 року на 4000 тисячі грн.
Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).
Враховуючи особливості предмета спору, виходячи з критеріїв виправданості судових витрат, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, суд приходить до висновку про те, що заява представника позивача підлягає до задоволення, у зв'язку з чим з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн..
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4,5,10,12,13,76-83,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд ,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , законний представник третьої особи ОСОБА_4 про розірвання договору оренди землі - відмовити.
Стягнути з позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код платників податків НОМЕР_6 на користь ОСОБА_5 , код платників податків НОМЕР_7 судові витрати -1211.20 грн судового збору та 7000 грн ( сім тисяч гривень ) витрат на правничу допомогу.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя : О. В. Кривенко