ЄУН: 333/9987/25
Провадження №: 2/336/1914/2026
31 березня 2026 року місто Запоріжжя
Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Турчинського Максима Ігоровича, за участі секретаря судового засідання Єршової Алли Олексіївни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості, -
Короткий зміст позовних вимог
Позивач ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому зазначило, що 18.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» як кредитором та ОСОБА_1 як позичальником було укладено договір про надання кредиту №496768-КС-001, відповідно до умов якого було видано кредитні кошти у розмірі 47000,00 гривень.
Позичальник, скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виник борг, який складається із заборгованості за тілом кредиту, нараховані відсотки та комісія. Позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку зазначену суму заборгованості, а також стягнути сплачений ним судовий збір.
Рух справи
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 11.02.2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 10.03.2026р. закрите підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 31.03.2026р.
У судове засідання позивач не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує за наявними матеріалами у справі.
Відповідач в судовому засіданні надав пояснення з приводу оформлення договору та отримання кредитних коштів, визначає, що ним прострочені зобов'язання, натомість зазначив про те, що нараховані суми за відсотками є високими, що позбавляє його сплатити борг через скрутний матеріальний стан, просить суд стягнути суму боргу та нараховані відсотки у меншому розмірі.
Встановлені судом фактичні обставини по справі
18 квітня 2024 року між ОСОБА_1 як позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» як кредитодавцем укладено Договір про надання кредиту №496768-КС-001, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 47000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором та Правилами надання споживчих кредитів (п.1 Договору).
Сторонам було узгоджено наступні умови: Тип кредиту - кредит; строк, на який надається кредит - 24 тижні; стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,0000000 фіксована; знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,14954256, фіксована; комісія за надання кредиту - 7050,00 грн; загальний розмір наданого кредиту - 47000,00 грн; Строк дії договору - 03.10.2024 року; орієнтовна загальна вартість кредиту - 122160,00 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка - 9150,85%; Загальні витрати за кредитом - 75160,00 грн; Денна процентна ставка - 0,95%.
Сторонами також узгоджено графік платежів та підписано паспорт споживчого кредиту, пропозиція укласти договір (оферта) та прийняття (акцепт) пропозиції.
Кредитний договір з додатками відповідач підписав за допомогою одноразового ідентифікатора в електронному вигляді.
Як свідчать матеріали справи, кредитні кошти у розмірі 47000,00 грн перераховані безготівково на картку відповідача.
З боку відповідача на користь позивача було перераховано грошових коштів у загальному розмірі 1500,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом загальна сума боргу становить 202616,38 грн, з урахуванням заборгованості за тілом кредиту у розмірі 47000,00 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 149066,38 грн та комісійними нарахуваннями у розмірі 6550,00 грн.
Норми права застосовані судом та висновки суду
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із п.6 ч.1 ст.3 зазначеного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 зазначеного вище Закону).
Відповідно до ч.3, ч.4 ст.11 цього ж Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Разом з тим, ч.6 ст.11 зазначеного Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 цього ж Закону, - у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі ст.64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Отже, судом констатовано, що між сторонами укладено Договір позики на визначених Сторонами умовах.
Відповідно до приписів ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.
Статтею 1054 ЦК України визначено, «за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти» До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом».
За приписами статті 526 ЦК України врегульовано загальні умови виконання зобов'язання, а саме: «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін».
Відповідно статтею 527 ЦК України встановлено «боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги».
Разом з тим, стаття 530 вказаного Кодексу регламентує, «якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства».
За визначенням статті 610 ЦК України, «порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)».
Матеріалами справи підтверджено та відповідно визнано відповідачем, що боржник не сплатив заборгованість за кредитним договором суми основної заборгованості за тілом кредиту, що є підставою для стягнення зазначеної суми боргу.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Суд звертає увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим ч.3 ст.509 та чч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у заявленому розмірі не є співрозмірною сумі кредиту за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів за кредитним договором, суд дійшов висновку про зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме до суми 47000,00 гривень.
Щодо стягнення комісії слід зазначити наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Суд з цього приводу враховує також правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №199/7014/20, пр. №61-17825св21. Так, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом № 1734-VIII (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині скасовує дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон № 1734-VIII.
Так, умовами спірного договору позичальнику встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 7050,00 грн (п.2.5 Договору), розмір якої визначений одноразово.
Відповідно, надані позивачем письмові докази, досліджені судом у їх сукупності та взаємозв'язку, не дозволяють зробити висновків про те, які саме послуги фінансової установи маються на увазі під вказаним обслуговуванням кредиту або кредитної заборгованості.
Тому, суд приходить до висновку про те, що застосованими є нормативні приписи, відповідно до яких нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
З урахуванням наведеного особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, пр.№ 61-18730св20.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, пр.№61-4202сво22 дійшов висновку про те, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Такий висновок висловлено Верховним Судом у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного в постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, пр.№ 61-11сво17.
З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як обслуговування кредитної заборгованості (або кредиту), має надаватися клієнту банку безоплатно.
З урахуванням зазначеного, в частині стягнення заборгованості за комісією слід відмовити.
Питання щодо розподілу судових витрат між сторонами слід вирішити відповідно до приписів ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором про надання кредиту №496768-КС-001 від 18.04.2024р. у розмірі 47000,00 гривень основної суми боргу за тілом кредиту та 47000,00 гривень відсотків за користування кредитом, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1118,00 гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», ЄДРПОУ:41084239, адреса місцезнаходження: 01133 м.Київ бул.Лесі Ураїнки,26 оф.411;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання(ВПО): АДРЕСА_1 .
Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Максим ТУРЧИНСЬКИЙ
31.03.26