01 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №572/5849/25 пров. №А/857/7517/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Волчанського А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2026 року у справі №572/5849/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Довгий І. І.,
дата ухвалення рішення - 20 січня 2026 року,
місце ухвалення рішення - м. Сарни,
дата складання повного тексту рішення - 20 січня 2026 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД №489481 від 01 жовтня 2025 року за ч.1 ст.126 КУпАП, а провадження по справі закрити.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2026 року позов задоволено. Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Рівненській області про визнання незаконною та скасування постанови задоволено. Скасовано постанову серія БАД №489481 від 01 жовтня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 425 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, провадження в справі закрито.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що оскаржувана постанова прийнята правомірно, оскільки витягом із бази даних МТСБУ підтверджується, що на момент винесення оскаржуваної постанови 01 жовтня 2025 року у позивача не було чинного страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ) або полісу “Зелена карта» на транспортний засіб Volkswagen номерний знак НОМЕР_1 . Зазначене підтверджується зображенням із вищевказаного інтернет-ресурсу, що додається до матеріалів справи та надані докази в сукупності підтверджують наявність порушення вимог частини 1 статті 126 КУпАП. Звертає увагу на те, що водій під час з'ясування фактичних обставин справи не заперечував, що його було проінформовано про причину зупинки транспортного засобу, не заперечував, що не має чинного страхового полісу про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та під час спілкування поліцейських із позивачем, останній повідомив, що поліс дійсний до 20 вересня 2025 року, а зупинка останнього була 01 жовтня 2025 року, що свідчить про склад адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП. Також вказує на те, що покликання позивача про безпідставну зупинку є безпідставними, оскільки Законом №3720-IХ передбачено право поліцейських перевіряти наявність чинного полісу страхування в процесі здійснення загального нагляду за дорожнім рухом, не лише в разі фіксації порушень чи ДТП, а тому, враховуючи відсутність інформації на офіційному сайті МТСБУ про чинність полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліцейські мали право на підставі ч.1 ст.35 Закону України «Про національну поліцію зупинити транспортний засіб. Таким чином, вважає, що оскаржувана постанова прийнята правомірно та підстави для її скасування відсутні. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача (апелянта) - Буза В. О. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до положень ст.268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду; неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності позивача за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 , 01 жовтня 2025 року в м. Сарни керував транспортним засобом VOLKSWAGEN державний номерний знак НОМЕР_1 без діючого полісу ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1 г ПДР України.
Відповідно до цієї постанови на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем поставленого йому у вину адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, а тому постанову серії БАД №489481 від 01 жовтня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн необхідно скасувати та закрити провадження у справі.
Колегія суддів з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо підставності задоволених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.п. 2.1(ґ) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат "Зелена картка" (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".
Згідно з ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 01 жовтня 2025 року о 21 год. 15 хв. у м.Сарни керував транспортним засобом марки VOLKSWAGEN державний номерний знак НОМЕР_1 без діючого полісу ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1 г ПДР України за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.126 КУпАП.
Ст.72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, що підставою винесення щодо позивача оскаржуваної постанови за ч.1 ст.126 КУпАП стала інформація про відсутність чинного страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ) або поліс “Зелена карта» на транспортний засіб Volkswagen номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується витягом із бази даних МТСБУ (а.с.22)
Таким чином, наведеним вище доказом підтверджується, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN державний номерний знак НОМЕР_1 без діючого полісу ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1 г ПДР України.
Щодо доводів позивача на відсутність підстав для зупинки його транспортного засобу, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України “Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках, зокрема, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Згідно з ч.1 ст.35 Закону України “Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що працівники поліції при відсутності інформації на офіційному сайті МТСБУ про чинність полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів мали право на підставі ч.1 ст.35 Закону України “Про національну поліцію» зупинити транспортний засіб.
Колегія суддів зауважує, що дотримання ПДР України є невід'ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо - транспортних пригод та їх наслідків.
Крім того, колегія суддів не може залишити поза увагою той факт, що в матеріалах справи відсутні докази відеофіксації вчиненого правопорушення, разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що в такій зазначено про прилад відеофіксації №468831 та позивач без заперечень поставив підпис у оскаржуваній постанові, а тому відсутність відеозапису, у спірних правовідносинах за наявності доказу на підтвердження факту відсутності у базі даних за транспортним засобом VOLKSWAGEN державний номерний знак НОМЕР_1 полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не може вважати беззаперечним фактом на спростування поставленого у вину позивачу адміністративного правопорушення.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, оскільки долученими до матеріалів справи доказами стверджується, що позивач керував транспортним засобом без наявного полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), а тому підстави для скасування постанови серії БАД №489481 від 01 жовтня 2025 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн відсутні.
Доводи апеляційної скарги є підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Колегія суддів звертає увагу на те, п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
Керуючись ст.195, 242, 243, 246, 250, 268, 272, 286, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2026 року у справі №572/5849/25 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.