31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №380/808/25 пров. №А/857/11606/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року (суддя - Кондратюк Ю.С., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного рішення - 21.02.2025),
в адміністративній справі №380/808/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У січні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення; 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Також звертав увагу на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним адміністративним позовом. Просив відповідач у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі 380/14074/22 відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь період невиплати, а саме з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі 380/14074/22, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь період невиплати, а саме з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач звертався до Львівського окружного адміністративного суду із позовними вимогами про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 по справі №380/23141/23, зокрема, у задоволені позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації - відмовлено. 12.01.2025 ОСОБА_1 незважаючи на прийняте судом рішення, повторно звернувся до суду із тією самою позовною вимогою, до того ж самого відповідача, із тих же самих підстав. Однак, суд першої інстанції не врахував вказані обставини, що в подальшому призвело до прийняття незаконного рішення. Крім цього, звертає увагу апелянт на те, що відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем та виплату належних йому сум при звільнені 23.09.2023. Тому з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати доходів за попередні періоди, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і саме з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. При цьому, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Звертає увагу апелянт на правовий висновок Верховного Суду про те, що у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений ч.1 ст.122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки, з 28.09.2023 позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду, і такий закінчився 29.03.2024. Однак з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 12.01.2025, тобто поза межами встановленого законом строку. Таким чином, суд першої інстанції зобов'язаний був залишити позовну заяву без розгляду, однак безпідставно не врахував вищенаведених обставин справи та правової позиції Верховного Суду висловленої у постанові від 02.04.2024 по справі № 560/8194/20.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 по справі № 380/808/25 - скасувати та винести постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без розгляду.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно Витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2021 №24 позивач звільнений наказом командувача Сил підтримки Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.01.2021 №8 у запас, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.02.2021 (а.с.6).
27.09.2023, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі №380/14074/22 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2023, військовою частиною НОМЕР_1 була виплачена позивачу індексація грошового забезпечення в розмірі 83370,85 грн..
Також встановлено, що 25.10.2024 позивач звертався до відповідача зі заявою щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати. Однак за результатами розгляду цієї заяви, відповідач листом від 04.11.2024 повідомив позивача про відсутність підстав для виплати компенсації втрати частини доходу за несвоєчасний розрахунок індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби.
Позивач вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідач у своїй апеляційній скарзі на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року покликається на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду із цим позовом, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою, третьою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України установлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас положення КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до статті 233 КЗпП України, право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком. Після цієї дати встановлено тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, у спірних правовідносинах постає питання, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду у справі, щодо якої виник спір, що, своєю чергою, зумовлює вирішення іншого запитання, - якою редакцією статті 233 КЗпП України слід керуватися при обчисленні строків звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
За правилами статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказаними положеннями закону встановлено обов'язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
З матеріалів справи видно, що на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі №380/14074/22, у відповідача виник обов'язок здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 83370,85 грн..
Згідно з приписами статей 1, 2, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у відповідача одночасно виник обов'язок з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум грошового забезпечення.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі №380/14074/22 відповідач 27 вересня 2023 року здійснив виплату позивачу коштів. При цьому, відповідач не здійснив виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Таким чином, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (27 вересня 2023) позивач був обізнаний про порушення свого права щодо отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, і саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Станом на зазначену дату - 27 вересня 2023 року - стаття 233 КЗпП України діяла у редакції Закону №2352-IX.
А отже, висновок суду попередньої інстанції про дотримання позивачем строку визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком - є помилковим.
Помилковою також є позиція відповідача про те, що у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений ч.1 ст.122 КАС України.
Разом з тим, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апелянта (відповідача) про те, що реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, що в цій справі відповідає даті фактичної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення - 27 вересня 2023 року.
Такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20.
Аналогічного підходу при вирішенні подібних правовідносин дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постановах від 17 квітня 2025 року у справі №560/10053/24, від 23 квітня 2025 року у справі №260/131/24, від 29 квітня 2025 року у справі №420/4345/24 та від 26 червня 2025 року №120/2830/24.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин.
Тому, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.
З матеріалів справи видно, що з цим позовом позивач звернувся 12 січня 2025 року, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду.
Колегія суддів приходить до висновку, що позивач з 27.09.2023 - дня проведення відповідачем виплати індексації грошового забезпечення, мав можливість дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та/чи інтересів.
Суд апеляційної інстанції констатує, що позивачем не наведено конкретних обставин (об'єктивних факторів), які перешкоджали вчасно звернутися за захистом порушеного права до адміністративного суду із відповідною позовною заявою.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Отже, колегія суддів зазначає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, із позовними вимогами щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції 19.07.2022, та не обґрунтував належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов'язані з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність залишення без розгляду позовних вимог.
Вказане підтверджує обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом ухвалюється нова постанова про залишення без розгляду позовних вимог, з наведених вище підстав.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задоволити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року в адміністративній справі №380/808/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - скасувати та ухвалити нову постанову.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська