Дата документу 30.03.2026
Справа № 336/9702/25
Провадження № 2/334/598/26
30 березня 2026 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Іванової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні ї про стягнення з останньої моральної шкоди.
В позовній заяві зазначає, що до ВП №1 Бахмутського РВП надійшло повідомлення про те, що 02.07.2024 відбувся обстріл з боку російських окупаційних військ, внаслідок якого о 08:30 пошкоджено будинок за адресою АДРЕСА_1 , та у дворі будинку загинув чоловік ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є батьком позивача ОСОБА_2 поховано в кінці подвір'я, на могилі навіть не встановлений хрест, за адресою АДРЕСА_1 .
Внаслідок втрати батька, який загинув у результаті військової агресії російської федерації проти України, а також з огляду на незаконність та безкарність дій російської федерації, особливий цинізм, з яким російською федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач з дітьми, дружиною по сьогоднішній день відчувають безперервні, невгамовні душевні болі та страждання. Більше того позивач назавжди втратив душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування. Найстрашніше те, що такі ж страждання турбують і її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , та втрати домівки на проживання його сім'ї ОСОБА_4 та брата ОСОБА_5 .
Також внаслідок обстрілу з боку російських окупаційних військ втрачено будинок за адресою АДРЕСА_1 та все майно, яке перебувало у власності позивача та його батьків.
У зв'язку з нервовим зривом у зв'язку зі загибіллю внаслідок російської збройної агресії чоловіка ОСОБА_2 у матері позивача ОСОБА_4 стався інсульт (після інсульту, не може без самостійної допомоги рухатись, постійно потребує догляду та лікування).
Крім того, позивач із дружиною 15.10.2013 р. купили у м. Донецьку 2-кімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2 . В даній квартирі був зроблений ремонт, куплена меблі, побутова техніка. В 2017 р. у зв'язку з тим, що позивач є учасником бойових дій, незаконні збройні формування ДНР видали ордер на дану квартиру, без згоди законни власників, на проживання бійцю ДНР.
У зв'язку із викладеним просить позовні вимоги задовольнити.
Позивачем до суду подано клопотання про розгляд справи за його відсутності, погоджується на прийняття заочного рішення.
Відповідач відзиву на позов не надав.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
31.10.2025 року з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла вищевказана позовна заява для розгляду за підсудністю.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03.11.2025 року відкрито провадження, справу призначено до підготовчого судового розгляду в загальному провадженні.
Ухвалою суду від 06.02.2026 року закрито підготовче засідання у справі, призначено розгляд справи по суті.
Позивач надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач, будучи повідомленим про дату, час та місце проведення судових засідань, відзиву на позов не надав, явку свого представника не забезпечив.
Частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
У постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд виснував, що як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Враховуючи наявність підстав, визначених частиною першою статті 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом.
Через повномасштабну військову агресію РФ Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час
Відповідно до свідоцтва про народження від 12 травня 1975 р. № 35 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 .
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22024050000001968 від 02.07.2024. до ВП №1 Бахмутського РВП надійшло повідомлення про те, що 02.07.2024 відбувся обстріл з боку російських окупаційних військ, внаслідок якого о 08:30 пошкоджено будинок за адресою АДРЕСА_1 , та у дворі будинку загинув чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 19 вересня 2024 серія НОМЕР_1 , ОСОБА_2 визнано померлим. Місце смерті Донецька обл. Бахмутський район, селище міського типу Нью-Йорк.
Тобто, смерть батька позивача настала в наслідок протиправної агресії РФ та є наслідком винних й умисних дій військових РФ.
Батьки позивача володіли будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_1
Внаслідок обстрілу, здійсненого військовими РФ, вказаний вище будинок з усім майном знищений.
ОСОБА_1 та його дружині на праві приватної власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
В наслідок дій незаконної окупаційної влади так званої «ДНР» вказана квартира відібрана у законних власників без будь-якої законної причини.
ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Щодо стягнення збитків внаслідок неможливості користуватись майном.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: в тому числі доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні підстави відповідальності визначено нормою частини першої статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позивач зазначає, що збитків йому завдала Російська Федерація - країна агресор.
Факт військової агресії Російської Федерації є загальновідомим та не підлягає доказуванню.
У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Отже, РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, РФ є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 від 12 травня 2015 року N 389-VIII Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Приписами частини шостої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Складовими для відшкодування шкоди є: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; г) вина.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Причинно-наслідковий зв'язок між збройною агресією відповідача та понесеними збитками позивача, полягає у проведенні відповідачем незаконних бойових дій на території Запорізької областей, що призвело до втрати позивачем та його сином доступу до їхнього майна та можливості мирного володіння ним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У справі «Лоізіду проти Туреччини» ЄСПЛ прийнято рішення про необхідність компенсації Турецькою Республікою моральної і матеріальної шкоди заявниці, яка була змушена залишити місце свою проживання внаслідок окупації Туреччиною північної частини території Кіпру. У пункті 63 мотивувальної частини рішення від 18.12.96 р. ЄСПЛ зазначив, що оскільки заявниці починаючи з 1974 р. було відмовлено у праві доступу до майна, вона фактично повністю втратила над ним контроль, рівно як і можливість користуватись ним. Ця відмова, що триває, повинна розглядатися як втручання у права, передбачені ст. 1 Протоколу № 1. Таке втручання з урахуванням виключних обставин цієї справи, не може розглядатися як позбавлення власності або контролю за її використанням у рамках першого і другою пунктів ст. 1 Протоколу 1. Водночас воно, поза будь-яким сумнівом, підпадає під дію норми, що міститься у першому реченні цієї статті, зокрема, становить порушення права на безперешкодне користування своїм майном. У цьому зв'язку Суд вважає, що фактична неможливість здійснення цього права є таким же порушенням Конвенції, як і перешкоди юридичного характеру.
Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Вище зазначалось, що саме на Російську Федерацію покладено відшкодування завданої шкоди, в тому числі, і моральної.
Позивач вважає себе жертвою порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та ІV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час збройного конфлікту 1949 року.
Обґрунтовуючи підстави для стягнення суми моральної шкоди, зазначає, що результатом збройної агресії відповідача стала позбавлення власності на майно, позбавлення можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, що знаходиться в житлових приміщеннях, а також втрата можливості розпоряджатись ним.
Беззаперечно, що кожна людина, яка проживала в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії РФ, прийняли рішення виїхати з тимчасово окупованих територій України, зазнали безумовних моральних страждань.
Чинним ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Ураховуючи вищевказані фактичні обставини, які встановлені судом, позовні вимоги про стягнення суми моральної шкоди є законними та обґрунтованими.
Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
вирішив:
позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди задовольнити у повному обсязі.
Стягнути із Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні (код 7707211418, адреса: РФ, м. Москва, вул. Краснопресненська набережна, 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) суму моральної шкоди у розмірі 7 131 600 (сім мільйонів сто тридцять одну тисячу) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін