Справа № 947/7559/26
Провадження № 1-кс/947/3913/26
26.03.2026 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , представника власників майна - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання т.в.о. слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025162470000741 від 12.05.2025, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -
До Київського районного суду м. Одеси, повторно після усунення недоліків, надійшло клопотання т.в.о. слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025162470000741 від 12.05.2025, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
У клопотанні сторона обвинувачення, з метою збереження речового доказу, просить накласти арешт на майно, вилучене 04.02.2026 в ході проведення обшуку за адресою: м. Одеса, вул. Розумовська, 37.
У судовому засіданні:
Слідчий ОСОБА_3 вимоги клопотання підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.
Представник власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_4 надав письмові заперечення, посилаючись на які у задоволенні клопотання просить відмовити, вказуючи на те, що зі змісту клопотання про накладення арешту на майно, сторона обвинувачення визначила метою накладення арешту на зазначене в ньому вилучене майно його збереження як речового доказу, хоча при цьому конкретно мету та правову підставу арешту майна (в тому числі, але не виключно гаманця з грошовими коштами та особистих мобільних телефонів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 телефонів) не обґрунтувала, а лише поверхово послалася на положення ст. 170 КПК України, які загалом визначають поняття арешту майна. В своєму клопотанні слідчий не наводить достатніх підстав для накладення арешту на майно, вилученого в тому числі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 04.02.2026 року під час проведення обшуку, зокрема, не обґрунтовує наявності зв?язку такого майна із обставинами вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, досудове розслідування за ознаками якого здійснюється в межах даного кримінального провадження, зокрема, не є зрозумілим, що може підтвердити або спростувати вилучене майно за обставин розслідуваного кримінального правопорушення. Вважає, що вилучення майна, що перебуває у користуванні органів державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) м. Одеси, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Розумовська, буд. 37, фактично паралізує його роботу, унеможливлює виконання покладених на нього функцій та надання адміністративних послуг громадянам (зокрема державну реєстрацію актів цивільного стану, видачу свідоцтв тощо), що створює істотні негативні наслідки для невизначеного кола осіб. Зазначене додатково свідчить про непропорційність та безпідставність застосування арешту такого майна.
Вислухавши учасників судового засідання, вивчивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
В ході судового розгляду встановлено, що слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025162470000741 від 12.05.2025, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
04.02.2026 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси проведено санкціонований обшук за адресою: м. Одеса, вул. Розумовська, 37, в ході якого виявлено та вилучено майно, перелік якого зазначено у клопотанні.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
З поданого клопотання вбачається, що в матеріалах, долучених до клопотання, відсутня постанова слідчого про визнання майна вилученого в ході огляду за адресою м. Одеса, вул. Розумовська, буд. 37 - речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
Тобто, будь-яке обґрунтування, на підставі якого слідчий суддя міг би вирішити питання обґрунтованості вказаних доводів сторони обвинувачення, зокрема перевірити факт відповідності такого майна категорії речових доказів (ч. 1 ст. 98 КПК України), дане клопотання не містить.
Водночас, клопотання слідчого не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, з огляду на наступні обставини.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
В порушення вимог кримінального процесуального закону, щодо вмотивованості та обґрунтованості, стороною обвинувачення в клопотанні не було наведено підстав та мотивів арешту майна вилученого в ході обшуку за адресою: м. Одеса, вул. Розумовська, буд. 37.
Аналізуючи зміст клопотання про арешт майна, слідчий суддя встановив, що слідчий фактично обмежився лише наведенням фактичних обставин справи, цитуванням вимог кримінального процесуального закону та узагальненим посиланням на те, що накладення арешту необхідне для забезпечення можливості встановлення важливих обставин в кримінальному провадженні, але при цьому не конкретизував загальні норми процесуального закону до конкретних обставин даного кримінального провадження.
Слідчий суддя акцентує увагу органу державного обвинувачення, який ініціював кримінальне провадження, про необхідність обґрунтування конкретної підстави та мети арешту майна, яке завдання має бути виконане арештом відповідно до ст.ст. 131, 170 КПК України, який є заходом забезпечення кримінального провадження.
Слід зазначити, що одна лише постанова про визнання майна речовим доказом не може бути єдиною підставою для подальшого арешту такого майна.
Слідчий суддя звертає увагу, що необґрунтоване накладення арешту майна може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити законні права власників та володільців майна.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання сторони обвинувачення не може бути розглянуто по суті, оскільки воно не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності повної інформації в клопотанні щодо вилученого майна та обґрунтування підстав та мети для накладення арешту.
На переконання слідчого судді, встановлення вказаних обставин слугуватиме досягненню дієвості кримінального провадження, та буде дієвим запобіжником настання шкідливих наслідків як для кримінального провадження, так і для власників/володільців майна.
Слід зазначити, що положеннями статті 3 КПК України на слідчого суддю покладено обов'язок контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, при цьому, окреслено межі такого захисту - діяти в порядку, передбаченому КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Вказані обставини позбавляють слідчого суддю можливості в повній мірі дослідити обставини, якими обґрунтовані доводи клопотання та прийняти рішення по суті.
Згідно з ч. 3 ст. 172 КПК України слідчий суддя, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
За таких обставин та враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя
Клопотання - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1