П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/25704/25
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/25704/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 800 703,27 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працювала в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на посаді заступника начальника управління - начальника відділу проходження служби та комплектування управління персоналу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Однак, крім проведення не повного розрахунку при звільненні з Позивачем, Відповідачем також було не вірно вирахувано кількість днів невикористаної відпустки для нарахування відповідної грошової компенсації, у зв'язку із чим ОСОБА_1 вимушена була звернутись до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані 2 дні щорічної додаткової відпустки; - зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні, починаючи з 22.01.2021 по 17.02.2021. На виконання рішення суду відповідачем перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки та 09.07.2025 платіж було оплачено органом казначейської служби, що вбачається з відповідного штампу на платіжному дорученні. Згідно банківської виписки 09.07.2025 зарахування коштів на рахунок Позивача відбулось 09.07.2025. Разом з тим, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати на його користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 09.12.2025 у справі № 420/25704/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.02.2021 року по 08.07.2025 року.
Стягнув з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (Люстдорфська дор.,9, м.Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 40867311) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22131 (двадцять дві тисячі сто тридцять одна) грн.. 50 коп., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції враховуючи наявне правове регулювання, а також вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку з 18.02.2021 по 08.07.2025 має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 10983,88 грн. + 11147,62 грн. = 22131,50.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності бездіяльності Відповідача, яка полягала у несвоєчасному та неповному проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача, а також визнав наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, однак істотно зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працювала в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на посаді заступника начальника управління - начальника відділу проходження служби та комплектування управління персоналу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
Відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 12/ОС від 21.01.2021 “Про особовий склад» Позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу», з припиненням державної служби.
Цим же наказом позивачу призначено до виплати грошову компенсацію за 30 (тридцять) календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 06 (шість) календарних днів невикористаної додаткової щорічної відпустки за період роботи з 11.05.2019 по 10.05.2020, за 09 (дев'ять) календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 06 (шість) календарних днів невикористаної додаткової щорічної відпустки за період роботи з 11.05.2020 по день звільнення. Призначено до виплати допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати відповідно до п.7 ч.1 ст.20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, крім проведення не повного розрахунку при звільненні з Позивачем, Відповідачем також було не вірно вирахувано кількість днів невикористаної відпустки для нарахування відповідної грошової компенсації, у зв'язку із чим ОСОБА_1 вимушена була звернутись до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі № 420/23343/21 було частково задоволено позов ОСОБА_1 , зокрема: - визнано протиправними дії Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 2 дні невикористаної додаткової щорічної відпустки; - зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані 2 дні щорічної додаткової відпустки; - зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні, починаючи з 22.01.2021 по 17.02.2021.
Одночасно, вказаним судовим рішенням було відмовлено у задоволенні позовної вимоги Позивача про - зобов'язання Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за невикористані 2 дні щорічної додаткової відпустки при звільненні, починаючи з 22.01.2021 по день ухвалення рішення суду, оскільки норми КЗпП України прямо передбачають, що середній заробіток стягується за час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, з огляду на те, що на момент розгляду даної адміністративної справи фактичний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки при звільненні відповідач не здійснював, суд вважав вказану позовну вимогу передчасною. Однак, зазначене не позбавляє права Позивача звернутись до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку після фактичної виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки право на яку встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі № 420/23343/21.
В даному випадку на виконання судового рішення у справі № 420/23343/21 лише 07.07.2025 Відповідачем було сформовано платіжне доручення щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки та 09.07.2025 платіж було оплачено органом казначейської служби, що вбачається з відповідного штампу на платіжному дорученні. Згідно банківської виписки 09.07.2025 зарахування коштів на рахунок Позивача відбулось 09.07.2025. Таким чином період з 22.01.2021 (наступний день після звільнення) по 08.07.2025 включно є періодом затримки розрахунку при звільненні.
Як зазначалось вище, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 09.07.2025, в той час як Позивача було звільнено 21.01.2021.
Поряд із цим, рішенням Одеського окружного адміністративного суду вже вирішувалось питання щодо стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2021 по 17.02.2021. Враховуючи неможливість Відповідача нести подвійну відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один і той же період, позивач вважає, що вона має право на стягнення середнього заробітку за час не охоплений судовий рішенням у справі № 420/23343/21, а саме з 18.02.2021 по 08.07.2025 включно.
У позовній заяві представник позивач навела власні розрахунки. Таким чином, на думку представника позивача, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати при звільненні за період з 18.02.2021 по 08.07.2025 у розмірі 800 703,27 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправною, позивач вимушений звернутися до суду із даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 12/ОС від 21.01.2021 року “Про особовий склад» Позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу», з припиненням державної служби..
Разом з тим, у день припинення трудових відносин відповідач не виплатив позивачу грошове забезпечення в належному розмірі, а здійснив вказані виплати лише 09.07.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року по справі № 420/23343/21 - відповідачем перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані 2 дні щорічної додаткової відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні, починаючи з 22.01.2021 року по 17.02.2021 року.
Отже, при звільненні позивача з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з ним не проведено повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Як вже встановлено судом, позивача було звільнено з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 21.01.2021 року. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 09.07.2025 року (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
При цьому суд враховує, що за період з 22.01.2021 по 17.02.2021 рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/23343/21 від 07 лютого 2022 року зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні.
Враховуючи неможливість Відповідача нести подвійну відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один і той же період, суд вважає, що Позивач має право на стягнення середнього заробітку за час не охоплений судовим рішенням у справі № 420/23343/21, а саме з 18.02.2021 по 08.07.2025 включно.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 18.02.2021 по 08.07.2025.
Колегія суддів враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 р. регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду у справі № 440/6856/22 від 06.12.2024 р., від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 18.02.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 08.07.2025 - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 09.07.2025, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 18.01.2023.
Стосовно позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 18.02.2021 по 18.07.2022 колегія суддів зазначає таке.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, відповідно до довідки від 17.07.2025 № 3.1/221 розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 1637,43 грн.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 18.02.2021 по 18.07.2022 складає 516 календарних днів.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Апеляційним судом встановлено, що при виключенні зі списків військової частини, розмір належних позивачеві при звільненні виплат, які були виплачені, складали 221 145,49 грн.
Натомість, на думку колегії суддів, позивач на день виключення зі списків особового складу частини мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе частину невиплаченого грошового забезпечення в сумі 11 335,56 грн., яка була виплачена на виконання судового рішення по справі 420/23343/21, тобто мало бути виплачено 232 481,05 грн. (221 145,49 грн + 11 335,56 грн).
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується, виходячи з такого розрахунку:
(11 335,56 х 100% / 232 481,05 = 4,87%).
Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку таким чином:
(1637,43 грн. х 516 календарних днів х 4,87% = 41 147,30).
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 18.02.2021 по 18.07.2022 з врахуванням істотності частки становить 41 147,30 грн.
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 08.07.2025 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 по 18.01.2023).
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 301 287,12 грн. (1637,43 грн. х 184 календарних днів).
Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022) принципу співмірності.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних сум принципу співмірності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Як вже зазначалось вище, на день виключення зі списків особового складу частини мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе частину невиплаченого грошового забезпечення в сумі 11 335,56 грн., яка була виплачена на виконання судового рішення по справі 420/23343/21, тобто мало бути виплачено 232 481,05 грн. (221 145,49 грн + 11 335,56 грн).
Колегія суддів встановлено вище, що відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати становить 4,87%
Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:
184 днів х 1637,43 грн. = 301 287,12 х 4,87% = 14 672,68 грн.,
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 14 672,68 грн..
Враховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 18.02.2021 по 08.07.2025 включно, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум у загальному розмірі - 55 819,98 грн (41 147,30 + 14 672,68).
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте помилково визначив розмір відшкодування за спірний період.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в ході апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставами для скасування судового рішення.
Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав їм юридичну оцінку по суті справи, однак дійшов помилкових висновків в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є підставою для зміни резолютивної частини рішення.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/25704/25 - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в новій редакції:
«Стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (Люстдорфська дор.,9, м.Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 40867311) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 55 819,98 грн (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн 98 коп., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.»
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/25704/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик