П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3799/25
Категорія: 112010100 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:14.10.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Херсонській області (з урахуванням уточнених позовних вимог) про:
- визнання протиправними дії ГУПФ України в Херсонській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2022 pік, як учаснику бойових дій, передбаченої ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
- зобов'язання ГУПФ України в Херсонській областi нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як учаснику бойових дій у розмірі передбаченому ч.5 ст. 12 Закону №3551-XII, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
- визнання протиправними дій ГУПФ України в Херсонській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік як учаснику бойових дій у меншому розмірі ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
- зобов'язання ГУПФ Украйни в Херсонській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2023 рік відповідно до ч.5 ст. 12 Закону №3551-XII, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
- визнання протиправними дії ГУПФ України в Херсонській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік як учаснику бойових дій у меншому розмірі, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
- зобов'язання ГУПФ України в Херсонській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2024 рік відповідно до ч.5 ст. 12 Закону №3551-XII, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої допомоги.
- стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що ним було отримано від ГУПФ України в Херсонській області щорічну грошову допомогу як учасником бойових дій за 2022-2024 роках у розмірі 1 000 грн за кожен рік. На думку представника позивача, до спірних правовідносин має бути застосовано положення ст. 12 Закону №3551-ХІІІ у редакції Закону №367-ХІV, а не Порядок прийнятий Кабінетом Міністрів України та разова грошова допомога учасникам бойових дій має бути виплачена в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідач -ГУПФ України в Херсонській області позов не визнав, вказуючи, що Законом України від 20 березня 2023 року №2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" (далі - Закон №2983-ІХ) ч.5 ст. 14 Закону №3551-XII викладено в наступній редакції: "Щороку до Дня Незалежності України учасникам війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Отже, законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законом №3551-XII. Надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в п. 2 та п 3 ст.116 Конституції України.
Крім того, відповідач зазначав, що враховуючи те, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), ОСОБА_1 перераховано та виплачено щорічну разову допомогу як учаснику бойових відповідно до Постанови №369 в сумі 1 000 грн., відповідно до Постанови №754 в сумі 1000,00 грн, та відповідно до Постанови №540 в сумі 1 491 грн. Таким чином, Головним управлінням виконано всі передбаченні дії відповідно до норм чинного законодавства в межах повноважень.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУПФ України в Херсонській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Херсонській області щодо виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік як учаснику бойових дій у розмірі передбаченому ч.5 ст. 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV).
Зобов'язано ГУПФ України в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік як учаснику бойових дій у розмірі передбаченому ч.5 ст. 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 №367-XIV)- п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплаченої суми.
В іншій частині позовних вимог, - відмовлено.
Заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, - задоволено частково.
Стягнуто з ГУПФ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
В апеляційній скарзі ГУПФ України в Херсонській ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- суд першої інстанції не в повній мірі дослідив ту обставину, що Постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року №540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова №540) затверджено Порядок використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі - Порядок №540). З метою захисту в умовах військової агресії Російської Федерації персональних даних про одержувачів грошової допомоги Кабінет Міністрів України у Постанові №540 надав повноваження органам Пенсійного фонду України одноразово здійснити виплату грошової допомоги у розмірі, визначеному цією постановою. При цьому з метою уникнення формування окремих переліків (списків на виплату) осіб, що зокрема належать до учасників бойових дій, відповідно до п.п.3, 5 Порядку №540 зазначені виплати підлягали включенню органами Пенсійного фонду України у відомості (списки) на виплату пенсій за червень 2022 року однією сумою (такі види виплатних документів залежно від способу виплати пенсії одержувачу передбачені відповідно Порядком виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1279, та Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596). З наведеного слідує, що: - розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням, а Постановою №540; - дії відповідача щодо виплати грошової допомоги у 2022 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою №540 розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій за червень 2022 року; - головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати); - органом, уповноваженим здійснювати виплату грошової допомоги, невиплаченої станом на 01 липня, є місцевий орган соціального захисту населення за місцем проживання отримувача. Судом першої інстанції залишено поза увагою, та не надано критичної оцінки тому, що повноважень на вчинення дій, не передбачених Постановою№ 540, органам Пенсійного фонду України не надано;
- що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. За таких обставин, витрати на правову допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір обґрунтованим та мати розумну суму. З аналізу переліку наданих позивачу адвокатом послуг, вбачається невідповідність розміру гонорару з критеріям реальності адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, у розумінні приписів ч. 9 ст. 139 КАС України та не є співмірним зі складністю справи.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Херсонській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серія НОМЕР_1 від 30 жовтня 2015 року та перебуває на обліку ГУПФ України в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджено пенсійним посвідченням Серія НОМЕР_2 , виданої 06 жовтня 2021 року.
Сторони не заперечують, що за 2022 рік позивачу було виплачено разову грошову допомогу до 05 травня як учаснику бойових дій, та за 2023, 2024 рік - разову грошову допомогу до Дня Незалежності України.
Але позивач не погоджується із розміром виплаченої разової грошової допомоги, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу (в частині задоволених позовних вимог), суд першої інстанції виходив з того, що у мотивувальній частині рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 зазначено, що "...за юридичною позицією Конституційного Суду України "встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, підриває довіру до держави…".
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 05 травня у 2022 році у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 05 травня у 2022 році становить 9 670 грн. (1 934,00 грн. х 5).
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ця справа відноситься до категорії нескладних, вже сформована стала судова практика з розгляду та вирішенню такої категорії справ, а тому витрачений час адвоката на складення цієї позовної заяви є значно завищений. Тому враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги до 2 000 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст.ст. 1, 2, 4, ч.1 ст. 7, ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, Порядку використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань" затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України 21 липня 2023 року №754.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з цим, спеціальним нормативним актом, який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, є Закон України "Про правовий режим військового стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII).
Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з введенням воєнного стану визначені ст. 6 Закону №389-VIII, пунктом 5 частини першої якої визначено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в Україні було введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом від 24 лютого 2022 року №2102-IX, п.3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст. 8 Закону №389-VIII.
Тобто, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених ст. 46 Конституції України, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом та яка застосовується у поєднанні із ст. 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
З урахуванням визначення розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року справа №560/8064/22 дійшов висновку, що не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади (БК України та Постанова №504), які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом №3551-ХІІ, оскільки вони є такими, що суперечать ст. 17 Основного Закону та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, які є пріоритетними й мають безумовний характер, а мають бути застосовані саме положення ст. 12 Закону №3551-XII, як спеціального законодавства, яке регулює спірні відносини та ухвалене з метою конкретизації приписів Конституції.
Згідно ст. 2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Статтею 4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Частиною 5 Закону №3551-XII зазначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, передбачені ст.12 Закону №3551-XII.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01 січня 1999 року шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25 грудня 1998 року №367-XIV та доповненням ст. 13 частиною четвертою наступного змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Зокрема, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" від 20.03.2023 внесено зміни до ч.5 ст. 12 Закону №3551-XII виклавши норму в наступній редакції "Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
На виконання вищенаведених норм, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань" №754 від 21 липня 2023 року, яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Постанова №754).
Постановою №754 відповідно до ч.7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, ч.5 ст.ст. 12-15, ч.1 ст. 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ч.3 ст.ст. 61-64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Відповідно п.3 Порядку здійснення у 2022 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", затвердженого Постановою №754, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2022 року в такому розмірі:
2) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1 000 грн.
Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23 було надано оцінку зазначеним обставинам та зроблено висновок, що за своєю природою передбачена ч.5 ст. 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає ст. 2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також ст.ст. 17, 22 Конституції України.
Отже, в контексті викладених висновків Верховним Судом у справі №440/14216/23, колегія суддів дійшла висновку, що своєю природою передбачена ч.5 ст. 12 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги учасникам бойових дій.
Як вбачається з матеріалів справ, позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2022 році в розмірі 1 000 грн., що менше п'яти мінімальних пенсій за віком.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства колегія суддів погоджується з судом першої інстанції що позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2022 році в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учасник бойових дій, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Щодо посилань апеляційної скарги про безпідставність стягнення з апелянта витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно ч.6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
За правилами ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст. 139 КАС України).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічні правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18, суд зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Як вбачається з матеріалів на підтвердження витрат на правничу допомогу договір про надання правничої допомоги від 01 лютого 2025 року, додаткову угоду №1 від 03 лютого 2025 року та копію платіжної інструкції від 03 лютого 2025 року.
Колегія суддів, акцентує увагу на тому, шо в даному випадку, предмет спору у цій справі не є складним, наслідком чого є розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Витрати на збирання доказів та організація подання позову до суду фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів виходячи з оцінки складності та об'ємності адміністративної справи, що розглядається, а також наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, вважає, що судом першої інстанції було правомірно визначено розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн., яка є співмірною із наданими ним послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг на виконання умов договорів про надання правової допомоги від 01 лютого 2025 року та додаткової угоди №1 від 03 лютого 2025 року
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.