31 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23977/25
Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях в якому просить:
- визнати протиправними дії ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 року по 30.12.2014 року у належному розмірі;
- зобов'язати відповідача ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 року по 30.12.2014 року у належному (повному) розмірі;
- зобов'язати відповідача ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях встановити базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- визнати противоправними дії ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, щодо відмови ОСОБА_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь період затримки виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2018 року та по фактичну дату її виплати;
- зобов'язати відповідача ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпІІ України, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати починаючи з 01.01.2008 року та по фактичну дату її виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2014 року до 25.06.2025 року.
Стягнуто з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2014 року до 25.06.2025 року у сумі 56135,58 грн.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.01.2008 року по 30.12.2014 року, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.01.2008 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 25.06.2025 року.
Зобов'язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за період з 01.01.2008 року по 30.12.2014 року, за весь час затримки її виплати.
У задоволені іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2014 р. по 25.06.2025 р. у сумі 56135,58 грн. та зменшити розмір відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до не погодження з визначеним судом першої інстанції розміром компенсації.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях та з 30.12.2014 року звільнений.
В період з 01.01.2008 року по 30.12.2014 року індексація виплачена без застосування січня 2008, як базового місяця.
07.05.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати індексацію за період з 01.01.2008 року по 30.12.2014 року.
25.06.2025 року відповідач виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 30.12.2014 у сумі 618,43 грн
Відповідачем не нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсація втрати частини доходу, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем на загальну суму 618,43 грн. поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України у загальному розмірі 56135,58 грн.
Також, суд першої інстанції задовольнив позов в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
В свою чергу, судом було відмовлено в задоволенні позову в частині вимог щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по 30.12.2014 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 звільнено 30.12.2014 р. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 25.06.2025 р., що сторонами у справі не заперечується.
Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Враховуючи, що позивач проходив військову службу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, яка всупереч норм чинного законодавства не здійснило з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України.
При цьому, слід зазначити, що компенсація за неотриману відпустку є державною гарантією, яка є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
При цьому, вираховуючи суму яку слід стягнути на користь позивача, що стосується періоду з 31.12.2014 р. по 18.07.2022 р., суд першої інстанції врахував, що принципи справедливості та пропорційності стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов'язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов'язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою 3691,90 грн., що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об'єктивності.
В свою чергу, що стосується періоду з 19.07.2022 р. по 25.06.2025 р. суд зазначив, що середній заробіток в даному обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, а тому за цей період розмір заборгованості складає 52443,68 грн.
Отже, судом першої інстанції присуджуючи до стягнення суму в загальному розмірі 56135,58 грн., було застосовано критерії пропорційності в частині періоду з 31.12.2014 р. по 18.07.2022 р., проте не було застосовано критеріїв пропорційності в частині періоду з 19.07.2022 р. по 25.06.2025 р.
Проте, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що в даному випадку в частині періоду з 19.07.2022 р. по 25.06.2025 р. також наявні обґрунтовані підстави для застосування критеріїв пропорційності.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Великої Палати Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Як вже було встановлено судом першої інстанції, за період після 19 липня 2022 року позивачу до стягнення належить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 184 календарних дні, що становить 52443,68 грн (285,02 х 184), тому враховуючи, що частка несвоєчасно виплаченої індексації від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 0.47%, до стягнення за період з 19.07.2022 р. по 25.06.2025 р. підлягає сума у розмірі 246,49 грн. (52443,68 * 0,47%).
Таким чином, загальний розмір заборгованості який слід стягнути з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на користь ОСОБА_1 складає 3938,38 грн., (3691,90+246,49), що встановлених обставин є співрозмірним з розмір простроченої заборгованості, яка складає 618,43 грн.
Інших доводів апеляційна скарга ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо не погодження з рішенням суду першої інстанції не містить.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступної редакції:
«Стягнути з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (код ЄДРПОУ 20001504) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2014 року до 25.06.2025 року у сумі 3938,38 грн.».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко