П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29586/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Джабурія О.В,
- Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Марченко П.В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року, прийняте у складі суду судді Харченко Ю.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач №1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач №2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військова частина НОМЕР_2 , в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , на військовий облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_4 , та щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про ВЛК від 04.08.2025 року, та зобов'язати анулювати такі відомості в Реєстрі.
- визнати протиправним та зобов'язати скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від серпня 2025 р., в частині що стосується призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
- визнати протиправним та зобов'язати скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , до особового складу військової частини НОМЕР_1 , та зобов'язати військову частину, в особі уповноважених осіб, виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , на військовий облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від серпня 2025 р., в частині що стосується призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 . Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 227 від 05.08.2025 року в частині призначення на посаду та зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, адвокат Марченко П.В. в інтересах позивача звернулася до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог позивача в цій частині.
На обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначає, що неправомірне внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про постанову ВЛК від 04.08.2025 року, яку позивач фактично не проходив, стали причиною призову позивача на військову службу по мобілізації до відповідача №2, а отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення, буде правомірно зобов'язати відповідача №1 анулювати відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про постанову ВЛК від 04.08.2025 року. Також апелянт наголошує, що наявність в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про постанову ВЛК від 04.08.2025 року порушує законні права позивача бути виключеним з військового обліку та відповідно не бути повторно мобілізованим у майбутньому.
Що стосується вимоги про виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , то апелянт наголошує, що хоч Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте проходження військової служби є безпосереднім наслідком наказу про мобілізацію, а отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення, законним та обґрунтованим заходом буде зобов'язання відповідача №2, в якій позивач проходить військову службу, ухвалити рішення про виключення його зі списків особового складу військової частини на підставі рішення суду.
20.01.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_6 подав до П'ятого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача в повному обсязі та рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи свою позиці, відповідач №1 зазначає, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки мають право здійснювати заходи оповіщення та призову громадян незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. Також зауважує, що відповідач №1 керується положеннями Конституції України та іншими Законами України, а тому просить суд не ототожнювати незаконне затримання/утримання із заходами призову резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у військовому квитку НОМЕР_5 , виданому на ім'я позивача, в графі 32 міститься запис « 04.03.2009 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку по гр.. 1 ст. 9А, наказ від 2008 № 402».
02.08.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , взятий на облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Постановою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 04.08.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнаний придатним до військової служби.
Згідно поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_6 і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 » від 04.08.2025 за вих. №11334 солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вибув з ІНФОРМАЦІЯ_8 до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2025 року № 227, зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення та вважати такими, що прибули в район проведення табірного збору на території Вінницької області (місто Гайсин), зокрема, солдата ОСОБА_1 , ПРИЗВАНОГО Указом Президента України від 14 липня 2025 року № 479/2025 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації", призначити на посаду СТРІЛЬЦЯ-ПОМІЧНИКА ГРАНАТОМЕТНИКА 3 ШТУРМОВОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ВІДДІЛЕННЯ ШТУРМОВОГО СПЕЦЦА ПІЗОВАНОГО ВЗВОДУ ШТУРМОВОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ РОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_2 ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_6 , ВОС 1009154/630, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_8 , з "05" серпня 2025 року зарахувати до списків особового складу частини, з "06" серпня 2025 року зарахувати на котлове забезпечення у військовому містечку № НОМЕР_7 АДРЕСА_2 і вважати таким, що з "05" серпня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2820 гривень на місяць, шок "солдат".
Вважаючи дії відповідача №1 та відповідача №2 протиправними та такими, що порушують його законні права, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був виключений з військового обліку за станом здоров'я на підставі рішення ВЛК від 04.03.2009 року, внаслідок чого втратив статус військовозобов'язаного. Оскільки положення Закону № 2232-XII та чинних підзаконних актів не містять норм щодо автоматичного скасування рішень про виключення з військового обліку або обов'язкового повторного взяття на облік осіб, визнаних непридатними за станом здоров'я до набрання чинності новими правилами обліку, дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо повторного взяття позивача на облік та його подальшої мобілізації є неправомірними. Суд встановив, що відсутність у позивача статусу військовозобов'язаного унеможливлює його призов на військову службу за мобілізацією, що є підставою для визнання протиправними та скасування наказів про призов і зарахування до списків особового складу військової частини.
Водночас, судом у задоволенні решти позовних вимог щодо анулювання записів у Реєстрі про проходження ВЛК та зобов'язання вчинити дії по виключенню зі списків частини було відмовлено з огляду на те, що постанова ВЛК не була предметом оскарження, а скасування наказів про призов та зарахування є достатнім і належним способом захисту, що не потребує додаткового зобов'язання вчиняти окремі дії.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно п. 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 року введено воєнний стан в Україні, який продовжувався та діє і дотепер.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до ст.1 Закону № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно приписів ч. 2 ст. 4 Закону № 3543-XII, загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення медичною комісією ВЛК від 04.03.2009 року при ІНФОРМАЦІЯ_7 позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 9 пункту «А» «розладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби» наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» від 14.08.2008 р. №402 (а.с. 36 т. 1).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Досліджуючи правову природу статусу позивача, колегія суддів зазначає, що категорія «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» є найвищою мірою звільнення особи від виконання військового обов'язку за станом здоров'я.
Даний статус присвоюється на підставі відповідної постанови ВЛК особі, яка має стійкі, значні та незворотні порушення функцій організму, що роблять її нездатною до несення військової служби як у мирний час, так і в особливий період, зокрема, в умовах воєнного стану. Юридичне значення статусу «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» полягає у повному припиненні військово-правових відносин між громадянином і державою.
Відповідно до приписів ст.37 Закону № 2232, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які: визнані непридатними до військової служби.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що ст. 37 Закону №2232 передбачено, що у разі настання однієї з обставин, передбачених ч.6, особа виключається з військового обліку та втрачає статус військовозобов'язаного. Зазначені у ч.6 ст. 37 Закону №2232 обставини є настільки суттєвими та незворотними, що ч.1 ст.37 Закону не передбачає можливості взяття на облік осіб, які раніше були виключені з військового обліку за цих підстав.
Тобто, колегія суддів зазначає, що стаття 37 Закону України №2232 має імперативний характер і особа, яка була виключена з обліку на вказаній підставі, втрачає статус військовозобов'язаного та не може бути призвана на службу без відновлення цього статусу у встановленому законом порядку.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що особа вважається повністю виключеною з військового обліку лише після отримання двох ключових документів:
- Постанови ВЛК (висновок) про непридатність до військової служби;
- Рішення ТЦК про виключення з обліку з відповідною відміткою у військовому квитку або тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного.
Запис у військовому квитку або тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, який містить висновок про те, що громадянин є непридатний з виключенням з військового обліку, є фінальним підтвердженням і звільняє його від військового обов'язку.
Досліджуючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що у позивача наявні ключові документи, на підставі яких ним отримано статус «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» на законних підставах, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність у позивача обов'язків військовозобов'язаного на момент вчинення відповідачем оскаржуваних дій.
Що стосується посилання відповідача №1 про право ТЦК та СП здійснювати призов громадян незалежно від їх місця перебування на обліку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1487, такі доводи колегією суддів відхиляються, адже норми щодо екстериторіальності призову поширюються виключно на осіб, які мають статус військовозобов'язаних, який позивач втратив на підставі ВЛК від 04.03.2009 року, адже його було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, а загальні повноваження ТЦК та СП щодо оповіщення та призову не можуть бути застосовані до особи, яка не є суб'єктом військового обов'язку.
Водночас, що стосується позовних вимог щодо зобов'язання відповідача №2 виключити позивача зі списків особового складу, колегія суддів з цього приводу зазначає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що спірний наказ відповідача №2 в частині зарахування позивача до особового складу військової частини НОМЕР_1 є протиправним, відповідно, прийняте на підставі такого наказу рішення командиром В/Ч НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини також є протиправним та підлягає скасуванню не зважаючи на те, що командир військової частини фактично не вчиняв протиправних дій щодо позивача при прийнятті даного наказу.
Колегія суддів також зауважує, що незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема, право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону, так як протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків і в такому випадку жодного значення немає правомірність чи неправомірність дій та рішень відповідача №2 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини.
Колегія суддів зазначає, що хоча Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте проходження військової служби є безпосереднім наслідком наказу про мобілізацію, який судом першої інстанції був визнаний протиправним, а отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення, правомірним та обґрунтованим буде зобов'язання в/ч НОМЕР_1 в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про виключення його зі списків особового складу.
Водночас, згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За положеннями статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи зі змісту завдання адміністративного судочинства та можливості виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд адміністративної юрисдикції зобов'язаний не лише формально розглянути заявлені позовні вимоги, а й у комплексі дослідити обставини справи, надати їм відповідну правову оцінку і, у випадку необхідності, захистити порушене право позивача.
Про це неодноразово нагадував у своїх постановах Верховний Суд, зокрема в рішенні від 30 січня 2020 року (справа № 263/15399/16-а). У цій справі суд також зазначив, зокрема, що некоректне формулювання позовних вимог не може бути підставою для відмови у позові
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Враховуючи положення статті 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Також колегія суддів враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
На переконання колегії суддів, визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо взяття позивача на військовий облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_4 , без покладення на суб'єкта владних повноважень кореспондуючого обов'язку щодо виключення його з військового обліку не забезпечує належного та ефективного захисту порушеного права позивача.
Враховуючи, що позивач був виключений з військового обліку на підставі ст. 9 Розладу хвороб Наказу МОУ № 402 ще у 2009 році, він втратив правовий статус військовозобов'язаного, а отже, будь-які подальші облікові дії щодо нього перебувають поза межами компетенції органів військового управління.
Оскільки первинне порушення права позивача полягало саме у протиправній зміні його правового статусу з особи, яка не є військовозобов'язаною, на військовозобов'язану особу, а ефективний спосіб захисту має на меті не лише нівелювати зовнішні прояви порушення, а й усунути його правову першопричину, колегія суддів вважає за необхідне, на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , з військового обліку військовозобов'язаних, адже покладання на відповідача №1 такого обов'язку буде логічним та безальтернативним наслідком визнання дій щодо взяття позивача на облік протиправними, оскільки лише фізичне усунення актуального статусу військовозобов'язаного та відображення в Реєстрі статусу особи, виключеної з обліку, дозволяє припинити триваюче порушення прав позивача та запобігти повторному вчиненню незаконних заходів призову у майбутньому.
До того ж, колегія суддів дійшла висновку про те, що задоволення вимоги апелянта у частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про ВЛК від 04.08.2025 року, та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 анулювати такі відомості в Реєстрі також не може бути визнано апеляційним судом належним способом захисту в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже сама по собі технічна дія у вигляді анулювання відомостей про постанову ВЛК від 04.08.2025 року в Реєстрі, за умови збереження її чинності, не усуває ризику повторного порушення прав позивача бути виключеним з військового обліку за станом здоров'я та не бути призваним на військову службу у майбутньому.
Таким чином, за результатами даного апеляційного перегляду, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, з прийняттям у цій частині нової постанови про задоволення позову шляхом зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , з військового обліку військовозобов'язаних, а також шляхом зобов'язання в/ч НОМЕР_1 , в особі уповноважених осіб, виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Марченко П.В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій, рішення та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою:
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_10 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 з військового обліку військовозобов'язаних.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , в особі уповноважених осіб, виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька