01 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/24455/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року (суддя Серьогіна О.В.) в справі № 160/24455/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про:
визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_4 , які полягають у безпідставному взяттю його на облік та внесенні таких відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг»;
визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не розгляду його заяви від 08 липня 2025 року про внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» щодо нього про те, що 22 січня 2009 року він був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 за досягненням граничного віку перебування в запасі згідно зі ст. 37 ч. 6 п. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.06.2008 року), що підтверджується відповідним записом у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1986 року;
визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо невнесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» щодо нього про те, що 22 січня 2009 року він був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 за досягненням граничного віку перебування в запасі згідно зі ст. 37 ч. 6 п. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.06.2008 року), що підтверджується відповідним записом у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1986 року;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 внести достовірні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» щодо нього про те, що 22 січня 2009 року він був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 за досягненням граничного віку перебування в запасі згідно зі ст. 37 ч. 6 п. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.06.2008 року), що підтверджується відповідним записом у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1986 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року до участі у справі залучено другого відповідача ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_7 ).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апелянт вказує, що він виключений з військового обліку військовозобов'язаних 22 січня 2009 року, на момент виключення йому виповнилось повних 40 років. Даний факт означає, що на момент виключення він вже втратив свій статус призовника, після внесення відомостей до його військового квитка, він втратив статус і військовозобов'язаного та перейшов до статусу невійськовозобов'язаної особи, а поновлення позивача на військовому обліку є дією, яка звужує зміст та обсяг його вже існуючих конституційних прав і свобод.
Зауважує, що норми зміненого закону, якими збільшено призовний вік, не можуть розповсюджуватися на нього.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.01.2009 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , був виключений з військового обліку військовозобов'язаних по досягненню граничного віку перебування в запасі ІНФОРМАЦІЯ_5 , який станом на зараз має назву ІНФОРМАЦІЯ_9 , а отже на підставі п. 4 ч.6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.06.2008 року), що підтверджується відповідним записом у військовому квітку серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1986 року.
Згідно штампу в його військовому квитку серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1986 “Виключений з військового обліку за досягненням граничного віку 15.01.2009 року».
Однак, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг не відображається інформація про “виключення» його з військового обліку натомість відображається “на обліку», “військовозобов'язаний».
У зв'язку з цим, позивач 08.07.2025 року звернувся з письмовою заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханням внести інформацію до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг» про те, що 22 січня 2009 року він був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 , який станом на зараз має назву ІНФОРМАЦІЯ_9 по досягненню граничного віку перебування в запасі, а отже на підставі п. 4 ч.6 ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.06.2008 року), що підтверджується відповідним записом у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1986 року.
Письмову заяву позивач направив засобами поштового зв'язку Укрпошта, лист №5180002315935.
Згідно трекінгу відстеження листів, відповідач отримав лист 09.07.2025 року.
Станом на момент звернення з даною позовною заявою до суду, 25.08.2025 року, позивач не отримав відповіді на свою заяву та відповідно відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг» змінено не було.
Станом на момент звернення позивача до відповідача із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку та станом на час розгляду справи, вік позивача становив 58 років.
Суд першої інстанції вважав, що з набранням чинності змін до статті 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними на дату розгляду справи позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років) у відповідача відсутні законні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 22.01.2009 року.
Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак протиправності в діях відповідача щодо постановки позивача на військовий облік.
Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не розгляду заяви позивача від 08.07.2025 року про внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг» щодо нього задоволенню також не підлягають, з огляду на те, листом ІНФОРМАЦІЯ_4 вих. №1795/1 від 15.07.2025 року заяву позивача від 08.07.2025 року на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України “Про звернення громадян» направлено для розгляду начальнику ІНФОРМАЦІЯ_10 та позивачу (для відома), тож не підтверджено здійснення протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не розгляду заяви позивача від 08.07.2025 року про внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів “Оберіг».
Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_11 .
ОСОБА_1 22 січня 2009 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних по досягненню граничного віку перебування в запасі Індустріальним РВК, про що свідчить запис у військовому квітку серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1986 року «Виключений з військового обліку за досягненням граничного віку 15.01.2009 року» на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів наявна інформація про перебування позивача на обліку як військовозобов'язаного.
Позивач 08 липня 2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з питання внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про те, що 22 січня 2009 року він був виключений з військового обліку по досягненню граничного віку перебування в запасі.
Станом на момент звернення з позовом до суду позивач не отримав відповіді.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
(...)
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Як вказано вище, позивач 22 січня 2009 року виключений з військового обліку на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як особа, що досягла граничного віку перебування в запасі.
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII в редакції, чинній на час виключення позивача з військового обліку, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Запас військовозобов'язаних згідно зі статтею 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на 10 січня 2013 року, тобто на час досягнення позивачем 40 річного віку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов'язаних.
Військовозобов'язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком:
1) перший розряд - до 35 років;
2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 22 липня 2014 року № 1604-VII - до 60 років.
Приписи Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
На час ініціювання позивачем питання щодо про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку вік позивача становив 58 років, тобто позивач не досяг граничного віку перебування в запасі.
Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з набранням чинності наведених вище змін до статті 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними на дату розгляду справи, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку, (60 років) суд першої інстанції цілком обґрунтовано вважав, що у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 22 січня 2009 року.
Основним доводом апелянта є те, що норми зміненого закону, якими збільшено призовний вік, не можуть розповсюджуватися на нього з огляду на конституційний принцип дії закону у часі.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційним Судом України у наведеному Рішенні вказано, що юридичними позиціями в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Водночас за колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України вказано, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Відповідно, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо публічно-правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Суд першої інстанції, враховуючи наведені висновки Конституційного Суду України, дійшов правильного висновку, що у зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних у запасі, тобто відносини з громадянами України щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України станом на момент підвищення граничного віку перебування на військовому обліку в запасі не припинялись, отже з часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи апелянта про те, що на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону №2232-ХІІ зі змінами, які внесено Законом №1604-VII.
Оскільки відповідно до приписів статті 28 Закону №2232-ХІІ, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов'язаним, відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в справі № 160/24455/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в справі № 160/24455/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 01 квітня 2026 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов