31 березня 2026 р. Справа № 520/33012/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., м. Харків, повний текст складено 19.01.26 по справі № 520/33012/25
за позовом ОСОБА_1
до Національного університету цивільного захисту України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 18.12.2025 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (далі - НУ ЦЗУ, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно з постановою Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», у зв'язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсацію втрати частини доходу за період з 01.01.2016 по 23.11.2025 згідно з постановою Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем на виконання рішення у справі № 520/3969/25, здійснено нарахування частини належних позивачу сум індексації грошового забезпечення у розмірі 126250,55 грн лише 23.11.2025, тобто з порушенням терміну виплати, у зв'язку із чим, НУ ЦЗУ зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у відповідності до приписів Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та «Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) за період з 01.01.2016 по 23.11.2025.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 у справі № 520/33012/25 позовну заяву - залишено без руху.
Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали від 23.12.2025 позивачем подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків, у якій зазначено, що строк звернення до суду з вимогами про виплату компенсації втрати доходу згідно з Постановою № 159 почав свій відлік 23.11.2025 (дата виплати позивачу заборгованості на виконання рішення суду) без компенсації втрати доходу за порушення строків виплати заборгованості, а до суду позивач звернувся 18.12.2025, тобто, у встановлений КЗпП України тримісячний строк, що свідчить про відсутність підстав для подання клопотання про поновлення строку звернення.
Враховуючи викладене, просив, врахувати вказані пояснення та відкрити спрощене провадження без виклику сторін по справі № 520/33012/25.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №520/33012/25 позовну заяву - повернуто позивачу.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 про повернення позову у справі № 520/33012/25 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з підстав пропуску тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України, виклав неоднозначну позицію відносно початку його обрахунку, фактично не встановивши таку дату.
Зауважив, що оскільки НУ ЦЗУ на виконання рішення у справі № 520/3969/25 перераховано ОСОБА_1 заборгованість з грошового забезпечення 23.11.2025, однак не виплачено компенсацію втрати частини доходу, то і строк звернення до суду починає обчислюватися з дати виплати доходу - тобто з дати припинення правопорушення (23.11.2025).
Звернув увагу, що звернутись з вимогами щодо компенсації втрати доходу саме у справі № 520/3969/25 позивач не міг, оскільки у силу статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив відмовити ОСОБА_1 у задоволені апеляційної скарги в повному обсязі, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 залишити без змін.
В обґрунтування відзиву зазначив, що враховуючи зміну редакції частини 2 статті 233 КЗпП України та дію карантину до 30.06.2023 позивач мав право звернутися до суду з цим позовом протягом трьох місяців з дати закінчення карантину в Україні, пов'язаного з COVID-19, тобто до 30.09.2023, однак таке звернення відбулось лише 14.12.2025, що свідчить про порушення ОСОБА_1 тримісячного строку звернення до суду.
В іншій частині зміст відзиву на апеляційну скаргу, цитує зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 задоволено позов ОСОБА_1 по справі № 520/3969/25, зокрема, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 у фіксованому обсязі за вирахуванням раніше сплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Оскільки частина суми, яка належала позивачу при звільненні (яка складалась, у тому числі, й зі спірної суми грошового забезпечення), була виплачена позивачу за рішенням суду лише 23.11.2025, позивач вважає, що відповідач має виплатити компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2016 по 23.11.2025.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що станом на 14.12.2025 (дата звернення позивача до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2016 по 23.11.2025) в Україні вже не діяв карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому до спірних правовідносин застосовуються строки, установлені статтею 233 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022) - три місяці з дати, коли позивач знав або повинен був дізнатися про порушення свого права на оплату праці.
Враховуючи зміну редакції статті 233 КЗпП України та дію карантину до 30.06.2023, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати закінчення карантину в Україні, пов'язаного з COVID-19, тобто до 30.09.2023, з тими позовними вимогами, право на які у нього виникло до вказаного часу, однак цього не зробив, що свідчить про недотриманням ним установлених законом строків звернення до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у відповідності до приписів Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 при нарахуванні 23.11.2025 частини належних позивачу сум індексації грошового забезпечення у розмірі 126250,55 грн за період з 01.01.2016 по 31.12.2019 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 по справі № 520/3969/25.
В силу приписів пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, отже, військова служба в органах цивільного захисту є публічною службою.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби (військової служби).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Відповідно до вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної військовослужбовцю грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-ІХ) внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Колегією суддів встановлено, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 18.12.2025, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року.
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.
У свою чергу, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, обов'язковою умовою для виплати компенсації втрати частини доходу є несвоєчасне нарахування та виплата основної суми заборгованості.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 по справі № 520/3969/25 відповідачем нараховано та виплачено 23.11.2025 частину належних позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2019 у розмірі 126250,55 грн.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів статті 4 Закону № 2050-ІІІ та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.05.2025 по справі № 160/672/24, за наявності права на виплату суми компенсації за несвоєчасне виплачене грошове забезпечення у належному розмірі, така виплата мала провадитися відповідачем також 23.11.2025.
Отже, саме з моменту здійснення відповідачем 23.11.2025 відповідної виплати на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 по справі № 520/3969/25 позивач був обізнаний про не виплату суми компенсації за несвоєчасне виплачене грошове забезпечення у належному розмірі.
А відтак, з 23.11.2025 розпочався перебіг встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України строку для звернення позивача до суду з заявленими ним позовними вимогами.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 18.12.2025, тобто, менше ніж через місяць, ним дотримано строк звернення до суду з цим позовом.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо того, що враховуючи зміну редакції статті 233 КЗпП України та дію карантину до 30.06.2023 позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати закінчення карантину в Україні, пов'язаного з COVID-19, тобто до 30.09.2023, є хибним.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Зазначене рішення було ухвалено Конституційним Судом України 11.12.2025, а тому, як станом на момент постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху - 23.12.2025, так і на день винесення оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви - 19.01.2026, звернення до суду з вимогами про виплату грошового забезпечення у належному розмірі не обмежувалось будь якими строками.
Отже, за встановлених обставин, підстави для залишення позову ОСОБА_1 без руху у спірних правовідносинах з мотивів та обґрунтувань, викладених в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року, були відсутні.
Крім того, слід зазначити, що судом першої інстанції невірно встановлено і дату звернення позивача з цим позовом до суду - 14.12.2025, оскільки відповідно до відмітки на нижній частині аркушів позовної заяви, зазначений документ був сформований в системі «Електронний суд» 18.12.2025, що додатково свідчить про поверхневе дослідження судом обставин у справі.
За приписами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Беручи до уваги, що повертаючи позовну заяву з підстав пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, суд першої інстанції не з'ясував суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, що в свою чергу позбавило позивача права на звернення до суду з позовом про нарахування та виплату компенсації втрати доходу, у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/33012/25 підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/33012/25 - скасувати.
Справу № 520/33012/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.А. Спаскін С.П. Жигилій