01 квітня 2026 р. Справа № 480/329/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/329/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за № 353/03-16 від 26.12.2023 про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу";
- зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити і виплатити з 22.12.2023 пенсію державного службовця за віком у відповідності до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначеної в довідці № 106 від 12.12.2023 з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року позов задоволено.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за № 353/03-16 від 26.12.2023 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити і виплатити ОСОБА_1 з 22.12.2023 пенсію державного службовця за віком у відповідності до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначеної в довідці № 106 від 12.12.2023 з урахуванням виплачених сум.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 гривень.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просило скасувати таке рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання по справі, і є підставою для скасування судового рішення.
Посилається на те, що оскільки чинним законодавством до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців не зараховуються періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні та спеціальні звання, відсутні підстави для зарахування до стажу державної служби позивача період її роботи в органах податкової служби.
Вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи та дав їм неналежну оцінку, в результаті чого прийняв необґрунтоване рішення.
Відповідно до ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачка перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України в Сумській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
22.12.2023 позивач звернувся до територіального управління ПФУ за місцем проживання із заявою про переведення на пенсію по віку згідно Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за принципом екстериторіальності документи були направлені на розгляд до ГУ ПФУ в Запорізькій області, яким було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 353/03-16 від 26.12.2023 в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу державної служби.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ в Запорізькій області, відмовляючи позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пенсійне забезпечення державних службовців до 01.05.2016 було врегульованим Законом України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015, згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями якого втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктом 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами КМУ, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до положень п. 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами КМУ, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Тобто, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 вік і страховий стаж.
Відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 (у редакції на час набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.
Стаж державної служби до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283), та додатку до нього (були чинними до 01 травня 2016 року).
Пунктом 5 Порядку № 283 регламентовано, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Пунктом 1 Порядку № 283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно з п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов'язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та вкладишу до неї, записів з порядкового номеру "10" (від 16.01.1995) по порядковий номер "21" (13.01.2004), з порядкового номеру "14" (від 14.03.2005) по порядковий номер "59" (09.04.2021)підтверджено, що позивач працював на посадах в органах митної та фіскальної служби.
Згідно довідки № 106, яка видана на ім'я позивача 12.12.2023р Чернігівською митницею Державної митної служби України - стаж державної служби останнього складає 27 років 02 місяці 21 день.
Судовим розглядом встановлено, що копією трудової книжки підтверджується присвоєння позивачу спеціальних та персональних звань у митних органах, зокрема:
- з 06.08.2003 персональне чергове звання "Радник митної служби III рангу";
- з 16.09.2005 - спеціальне звання "Інспектор митної служби;
- з 19.06.2006 - спеціальне звання "Інспектор митної служби IV рангу";
- з 25.07.2008 - спеціальне звання "Інспектор митної служби III рангу";
- з 15.01.2014 - спеціальне звання "Інспектор податкової та митної справи І рангу";
- з 01.09.2015 - спеціальне звання "Радник податкової та митної справи III рангу";
- з 01.07.2020 - спеціальне звання "Радник митної служби III рангу";
- 09.04.2021 звільнений з посади згідно статті 86 Закону України "Про державну службу".
Судом встановлено, що 28.07.1993 позивач прийняв присягу державного службовця (запис № 12 трудової книжки), 01.06.2013 (запис № 43) присвоєно 12 ранг державного службовця в межах шостої категорії посад державних службовців, а 13.12.2019 (запис № 55 трудової книжки) присвоєний шостий ранг державного службовця.
Колегія суддів зазначає, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ від 10.12.2015, а саме: щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Колегія суддів звертає увагу, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ 01.05.2016, становив більше 20 років, при цьому позивачка працювала на посадах державної служби станом на день набрання чинності Законом № 889-VIII, що дає йому право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГУ ПФУ в Запорізькій області, відмовляючи позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже таке рішення не відповідає критеріям правомірності, є необґрунтованим та протиправним.
Щодо доводів апеляційної скарги, що обов'язок виплати пенсії залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Сумській області, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 44 Закону № 1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст.44 Закону № 1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п.4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
Так, заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області, за результатами якої прийнято оскаржуване рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» № 353/03-16 від 26.12.2023.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку дії зобов'язального характеру, як спосіб відновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом до того органу рішення, якого оскаржується.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області не приймалося рішення по суті звернення ОСОБА_1 , а відтак, оскільки оспорюване рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке, як вже зазначалося вище, підлягає визнанню протиправним та скасуванню, саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області має бути покладений обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за № 353/03-16 від 26.12.2023 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити і виплатити ОСОБА_1 з 22.12.2023 пенсію державного службовця за віком у відповідності до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначеної в довідці № 106 від 12.12.2023 з урахуванням виплачених сум.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 по справі № 480/329/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич