24 березня 2026 р.Справа № 520/3485/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) по справі № 520/3485/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі- позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім4 ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 у розмірі 30 000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць з 24 лютого 2022 року по 21 січня 2023 року;
- зобов'язати Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період з 24 лютого 2022 року по 21 січня 2023 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023, з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024 справі № 520/3485/23, зокрема визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
12.12.2025 позивач звернулась до суду із заявою, в якій просила:
- встановити судовий контроль за виконанням судових рішень по справі №520/3485/23: рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року; постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2024 року;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень - Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі №520/3485/23 встановивши йому строк один місяць з дня отримання ним відповідної ухвали суду за результатом розгляду цієї заяви.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 задоволено.
Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області подати у місячний термін звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду 29.03.2024 по справі № 520/3485/23 в повному обсязі.
13.01.2026 Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області надало суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду 29.03.2024 по справі № 520/3485/23.
У звіті ТУ ССО зазначило, що на виконання судових рішень ним видано наказ від 02.04.2024 № 100 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», нараховано їй відповідну винагороду в розмірі 285 937,79 грн. Водночас, органом Служби судової охорони не виплачено ОСОБА_1 заборгованість через відсутність бюджетних асигнувань на зазначені цілі.
Зауважувало, що Служба судової охорони постійно звертається до головного розпорядника коштів Державної судової адміністрації України з клопотанням про виділення додаткових асигнувань на 2025 рік за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя".
Після надходження відповідних бюджетних асигнувань Територіальним управлінням Служби судової охорони у Харківській області буде здійснено виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, в установленому порядку.
Як наслідок, вважає, що судове рішення виконано в межах покладених на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області зобов'язань та з урахуванням норм чинного законодавства.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 прийнято звіт Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області за виконанням рішення суду від 21.12.2023 по справі № 520/3485/23.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у прийнятті звіту з встановленням нового строку для його подання.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судове рішення не виконано відповідачем в частині виплати нарахованої додаткової винагороди, не надано суду належних доказів вчинення ним дій з метою його повного виконання, що не враховано судом першої інстанції.
Враховуючи відсутність належних доказів виконання судового рішення у повному обсязі, вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про прийняття звіту.
Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області (далі - відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідач просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Приймаючи звіт, суд першої інстанції виходив з того, що органом Служби судової охорони виконано судове рішення в частині нарахування позивачу додаткової винагороди, а заборгованість з її виплати не проведено у зв'язку відсутністю бюджетного фінансування, тобто з незалежних від відповідача причин.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Згідно частин 1, 2 ст. 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023, з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 520/3485/23 зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
На виконання судового рішення, ТУ Служби судової охорони у Харківській області на підставі наказу від 02.04.2024 № 100 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» здійснило нарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 285 937,79 грн.
Разом з тим, органом Служби судової охорони не виплачено ОСОБА_1 заборгованість з додаткової винагороди.
Як повідомило Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області, ним здійснено розрахунок потреби в коштах на виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди та з метою забезпечення надходження цих коштів 02 квітня 2024 року за № 51.06-142/ССО письмово направлено звернення до розпорядника коштів (другого рівня) Голови Служби судової охорони з проханням виділити додаткові кошторисні призначення за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» по КЕКВ 2800 в сумі - 285 937,79 грн.
Також, зауважило, що Служба судової охорони (листи від 09.07.2025 №30/01.30-02.2-822, від 11.08.2025 №30/01.30-02.2-965, від 10.09.2025 №30/01.30-02.2-1094, від 09.10.2025 №30/01.30-02.2-1196) постійно звертається до головного розпорядника коштів Державної судової адміністрації України з клопотанням про виділення додаткових асигнувань на 2025 рік за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя".
За твердженнями відповідача, після надходження відповідних бюджетних асигнувань Територіальним управлінням Служби судової охорони у Харківській області буде здійснено виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, в установленому порядку.
Дослідивши поданий відповідачем звіт про виконання рішення суду та додані до нього докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТУ Служби судової охорони у Харківській області виконано судове рішення в частині нарахування позивачу спірної додаткової винагороди, яка не виплачена з незалежних від відповідача причин, а саме з огляду на відсутність бюджетних асигнувань.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що ведення листування між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, що не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання.
Лише, направлення відповідачем у з липня по жовтень 2025 р. до голови Служби судової охорони звернень з проханням виділення коштів на виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 285 937,79 грн не є достатнім заходом для вжиття завершальних заходів з виконання судового рішення від 21.12.2023 № 520/3485/23, враховуючи, що станом на 2026 р. судове рішення в частині виплати ОСОБА_1 коштів залишається невиконаним.
Натомість, інших доказів вжиття дієвих заходів, які б свідчили про виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення в частині виплати позивачу додаткової винагороди, відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано.
Колегія суддів зауважує, що невиплата позивачу додаткової винагороди, що є складовою грошового забезпечення, яка обґрунтована відсутністю цільових бюджетних коштів, не може бути свідченням повного виконання судового рішення, оскільки при цьому порушується гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ у справі “Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).
За практикою ЄСПЛ, зокрема у справі “Шмалько проти України», суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.
Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Отже, невиконання рішення суду з підстав відсутності коштів не є поважною причиною, за якою боржник звільняється від такого обов'язку, та відповідно не може підтверджувати фактичне виконання рішення суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вказує, що рішення суду наразі залишається невиконаним в частині виплати нарахованої додаткової винагороди.
Колегія суддів зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Натомість, судом першої інстанції не враховано вищенаведеного, як наслідок, висновок суду щодо наявності підстав для затвердження звіту є передчасним, зробленим без повного та всебічного з'ясування обставин у справі в їх сукупності та перевірки їх доказами.
Натомість, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 382 КАС України та не повного встановлення обставин справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Разом з цим, вирішення питання про прийняття або продовження строку подання звіту про виконання рішення суду, у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким в даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд, а тому апеляційний суд позбавлений процесуального права вирішити таку заяву по суті.
За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, невірно застосовано норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо затвердження звіту, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження вирішення питання прийняття звіту про виконання судового рішення до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/3485/23 скасувати.
Адміністративну справу № 520/3485/23 направити до Харківського окружного адміністративного суду для вирішення питання про прийняття звіту Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду 29.03.2024 по справі № 520/3485/23.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 30.03.2026 року