01 квітня 2026 р. Справа № 520/12773/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 (головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В.) у справі №520/12773/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;
- стягнути з ГУ ДСНС у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 101 857,28 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19.06.2020 по 18.04.2025.
Зобов'язано ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 19.06.2020 по 18.04.2025 в розмірі 102 848,27 грн.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
ГУ ДСНС у Харківській області, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення даної справи, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове , яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що служба цивільного захисту не є військовою службою, відповідно особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не є військовослужбовцями, а тому на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не розповсюджується дія Закону №2011-ХІІ.
Просить урахувати висновки Верховного Суду у постанові від 29.02.2024 у справі №460/42448/22 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2022 по 11.12.2024, до яких застосовується обмеження виплат шістьма місяцями.
Також зазначає, що суд першої інстанції не зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, звертає увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом у цій справі.
Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідив докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до 19.06.2020, звільнений зі служби в запас та виключено з кадрів ДСНС України та всіх видів грошового забезпечення наказом ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (по особовому складу) від 19.06.2020 за №191 .
При звільненні зі служби з позивачем не здійснений повний розрахунок.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року у справі №520/7348/24, зокрема, зобов'язано ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 19.06.2020 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум.
18.04.2025 ГУДСНС України в Харківській області на виконання судового рішення у справі № 520/7348/24 позивачу перераховано заборгованість по грошовому забезпеченню, та виплачено 30 956,41 грн.
Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом щодо стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України, а тому зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 19.06.2020 по 18.04.2025 в розмірі 102 848,27 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст.117 КЗпП України.
Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються ст.117 КЗпП України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні.
Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами ст.117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст.116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, врегульованих ст.117 КЗпП України у цій справі, є 20.06.2022 - наступний день після звільнення позивача із займаної посади.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Положеннями абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, враховуючи наведене вище, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд має виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (19.06.2020), зокрема, грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 18.04.2025 на виконання рішення суду у справі №520/7348/24, що підтверджується платіжною інструкцією №8202 від 18.04.2025 (а.с.45), а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 20.06.2020 (з дня, наступного за датою звільнення 19.06.2020) по 18.04.2025 включно.
Колегія суддів зазначає, що до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 3248-IV), тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст.117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону №2352-IX).
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема й у справі №489/6074/23, і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).
Позивача звільнено зі служби 19.06.2020, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню, є квітень, травень 2020 року.
Згідно з відомостями з Табелю № 9205319 (а.с. 8) грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці - 61 календарний день (квітень та травень 2020 року), складає 24 270,53 грн (квітень 2020 року - 12 027,01 грн., травень 2020 року - 12 243,52 грн), розмір середньоденного грошового забезпечення за період квітень - травень 2020 року складає - 397,88 грн (24 270,53 грн/61).
У свою чергу, періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є період з 20.06.2020 по 18.07.2022, тобто 759 днів, та з 19.07.2022 по 19.01.2023, тобто 184 календарних днів, або шість місяців як це встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 397,88 грн./день за 943 дні (759 днів + 184 днів) становить 375 200,84 грн.
Водночас, колегія суддів вважає, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст ст.117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом №2352-IX ст.117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Повертаючись до справи, яка переглядається, колегія суддів зазначає, що згідно з відомостями з Табелю №9205319 (а.с.8) при звільненні позивачу виплачено 33 486,80 грн., а сума, яка виплачена позивачу на виконання рішення суду у справі №520/7348/24 становила 30 956,41 грн.
Отже, загальний розмір належних при звільненні виплат становив 64 443,21 грн. (33 486,80 грн. +30 956,41 грн).
Враховуючи наведене, невиплачена на день звільнення сума у розмірі 30 956,41 грн. складає 48,04% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 64 443,21 грн. (30 956,41: 64 443,21 х100%).
З урахуванням принципу пропорційності 48,04% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.06.2020 по 18.04.2025 (375 200,84 грн.) складає суму 180 246,48 грн. (375 200,84 х 48,04%).
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, сформованою у постановах від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 у справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 29.09.2025 у справі № 460/4387/24, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 11.09.2025 у справі № 320/4309/21, від 05.09.2025 у справі № 200/5212/23, від 18.08.2025 у справі № 380/20130/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 18.08.2025 у справі № 200/3986/23.
Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення 101 857,28 грн., судом першої інстанції з урахуванням наведених обчислень визначено суму у розмірі 102 848,27 грн., що є меншим ніж 180 246,48 грн., а отже доводи скаржника про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, є безпідставними.
Колегія суддів вважає, що скаржником не наведено належних доводів, що належна до виплати сума середнього заробітку, визначена судом першої інстанції у розмірі 102 848,27 грн., є суттєво завищеною та необґрунтованою.
Крім того, судом першої інстанції ураховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, про необхідність диференційованого підходу до періодів, за які стягується середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні залежно від дії редакції статті 117 КЗпП України на відповідний період.
Разом з цим, скаржником в обґрунтування зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені конкретних обставин не наведено.
Щодо посилання відповідача на те, що служба цивільного захисту не є військовою службою, а особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не є військовослужбовцями, в тому числі у розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно дія названих Законів на осіб рядового та начальницького складу ДСНС не розповсюджується, колегія суддів зазначає, що нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах спірних правовідносин регламентуються КЗпП України, Порядком №100, Порядком №260, дія яких поширюється на осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, а відтак наведені посилання скаржника є такими, що не впливають на вирішення даної справи.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо строку звернення до суду.
Так, спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі №560/19282/24 зауважив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеної виплати обмежується місячним строком (ч.5 ст.122 КАС України).
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, висловленій у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Згідно матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено - 18.04.2025, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується до 19.05.2025.
До суду позивач звернувся - 19.05.2025, тобто в межах місячного строку, визначеного ч.5 ст.122 КАС України.
Відтак, доводи скаржника щодо пропуску строку звернення до суду, є необґрунтованими та суперечать висновкам суду.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №520/12773/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц Я.В. П'янова