30 березня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/14275/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: на стороні позивача - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" про визнання протиправною та скасування постанови,
До Полтавського окружного адміністративного суду 17.10.2025 надійшов позов Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 05.08.2025 про закінчення виконавчого провадження №74512832.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/14275/25. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ". Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.11.2025 до суду надійшли пояснення третьої особи - ПрАТ "АвтоКрАЗ", у яких третя особа просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
13.11.2025 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
17.11.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач у запереченні на відповідь заявив клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з позовом, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 у справі №440/14275/25 встановлено заступнику керівника Кременчуцької окружної прокуратури десятиденний строк з дня одержання цієї ухвали суду для подання до суду заяви для поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати причини поважності пропуску строку звернення до суду. Роз'яснено позивачу, що відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
27.03.2026 до суду надійшла заява представника позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення, в обґрунтування якої зазначено, що спірна постанова отримана Кременчуцькою окружною прокуратурою Полтавської області 12.08.2025, а оскільки в Україні запроваджено та триває воєнний стан та Законом України "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 15.03.2022 №2129-IX було доповнено розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" пунктом 10-2, в якому містилася норма про те, що визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, прокурор вважав, що ним не порушено строк звернення до адміністративного суду з позовом у цій справі.
Суд розглянув матеріали адміністративної справи та дійшов таких висновків.
Предметом оскарження у цій справі є постанова головного державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коротких Д.Г. від 05.08.2025 ВП№74512832 про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною п'ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
За приписами частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.1998 №11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.
З огляду на встановлений статтею 120 КАС України порядок обчислення процесуальних строків, зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм КАС України та застосовується й у інших процесуальних кодексах.
Згідно з частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кодекс адміністративного судочинства України регулює порядок оскарження саме до адміністративного суду рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення із позовною заявою, порядок її розгляду та ухвалення рішення пов'язані з наявністю винесеного за правилами КАС України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі ІV цього Кодексу "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах".
Стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів.
Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Також стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів.
Частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 3-1) спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень; 10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами; 11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.
Таким чином, стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №920/149/18.
Як вже зазначено вище, відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною третьою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Особливості судового провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною третьою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Таким чином, статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право вибору особи порядку оскарження рішень державного виконавця. При цьому, такі оскарження є альтернативним способом захисту своїх прав.
Скориставшись альтернативним способом захисту своїх прав на оскарження рішень державного виконавця, а саме зверненням з позовною заявою до суду, де відповідачем є відповідний орган ДВС, учасник виконавчого провадження повинен керуватися статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено десятиденний строк для звернення, від дати отримання таких рішень, який обчислюється календарними днями.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №440/1290/19.
При цьому, суд зауважує, що частиною першою статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Тож прокурор є учасником виконавчого провадження.
У позовній заяві заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури зазначив, що спірна постанова головного державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коротких Д.Г. від 05.08.2025 ВП №74512832 про закінчення виконавчого провадження отримана Кременчуцькою окружною прокуратурою Полтавської області 12.08.2025.
Закон пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з датою, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення права чи законного інтересу, а не з датою, яку особа зазначає як таку, з якої вона усвідомила чи зрозуміла, що її права та інтереси порушуються.
Отже, строк звернення до суду з урахуванням приписів статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України, почав свій перебіг з 13.08.2025 та закінчився відповідно 22.08.2025.
Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури звернувся до суду з позовом у цій справі, зокрема здав позов на пошту 15.10.2025 /а.с. 21/, тобто прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі з пропуском десятиденного строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №990/102/22.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №640/12324/19 викладено правовий висновок про те, що причина пропуску строку звернення до суду з позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 зазначила, що запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Таким чином, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону №389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону №389-VIII).
Полтавський окружний адміністративний суд не припиняв роботи у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану та здійснює свою діяльність безперервно у межах режиму робочого часу, а отже у прокурора не було перешкод для подання позову до суду у встановлений законом строк.
Суд відхиляє доводи прокурора про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом з посиланням на звернення ним 10.09.2025 зі скаргою на спірну постанову до начальника органу ДВС, оскільки на відповідну дату вже закінчився десятиденний строк звернення до суду, встановлений КАС України, останнім днем якого було 22.08.2025.
Заступником керівника Кременчуцької окружної прокуратури не наведено обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали б від його волевиявлення, та які б були пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду протягом встановленого законом строку звернення до суду з позовом, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.
Натомість, наведені прокурором у заяві від 27.03.2026 обставини носять суб'єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі “Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18.10.2005 у справі “МШ “Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
За змістом статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище, суд визнав неповажними підстави, вказані заступником керівника Кременчуцької окружної прокуратури у заяві від 27.03.2026 про поновлення строку звернення до адміністративного суду та дійшов висновку про відмову у задоволенні такої заяви.
Як наслідок, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду належить задовольнити.
Керуючись статтями 121, 122, 123, 240, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання представника Кременчуцької окружної прокуратури про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з позовом та його поновлення - відмовити.
Клопотання Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити.
Позовну заяву заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: на стороні позивача - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" про визнання протиправною та скасування постанови залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Олександр КУКОБА