Справа № 420/43084/25
31 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправними бездіяльність співробітників ІНФОРМАЦІЯ_1 при не наданні можливості ОСОБА_1 надати документи, що підтверджують його право на відстрочку на підставі статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також документів, що підтверджують стан його здоров'я, що призвело до незаконного, згідно ст. 63 “Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 16.05.2024 року № 560, направлення ОСОБА_1 для проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності за станом здоров'я та подальшого вирішення питання щодо призову на військову службу за мобілізацією, що призвело до протиправного висновку військово-лікарської комісії, яким ОСОБА_1 визнаний “Придатний до військової служби» та видання наказу № 1139 про направлення його в команду НОМЕР_1 ;
визнати протиправною бездіяльність керівництва Військової частини НОМЕР_1 при не реагуванні на рапорт ОСОБА_1 і неприйнятті рішення про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами;
зобов'язати керівництво Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, згідно із ст. статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивача вказує, що 12.09.2025 року ОСОБА_1 був зупинений спільною групою оповіщення з представниками Національної поліції для перевірки військово-облікових документів. Під час перевірки документи були відсутні. Але протокол про адміністративне правопорушення працівниками Національної Поліції складено не було. Його в супроводі працівників поліції посадили до автобусу, який був спрямований не в розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 , де знаходиться на обліку за місцем реєстрації і проживання ОСОБА_1 , а у м. Болград Одеської області до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позич зазначає, що ОСОБА_1 фактично доглядає двох інвалідів другої групи і має право на відстрочку згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи викладене, керівництво ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі начальника ОСОБА_2 безпідставно, в порушення ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не розібравшись з обставинами, не надавши змоги ОСОБА_1 надати необхідні документи видав наказ від 14.09.2025 року № 1139, яким направив його до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 міжвидовий центр підготовки військових частин та підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_4 »). Керівництво військової частини НОМЕР_1 також не прийняло до уваги усну інформацію, яку надав ОСОБА_1 про його проблеми із здоров'ям і тим, що він доглядає батька інваліда другої групи і інших членів родини, які б могли його доглядати немає.
Крім того, 05.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. 10 грудня 2025 року виконуючий обов'язки командира роти ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_1 , що документи, які є підставою для його звільнення мають бути нотаріально засвідченими. 12 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав новий рапорт про звільнення з військової служби за вищевказаними сімейними обставинами. Але до сьогоднішнього дня рішення щодо його звільнення не прийняте. Вимог щодо надання якихось додаткових документів не надходило.
Позивач вважає бездіяльність керівництва військової частини НОМЕР_1 в особі командира ОСОБА_4 , командира роти ОСОБА_3 при не реагуванні на рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" протиправною.
Ухвалою суду від 05.01.2026 адміністративний позов залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність у 5-денний строк усунути недоліки шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку з урахуванням вже сплаченої суми.
На виконання ухвали суду від 05.01.2026 представником позивача подано заяву про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою суду від 16.01.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 23.02.2026 року заяву представника позивача від 06.02.2026 - повернуто заявнику без розгляду.
До суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 відзиви на позовну заяву та витребувані документи не надходили.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до довідки № 209/1/1685 від 13.09.2025 Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на підставі графи ІІ Розладу хвороб, ТДВ, придатний до військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2025 року № 1139, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, відповідно до поіменного списку № 1418 від 14.09.2025, призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 , зокрема рядового ОСОБА_1 .
05.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
09.10.2025 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Міністерства оборони України і військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1. Негайно вирішити питання звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі ч. 4 п. (г), ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції Закону № 4170-IX від 19.12.2024.
21.10.2025 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Міністерства оборони України і військової частини НОМЕР_1 , в якому просив, зокрема, надати інформацію стосовно розгляду рапорту ОСОБА_1 щодо його звільнення від 05.10.2025 року із зазначенням осіб, які його розглядали і приймали рішення. У разі неприйняття рішення про звільнення ОСОБА_1 інформувати про причини і ким винесено таке рішення.
05.11.2025 року представник позивача знову звернувся з Адвокатським запитом до Міністерства оборони України і військової частини НОМЕР_1 , в якому просив, зокрема, надати інформацію стосовно розгляду рапорту ОСОБА_1 щодо його звільнення від 05.10.2025 року із зазначенням осіб, які його розглядали і приймали рішення. У разі неприйняття рішення про звільнення ОСОБА_1 інформувати про причини і ким винесено таке рішення.
25 листопада 2025 року представник позивача звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_5 з адвокатським зверненням, в якому виклав вищенаведені факти, та 29 листопада 2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_7 отримано відповіді, в яких йдеться, що «Відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» направлено за належністю звернення адвоката Ткачука П.М. в інтересах громадянина ОСОБА_1 », а саме на адресу ІНФОРМАЦІЯ_8 і на адресу командира військової частини НОМЕР_3 .
Як зазначає позивач, 10 грудня 2025 року виконуючий обов'язки командира роти ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_1 , що документи, які є підставою для його звільнення мають бути нотаріально засвідченими.
11 грудня 2025 року документи щодо наявності у ОСОБА_6 інвалідності ІІ групи медичні документи, щодо необхідності йому стороннього догляду, свідоцтва про народження дітей, документи про наявність у ОСОБА_7 інвалідності ІІ групи, медичний висновок про те, що вона не має можливості доглядати інших членів родини, свідоцтво про розлучення ОСОБА_6 і ОСОБА_8 , паспорти, пенсійне посвідчення ОСОБА_6 були нотаріально завірені і відіслані засобами «Нової пошти» надіслані на ім'я приватної особи ОСОБА_3 (тел. НОМЕР_4 ).
12.12.2025 року о 12 годині 17 хвилин ОСОБА_3 отримав відправлення у Тростянецькому відділені «Нової пошти» № 1.
12 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав новий рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Не погоджуючись з діями та бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
Пунктом 2 вказаного Указу постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно ст. 1 Закону України “Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України “Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ст. 1, 2 ЗУ “Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ст. 4 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ст. 22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації врегульована ст. 23 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
З 05.01.2023 механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування м форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі Порядок №1487).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати визначені документи, за результатами розгляду яких військовими органами комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку приймається рішення про наявність або відсутність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Щодо наявності відповідного права (на відстрочку) вчиняється відповідна відмітка у військовому квитку або запис у посвідченні. Рішення (видача довідок, внесення відміток та записів у військово-облікові документи) органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, приймаються до громадян України (призовників, військовозобов'язаних), які перебувають на військовому обліку у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та підпорядкованих відділах.
З 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, оскільки внесені зміни до статті 23 Закону №3543-XII. Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
Відповідно до пунктів 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
За наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов'язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У разі виявлення шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних відсутності у військовозобов'язаного законних підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлену автоматично, така відстрочка підлягає автоматичному скасуванню (пункт 59 Порядку №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується автоматично, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно до пункту 59 цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов'язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється протягом п'яти днів у разі: подання військовозобов'язаним заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; видання указу Президента України про проведення мобілізації (продовження строку проведення мобілізації); надходження звернення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування; отримання офіційної інформації (повідомлення) про втрату особою законних підстав для відстрочки.
У разі виявлення відсутності законних підстав у військовозобов'язаного для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (комісія Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) скасовує таку відстрочку протягом семи днів з дати виявлення відсутності законних підстав у військовозобов'язаного для відстрочки.
Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов'язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Аналізуючи вищевказані норми Закону №3543-ХІІ та Порядку №560, слід дійти висновку, що право на відстрочку від призову на військову службу мають лише військовозобов'язані та резервісти. Таке право реалізується шляхом подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.
Однак, матеріали справи не містять, а позивачем, в обґрунтування своєї правової позиції по справі, не надано до суду жодних доказів на підтвердження його звернення до ІНФОРМАЦІЯ_9 чи ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про відстрочку від призову, в порядку, визначеному чинним законодавством.
Суд зауважує, що повідомлення працівників ТЦК та СП про те, що позивач має право на відстрочку не є тотожним виконанню процедури, встановленої пунктом 58 Порядку №560.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження його звернення до відповідача із заявою про відстрочку від призову, яке було проігноровано відповідачем, щоб свідчило про протиправну бездіяльність останнього.
Тобто, відсутність звернення позивача із заявою про відстрочку від призову та, відповідно, офіційного рішення комісії про надання відстрочки, свідчить про те, що на момент прийняття наказу про призов позивач формально не мав статусу особи, якій надано відстрочку.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі №160/10728/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 160/33822/23.
Після мобілізації виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому їхнє скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.
Вказана правова позиція підтверджена Верховним Судом в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23.
Також, посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на те, що відповідач не надав можливості повноцінно пройти військово-лікарську комісію та обстежитись, суд вважає неспроможним, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності дій членів ВЛК приписам Положення № 441 суду не надано.
Верховний Суд в постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20 наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2021 року у справі № 820/5570/16 від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18 про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити їх законність лише в межах дотримання процедури прийняття таких.
Також, суд звертає увагу на те, що згідно з Положенням № 402, у разі незгоди із рішеннями позаштатної ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із відповідною скаргою, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня - звернутися до ЦВЛК або до суду.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 600/3273/22-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач не надав доказів на підтвердження його звернення до регіональної ВЛК зі скаргою чи заявою щодо перегляду рішення військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 209/1/1685 від 13.09.2025 щодо ступеня придатності позивача до військової служби. Не надав позивач також і доказів звернення зі скаргою до ЦВЛК.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що перевірка рішення військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 209/1/1685 від 13.09.2025 на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду військовозобов'язаного, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв'язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, тому позивач не дотримався вимог Положення № 402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову.
Згідно п. 2 Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Отже, на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п.82 Порядку №560 наказ про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається: керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи).
Тобто, за наявності даних про придатність позивача до військової служби, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.09.2025 року № 1139, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, відповідно до поіменного списку № 1418 від 14.09.2025, призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 , зокрема рядового ОСОБА_1 .
За таких підстав, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання керівництва Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, згідно із ст. статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає наступне.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 №531 (далі також - Порядок № 531).
Приписами п.п.1, 2, 3 розділу ІІ Порядку №531 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.
Згідно з п.п.1 та 2 розділу ІІІ Порядку №531 в паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок " ІНФОРМАЦІЯ_3 "; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5, 6 розділу ІІІ Порядку №531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Як зазначає позивач та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до керівництва військової частини НОМЕР_1 05.10.2025 року та 12 грудня 2025 року з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Суд зауважує, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
За результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Суд зазначає, що розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведено до військовослужбовця належним чином.
Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов'язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.
Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №280/7446/24, від 08.07.2025 у справі №580/6020/22.
При цьому, строки виконання основних документів у Збройних Силах України наведені в додатку 40 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України.
Так, пунктом 8 Додатку 40 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України звернення громадян не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх надходження. Якщо у місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник установи або його заступник встановлюють необхідний строк для його розгляду, про що повідомляють особі, яка подала звернення. При цьому загальний строк вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Однак, належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, а також те, що рапорт позивача відповідачем отриманий, однак відсутні належні докази прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту (наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту), суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірній справі є зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби відповідно до вимог "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти рішення по суті.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, слід стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби за ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 968,96 грн.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідачі: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ).
ІНФОРМАЦІЯ_10 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Суддя П.П. Марин