Справа № 420/34745/25
31 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Біляївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Біляївської міської ради, в якому позивач просить:
визнати незаконним та скасувати Рішенням Біляївської міської ради Одеського району Одеської області №1860-63/VIII від 18.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у продажу земельної ділянки;
зобов'язати Біляївську міську раду Одеського району Одеської області винести Рішення про дозвіл на продаж ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,42 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на земельній ділянці площею 0,42 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться об'єкт нерухомого майна, який є у приватній власності громадянина ОСОБА_1 . Про це свідчить Свідоцтво про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Шевченко Ю.А. у спадковій справі №374/2017, зареєстровано в реєстрі за №1-3090 від 27 грудня 2017 року, витяг про реєстрацію в Спадковій справі, та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічний паспорт на вказане приміщення об'єкт спільній власності ТОВ «Чайка», ПП «ВІЗИТ БЛАГО», ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , на який в своєму рішенні посилається Біляївська міська рада, розташований на суміжній земельній ділянці, яка не має кадастрового номеру, а лише спільну адресу. У п.5 ст.128 Земельного кодексу України встановлено вичерпаний перелік підстав для відмови в наданні дозволу про продаж земельної ділянки, в якому відсутня підстава про спільну адресу з іншою земельною ділянкою. Тому у ОСОБА_1 є всі законні підстави для викупу земельної ділянки площею 0,42 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 20.10.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що позивачу на праві приватної власності володіє 5/100 частки будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та приміщеннями 23, 24, 25 в зазначеній будівлі. За вказаних обставин питання щодо продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5121010100:02:002:0657, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , можливо розглянути за зверненням всіх співвласників будівлі розташованої за вказаною адресою.
Також, відповідач зазначив, що Біляївська міська рада є колегіальним органом, а тому зобов'язавши відповідача вчинити певні конкретні дії, тим самим втрутиться у дискрецію, що є неналежним способом захисту права позивача.
Позивачем надано відповідь на відзив, в якій вказано, що посилання відповідача на те, що продаж земельної ділянки площею 0,42 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , порушить права співвласників на її придбання також є безпідставним, оскільки на цій земельній ділянці, яка має свій кадастровий номер, свої межі та координати, знаходиться лише приміщення, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та має власний фундамент, власний дах, окремий вхід, електропостачання, водопостачання, каналізацію, опалення, займає всю площу земельної ділянки та в дане приміщення має доступ лише ОСОБА_1 .
Крім того, позивач зазначив, що в частині 5 ст.128 Земельного кодексу України встановлено вичерпаний перелік підстав для відмови в продажу земельної ділянки. Тобто умови, за яких відповідний орган відмовляє у надані дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Ухвалою суду від 17.11.2025 року у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін - відмовлено.
Ухвалою суду від 17.11.2025 року прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог.
Розгляд справи здійснювати за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Біляївської міської ради, в якому позивач просить суд:
визнати незаконним та скасувати Рішення Біляївської міської ради Одеського району Одеської області №1860-63/VIII від 18.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 у продажу земельної ділянки площею 0,42 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати Біляївську міську раду розглянути на найближчим засіданні чергової або позачергової сесії заяву про викуп земельної ділянки площею 0,42 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення, яким надати дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,42 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки наданої судом.
Ухвалою суду від 16.03.2026 року в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб - відмовлено.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень № 23, 24, 25, що знаходяться в АДРЕСА_1 , що складається в цілому з 3-х приміщень, загальною нежитловою площею 33,70 кв.м., розташована на земельній ділянці, що належить Біляївській міській раді Одеської області.
08.07.2025 року між Біляївською міською радою Одеського району Одеської області та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, згідно якого орендодавцем надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
11.08.2025 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Біляївської міської ради Одеського району Одеської області із заявою про надання дозволу на розробку звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0042 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
18.09.2025 року Біляївською міською радою Одеського району Одеської області прийнято рішення № 1860-63/VIII, яким відмовлено ОСОБА_1 у продаж земельної ділянки загальною площею 0,0042 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Указані норми кореспондуються із частиною першою статті 122 Земельного кодексу України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частинами 1-2 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Глава 20 ЗК України регулює питання продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів.
Так, статтею 127 ЗК України визначено, що органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису), а також передача акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, в суборенду земельних ділянок державної власності, що були передані зазначеним господарським товариствам в оренду відповідно до статті 120-1 цього Кодексу, здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах у формі електронного аукціону) у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.
Не допускається відчуження орендованих земельних ділянок державної або комунальної власності без згоди орендаря.
Відповідно до положень частини першої статті 128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Згідно з частиною другою вищевказаної статті громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
До заяви (клопотання) додаються:
а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);
б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.
г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.
Частиною третьою статті 128 ЗК України визначено, що орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Жодних виключень із вказаної вище норми права законодавцем не визначено, що кореспондує обов'язку суб'єктів владних повноважень щодо неухильного дотримання вказаних вище строків щодо розгляду заяви (клопотання) з питань продажу земельних ділянок.
В силу частин 5-6 статті 128 ЗК України підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:
а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;
б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;
г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;
ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
Таким чином, ст. 128 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови в продажу земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття рішення № 1860-63/VIII від 18.09.2025 року та відмови ОСОБА_1 у продаж земельної ділянки загальною площею 0,0042 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , слугувало те, що за цією адресою числиться об'єкт нерухомого майна, який знаходиться у спільній власності ТОВ «ЧАЙКА», ПП «ВІЗИТ-БЛАГО», ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 , Біляївська міська рада.
Однак, обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у продажі земельної ділянки не доводить наявність тих обов'язкових умов, з якими законодавець пов'язує можливість відмови в продажу земельної ділянки.
Разом з цим, в оскаржуваному рішенні, не зазначено як саме обставина того, що за адресою щодо якої подано відповідну заяву числиться об'єкт нерухомого майна, який знаходиться у спільній власності ТОВ «ЧАЙКА», ПП «ВІЗИТ-БЛАГО», ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 , Біляївська міська рада, впливає на можливість продажу земельної ділянки загальною площею 0,0042га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, на якій знаходиться власність позивача та яка на даний час перебуває у нього в оренді.
Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
У даному випадку відповідач обмежився лише вказівкою на знаходження на земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, який знаходиться у спільній власності, проте жодних фактичних обставин та документів, на підставі яких відповідач дійшов такого висновку, у спірному рішенні не наведено.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Таким чином, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для відмови позивачу в продажу земельної ділянки, визначених Земельним Кодексом України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення Біляївської міської ради Одеського району Одеської області №1860-63/VIII від 18.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у продажу земельної ділянки, є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За результатом розгляду даної справи судом встановлено, що підстави, визначені міською радою в оскаржуваному рішенні, для відмови в продажу земельної ділянки, не відповідають законодавству, а інші підстави визначені не були.
Поряд із цим, вивчення поданих позивачем документів на предмет їх відповідності вимогам ст. 128 ЗК України та наявності підстав для відмови в продажу земельної ділянки визначених вказаною статтею, при розгляді заяви позивача не мало місця при прийнятті рішення (докази зворотнього в матеріалах справи відсутні, а зміст рішення та мотиви його прийняття це підтверджують).
З урахуванням встановленого, зокрема того, що обставини, що є підставою для відмови в продажу земельної ділянки, повинні бути встановленні відповідачем під час розгляду відповідної заяви позивача, з огляду на те, що існує декілька варіантів прийняття відповідачем рішення відносно заяви позивача, а саме: прийняти рішення про дозвіл на продаж та про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, або, у разі наявних передбачених законом обмежень щодо бажаної земельної ділянки, - відмовити в продажу земельної ділянки з відповідним обґрунтуванням та посиланням на норми права та належні докази, суд вважає позовні вимоги щодо зобов'язання Біляївської міської ради Одеського району Одеської області розглянути на найближчим засіданні чергової або позачергової сесії заяву про викуп земельної ділянки площею 0,0042 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення, яким надати дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,0042 га кадастровий номер 5121010100:02:002:0657, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки наданої судом, передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Водночас, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.08.2025 року про надання дозволу на розробку звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0042 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) і “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, слід стягнути з Біляївської міської ради на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 293 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Біляївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішенням Біляївської міської ради Одеського району Одеської області №1860-63/VIII від 18.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у продажу земельної ділянки.
Зобов'язати Біляївську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.08.2025 року про надання дозволу на розробку звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0042 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з Біляївської міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Біляївська міська рада (код ЄДРПОУ 33579244, адреса: проспект Незалежності, 9, м. Біляївка, Одеська область, 67602).
Суддя П.П. Марин