01 квітня 2026 рокусправа № 380/19806/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 20.05.2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України на 1 січня календарного року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 20.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 рок № 704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 протягом 2013 - 2018 років грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 - 2018 роки ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 до 15.08.2025. Зазначає, що у період 2020-2023 років відповідач невірно нараховував позивачу грошове забезпечення в частині посадового окладу та окладу за військове звання, неправильно застосовуючи прожитковий мінімум при їхньому обчисленні. Також зазначає, що у період з 2013 по 2018 рік відповідач при нарахуванні позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протиправно не врахував до неї щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». За таких умов позивач переконаний, що бездіяльність відповідача є протиправною, а тому просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 07.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що станом на час прийняття Постанови № 704, пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) внесено зміни до Постанови № 704 та пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), вказавши цю розрахункову величину як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Таким чином, згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Також зазначає, що з аналізу положень Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, можна дійти до висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів.
Виплати проведені в повному обсязі, просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , до 15.08.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 11.08.2025 №78-РС ОСОБА_1 , було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я та у зв'язку з тим наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.08.2025 № 246 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення.
Представник позивача звернулась до відповідача із адвокатським запитом від 25.08.2025, у якому просила, зокрема, надати інформацію чи нараховувалася та виплачувалася позивачу грошова допомога на оздоровлення та грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2013 - 2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та чи нараховувалося та виплачувалося позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 15.08.2025, а також сум грошової допомоги на оздоровлення, виплачених йому у 2020-2025 роках, шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року.
Листом від 16.09.2025 № 3371 відповідач надав представнику позивача запитувану інформацію.
Як випливає з довідки про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором, видану на ОСОБА_1 № 345 від 10.09.2025, посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, в тому числі грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань нараховані і виплачені у зв'язку із проходженням військової служби обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Крім того, судом також встановлено, що позивачу виплачено допомогу на оздоровлення, зокрема, у червні 2013 - у розмірі 2270,36 грн, у листопаді 2014 - у розмірі 2439,00 грн., у червні 2015 року - в розмірі 2439,00 грн, у вересні 2016 року - в розмірі 5013,00 грн, у грудні 2017 року - в розмірі 5013,00 грн, у червні 2018 року - в розмірі 9347,80 грн, а також виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у жовтні 2013 - у розмірі 2270,26 грн., у грудні 2014 року - 2439,00, у грудні 2015 року - в розмірі 2421,00 грн, у 2016 - 2017 роках не виплачувалась, у грудні 2018 року - в розмірі 3485,86 грн з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, інших надбавок та щомісячної премії, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незастосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, та не врахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обчисленні допомоги на оздоровлення та матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою КМ України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно з п.4 вказаної постанови розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до цієї постанови містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до додатків 15, 16 до зазначеної постанови визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Наведена постанова КМ України набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності п.4 цієї постанови був викладений у редакції п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», а саме: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20.12.2017 відповідно до постанови КМ України № 1041.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
З урахуванням викладеного, згідно з вказаною постановою КМ України (у наведеній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
При цьому, примітки до Додатків 1 та 14, 15, 16 до цієї постанови застосовуються безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вони не мають визначального значення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до КМ України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, приписи п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 втратили чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.
Водночас, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Під час розв'язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704, правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, є відсутніми.
При цьому, суд зауважує, що з урахуванням положень п.3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ від 06.12.2016 та пункту 4 Постанови № 704 від 30.08.2017, саме починаючи з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6453/18, тобто з 29.01.2020, а не з 01.01.2020, у позивача виникли правові підстави для перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таким чином, починаючи з 29.01.2020 по 19.05.2023, відповідач неправомірно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01 січня відповідного календарного року.
Оскільки обрахунок грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 19.05.2023 здійснено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Щодо вимоги позивача про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2013-2018 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2013-2018 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», суд зазначає таке.
Пунктом 1 чинної на момент виникнення спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №1294) було встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №1294 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 30.1, 30.3 Розділу ХХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 №260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 (чинної до 19.07.2018), особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Аналогічно, відповідно до пунктів 33.1-33.3 Розділу ХХХІІІ вищенаведеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Суд встановив, що відповідно до довідки про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором, видану на ОСОБА_1 № 345 від 10.09.2025, позивачу виплачено допомогу на оздоровлення, зокрема, у червні 2013 - у розмірі 2270,36 грн, у листопаді 2014 - у розмірі 2439,00 грн., у червні 2015 року - в розмірі 2439,00 грн, у вересні 2016 року - в розмірі 5013,00 грн, у грудні 2017 року - в розмірі 5013,00 грн, у червні 2018 року - в розмірі 9347,80 грн, а також виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у жовтні 2013 - у розмірі 2270,26 грн., у грудні 2014 року - 2439,00, у грудні 2015 року - в розмірі 2421,00 грн, у 2016 - 2017 роках не виплачувалась, у грудні 2018 року - в розмірі 3485,86 грн, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, інших надбавок та щомісячної премії, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. При цьому, визначення позивачу розміру допомоги на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань здійснено без урахування виплачених позивачу сум щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889.
Так, підпунктами 1, 2 пункту 1 Постанови № 889 (чинної до 28.02.2018) встановлено, що така винагорода виплачується: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 Постанови № 889).
Позиція відповідача щодо відмови від включення додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, ґрунтується на нормах Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595, що виданий на виконання Постанови № 889.
Зокрема, в пункті 8 Інструкції № 595 визначено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 9 зазначеної Інструкції, розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.
У подальшому, тотожне регулювання цього питання запроваджено з прийняттям Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 24.10.2016 № 550 (далі - Інструкція № 550), яка застосовувалася протягом 2016-2018 років.
Водночас, застосовуючи Інструкції № 595 та № 550 як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, частиною четвертою статті 9 Закону Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення видів виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Вказане питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 22.10.2019 у справі № 520/3505/19, від 24.10.2019 у справі № 820/3211/17, від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18, від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 24.03.2020 у справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 у справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 у справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 у справі 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Однак, оскільки обрахунок сум грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні хоча й регулюються різними нормами права, однак мають однакову базу обчислення, вищенаведені постанови Верховного Суду підлягають врахуванню і у даній справі.
Верховний Суд в ухвалі від 27.04.2020 №1.380.2019.003718 зазначив, що приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду. Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 №522/2738/17 у спірному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01.03.2018 у справі №761/17387/17, від 29.08.2019 у справі №820/375/18, від 21.11.2019 у справі №815/5547/17 та від 09.01.2020 у справі №809/1489/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі №522/2738/17, суд дійшов висновку про те, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Водночас, як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу протягом 2013-2018 років кожного місяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий (разовий) характер.
Отже, у спірному випадку, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та мала бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.02.2021 у справі № 620/3346/19, відповідно до якого оскільки останні 15 місяців перед звільненням на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
За таких обставин, виплативши позивачу допомогу на оздоровлення (за 2013-2017 роки) та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (за 2013-2015), без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку розміру вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, відповідач порушив право позивача на отримання допомоги в належному розмірі.
Поряд із цим, суд звертає увагу, що у 2016-2017 році позивачу матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачувались, а у 2018 році допомога на оздоровлення виплачувалась у червні, допомога для вирішення соціально-побутових питань у грудні, тобто після втрати чинності Постановою №1294 та Постановою №889, яка передбачала виплату військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди (01.03.2018) та набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, яка не встановлювала такої складової грошового забезпечення як щомісячна додаткова грошова винагорода. За таких умов вимоги позивача про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відтак, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими частково та підлягають до часткового задоволення.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд робить висновок про задоволення позову частково.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України на 1 січня календарного року;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги на оздоровлення (за 2013-2017 роки) та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (за 2013-2015) без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889.
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2015 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889, з врахуванням раніше проведених виплат.
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 01.04.2026 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович