Рішення від 31.03.2026 по справі 380/4244/26

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 рокусправа № 380/4244/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» до Львівської митниці, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000279/2 від 24.02.2026, №UA209000/2026/000298/2 від 27.02.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на виконання зовнішньоекономічного контракту у лютому 2026 року здійснив поставки на митну територію України товару інвентар та обладнання для заняття фізкультурою, гімнастикою або для гри на свіжому повітрі, меблі для сидіння з металевим каркасом оббиті-підвісна гойдалка качеля з металевим каркасом та плетеною тканиною для активного відпочинку в приміщенні та на вулиці, меблі металеві для столових та житлових кімнат (столи), де митну вартість задекларував за основним методом (за ціною договору (контракту), однак Львівська митниця під час митного оформлення вказаних товарів не погодилась із задекларованою митною вартістю і прийняла 2 оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів. З вказаними рішеннями позивач не погоджується, вважає, що надав до митного оформлення достатні та достовірні документи на підтвердження заявленого рівня числових значень складових митної вартості товару; що митний орган застосував резервний метод визначення митної вартості всупереч процедурі, встановленій положеннями Митного кодексу України.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 відкрито провадження у справі, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 31.03.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач у своїх запереченнях вказує, що Львівська митниця встановила невідповідності у поданих документах, відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення всіх складових митної вартості, визначеної за основним методом, та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. За результатами встановлених розбіжностей декларанту у всіх випадках відповідно до статті 53 Митного кодексу України надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів. У зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугували митні декларації, де вартість товару зі схожими характеристиками становить більшу вартість. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось. Просив у задоволенні позову відмовити.

Від представника позивача 27.03.2026 надійшла відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити повністю. У вказаній відповіді представник позивача зазначає, що позивачем було надано усі документи, необхідні для митного оформлення. Відтак, твердження відповідача відсутність всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів є безпідставними та спростовуються наданими документами. Декларації, що були використані як джерела інформації, на думку позивача, не можуть бути застосовані для цих цілей через використання в них резервного методу визначення митної вартості.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.10.2025 позивач (покупець) уклав із компанією «YONGKANG BOMO FITNESS EQUIPMENT CO.,LTD», China (постачальник, продавець) Контракт (зовнішньоекономічний) №F202510RS0 відповідно до якого Продавець поставляє та передає у власність Покупця батути, а також їх комплектуючі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту.

Згідно з Рахунком-фактурою (інвойс) №F20251014RS02-4 від 11.12.2025 покупець придбав у продавця товар вартістю 27 218,64 дол. США.

З метою митного оформлення товару позивач подав до Львівської митниці митну декларацію №26UA209170015122U7 від 24.02.2026 разом із якою надав копії документів, що підтверджують заявлену митну вартість:

Зовнішньоекономічний договір (контракт) №F202510RS0 від 17.10.2025;

Рахунок-проформа №F20251014RS02-4 від 17.10.2025;

Рахунок-фактура (iнвойс) №F20251014RS02-4 від 11.12.2025;

Пакувальний лист б/н від 11.12.2025;

Банківський платіжний документ, що стосується товару №106 від 22.10.2025;

Банківський платіжний документ, що стосується товару №205 від 12.01.2026;

Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №K010725-22 від 01.07.2025;

Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №200 від 16.02.2026;

Коносамент №BW25120328 від 14.12.2025;

Накладна УМВС №1326021 від 13.02.2026;

Автотранспортна накладна №5295 від 24.02.2026;

Митна декларація країни відправлення №310120250514438575 від 10.12.2025.

Митний орган, дослідивши документи, додані до митних декларацій, надіслав позивачу вимогу, в якій відповідно до ст. 53 Митного кодексу України просив надати додаткові документи для підтвердження заявленого рівня митної вартості товару.

Декларант на вимогу надав витребувані документи: Прайс лист; Інтернет пропозицію.

Після розгляду усього наданого пакету документів митниця не погодилась із заявленою позивачем митною вартістю товарів та прийняла Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000279/2 від 24.02.2026, у графі 33 якого висловила наступні зауваження:

- у п. 1.2 Контракту від 17.10.2025р №F202510RS0 (далі - Контракт) вказано, що Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця. Такого замовлення до митного оформлення подано не було.

- п.11 Контракту від 17.10.2025 №F202510RS0 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.

- Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 22.10.2025 №106, від 12.01.2026 №205, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов'язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної (их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком;

Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар.

- Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №5295 від 23.02.2026 р. у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.

- Митна декларація країни експорту від 10.12.2025 №310120250514438575 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної дорожнього листа)» наявний номер документу 262862011В, який до митного оформлення не подано.

Стосовно проведених консультацій та обраного методу коригування у вказаному рішенні зазначено наступне: «Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року No4495-VI розділ ІІІ. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №1 слугувала МД №209230/2025/79023 від 22.08.2025, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (інвентар та обладнання для занять фізкультурою, для гри на свіжому повітрі: батути із сіткою, та ручкою...) становила 3,75 дол. США/кг. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №2 слугувала МД №209170/2026/640 від 06.01.2026, де митна вартість товару зі схожими Характеристиками (меблі для сидіння з металевим каркасом...) становила 4,01 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».

12.06.2025 позивач (покупець) уклав із компанією «BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LTD», China (постачальник, продавець) Контракт (зовнішньоекономічний) №TNZ062025 відповідно до якого Продавець поставляє та передає у власність Покупця Меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту.

Згідно з Рахунком-фактурою (інвойс) №TNZ25091661 від 02.12.2025 покупець придбав у продавця товар вартістю 14 252,95 дол. США.

З метою митного оформлення товару позивач подав до Львівської митниці митну декларацію №26UA209170016141U0 від 27.02.2026 разом із якою надав копії документів, що підтверджують заявлену митну вартість:

Зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025;

Рахунок-проформа №TNZ25091661 від 16.09.2025;

Рахунок-фактура (iнвойс) №TNZ25091661 від 02.12.2025;

Пакувальний лист б/н від 02.12.2025;

Банківський платіжний документ, що стосується товару №174 від 12.12.2025;

Банківський платіжний документ, що стосується товару №63 від 19.09.2025;

Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №198 від 16.02.2026;

Коносамент №UTRUST25120098 від 08.12.2025;

Накладна УМВС №1326025 від 13.02.2026;

Автотранспортна накладна №9342 від 26.02.2026;

Митна декларація країни відправлення №021720250000355531 від 03.12.2025.

Декларант на вимогу надав витребувані документи: Прайс-лист, Інтернет пропозицію.

Після розгляду усього наданого пакету документів митниця не погодилась із заявленою позивачем митною вартістю товарів та прийняла Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000298/2 від 27.02.2026, у графі 33 якого висловила наступні зауваження:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №TNZ062025 від 12.06.2025, укладеного між ТОВ "УСПІХІМПОРТ" та Компанією «BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LTD». Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід'ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс №TNZ25091661 від 02.12.2025 р. підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. Крім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- п.11 Контракту від 12.06.2025 №TNZ062025 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст.180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.

- Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 12.12.2025 №174, від 19.09.2025 №63, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов'язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком;

Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних Документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар.

- Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В СMR №9342 від 26.02.2026 р. у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.

- Митна декларація країни експорту від 03.12.2025 №021720250000355531 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 264911546, який до митного оформлення не подано.

Стосовно проведених консультацій та обраного методу коригування у вказаному рішенні зазначено наступне: «Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ ІІІ. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №209170/2026/451 від 05.01.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (інші меблі металеві, столи розкладні з металевою основою та стільницею...) становила 4,01 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».

Не погоджуючись із вказаними рішеннями митного органу позивач звернувся до суду.

Суд встановив, що предметом цього позову є рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000279/2 від 24.02.2026 та №UA209000/2026/000298/2 від 27.02.2026.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з доводів позивача, а також заперечень відповідача, при розгляді цієї справи, суд має надати оскаржуваним рішенням про коригування митної вартості товарів оцінку на предмет їх відповідності чинним нормативно-правовим актам, через призму верховенства права та критеріїв законності й обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені у пунктах 1 та 3 частини 2 статті 2 КАС України. Окрім цього, для зручності та зрозумілості, оцінка на предмет правомірності оскаржуваних актів буде проводитись, виходячи із релевантних норм права, а також обґрунтувань, які такі рішення містять.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо законності оскаржуваних рішень суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 1 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (далі - МК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Частиною 1 статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з частиною 1 статті 51, частиною 1 статті 52 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено частиною 2 статті 52 МК України декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з частинами 1, 2 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 1-3 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 МК України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частинами 2 та 3 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до частин 4, 5 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Пунктом 6 частини 10 статті 58 МК України визначено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

У свою чергу, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, витрати на транспортування після ввезення (пункт 2 частини 11 статті 58 МК України).

Враховуючи зазначене, суд вважає за доцільне визначити те, що обов'язок доведення митної вартості товару лежить на позивачу.

При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митного органу є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 620/1735/20.

Також, Верховний Суд ще у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №809/1884/16 та від 14 серпня 2018 року у справі №826/5868/16 наголошував, що відповідно положень статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

При цьому, враховуючи фактичні обсяги партії товарів, для визначення митної вартості використовується найменша вартість із альтернативних, згідно наявної у митного органу інформації.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції таких органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Витребування документів, визначених частиною 3 статті 53 МК України, може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей щодо заявленої митної вартості товару, а саме: якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України: 1) містять розбіжності; 2) містять наявні ознаки підробки; 3) не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 4) не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Поряд з цим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнівів у достовірності наданої інформації.

В постанові від 20.03.2020 у справі № 480/4423/18 Верховний Суд також висловив правову позицію, відповідно до якої неподання декларантом документів, зазначених у частинах 2-4 статті 53 МК України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

У постанові від 05 травня 2022 року у справі № 2040/6019/18 Верховний Суд наголосив, що в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598). Отже, з системного аналізу наведених норм права випливає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною 2 статті 55 Митного кодексу України, має також містити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

При цьому, згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2021 у справі №540/2605/18, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.001625, від 07.02.2023 у справі №804/5961/16, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару.

Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи інформації щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, суд, з урахуванням наявних письмових пояснень та доказів, що містяться у матеріалах справи, дійшов висновку про те, що на доведення митної вартості товарів за основним методом позивачем було надано митному органу такий обсяг документів, який не тільки відповідає приписам ст. 53 МК України, а й повною мірою підтверджує заявлений рівень митної вартості товарів. У відповідача було достатньо документів та засобів, які дають змогу дослідити заявлені числові значення митної вартості товарів, однак митний орган лише формально зазначив про наявність підстав, для витребування додаткових документів, не конкретизуючи при цьому, які конкретно факти покладені в основу надання вимог про надання додаткових документів від декларанта.

Усі вимоги відповідача були загальними й формальними, їх зміст не відображав наявність обґрунтованого сумніву відповідача, що стосувався однієї із наведених вище підстав. В свою чергу, вимагаючи додаткові документи, Митниця не вказувала на існування ознак підробки наданих документів, або виявлення нею певних розбіжностей між задекларованими складовими митної вартості товарів та вартості товару, відображеної у рахунках-фактурах. Зрештою, такі ознаки підробки та невідповідності не випливають як із фактичних обставин справи, так і не встановлені Митницею при коригуванні митної вартості товару.

За результатом дослідженням матеріалів справи суд не погоджується із висновками відповідача, викладеними у оскаржуваних рішеннях, а також із доводами представника відповідача, що наведені у заяві по суті справи, стосовно того, що подані позивачем документи на підтвердження митної вартості товарів документально не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та місять розбіжності.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що декларантом вартість товару була визначена відповідно до основного методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

З приводу обраного відповідачем методу коригування суд зазначає наступне.

Суд з'ясував, що митний орган застосував другорядний метод коригування « 2ґ» згідно з ст. 64 МК України.

Як передбачено пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, з наступними змінами та доповненнями, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 825/648/17 Верховний Суд зазначив наступне: «у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів».

Однак оскаржувані рішення не містять жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Такі обставини вказують на необґрунтованість спірних рішень при визначенні митної вартості за другорядними методами.

Отже, обираючи метод коригування митної вартості товарів, відповідач діяв не у спосіб, та не в межах, передбачених законом, а відтак, оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів є незаконними не необґрунтованими й підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо обґрунтованості оскаржуваних рішень суд виходить з такого.

У рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000279/2 від 24.02.2026 відповідач наводить наступні зауваження:

Стосовно твердження про те, що до митного оформлення не було подано замовлення.

Суд зазначає, що замовлення (заявка) до Контракту не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, оскільки у заявці може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє ТОВ. І така заявка не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до зовнішньоекономічного контракту.

Окрім того, суд дослідив, що до митного контролю подано рахунок-проформу №F20251014RS02-4 від 17.10.2025.

Рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, тощо і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс.

Тому наданий до митного оформлення рахунок-проформу можна вважати замовленням.

Усі витрати на товар, які поніс ТОВ «УспіхІмпорт» за Контрактом №F202510RS0 від 17.10.2025, включені у заявлену митну вартість.

Суд зазначає, що положення п. 1.2 контракту не може застосовуватися відірвано від інших положень. Так, наступний пункт зовнішньоекономічного контракту, який не був взятий Митницею до уваги, передбачає, що: «Найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару узгоджується Сторонами на кожну партію та зазначаються у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною цього Контракту» (п. 1.3 контракту).

З огляду на те, що під час митного оформлення декларантом надано Митниці рахунок-проформу, рахунок-фактуру та банківські платіжні документи, всі відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, були надані. Відповідно у Митниці були відсутні підстави для невизнання митної вартості.

До переліку додаткових документів, визначених ч. 3 ст. 53 МКУ, входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, а замовлення, як додатковий документ на підтвердження заявленої митної вартості, нормами ст. 53 МКУ не визначений.

Отже, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи підтверджують заявлену митну вартість товару.

Стосовно строку дії контракту №F202510RS0 від 17.10.2025.

Суд зазначає, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (абз.13 ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Суд зауважує, що відповідач посилається на норми Господарського кодексу України, який згідно з ч.3 ст.17 Закону України №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» від 09.01.2025, визнано таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025. Тобто формуючи відповідне зауваження, митний орган застосував нечинне законодавство.

Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

У своєму зауваженні відповідач вказує, що «строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія». Разом з тим відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Ч.1 ст.220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак закон не визначає вимогу нотаріально посвідчувати зовнішньоекономічний договір між двома юридичними особами.

В оскаржуваному рішенні посадова особа митниці не наводить обґрунтувань, визначених чинним законодавством, яке прямо визначає недійсність відповідного договору. У зв'язку з цим слід звернути увагу, що згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки посадові особи митниці не вказують положення закону, згідно якими укладений нами зовнішньоекономічний договір є недійсним та не подають рішення суду, відповідно до якого вказаний договір визнано судом недійсним, то цей договір є правомірним.

Більш того подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають зовнішньоекономічний контракт №F202510RS0 від 17.10.2025 як діючий, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, у Контракті пунктом 11 «Інші умови договору» передбачено «Цей договір набирає чинності з його підписання. Цей Контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі.».

У пункті 3 Контракту «Ціна та загальна вартість» вказано, що «… загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 10 000 000,00 USD».

Таким чином, суд дійшов висновку, що Контракт №F202510RS0 від 17.10.2025 є довгостроковий та розрахований на велику кількість поставок, до повного виконання та розрахунку між сторонами. Наведене відповідає положенням ЦК України.

Стосовно твердження про те, що платіжні документи від 22.10.2025 №106, від 12.01.2026 №205, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не містять підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Відповідно до частини 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Частиною 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 №189) (далі - Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах.

Підпунктом 10 пункту 14 Постанови №216 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити призначення платежу.

Відповідно до пункту 15 Постанови №216 платник заповнює реквізит “Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.

Відтак, законодавством України, а зокрема, і вищевказаним нормативним актом не передбачено, що таке «повнота інформації», оскільки це оціночне твердження, а таким чином немає згадки щодо обов'язкового зазначення у графі «Призначення платежу» реквізитів як і контракту, так і рахунку-проформи.

Суд зазначає, що у банківських платіжних документах №106 від 22.10.2025 та №205 від 12.01.2026, у призначенні платежу наявне посилання на контракт №F202510RS0 від 17.10.2025 та на рахунок-проформу №F20251014RS02-4 від 17.10.2025.

Вказані платіжні інструкції містять як відмітки банку про проведення оплати, так і дату операції, суму операції в доларах США, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. Загальна сума за товар (27 218,64 дол. США) на час митного оформлення була повністю проплачена.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що зазначені банківські платіжні документи можливо ідентифікувати із даною поставкою товарів.

Стосовно відсутності штампу та/або підпису відправника у CMR №5295 від 23.02.2026.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція CMR) вантажна накладна повинна містити визначений перелік відомостей, зокрема найменування та адресу відправника, перевізника, місце і дату прийняття вантажу до перевезення, місце його доставки, найменування вантажу, кількість місць, вагу та інші дані. Водночас зазначеною нормою не передбачено обов'язковості скріплення накладної печатками чи підписами відправника та перевізника як необхідної умови її чинності.

Відповідно до статті 4 Конвенції CMR складання вантажної накладної підтверджує укладення договору перевезення. При цьому відсутність, неправильність або втрата вантажної накладної не впливають на існування чи дійсність договору перевезення, який і надалі підпадає під дію положень Конвенції.

Суд встановив, що графа 22 CMR, на яку посилається митний орган як на недолік оформлення через відсутність підписів відправника та перевізника, містить надруковані реквізити як відправника, так і перевізника, які дають змогу їх однозначно ідентифікувати. Таким чином, зазначена обставина не суперечить вимогам Конвенції CMR та не свідчить про неналежне оформлення товарно-транспортної накладної.

Крім того, твердження митного органу щодо порушень при заповненні CMR саме по собі не свідчить про наявність розбіжностей у поданих до митного контролю документах. Розбіжності повинні полягати у невідповідності даних між різними документами або містити ознаки підробки. Водночас митним органом не зазначено, які саме відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, відсутні у поданих документах.

Отже, наявність або відсутність окремих необов'язкових реквізитів у CMR не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів. Недоліків щодо кількісних чи якісних характеристик товару, зазначених у вантажній накладній, митним органом не встановлено.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі №380/1221/2020, відповідно до якої у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості. У зазначеній постанові зроблено висновок, що умови міжнародного перевезення товарів безпосередньо не впливають на ціну товару, а отже самі по собі недоліки в оформленні CMR не можуть бути підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості.

Крім того, відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України товарно-транспортна накладна (CMR) не належить до документів, відомості з яких визначають або підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що формальні зауваження щодо заповнення графи 22 CMR, зокрема відсутність підписів відправника та перевізника, за відсутності встановлених розбіжностей у кількісних, якісних чи вартісних показниках товару, не можуть бути підставою для коригування митної вартості товарів.

Стосовно зауваження про те, що митна декларація країни експорту від 10.12.2025 №310120250514438575 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в них відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної дорожнього листа)» наявний номер документу, який до митного оформлення не поданий.

Митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджують митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 частини третьої ст. 53 Митного кодексу копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, позивач не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника.

Стосовно відсутності документу №262862011В, суд дослідив, що він позначає реквізити лінійного коносаменту, а лінійні коносаменти відсутні у позивача, так як лінійний коносамент використовується виключно перевізником.

Лінійні коносаменти відсутні у позивача, так як лінійний коносамент використовується виключно перевізником.

Окрім того відповідач не посилається на чинні норми китайського законодавства, які регламентують порядок заповнення експортної митної декларації та жодним чином не вказує яким чином має заповнюватись митна декларація країни відправлення, а лише наводить свої сумніви та припущення, без належного законодавчого на те обґрунтування.

У рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000298/2 від 27.02.2026 відповідач наводить наступні зауваження:

Стосовно зауваження митного органу щодо відсутності печатки та підпису покупця у поданому до митного оформлення Інвойсі №TNZ25091661 від 02.12.2025.

Суд зазначає, що пункти розділу 1 контракту TNZ062025 від 12.06.2025 року не передбачають, що рахунок-фактура вважається погодженим лише в разі підписанні такого документа продавцем та покупцем. У вказаному положенні зазначено лише, що у рахунку-фактурі зазначається найменування, кількість, ціна товару, однак не конкретизується способи їх «узгодження».

Суд дослідив, що вищевикладена рахунок-фактура містить печатку та підпис уповноваженої особи продавця «BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LTD.», Китай.

Комерційний інвойс в зовнішньоекономічній діяльності - це документ, який продавець надає покупцю, щоб підтвердити угоду про продаж товарів та відобразити інформацію про них і використовується для митних цілей під час зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі).

В законодавстві України не існує затвердженої форми інвойсу. Для прикладу зразок інвойсу вказаний у Рекомендаціях №6 Європейської економічної комісії ООН "Формуляр-зразок уніфікованого рахунка - для міжнародної торгівлі", де вказується про необхідність підпису виконавця (тобто продавця, постачальника), натомість про необхідність вказувати підпис покупця нічого не зазначається.

Окрім того позивач не впливає на зміст документів, що формуються та надаються продавцем товару - контрагентом по договору.

Очевидно, що позивач погодився із виставленим продавцем інвойсом, який ним підписано, оскільки подальші його дії щодо ввезення та декларування товару свідчать про це.

Під час митного оформлення декларантом надано митниці рахунок-фактуру та платіжну інструкцію, а отже такі документи містять всі відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар були надані.

Більш того суд вважає, що подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають вказаний інвойс, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.

Також слід наголосити, що замовлення (заявка) до Контракту не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, оскільки у заявці може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє ТОВ. І така заявка не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до зовнішньоекономічного контракту.

Окрім того, з обставин справи вбачається, що до митного контролю подано рахунок-проформу №TNZ25091661 від 16.09.2025. Рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, тощо і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс. Тому наданий до митного оформлення рахунок-проформу можна вважати замовленням.

Суд наголошує, що положення п. 1.2. контракту не може застосовуватися відірвано від інших положень. Так, наступний пункт зовнішньоекономічного контракту, який не був взятий Митницею до уваги, передбачає, що: «Найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару узгоджуються сторонами на кожну партію та зазначаються у Проформах інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту» (п. 1.3 контракту).

Отже, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи підтверджують заявлену митну вартість товару.

Стосовно строку дії контракту №TNZ062025 від 12.06.2025.

Суд наголошує, що відповідач посилається на норми Господарського кодексу України, який згідно з ч.3 ст.17 Закону України №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» від 09.01.2025, визнано таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025. Тобто формуючи відповідне зауваження, митний орган застосував нечинне законодавство.

Суд зазначає, що у оскаржуваному рішенні посадова особа митниці не наводить обґрунтувань, визначених чинним законодавством, яке прямо визначає недійсність відповідного договору. У зв'язку з цим слід звернути увагу, що згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки посадові особи митниці не вказують положення закону, згідно якими укладений нами зовнішньоекономічний договір є недійсним та не подають рішення суду, відповідно до якого вказаний договір визнано судом недійсним, то цей договір є правомірним.

Більш того подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають зовнішньоекономічний контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 як діючий, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.

У пункті 3 Контракту «Ціна та загальна вартість» вказано, що «… загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2 000 000,00 USD».

Таким чином, суд вбачає, що Контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 є довгостроковий та розрахований на велику кількість поставок, до повного виконання та розрахунку між сторонами. Наведене відповідає положенням ЦК України.

Стосовно твердження про те, що платіжні документи від 12.12.2025 №174, від 19.09.2025 №63, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не містять підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Суд дослідив, що у банківських платіжних документах №174 від 12.12.2025 та №63 від 19.09.2025, у призначенні платежу наявне посилання на контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 та на рахунок-проформу №TNZ25091661 від 16.09.2025.

Вказані платіжні інструкції містять як відмітки банку про проведення оплати, так і дату операції, суму операції в доларах США, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. Загальна сума за товар (14 252,95 дол. США) на час митного оформлення була повністю проплачена.

Стосовно відсутності штампу та/або підпису відправника у CMR №9342 від 26.02.2026.

Стосовно зауваження про те, що митна декларація країни експорту від 03.12.2025 №021720250000355531 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в них відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної дорожнього листа)» наявний номер документу, який до митного оформлення не поданий.

Стосовно відсутності документу №264911546 суд дослідив, що він вказаний у коносаменті №UTRUST25120098 від 08.12.2025, який було подано декларантом до митного оформлення, та фактично позначає реквізити лінійного коносаменту.

Окрім того, суд зазначає, що відповідач не посилається на чинні норми китайського законодавства, які регламентують порядок заповнення експортної митної декларації та жодним чином не вказує яким чином має заповнюватись митна декларація країни відправлення, а лише наводить свої сумніви та припущення, без належного законодавчого на те обґрунтування.

Відтак, з огляду на викладене, а також зважаючи на безпідставність доводів митного органу, викладених у оскаржуваних рішеннях, суд вважає, що у працівників митного органу були наявні всі правові підстави для застосування першого методу визначення митної вартості товару за ціною угоди. Однак, митний орган безпідставно прийняв рішення про коригування митної вартості товарів та визначив митну вартість товару за другорядними методами.

Указане свідчить про безпідставність та необґрунтованість оскаржуваних у цій справі рішень Львівської митниці про коригування митної вартості товарів.

Суд вважає, що коригування митної вартості є способом мінімізації шкоди державі від невірного декларування товарів, що ввозяться на територію України, однак таке коригування, як і будь-яке інше рішення суб'єкта владних повноважень, має відповідати критеріям законності, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України, чого відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень не дотримано.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 07.02.2023 у справі №815/6775/17, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваних позивачем рішень про коригування митної вартості товарів, відтак такі підлягають скасуванню.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ч. 1 ст. 139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:

- договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24.10.2025;

- додаткової угоди №17 від 06.03.2026 до вищевказаного Договору про надання правової допомоги;

Відповідно до умов Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 та Додаткової угоди №17 від 06.03.2026 р. до Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 в ході представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: збір доказів, аналіз судової практики, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив та участь у судових засіданнях в суді першої інстанції.

Згідно із Додатковою угодою №17 від 06.03.2026 року до Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року вищенаведена правова допомога оцінена сторонами у 20 000 гривень.

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди №17 від 06.03.2026 р. до Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 гонорар визначений сторонами сплачується клієнтом протягом п'яти банківських днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відтак, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо судового збору, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (79047, Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола В., буд. 63а, офіс 313А, ЄДРПОУ: 45834390) до Львівської митниці (79007, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів: №UA209000/2026/000279/2 від 24.02.2026, №UA209000/2026/000298/2 від 27.02.2026.

Стягнути з Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 43971343) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (79047, Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола В., буд. 63а, офіс 313А, ЄДРПОУ: 45834390) судовий збір у розмірі 9182,36 (дев'ять тисяч сто вісімдесят дві) гривні (тридцять шість) копійок.

Стягнути з Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 43971343) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (79047, Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола В., буд. 63а, офіс 313А, ЄДРПОУ: 45834390) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович

Попередній документ

135330635

Наступний документ

135330637

Інформація про рішення:

№ рішення:	135330636
№ справи:	380/4244/26
Дата рішення:	31.03.2026
Дата публікації:	03.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо; визначення митної вартості товару

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (07.05.2026)
Дата надходження:	11.03.2026
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування рішення

Учасники справи:

суддя-доповідач:

БРИЛЬОВСЬКИЙ РОМАН МИХАЙЛОВИЧ

відповідач (боржник):

Львівська митниця

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "УспіхІмпорт"

представник позивача:

Шокало Володимир Степанович