20 березня 2026 року м. Львів справа №380/19669/25
провадження № П/380/20955/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Мазурик А.О., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник - Прокопик І.О.
відповідача-1: представник - Горбонос І.К.
відповідача-2: представник - Стебко І.Ю.
відповідача-3: представник - Горбонос І.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007), Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (Позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної міграційної служби України (Відповідач 1/ДМСУ), Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (Відповідач 2/ГУ ДМСУ у Львівській області), Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (Відповідач 3/ЗМУ ДМС), в якому, із урахуванням заяви від 14.10.2025. просить:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ:
1.1. Державної міграційної служби України від 01.09.2025 №237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 »;
1.2. Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 02.09.2025 №570-к/тр «Про оголошення наказу ДМС України від 01.09.2025 №237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 »;
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 03.09.2025;
3. Зобов'язати Державну міграційну службу України та Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби запропонувати ОСОБА_1 всі посади (рівнозначні посади державної служби та нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей) які були вакантними у Західному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби у період з 14.02.2025 по 01.09.2025, а з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду у Західному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби за вибором позивача із запропонованого переліку;
4. Зобов'язати Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби підготувати всі необхідні документи пов'язані із призначенням ОСОБА_1 на посаду у Західному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби;
5. Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2025 по дату ухвалення судового рішення;
6. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання;
7. Розглянути справу за правилами загального позовного провадження;
8. Вирішити питання про розподіл судових витрат. Попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 10 000 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Наказом ДМС України від 01.09.2025 №237-кт, у зв'язку із ліквідацією як юридичної особи публічного права ГУ ДМС України у Львівській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.1024 №1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 примітки 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу). Підставою для видання наказу зазначено такі документи: попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 14.02.2025, подання Голови комісії з ліквідації ГУ ДМС України у Львівській області.
Наказом ГУ ДМС України у Львівській області від 02.09.2025 №570-к/тр на виконання наказу ДМС України від 01.09.2025 №237-кт наказано вважати ОСОБА_1 звільненим з 02.09.2025.
Вказані накази позивач уважає протиправними та зазначає, що відповідно до постанови КМ України від 11.10.1024 №1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби», територіальні органи ДМС України (ГУ ДМС України у Львівській області та в УДМС в Івано-Франківській області) об'єднані в один міжрегіональний орган Західне міжрегіональне управління ДМС, що є очевидним фактом реорганізації підрозділів ДМС України. Відтак, з урахуванням постанови КМ України від 11.10.1024 №1160 лише змінилась структура центрального органу виконавчої влади ДМС України.
Зважаючи на викладене, позивач наголошує, що оскільки державний орган ліквідований не був, то його звільнення на підставі пункту 1 примітки 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу) є очевидно незаконним.
Позивач просить врахувати, що ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов'язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи публічного права, але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів).
Надсилання 28.04.2025 ДМС України позивачу попередження від 14.02.2025 про наступне звільнення позивач уважає безпідставним з тих підстав, що 20.02.2025 ДМС України затвердила штат ГУ ДМС України у Львівській області на 2025 рік з аналогічною кількістю посад як у попередньому штаті, у якому відповідно наявна посада позивача. Втім, позивачу не було запропоновано жодних вакантних посад у всіх територіальних та міжрегіональних органах ДМС України наявних як на момент попередження так і тих, які з'явились під час процедури вивільнення. Слід відмітити, що посада заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області належить до номенклатури посад, призначення та звільнення з якої належить до повноважень ДМС України. Відтак, обов'язок пропонувати вакантні посади виник саме у ДМС України. Однак, ДМС України надсилаючи позивачу попередження про наступне звільнення не надала йому для ознайомлення переліку вакантних посад з моменту оголошення попередження до моменту звільнення, що є грубим порушенням процедури вивільнення. Просить врахувати положення ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач наголошує, що здійснюючи порівняльний аналіз Положення про Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області затвердженого наказом ДМС України в редакції від 16.09.2024 №239 та Положення про Західне міжрегіональне управління ДМС затвердженого наказом ДМС України від 27.11.2024 №311, зміст повноважень, завдань і функцій, тощо є однаковими.
Просить врахувати правову позицію Верховного Суду згідно з якою, ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.
Позивач вказує, що згідно штатних розписів, посадовий оклад за посадами заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області та заступника начальника Львівського Відділу №1 Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України аналогічний. Згідно листа ЗМУ ДМС №4601.10.1-5131/46.1-25 станом на 24.09.2025 посада заступника начальника Львівського Відділу №1 Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України вакантна. Отже, на момент звільнення позивача існували рівнозначні посади, у тому числі ті, які відповідали його кваліфікації. Від призначення на будь-яку із посад у структурних підрозділах позивач не відмовлявся, а був позбавлений права на державну службу внаслідок не пропонування йому жодних вакантних посад.
Зважаючи на той факт, що повідомлення про наступне звільнення позивача ДМС України було підготовлено 14.02.2025, то повне відновлення порушеного права та ефективний судовий захист може бути забезпечений лише у разі зобов'язання суб'єкта владних повноважень запропонувати позивачу всі посади, які були вакантними у період з 14.02.2025 по 01.09.2025. На думку позивача, сам лише факт пропонування посад позивачу не є гарантією його призначення на посаду. З урахуванням обставини цієї справи суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень призначити позивача на посаду у Західному міжрегіональному управлінні ДМС України, однак може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо призначення позивача на посаду, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на наведене, просить визнати протиправними та скасувати спірні накази, поновити на посаді заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 03.09.2025, стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу, а рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з мотивів, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив від 07.12.2025 та додаткових поясненнях, просила позов задоволити.
Відповідач 1 у поданому на позовну заяву відзиві проти позову заперечив з підстав, що Постановою КМУ від 11 жовтня 2024 р. № 1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» (далі - постанова КМУ № 1160) Кабінет Міністрів України постановив: 1. Утворити як юридичну особу публічного права територіальний орган Державної міграційної служби - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби. 2. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби - Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області. 3. Установити, що Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області, які ліквідуються, продовжують здійснювати покладені на них функції та повноваження до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби. 4. Взяти до відома, що місцезнаходженням Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби є м. Львів.
Відповідач 1 зазначає, що урядовим актом як установчим документом ЗМУ ДМС не було визначено правонаступником ГУ ДМС у Львівській області та УДМС в Івано- Франківській області. Натомість установчим урядовим актом чітко визначено порядок утворення нового територіального органу ДМС - ЗМУ ДМС, та визначено спосіб припинення ГУ ДМС у Львівській області шляхом ліквідації.
Відповідач 1 просить врахувати, що згідно п. 4 постанови КМУ від 20 жовтня 2011 р. №1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади, або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Згідно п. 5 цього ж Порядку орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Отже законодавець розмежовує поняття «реорганізація» та «ліквідація», та відповідно встановлює різні процедури звільнення працівників в залежності від способу припинення юридичної особи.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10.12.2024 було внесено відомості про припинення юридичної особи ГУ ДМС у Львівській області в результаті її ліквідації (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result): «В стані припинення, 10.12.2024, 1004151100026026053, Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації».
У зв'язку із ліквідацією ГУ ДМС у Львівській області про наступне звільнення позивача попереджено 14.02.2025 № 10-1745/1-25 (дата ознайомлення 01 травня 2025 року засвідчена особистим підписом Кадикало А.Я.). Подання Голови комісії з ліквідації ГУ ДМС у Львівській області надіслане до ДМС листом ГУ ДМС у Львівській області від 17 липня 2025 року № 4601.7-1055/46.2-25. Наказом ДМС України від 01.09.2025 №237-кт, у зв'язку із ліквідацією як юридичної особи публічного права ГУ ДМС у Львівській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 №1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 примітки 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу).
Наказом ГУ ДМС у Львівській області від 02.09.2025 №570-к/тр на виконання наказу ДМС від 01.09.2025 №237-кт оголошено наказ ДМС та наказано вважати ОСОБА_1 звільненим з 02.09.2025, виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, провести повний розрахунок, виплатити невикористану щорічну відпустку, подати декларацію при звільненні та передати справи та довірене майно.
Відповідач 1 зазначає, що статтею 87 Закону №889-VIII виокремлено дві окремі підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
Водночас, законодавець встановив окремі процедури звільнення для кожної з підстав. У разі ліквідації державного органу обов'язок пропонувати іншу рівнозначну посаду відсутній. Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах триває процедура ліквідації ГУ ДМС у Львівській області, то позивач підлягав звільненню із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ), а не реорганізації (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ).
Відтак, у зв'язку з ліквідацією ГУ ДМС у Львівській області та як наслідок звільнення позивача на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ у суб'єкта призначення відсутній обов'язок поновлення позивача на посаді державної служби.
Відповідач 1 просить врахувати, що відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП в роботодавця відсутній обов'язок при ліквідації установи переводити працівника, за його згодою, на іншу роботу а також враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, що спростовує твердження позивача про порушення процедури звільнення з посади державної служби.
Враховуючи викладене, відповідач 1 вважає, що під час винесення оскаржуваного наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними. Крім того, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання запропонувати ОСОБА_1 всі посади (рівнозначні посади державної служби та нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей), які були вакантними, є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат, відповідач 1 вказує, що підстави для стягнення на користь позивача суми витрат на правову допомогу без надання доказів їх дійсного понесення відсутні.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідач 2 у поданому на позовну заяву відзиві проти позову заперечив з підстав, що враховуючи Постанову Кабінету Міністрів України «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» від 11.10.2024 № 1160, ГУ ДМС у Львівській області, як юридична особа припиняється шляхом саме ліквідації.
Наказом Державної міграційної служби України «Про ліквідацію ГУ ДМС у Львівській області» від 05.12.2024 № 316 утворено комісію з ліквідації ГУ ДМС у Львівській області та затверджено Голову комісії з ліквідації.
Згідно пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення. Відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 даного Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу. Частиною третьою статті 87 вказаного Закону закріплено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Відтак, ГУ ДМС у Львівській області про наступне звільнення позивача попереджено 14.02.2025 № 10-1745/1-25 (дата ознайомлення 01 травня 2025 року засвідчена особистим підписом ОСОБА_1 ). Зважаючи на той факт, що призначення на дану посаду належить до повноважень Голови ДМС то відповідно Голова комісії з ліквідації ГУ ДМС у Львівській області листом від 17.07.2025 № 4601.7-1055/46.2-25 направила на розгляд Голови ДМС подання про звільнення позивача у зв'язку із ліквідацією ГУ ДМС у Львівській області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Наказом Державної міграційної служби України від 01.09.2025 №237-кт, у зв'язку із ліквідацією юридичної особи публічного права ГУ ДМС у Львівській області, Позивача 02.09.2025 звільнено з посади заступника начальника Відділу № 1 у місті Львові ГУ ДМС у Львівській області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Наказом ГУ ДМС у Львівській області від 02.09.2025 №570-к/тр на виконання наказу Державної міграційної служби України від 01.09.2025 №237-кт, оголошено наказ ДМС та наказано вважати ОСОБА_1 звільненим з 02.09.2025, виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, провести повний розрахунок, виплатити невикористану щорічну відпустку, подати декларацію при звільненні та передати справи та довірене майно.
Відповідач 2 звертає увагу суду, що приписами статті 87 Закону України «Про державну службу» не передбачено одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої цієї статті, суб'єктом призначення або керівником державної служби пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Таким чином, на переконання відповідача 2, оскільки триває процедура ліквідації ГУ ДМС у Львівській області, то позивач підлягав звільненню із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи, а не реорганізації, як останній зазначає у позовній заяві.
Також, ГУ ДМС у Львівській області заперечує стосовно позовних вимог позивача в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень, оскільки відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу адвоката є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідач 3 у поданому на позовну заяву відзиві проти позову заперечив з підстав, що із урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» від 11.10.2024 № 1160, ГУ ДМС у Львівській області, як юридична особа припиняється шляхом саме ліквідації.
Відповідач 3 покликається на Постанову КМУ від 20 жовтня 2011 р. №1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» та просить врахувати, що в постанові КМУ №1160 жодним чином не вказано про об'єднання територіальних органів ДМС, як це помилково зазначає сторона позивача в своєму позові, в тому числі роблячи невірні висновки: «що є очевидним фактом реорганізації підрозділів ДМС України». Натомість установчим урядовим актом чітко визначено порядок утворення нового територіального органу ДМС - ЗМУ ДМС, та визначено спосіб припинення ГУ ДМС у Львівській області шляхом ліквідації.
04.03.2025 було здійснено державну реєстрацію юридичної особи Західного міжрегіонального управління Державної (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).
Оскільки в жодних трудових відносинах з ЗМУ ДМС позивач не перебував, то п. 3, 4 прохальної частини позовних вимог про зобов'язання Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до вчинення дій не має підстав та правового підґрунтя, оскільки жодні управлінські рішення ЗМУ ДМС з питань вступу, проходження та припиненням державної служби позивача - не є предметом спору у цій справі.
ЗМУ ДМС установчим розпорядчим актом уряду не було визначено правонаступником ГУ ДМС у Львівській області, тож оскільки останнє вирішено ліквідувати (а не реорганізувати), відповідно ЗМУ ДМС не має повноважень бути відповідачем у справах за позовами, в яких оскаржуються рішення та дії ГУ ДМС у Львівській області.
Просить врахувати, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Повноваження щодо призначення працівника є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу
Представник відповідача 3 в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив від 15.12.2025, просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, ухвалою суду від 03 жовтня 2025 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою судді від 16 жовтня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання. Витребувано у відповідачів: усі докази, які слугували підставою для видання спірних наказів про звільнення позивача від 01.09.2025 № 237-кт та від 02.09.2025 № 570-к/тр; відомості про перелік вакантних посад станом на дату звільнення позивача (в тому числі штатні розписи); довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату позивача за відповідною посадою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Ухвалою суду від 07 листопада 2025 року задоволено заяву представника позивача від 04 листопада 2025 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду, яка занесена в протокол судового засідання від 09.12.2025 продовжено підготовче судове засідання відповідно до ч. 4 ст. 173 КАС України.
Ухвалою суду, яка занесена в протокол судового засідання від 20.01.2026 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
На стадії судових дебатів представником позивача зроблено заяву щодо розподілу судових витрат порядку ч. 7 ст. 139 КАС України.
Суд заслухав пояснення представника позивача та представників відповідачів, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
16.01.2024 наказом ДМС України від 15.01.2024 №17-кт ОСОБА_1 , в порядку переведення, призначено на посаду заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області.
Наказом ДМС України від 01.09.2025 №237-кт, у зв'язку із ліквідацією як юридичної особи публічного права ГУ ДМС України у Львівській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.1024 №1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» позивача звільнено з посади заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на підставі пункту 1 -1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Підставою для видання даного наказу зазначено: попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 14.02.2025 № 10-1745/1-25 (дата ознайомлення 01 травня 2025 року), подання Голови комісії з ліквідації ГУ ДМС України у Львівській області, надіслане листом ГУ ДМС у Львівській області від 17 липня 2025 року № 4601.7-1055/46.2-25.
Наказом ГУ ДМС України у Львівській області від 02 вересня 2025 року №570-к/тр на виконання наказу ДМС України від 01.09.2025 №237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 » оголошено наказ ДМС від 01.09.2025 №237-кт та наказано вважати ОСОБА_1 звільненим з посади заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 02 вересня 2025 року.
Уважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин полягає у тому, що позивач уважає звільнення з державної служби необґрунтованим, винесеним без відповідних на те правових підстав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд застосував наступні норми права.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно із частиною першою статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону України №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
У контексті викладеного суд уважає за необхідне звернути увагу також на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 10 липня 2025 року у справі №380/5244/22, згідно з якою після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ, який є спеціальним законодавчим актом у спірних правовідносинах, останнім повністю унормовано порядок вивільнення державних службовців, а відтак, норми трудового законодавства (зокрема, частина шоста статті 49-2 Кодексу законів про працю України) не підлягають застосуванню. Тож, вирішуючи відповідний спір, суду необхідно перевіряти дотримання відповідачем порядку вивільнення осіб з посади державної служби у розрізі наведених вище положень Закону № 889-VІІІ.
Спірні правовідносини в цій справі зумовлені звільненням позивача з посади заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII у зв'язку з ліквідацією згаданого Управління на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2024 року № 1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби», незаконність якого (звільнення) позивач убачає в тому, що насправді відбулася реорганізація державного органу з передачею всіх його функцій правонаступнику - новоствореному Західному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби, тож за законом суб'єкт владних повноважень мав запропонувати позивачеві рівнозначну посаду у новоствореному Управлінні, однак цього не зробив.
Стосовно таких доводів позивача суд враховує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2024 року № 1160 «Про утворення міжрегіонального територіального органу та ліквідацію територіальних органів Державної міграційної служби» (далі - постанова КМУ № 1160) Кабінет Міністрів України постановив:
1. Утворити як юридичну особу публічного права територіальний орган Державної міграційної служби - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби.
2. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби - Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області.
3. Установити, що Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області, які ліквідуються, продовжують здійснювати покладені на них функції та повноваження до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.
4. Взяти до відома, що місцезнаходженням Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби є м. Львів.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10.12.2024 було внесено відомості про припинення юридичної особи ГУ ДМС у Львівській області в результаті її ліквідації (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result): «В стані припинення, 10.12.2024, 1004151100026026053, Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації».
Суд також зазначає, що механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі -Порядок № 1074).
Згідно пунктів 5, 6 Порядку № 1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Відповідно до п. 7 Порядку № 1074 майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом.
Згідно абз. 1 п. 8 Порядку № 1074 внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Суд зауважує, що питання правильності застосування норм права у межах спору, що виник у зв'язку зі звільненням позивача на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII з огляду на стверджувану ліквідацію відповідного органу, не є новим у судовій практиці Верховного Суду.
Зокрема у постановах від 16 травня та 31 липня 2024 року в справах №300/5311/22 та №300/5313/22 Верховний Суд, послуговуючись висновками, викладеними у постановах від 22 і 30 листопада 2022 року в справах №200/3012/21-а, №640/15797/21, від 28 грудня 2022 року у справі №340/376/20, від 05 квітня 2023 року у справі №640/12871/21 тощо, зазначив, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передання іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з'ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Оскільки юридичний акт, що став підставою для ліквідації, та наступне звільнення працівника з цієї підстави взаємопов'язані, перевірці підлягають законність як цього юридичного акта, так і процедури звільнення.
Верховний Суд зазначив, що для правильного розуміння і застосування положень Закону №889-VIII варто зважати також на принципи здійснення державної служби, які закріплені в спеціальному для цих правовідносин законі, а також пам'ятати про суть і значення органів держави у державному апараті і в державному механізмі загалом.
У вимірі спірних правовідносин це ведеться до того, що ліквідація державного органу (як підстава для припинення державної служби) пов'язується не тільки з виданням відповідного розпорядчого акта про ліквідацію юридичної особи (публічного права), але також з тим, що держава відмовляється від виконання певних завдань і функцій або ж передає їх (чи залишає їх) іншому державному органу (приміром, для недопущення дублювання повноважень державних органів). Іншими словами, ліквідація юридичної особи публічного права - навіть якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відповідний запис - не тотожне за змістом і юридичним наслідками ліквідації державного органу, який, між тим, може мати статус юридичної особи, яка за порядком утворення належить до юридичних осіб публічного права.
У цьому контексті Верховний Суд дійшов висновку, що злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. У такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Звідси й робиться висновок, що державний орган (зокрема й місцевого рівня, як-от у цій справі) не ліквідований, а реорганізований.
Спираючись на такий підхід, суд констатує, що держава, яка в особі Кабміну Міністрів України ухвалила Постанову № 1160, коли ліквідувала відповідні територіальні органи Державної міграційної служби (у межах розглядуваної справи таким є Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області), не відмовилася від завдань з реалізації державної політики у сфері у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а наділила ними новоутворений територіальний орган - у цьому випадку - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби.
На користь даного висновку свідчить і порівняльний аналіз функцій і завдань органу, що припиняється і новоутвореного органу, який вказує, що після ліквідації територіальних органів Державної міграційної служби - Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області та Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, фактично відбулася їх реорганізація шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби, якому і були передані повноваження, завдання та функції названих територіальних органів Державної міграційної служби, а не їх ліквідація.
Так, наказом Державної міграційної служби України від 27.11.2024 №311 затверджено Положення про Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби. Відповідно до п. 3 Положення основними завданнями ЗМУ ДМС є:
- реалізація на території Івано-Франківської та Львівської областей державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
- внесення пропозицій ДМС щодо забезпечення реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Аналогічні за змістом основні завдання ГУ ДМС у Львівській області відображені й у п. 3, п. 4 Положення про Головне управління ДМСУ у Львівській області, затвердженого Наказом ДМСУ від 18.07.2011 №28 (в редакції наказу ДМСУ від 16.09.2024 № 239).
Більше того, як слідує зі змісту листа від 24.10.2025 №5.3-11510/1-25 ДМС України, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області ліквідовані як юридичні особи публічного права та створено юридичну особу публічного права - Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби. При цьому, передача майна органів здійснюється відповідно до наказів ДМС від 24.06.2025 №71/аг «Про передачу окремого індивідуально визначеного майна», від 30.06.2025 №78/аг «Про затвердження акту приймання-передачі», від 30.06.2025 №160 «Про передачу окремого індивідуально визначеного майна», від 30.06.2025 №162 «Про затвердження акту приймання-передачі». Одночасно також здійснювалась передача активів, у тому числі бланків документів відповідно до наказу ДМС від 30.06.2025 №164.
Вказані накази та акти, які долучені до матеріалів справи, підтверджують, що мала місце саме реорганізація, а не ліквідація юридичної особи - Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, а також є свідченням передачі майнових прав та обов'язків юридичної особи яка припиняється його правонаступнику - Західному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби.
Стосовно наведених обставин, суд також враховує постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 380/8515/23, у якій досліджувалось питання про заміну боржника у виконавчому листі у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування наказу, поновлення на роботі.
Повертаючись до питання звільнення позивача, суд наголошує, що Верховний Суд у названих вище постановах наголошував також на тому, що державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, тож реорганізація державного органу, згідно із частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII, передбачає обов'язок суб'єкта призначення/керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів, а також (одночасно) запропонувати іншу (інші) рівнозначну посаду (посади) державної служби або, як виняток, нижчу посаду (посади) державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Зважаючи на те, що Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області як державний орган припинилося внаслідок реорганізації, то позивач за такої ситуації міг би бути звільненим з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у разі, коли не було можливості запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (абзац третій частини третьої статті 87 Закону №889-VIII).
Матеріалами справи підтверджено, що ГУ ДМС у Львівській області про наступне звільнення позивача саме на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII попереджено 14.02.2025 №10-1745/1-25 (дата ознайомлення 01 травня 2025 року засвідчена особистим підписом ОСОБА_1 ).
Подання Голови комісії з ліквідації ГУ ДМС у Львівській області надіслане до ДМС листом ГУ ДМС у Львівській області від 17 липня 2025 року № 4601.7-1055/46.2-25, наслідком розгляду якого було прийняття спірного наказу ДМС України від 01.09.2025 №237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Протягом розгляду справи відповідачі послідовно відстоювали позицію, що мала місце саме ліквідація, а не реорганізація територіальних органів ДМС України, як наслідок припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII не передбачає виконання обов'язку, визначеного абзацом другим частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, адже ліквідація органу унеможливлює саме існування посад, які б можна було запропонувати.
Тож, за обсягом обставин цієї справи можна констатувати, що відповідачі не пропонували позивачеві інших посад державної служби для переведення, тому що заперечують саме існування такого обов'язку, позаяк, уважають, що відбулася ліквідація державного органу.
З приводу таких тверджень відповідачів, суд зазначає, що 06 березня 2021 набув чинності Закон № 1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції, яка наведена судом вище: «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов'язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов'язання роботодавця (держави) в особі суб'єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Тобто, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі №380/9055/22 та від 30 січня 2025 року у справі №340/1765/23, які суд враховує в силу імперативних норм ч. 5 ст. 243 КАС України.
За викладених обставин та враховуючи аналіз вищенаведених приписів спеціального законодавства у сфері проходження державної служби у їх сукупності, суд констатує про порушення (недотримання) процедури звільнення позивача, встановленої частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (відсутня пропозиція іншої рівнозначної посади), зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб'єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат. Тому звільнення позивача не може вважатися законним.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оспорюваний наказ Державної міграційної служби України від 01.09.2025 № 237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 » підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Як наслідок, підлягає скасуванню й наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 02 вересня 2025 року № 570-к/тр «Про оголошення наказу ДМС України від 01.09.2025 № 237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 », який прийнятий на виконання наказу ДМС України від 01.09.2025 №237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаді заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, суд враховує наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, скасування наказу про звільнення позивача, передбачає поновлення його на посаді, з якої останній незаконно звільнений.
Зважаючи на те, що наказом ДМС України від 01.09.2025 №237-кт позивача звільнено з посади заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області 02 вересня 2025 року, а наказом ГУ ДМС України у Львівській області від 02 вересня 2025 року №570-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » оголошено наказ ДМС від 01.09.2025 №237-кт та наказано вважати ОСОБА_1 звільненим з посади заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 02 вересня 2025 року, то цей день є останнім днем роботи на займаній посаді, а тому поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області належить з 03 вересня 2025 року.
Згідно з пунктом третім частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді необхідно допустити до негайного виконання.
Поновлюючи позивача на посаді, суд також задовольняє вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).
Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно із пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом, відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , яка надана відповідачем 1 на виконання вимог ухвали суду, заробітна плата за липень 2025 року становить 1489,65 грн, заробітна плата за серпень 2025 року становить 1557,37 грн. Кількість відпрацьованих днів - 2, з яких 1 день у липні 2025 року та 1 день у серпні 2025 року. Середньоденна заробітна плата складає 1523,51 грн, в свою чергу, середньомісячна заробітна плата складає 34278,97 грн.
Наведений розрахунок відповідає й розрахунку, який наведений позивачем у позовній заяві, і не є спірним в межах розгляду даної справи.
Тривалість днів вимушеного прогулу складає 143 робочих дня (з 03.09.2025 по 20.03.2025). Судом здійснено розрахунок у період з 03.09.2025 по 20.03.2025 з урахуванням приписів частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-IX.
Таким чином, за період з 03.09.2025 по 20.03.2025 стягненню з відповідача 2 - Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 217861,93 грн (143 робочих дні х 1523,51 грн), без урахування обов'язкових платежів та податків (оскільки справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб є відповідно обов'язком роботодавця, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів).
Відповідно до п. 2, ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на вказане, рішення суду в частині стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в розмірі 34278,97 грн необхідно допустити до негайного виконання.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Державну міграційну службу України та Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби запропонувати ОСОБА_1 всі посади (рівнозначні посади державної служби та нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей) які були вакантними у Західному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби у період з 14.02.2025 по 01.09.2025, а з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду у Західному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби за вибором позивача із запропонованого переліку та зобов'язання Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби підготувати всі необхідні документи пов'язані із призначенням ОСОБА_1 на посаду у Західному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби, суд враховує наступне.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
Обов'язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений саме на роботодавця, тож установивши неправомірність звільнення позивача та поновивши ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено, суд застосував достатній спосіб захисту порушених трудових прав, який відповідає трудовому законодавству, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у відповідній частині позовних вимог не підлягає задоволенню.
Наведене відповідає усталеній та послідовній практиці суду касаційної інстанції, що відображена також у постанові Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі №340/1765/23, адже згідно із позицією Верховного Суду іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), чинне законодавство не передбачає (постанови від 20.02.2019 у справі № 819/691/17, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до вимог ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, такі будуть вирішені судом із урахуванням та в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 139, ст. 252 КАС України, після подання детального переліку наданих послуг правової допомоги та розрахунку згідно із ст. 134 КАС України.
Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007), Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 01.09.2025 № 237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 02 вересня 2025 року № 570-к/тр «Про оголошення наказу ДМС України від 01.09.2025 № 237-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 03 вересня 2025 року.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007, ЄДРПОУ 37831493) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2025 року по 20 березня 2026 року включно у розмірі 217861,93 грн з проведенням необхідних відрахувань податків та зборів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника Відділу №1 у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 03 вересня 2025 року, а також виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 34278,97 грн допустити до негайного виконання.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повне рішення складено 30 березня 2026 року.
Суддя Клименко О.М.