31 березня 2026 рокусправа № 380/21337/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.12.2024 по день фактичного розрахунку 26.09.2025;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 24.12.2024 по день фактичного розрахунку 24.06.2025, але не більше як за шість місяців.
Ухвалою судді від 29.10.2025 позовна заява залишена без руху, встановивши позивачу строк, протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 10.11.2026 суддя відкрила провадження за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив службу в органах Державної прикордонної служби України. Згідно з наказом від 23.12.2024 № 1724-ОС позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідач 26.09.2025 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 380/5423/25 виплатив грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки та доплати за час проходження військової служби за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на загальну суму 214 485,04 грн, що підтверджується випискою АТ “ПРИВАТБАНК». При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідач не сплатив.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 11.12.2025 (вх. № 98688), у якому зазначає, що суд має врахувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, яка вказує, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, дії працівника у спірних правовідносинах, що призведе до балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною (поведінку сторони Позивача). Відповідно, витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 23 грудня 2024 року №1724-ОС, вказує, що правовідносини припинились з 23.12.2024. З позовною заявою у справі № 380/5423/25 позивач звернувся 19.03.2025, не проявляв свого волевиявлення щодо оскарження протиправної поведінки відповідача, яке як наслідок створило надмірний компенсаційний характер для позивача чим баланс між інтересами працівника та роботодавця перехилився на сторону позивача через прояв позивача, що виражається у принципі «мовчазної згоди» та який перетік у правову площину неправомірної поведінки зі сторони відповідача. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.12.2024 № 1724 ОС виключити зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення майстер-сержанта ОСОБА_1 (П-048948), інспектора прикордонної служби 1 категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б), у зв'язку із звільненням у запас Збройних Сил України на підставі підпункту «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці) пункту 3 частини п'ятої з урахуванням пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу, з 23 грудня 2024 року.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 380/5423/25 відповідач 26.09.2025 здійснив виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат за час проходження військової служби за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 , на загальну суму 214 485,04 грн, що підтверджується випискою АТ “ПРИВАТБАНК».
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, останній звернувся до суду з даним позовом.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частинами першою, другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до19 липня 2022 року) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналізуючи положення статті 116 КЗпП України убачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.
Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, Законом № 2352-IX були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Суд зазначає, що спірний період тривав з 24.12.2024 (наступний день за датою звільнення) по 25.09.2025 (день, який передує повному розрахунку при звільненні позивача).
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті, з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, суд зазначає наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно із архівною відомістю за період з січня 2024 року по грудень 2024 року, грошове забезпечення позивача становило у жовтні 2024 року - 28 167,60 грн (за виключенням суми допомоги на оздоровлення та компенсації за підйом житла) та у листопаді 2024 року - 26 827,34 грн (за виключенням сум за підйом житла), всього 54994,94 грн.
Кількість календарних днів за жовтень 2024 року - листопад 2024 року становить 61 день. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 901,56 грн (54994,94 грн / 61 дні).
Суд звертає увагу на те, що 6 місяців у періоді з 24.12.2024 о 23.06.2025 становить 182 календарних дні.
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача складає 901,56 грн середньоденна заробітна плата позивача * 182 кількість днів затримки розрахунку та становить 164 083,92 грн, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд зазначає, що принцип співмірності підлягає застосуванню лише при розрахунку середнього заробітку за період до 19.07.2022, натомість з 19.07.2022 стягнення сум хоча і обмежено шістьма місяцями, втім розрахунок проводиться шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати без зменшення отриманого результату.
Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування при розгляді даної справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2025 по 25.09.2025.
3. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 24.12.2024 о 23.06.2025 у сумі 164 083 (Сто шістдесят чотири тисячі вісімдесят три) гривні 92 копійки.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути з Військової частини НОМЕР_5 за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 968,96 грн судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 31.03.2026.
Суддя Кедик М.В.