про залишення позову без розгляду
31 березня 2026 рокусправа № 380/1100/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. розглянув в письмовому провадженні питання про залишення позовної заяви без розгляду за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті мені індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 21.04.2023;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити мені індексацію грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 21.04.2023 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити мені компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму неоплаченої індексації грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 26.01.2026 позовну заяву залишено без руху у зв'язку із пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 21.04.2023.
На виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву про поновлення процесуального строку, в якій вказав, що у листопаді та грудні 2025 року звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати з 25.02.2022 по 21.04.2023 різниці індексації грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4-6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 у фіксованій величині. Станом на 21.06.2026 відповіді не отримав, атому, змушений звернутися до суду із цим позовом. Також вказав, зо суд не взяв до уваги рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24, яким встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Ухвалою суду від 02.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Розгляд питання строку звернення до адміністративного суду вирішено здійснити після отримання додаткових доказів та перевірки відповідних обставин.
Відповідач подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду. Вказав, що позивач подав до суду клопотання про поновлення строків, в якому з поміж іншого зазначає, що про нараховані і виплачені відповідачем йому виплати індексації-різниці не відомо, оскільки відповідач не надав відповіді на його запит. Про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення, в тому числі індексації- різниці позивач дізнався ще у серпні 2024 року з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.07.2024 №1159/1/6008, в якій йому було надано архівні відомості на 2 арк. Підтвердженням отримання позивачем архівних відомостей про нараховане і виплачене грошове забезпечення є його заява до суду від 06.08.2024 у справі №380/16935/24 (позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Окрім цього, відповідач надав до суду копії грошового атестату позивача та зведений реєстр карток грошового забезпечення.
Позивач подав до суду заперечення на клопотання відповідача, в якому вказав, що у відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.07.2024 №1159/1/6008 зазначено про розрахунок посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих із застосування прожиткового мінімуму за відповідний рік. Тобто, у цій відповіді відповідач не згадав жодного слова про виплату суми індексації- різниці грошового забезпечення. Зазначив, що у день звільнення позивачу не видавався грошовий атестат. Повторно зауважив про прийняття Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 у справі №1-р/2025. До заперечень долучив відповідь від 20.07.2024 №1159/1/6008 та надані копії архівних відомостей.
Вирішуючи питання строку звернення до адміністративного суду, суд керується таким.
Згідно із частинами 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 виклала правову позицію, відповідно до якої положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, що була чинною станом на виникнення спірних правовідносин) в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Із змісту позовної заяви суддя встановив, що предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 25.02.2022 по 21.04.2023 індексації («індексації-різниці») грошового забезпечення.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 вказала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.
Окрім викладеного слід враховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
З огляду на викладене, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Отже, у період до 19.07.2022 згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції) строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на викладене суддя зазначає, що позивачем дотриманий строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 25.02.2022 до 19.07.2022.
Щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 21.04.2023, суддя зазначає таке.
У період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України, відповідно до яких строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати складає три місяці. При цьому, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, почався 01.07.2023.
Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Враховуючи викладене, Судова палата вважає, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Суд встановив, що позивач виключений із списків особового складу центру та всіх видів забезпечення 21.04.2023. Водночас позивач при звільненні з військової служби та отримання грошового атестату мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені.
Суд, з метою належного встановлення всіх обставин, які мають значення для вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, ухвалою від 02.02.2026 суду зобов'язав відповідача надати належним чином засвідчену копію грошового атестата ОСОБА_2 , копію/витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_2 , копію картки особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_2 із відомостями щодо дати видачі/вручення грошового атестата.
Суд дослідив надані відповідачем докази та встановив, що 12.05.2023 позивачу видано грошовий атестат за останньою займаною посадою, який містить інформацію про складові грошового забезпечення до 21.04.2023. Отже, такий грошовий атестат, що виданий військовослужбовцю, який звільнений з військової служби, можна віднести до повідомлення про нараховані суми лише за останній місяць служби.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 18.03.2026 у справі №240/32493/23, від 12.02.2026 у справі №620/4834/25, від 29.01.2026 у справі №240/15544/24, початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо виплати грошового забезпечення у період з 19.07.2022 по 19.05.2023, з урахуванням частини 2 статті 233 КЗпП України, слід пов'язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Проте доказів ознайомлення позивача із розміром, складовими грошового забезпечення та обсягом виплачених сум у день звільнення 21.04.2023 відповідачем до суду не надано.
Отже, за обставин цієї справи позивач отримав інформацію про всі суми, що йому були нараховані та виплачені після отримання карток особового рахунку військовослужбовця.
Так, суд встановив, що позивачу надано відповідь 20.07.2024 щодо питання нарахування посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих із застосування прожиткового мінімуму за відповідний рік. До вказаної відповіді долучено архівні відомості за період з лютого 2022 року по травень 2023 року.
Суд дослідив зміст наданих позивачу архівних відомостей і встановив, що такі відомості містять інформацію про період роботи позивача та інформацію про суми нарахованої індексації грошового забезпечення у період проходження позивачем служби.
Отже, про суми нарахованої індексації грошового забезпечення за спірний період позивач повідомлений шляхом отримання 20.07.2024 архівних відомостей за період з лютого 2022 року по травень 2023 року.
Частиною 3 статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З цього приводу слід зауважити, що позивач не скористався правом подати заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку, а лише виклав додаткові аргументи у заяві про усунення недоліків та запереченнях на клопотання.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Вирішуючи питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Із доказів у справі суд встановив, що позивачу на його заяву надано відповідь 20.07.2024, до якої долучені архівні відомості за 2022-2023 роки, які містять інформацію про всі складові грошового забезпечення, у тому числі індексацію грошового забезпечення.
Таким чином, позивач 20.07.2024 повідомлений про всі суми, що йому були нараховані. Однак до суду позовна заява надійшла лише 21.01.2026, із пропуском тримісячного строку, встановленого частино 2 статті 233 КЗпП України.
Покликання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 суд не бере до уваги, оскільки вказаним рішенням Велика палата Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо перевірки конституційності положень частини 1 статті 233 КЗпП України дійшла висновку, що встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України та таке обмеження звужує зміст і обсяг гарантованих статтею 43 Конституції України прав працівника на своєчасне одержання винагороди за працю, а також обмежує можливість реалізувати право на судовий захист, гарантоване статтею 55.
У зв'язку з цим, Конституційний Суд України постановив, що положення частина 1 статті 233 КЗпП України у частині, яка стосується строку звернення працівника до суду з вимогами по виплату заробітної плати та інших належних йому виплат, є неконституційним та втрачає чинність із дня ухвалення цього рішення.
Так, висновок Конституційного Суду України стосувався строку звернення до суду працівника під час виконання трудових обов'язків, у тому числі і тих, які проходять військову службу. Однак у спірних правовідносинах із військовослужбовцем, який виключений із списків особового складу відповідача, застосуванню підлягає частина 2 статті 233 КЗпП України, яка не визнана неконституційною.
Також суд враховує, що упродовж 2024-2025 років позивач звертався до Львівського окружного адміністративного суду із позовами щодо питання перерахунку грошового забезпечення.
Щодо доводів позивача про те, що із заявою щодо нарахування та виплати з 25.02.2022 по 21.04.2023 «різниці індексації» грошового забезпечення він звертався у грудні 2025 року суд зазначає, що за обставин цієї справи, такі звернення позивача фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
При цьому, слід врахувати, що позивач розпочала вчиняти дій щодо реалізації свого права вже після пропущення строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Більш того, за умови виявлення належної активності та небайдужості, у позивача існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження дій відповідача у встановлений законом строк.
Суд звертає увагу, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Водночас позивач жодних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення позивачем відповідних дій не вказав, як і не надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у своєчасній реалізації свого права на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов'язками.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №804/6158/17.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в частині позовних за період з 19.07.2022 по 21.04.2023 із пропуском тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України, а викладені позивачем причини (обставини) пропуску строку звернення до суду не є поважними та підстав для його поновлення немає.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, суд вирішив здійснити розгляд питання про поновлення строку звернення до суду після отримання додаткових доказів та перевірки відповідних обставин, і під час розгляду справи встановив, що позов в частині позовних за період з 19.07.2022 по 21.04.2023 поданий з пропуском строку, передбаченого частиною 2 статті 233 КЗпП України, а позивач не виклав причин (обставин), які б свідчили про об'єктивну неможливість чи перешкоди для звернення до суду в межах встановленого законом строку та не надав відповідних доказів, суд дійшов висновку, що позов в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення (основних та додаткових) за період з 19.07.2022 по 21.04.2023 слід залишити без розгляду. Тому, клопотання відповідача слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 241-246, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
1. Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду - задовольнити частково.
2. Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 21.04.2023.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович