30 березня 2026 року м. Київ № 320/22991/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду про визнання протиправними дії та стягнення недоотриманої суддівської винагороди,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо проведення із суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 неповного розрахунку при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 27.02.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн;
- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотримані за період з 27.12.2023 по 27.02.2024 суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою у загальному розмірі 1 102 006,70 грн з утриманням з цієї суми податків та обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка вважає протиправними дії ВАСУ щодо проведення з нею неповного розрахунку при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 27.02.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач, Верховний Суд, надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що право на отримання суддівської винагороди на підставі пункту 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» до звільнення у відставку мають лише ті судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які переведені до інших судів, за спеціальною процедурою, передбаченою пунктом 14-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, в редакції Закону №3481-ІX. Зазначає, що оскільки позивач з моменту набрання чинності Закону №3481-IX і до 23 січня 2024 року (дата звільнення у відставку) перебувала на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, підстав для нарахування їй суддівської винагороди відповідно пункту 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не було, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість її позовних вимог.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому останній заперечив проти висновків, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 . Указом Президента України від 16.05.2001 №311/2001 призначена суддею арбітражного суду міста Києва строком на п'ять років.
Указом Президента України від 22.09.2005 №1308/2005 призначена у межах п'ятирічного строку суддею Київського апеляційного господарського суду.
Постановою Верховної Ради України від 02.11.2006 №309-V обрана на посаду судді Київського апеляційного господарського суду безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 21.06.2012 №5012-VI обрана на посаду судді Вищого адміністративного суду України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.02.2024 №570/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку» позивач була звільнена з посади судді ВАСУ у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з наказом голови ліквідаційної комісії ВССУ Романківа І.П. від 28.02.2024 №12-к ОСОБА_1 відрахована зі штату суду 27.02.2024 з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3 місячних суддівських винагород та грошової компенсації за невикористані 2 робочі дні щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з з 27.12.2023 по 27.02.2024 та 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи за 2024 рік.
Згідно з інформаційної довідки ВАСУ про загальні нараховані суми за 2024 рік заробіток позивача за лютий 2024 року склав 282 167,30 грн, з яких вихідна допомога - 181 612,80 грн.
Після утримання із суми 282 167,30 грн податків та зборів ВАСУ двома платежами - 28.02.2024 та 31.01.2024, виплатив на банківський рахунок позивача. ОСОБА_1 вважає, що Вищий адміністративній суд України та Верховний Суд як розпорядника коштів з проханням провести донарахування належних їй при звільненні сум, використавши розмір суддівської винагороди, розрахований відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
При вирішені спору суд виходить із того, що організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Положеннями частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Згідно статті 136 Закону №1402-VI суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
За статтею 145 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Відповідно, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р. №966-XIV (далі Закон №№966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Частиною 3 ст.4 Закону №966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 2481 гривень (абз.4); для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні (абз.5).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 2481 гривень (абз.4); для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні (абз.5).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 2684 гривні (абз.4); для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні (абз.5).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 3028 гривні (абз.4); для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні (абз.5).\Отже, окремими приписами Законів України «Про Державний бюджет України», на 2021, 2022, 2023, 2024 роки відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд зазначає, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Та враховуючи позиції сторін у даній справі суд зазначає, що питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Держбюджет станом на 1 січня календарного року, для розрахунку посадового окладу судді було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 24.04.2025р. року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «…Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді...
… З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді…»
Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 зазначила, що з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 зробила правовий висновок, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Таким чином, враховуючи зміну правової позиції Великою Палатою Верховного Суду, суд робить висновок про правомірні дій відповідача 1 під час здійснення розрахунку із позивачем суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку застосовуючи у спірному періоді прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Відтак, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
Заявлені вимоги про стягнення недоотриманих сум суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги суд не розглядає за наслідками прийнятого рішення.
З огляду на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 в справі № 240/9028/24, суд не бере до уваги посилання позивача в позовній заяві як релевантну практику на постанови Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 27.10.2022 у справі №640/10564/21, від 12.09.2023 у справі №540/7777/21, від 28.11.2023 у справі №640/16655/21, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Тому застосуванню до цих правовідносин підлягає саме останній висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.
Суд зазначає, що в ході розгляду справи, представником позивача застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, зауважуючи, що вказаною постановою не розглянуто відмову у стягненні недоплаченої частини вихідної допомоги, тому вказуючи на визначений посадовий оклад за Законом №1402-VІІІ, зазначає, що розмір посадового окладу позивача складає у 2024 році 131 375,00 грн. (50 х 2102,00 грн. х 1,25), розмір надбавки 80%, інших доплат не встановлено, відповідно чим грошова винагорода позивача для обчислення розміру вихідної допомоги складає 236 475,00 грн. (131 375,00 грн. + 0,8 х 131 375,00 грн.), у зв'язку з чим вихідна допомога при звільненні має бути виплачена позивачеві у розмірі 709 425,00 грн. (236 475,00 грн. х 3). Та враховуючи проведений відповідачем 1 розрахунок та виплату, а сума недоплаченої спірної вихідної допомоги при звільненні у відставку підлягає виплаті у розмірі 505 110,60 грн.
Суд зауважує, що правовідносини у справах №240/9028/24 та №320/19323/24 є подібними та в силу ч. 5 ст. 242 КАС України висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 підлягають врахуванню та застосуванню судом. Відповідно покликання представника позивача на не вирішення Великою Палатою питання щодо розміру виплати вихідної допомоги при звільненні судді у відставку, суд зазначає як необґрунтований довід для вирішення даної справи в частині стягнення заявленої суми недоотриманої вихідної допомоги, яка є безпосередньою виплатою при звільненні судді у відставці, здійснена відповідачем 1 та зокрема розраховувалась відповідно до застосованого відповідачем 1 положень Закону № 2453-VI.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевстановлене, позивачем не доведено протиправність та незаконність дій відповідача щодо проведеного розрахунку при звільненні судді у відставці, відповідач в свою чергу навів достатні доводи та надав належні докази щодо правомірності своїх дій, в силу положень абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відтак дії вчинені відповідачем відповідають ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Інші доводи сторін, висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Позивач за п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання даного позову до суду.
Враховуючи наслідки вирішення справи судом, положення ст. 139 КАС України, процесуальні підстави для розподілу витрат по справі у суду відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.