01 квітня 2026 року справа №320/23233/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, у якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 104350006109 від 12.03.2025 року про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області призначити пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з дня що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 02.10.2022 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є громадянином, евакуйованим у 1986 році із зони відчуження (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією 10.12.1992 року та має більше 27 років страхового стажу. 15.12.2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", додаючи всі необхідні документи. В грудні 2022 року позивач отримав рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсії № 104350006109 від 20.12.2022 року. Обґрунтовуючи своє рішення, відповідач зазначив, що наданими документами не підтверджено факт евакуації заявника із зони відчуження, оскільки населений пункт «Разьежа» відсутній в переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106. З метою ідентифікації орфографічно відмінних документальних записів власної назви 17.02.2025 року позивачем було подано запит до Українського бюро лінгвістичних експертиз та надані відповідні документи для проведення лінгвістичної експертизи. У експертному висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз № 056/253-а від 17.02.2025 року експертами було роз?яснено, що українські записи села «РОЗІЗДЖА», «РОЗ?ІЖДЖЕ» та записи російською мовою «РОЗТЕДЖА», «РАЗЪЕЖА», «РАЗЪЕДЖА», у документах, наданих для експертизи, є ідентичними. У зв?язку з цим, 05.03.2025 року позивач повторно звернувся до територіального органу ПФУ з заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Як вказано у позові, в березні 2025 року позивач отримав повідомлення ГУ ПФУ у Київській області з рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії № 104350006109 від 12.03.2025 року. Обґрунтовуючи своє рішення, відповідач зазначив, що позивачем не підтверджено факт евакуації з зони відчуження. ОСОБА_1 не погоджується з такою відмовою відповідача, тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
06.06.2025 на адресу суду скеровано письмовий відзив ГУ ПФУ у Київській області, із змісту якого вбачається, що до розрахунку страхового стажу враховано всі періоди роботи згідно наданих документів; до уваги не врахована довідка №82544 від 05.09.1991, оскільки зазначений в довідці населений пункт "Разьежа" відсутній в переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106. Представник ГУ ПФУ у Київській області просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 є громадянином, евакуйованим у 1986 році із зони відчуження (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією 10.12.1992 року та має більше 27 років страхового стажу.
15.12.2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", додаючи всі необхідні документи.
Судом встановлено, що рішенням від 20.12.2022 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Заявник на момент звернення досяг 52 років та має страховий стаж 27 років 4 місяці 9 днів, при цьому до страхового стажу зараховано всі підтверджені періоди. Орган Пенсійного фонду виходив із того, що відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на зменшення пенсійного віку, зокрема на 8 років, мають особи, евакуйовані у 1986 році із 30-кілометрової зони відчуження, за умови підтвердження такого факту належними документами. Водночас встановлено, що наданими заявником документами не підтверджено факт його евакуації із зони відчуження, а населений пункт, у якому він проживав, відсутній у переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106. За таких обставин орган Пенсійного фонду дійшов висновку про відсутність підстав для застосування пільгового порядку призначення пенсії та відмовив у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, зазначивши, що право на пенсію за віком заявник набуде на загальних підставах з 02.10.2033.
З метою ідентифікації орфографічно відмінних документальних записів власної назви 17.02.2025 року позивачем було подано запит до Українського бюро лінгвістичних експертиз та надані відповідні документи для проведення лінгвістичної експертизи.
У експертному висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз № 056/253-а від 17.02.2025 року експертами було роз?яснено, що українські записи села «РОЗІЗДЖА», «РОЗ?ІЖДЖЕ» та записи російською мовою «РОЗТЕДЖА», «РАЗЪЕЖА», «РАЗЪЕДЖА», у документах, наданих для експертизи, є ідентичними.
Встановлено, що 05.03.2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 12.03.2025 №104350006109 позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком, з підстав непідтвердження факту евакуації позивача із зони відчуження, оскільки надана довідка не врахована через відсутність зазначеного в ній населеного пункту у переліку територій радіоактивного забруднення, що унеможливлює застосування статті 55 відповідного Закону.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.
Згідно пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
У частині першій статті 46 Конституції України зазначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV) в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ).
Згідно зі статті 49 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Положеннями статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (частиною другою статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII).
Наведене дозволяє дійти висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01 січня 1993 року протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року) проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, не може перевищувати 5 років.
За визначенням частини третьої статті 65 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно з правовою позицією, яка викладена Верховним Судом України у постановах від 21 листопада 2016 року у справі № 21-1048во06 та від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15, з якою погодився Верховний Суд у своїй постанові від 28 березня 2018 року у справі № 333/2072/17, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для призначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 17 травня 2021 року у справі № 398/494/17.
Суд зазначає, що статтею 14 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 23 липня 1991 року № 106 село Роз'їждже Іванківського (Вишгородського) району Київської області відносилось до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Судом встановлено, що довідкою виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів №82544 від 05.09.1991 підтверджено, що ОСОБА_1 станом на 26 квітня 1986 року фактично проживав та був зареєстрований у с. Разєжа Чорнобильського району Київської області та відповідно до встановленого порядку був евакуйований 05 травня 1986 року. Зазначена довідка визначена як підстава для видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також встановлено, що позивачу видано посвідчення громадянина, евакуйованого у 1986 році із зони відчуження (категорія 2), серії НОМЕР_2 , яке є безстроковим та діє на всій території України, видане Київською обласною державною адміністрацією.
Отже, наданими документами підтверджується факт проживання позивача на момент аварії на території Чорнобильського району та його евакуація у 1986 році, а також наявність у нього статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідної категорії.
Окрім цього, судом встановлено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивач досяг 54 років 5 місяців та має страховий стаж 27 років 4 місяці 9 днів.
Наведене в сукупності свідчить, що позивач має необхідний вік та страховий стаж, а також належними доказами підтверджено факт його проживання на території Чорнобильського району та евакуації у 1986 році із зони відчуження, що є підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним й скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 104350006109 від 12.03.2025 року про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку з 02.10.2022 року, суд вказує наступне.
Суд вважає, що у цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, як орган, який відмовив позивачу у призначенні пенсії.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
Враховуючи, що спірне рішення було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, суд вважає за необхідне зобов'язати саме вказаного відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, оскільки саме цей орган порушив права позивача та, відповідно, має їх відновити.
Суд зазначає, що він не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які відповідно до законодавства належать до компетенції цього органу.
З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги, що відповідач наділений дискреційними повноваженнями щодо призначення та виплати пенсії або прийняття рішення про відмову у її призначенні, суд дійшов висновку, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 15.12.2022 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Щодо позовних вимог, пред'явлених до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, суд зазначає, що приписами пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 чітко передбачено, що орган визначений за принципом екстериторіальності, який здійснює реєстрацію заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення є органом, який призначає (перераховує) пенсію та формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відтак, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зобов'язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
За результатами розгляду справи суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь- які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Позивач звільнений від сплати судового збору як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення (категорія 2) серії НОМЕР_2 .
На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд, -
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 104350006109 від 12.03.2025 року про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 15.12.2022 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду..
4. У задоволення решти позовних вимог - відмовити.
5. Копію рішення суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.