01 квітня 2026 року Справа № 280/11245/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 42332040)
про визнання протиправним та скасування наказу,-
22.12.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1. Визнати незаконним та скасувати наказ директора ТУ ДБР у м. Києві від 24.11.2025 №169-ос-ДСК про звільнення ОСОБА_1 з 26.11.2025 в частині підстав звільнення та дати звільнення.
2. Змінити підставу звільнення та дату звільнення в наказі від 24.11.2025 №169-ос- ДСК, виклавши їх наступним чином - “звільнити 17 листопада 2025 року зі служби в Державному бюро розслідувань підполковника Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 , слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, на підставі пункту 4-1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 2 статті 14 Контракту про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 22.03.2021 “за сімейними обставинами або з інших поважних причин - відповідно до заяви ОСОБА_1 » у зв'язку з поновленням на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.
3. Зобов'язати Відповідача зробити зміни до трудової книжки Позивача, а саме: в розділ “Відомості про роботу» запис про звільнення, який внесено ТУ ДБР у м. Києві 26.11.2025, зазначивши про його недійсність внести новий запис наступного змісту: звільнений 17.11.2025 17 листопада 2025 року зі служби в Державному бюро розслідувань підполковника Державного бюро розслідувань Павленка Павла Олександровича, слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, на підставі пункту 4-1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 2 статті 14 Контракту про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 22.03.2021 “за сімейними обставинами або з інших поважних причин - відповідно до заяви ОСОБА_1 » у зв'язку з поновленням на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.
4. Зобов'язати ТУ ДБР у м. Києві провести з ОСОБА_1 повний розрахунок, а саме:
- виплатити компенсацію за 47 календарних днів додаткової соціальної відпустки за ст. 19 Закону України “Про відпустки» у сумі 182 707,8 грн.;
- виплатити компенсацію за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 23 324,4 грн.;
- виплатити середній заробіток за 16 та 17 жовтня 2025 року як за дні здавання донорської крові та після донорського відпочинку у сумі 7 774,8 грн.;
- здійснити нарахування та виплату належної доплати за всі фактично відпрацьовані години цілодобових чергувань, у тому числі у вихідні, святкові та нічний час, відповідно до ст.ст. 72, 106, 107, 108 КЗпП України у сумі 1 497 830,04 грн.;
- виплатити вихідну допомогу у розмірі не менше середньомісячного заробітку за аналогією закону (ст. 44 КЗпП України) у сумі 118 241,82 грн.
5. Стягнути з ТУ ДБР у м. Києві на користь позивача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України (у разі задоволення позовної вимоги про зміну дати звільнення з 26.11.2025 на 17.11.2025 з 18.11.2025) до дня фактичного повного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він мав бути звільнений зі служби ще 17.11.2025, після його фактичного ознайомлення з наказом Офісу Генерального прокурора про поновлення на посаді, а не 26.11.2025. Зазначає, що безпідставно звільнено його з інших поважних причин, у зв'язку з поновленням на посаді прокурора Генеральної прокуратури (тобто за підпунктом 5 пункту 107 Положення № 743), замість його звільнення, в порядку врегулювання конфлікту інтересів, за статтею 28 Закону України «Про запобігання корупції», на підставі пункту 4-1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Крім того, з моменту звільнення та до сьогоднішнього часу, відповідачем не проведено з позивачем своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не вплачено належного грошового забезпечення, яке передбачалося. Оскільки відповідачем на день звільнення не проведено повного розрахунку, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позов задовольнити.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що підстави і дати звільнення визначені вірно, згідно норм закону, підстави для їх зміни відсутні. Всі розрахунки з позивачем в повному обсязі були виплачені своєчасно на момент звільнення, а компенсація за затримку розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України можливе лише після остаточно розрахунку з позивачем, за результатами розгляду судом справи. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою суду від 29.12.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 26.01.2025 року.
Ухвалою суду від 26.01.2026 продовжено підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 10.02.2026.
Протокольною ухвалою суду від 10.02.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 23.02.2026.
23.02.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 16.03.2026.
16.03.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 23.03.2026.
23.03.2026 за клопотанням сторін суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
23.03.2021 за результатами відкритого конкурсу, наказом ТУ ДБР у м. Києві від 22.03.2021 № 64-ос/ДСК ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого в Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Києві) ТУ ДБР у м. Києві.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2024 у справі № 640/397/20 частково задоволено касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі № 640/397/20, якими задоволено позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Зокрема, змінено мотивувальну та резолютивну частину рішення суду першої інстанції, виклавши його в такій редакції:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України з 26.12.2019».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021 у справі № 640/397/20 - залишено без змін.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 16.09.2024 № 1283ц визначено, пункт 2: «Поновити ОСОБА_2 на посадi прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованiй територiї Автономної( Республiки Крим i мiста Севастополя та в умовах збройного конфлiкту, управлiння нагляду та iнформацiйно-аналiтичної роботи у кримiнальних провадженнях щодо злочинiв, вчинених на тимчасово окупованiй територiї Автономної Республiки Крим i мiста Севастополя та в умовах збройного конфлiкту Департаменту нагляду у кримiнальних провадженнях щодо злочинiв, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України з 26.12.2019».
З Наказом від 16.09.2024 № 1283ц позивач ознайомлений 17.11.2025, про що свідчить особистий підпис позивача на Наказі.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 16.09.2024 № 1284ц визначено робоче місце позивача.
29.10.2025 ОСОБА_1 , під час тимчасової непрацездатності (позивач з 20.10.2025 перебував на лікарняному по 21.11.2025), подано заяву про дострокове припинення (розірвання) контракту на проходження служби в ТУ ДБР у м. Києві, у зв'язку з його поновленням на посаді прокурора та виникненням конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований іншим способом. До заяви були додані Накази Офісу Генерального прокурора від 16.09.2024 № 1283ц та № 1284ц. Отримана заява відповідачем згідно штемпеля 06.11.2025 (Т.2 а.с.11).
Листом від 07.11.2025 направлено лист позивачу для з'ясування підстав припинення (розірвання) контракту, просили підтвердити або спростувати факт наявності конфлікту інтересів. Докази направлення листа: поштове відправлення ФЭМ Экспресс від 07.11.2025 на адресу: АДРЕСА_2 , який отримано позивачем, про що зазначено у потовому відправленні (Т.1 а.с. 120-121).
З метою дострокового припинення (розірвання) контракту про проходження служби, ТУ ДБР у м. Києві листом від 12.11.2025 № 50461-25/к/11-13-23640/25 запропонувало ОСОБА_1 подати до ТУ ДБР у м. Києві, рапорт про звільнення із зазначенням конкретної підстави згідно з пунктом 113 Положення № 743 та пунктом 14 Контракту та бажаної дати звільнення. Докази направлення листа поштове відправлення ФЭМ Экспресс від 12.11.2025 на адресу: АДРЕСА_2 , який отримано позивачем, про що зазначено у потовому відправленні (Т.1 а.с. 122-123).
ОСОБА_1 повторно звернувся до директора ТУ ДБР у м. Києві із заявою від 17.11.2025 про припинення (розірвання) контракту у зв'язку із поновленням на посаді прокурора, зазначивши, що він ознайомився з наказами Офісу Генерального прокурора від 16.09.2024 № 1283ц та № 1284ц - 17.11.2025. Отримана заява відповідачем згідно штемпеля 18.11.2025 (Т.2 а.с.18).
Бажану дату звільнення ОСОБА_1 не вказав, підставу для припинення контракту з ініціативи особи рядового і начальницького складу ДБР, відповідно до спеціального законодавства, не зазначив.
У відповідь на повідомлення ОСОБА_1 від 17.11.2025, листом від 20.11.2025 № 52156-25/к/11-13-24315/25 ТУ ДБР у м. Києві повторно звернуло увагу позивача на те, що дострокове розірвання контракту за ініціативою особи можливо лише з підстав, прямо передбачених пунктом 113 Положення № 743, які відповідають підпунктам 1, 3, 5, 7, 10, 12 пункту 107 Положення та пунктом 14 Контракту про проходження служби в ДБР. ОСОБА_1 повторно наголошено на тому, що для розгляду питання про дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження служби йому необхідно подати рапорт про звільнення із зазначенням конкретної підстави згідно з пунктом 113 Положення № 743 або пунктом 14 Контракту та бажаної дати звільнення. Докази направлення листа: поштове відправлення ФЭМ Экспресс від 20.11.2025 на адресу: АДРЕСА_2 , який отримано позивачем (Т.1 а.с. 122 звор. -123 звор.).
Судом встановлено, що починаючи з 20.10.2025 до 21.11.2025 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатнсті (Т.1 а.с. 118-120).
Згідно наказу ТУ ДБР у м. Києві від 24.11.2025 № 169-ос-ДСК слідчого ОСОБА_1 звільнено зі служби в ДБР - 26.11.2025, на підставі підпункту 5 пункту 107 Положення № 743 з інших поважних причин, а саме у зв'язку з поновленням на посаді прокурора Генеральної прокуратури, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.
Не погодившись із підставою і датою звільнення визначених у наказі ТУ ДБР у м. Києві від 24.11.2025 № 169-ос-ДСК, а також не погоджуючись з розрахунком при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 року №794-VIII (далі - Закон №794) державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Згідно ч.1,2 до ч.1 ст. 14 Закону №794 до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частинами 5 та 6 ст.14 Закону №794 встановлено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців Державного бюро розслідувань здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.20 Закону №794 умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов'язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Згідно п.107 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 року, №743 (далі- Положення №743) контракт припиняється (розривається), а особи рядового та начальницького складу звільняються із служби:
1) у зв'язку із закінченням строку дії контракту;
2) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці;
3) за станом здоров'я - на підставі висновку медичної комісії про непридатність до служби;
4) у зв'язку із скороченням штату - у разі неможливості використання на службі у зв'язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці;
5) за сімейними обставинами або з інших поважних причин, відповідно до заяви та документів особи, яка звільняється;
6) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу;
7) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу системи Державного бюро розслідувань;
8) за службовою невідповідністю;
9) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду або у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого особу притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
10) за угодою сторін;
11) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;
12) у зв'язку з набуттям громадянства іноземної держави;
13) у разі наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;
14) у зв'язку з виконанням (реалізацією) дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
15) у зв'язку із закінченням строку перебування у розпорядженні та/або на тимчасово вакантній посаді, в разі неможливості переведення на іншу посаду;
16) за підсумками стажування (у випадках, передбачених Законом України "Про Державне бюро розслідувань").
Відповідно до п.112 Положення №743 контракт може бути розірвано достроково з ініціативи Державного бюро розслідувань і особу рядового чи начальницького складу може бути звільнено із служби у випадках, передбачених підпунктами 1 - 4, 6 і 8 - 16 пункту 107 цього Положення.
Звільнення осіб рядового та начальницького складу згідно з підпунктом 15 пункту 107 цього Положення здійснюється не пізніше останнього дня строку, зазначеного в наказі про зарахування у розпорядження, та/або в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього працівника, в разі неможливості переведення на іншу посаду (відсутність вакантних рівнозначних (нижчих) посад, невідповідність кваліфікаційним вимогам, встановленим до вакантних посад), або ненадання згоди особою рядового та начальницького складу на таке переведення.
Пунктом 113 Положення №743 встановлено, що з ініціативи особи рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань контракт може бути розірвано достроково у випадках, передбачених підпунктами 1, 3, 5, 7, 10, 12 пункту 107 цього Положення.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.94 Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року, №580-VIII (далі- Закон №580) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджений наказом Міністерством юстиції України від 06.04.2016 року №260 (далі- Порядок №260).
Пунктом 8 Розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Стосовно скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з 26.11.2025 в частині підстав звільнення та дати звільнення, а саме- «звільнити 17 листопада 2025 року зі служби в Державному бюро розслідувань на підставі пункту 4-1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 2 статті 14 Контракту про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 22.03.2021 «за сімейними обставинами або з інших поважних причин - відповідно до заяви ОСОБА_1 » ,у зв'язку з поновленням на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, суд зазначає наступне.
Відповідно до Наказу ТУ ДБР у м. Києві від 24.11.2025 № 169-ос-ДСК слідчого ОСОБА_1 звільнено зі служби в ДБР - 26.11.2025 на підставі підпункту 5 пункту 107 Положення № 743 з інших поважних причин, а саме у зв'язку з поновленням на посаді прокурора Генеральної прокуратури, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.
29.10.2025 ОСОБА_1 ініціював перед директором ТУ ДБР у м. Києві дострокове припинення контракту, стверджуючи про наявність у нього конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, оскільки він поновлений на посаді прокурора.
Слід звернути увагу, що ОСОБА_1 до заяви від 29.10.2025 були додані Накази Офісу Генерального прокурора від 16.09.2024 № 1283ц та № 1283ц про поновлення його на посаді прокурора, однак не зазначено в чому саме полягає конфлікт інтересів та не зазначено чітко дату звільнення.
У статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» наведені наступні визначення термінів:
приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;
потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Для конфлікту інтересів характерна наявність трьох об'єктивних ознак: приватний інтерес, службові повноваження, суперечність між ними, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішення або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання службових повноважень. Отже, конфлікт інтересів завжди прив'язаний до конкретних дій, рішень або повноважень, не виникає автоматично з факту іншої оплачуваної діяльності, не забороняє діяльність автоматично, але породжує обов'язок її врегулювання.
Суд погоджується з відповідачем, що наведені обставини не свідчили про наявність у нього потенційного чи реального конфлікту інтересів, що відповідно не зумовлювало виникнення у директора ТУ ДБР у м. Києві обов'язку приймати рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів у ОСОБА_1 , на виконання вимог частини 3 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції».
Зокрема слід зазначити, що відповідно до п.112 Положення №743 контракт може бути розірвано достроково з підстав наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, лише з ініціативи Державного бюро розслідувань, в даному випадку ініціатива була зі сторони позивача, що виключає можливість відповідача звільнити його за цим пунктом.
Відповідно до п. 113 Положення №743, з ініціативи позивача контракт може бути розірвано достроково у випадках, передбачених підпунктами 1, 3, 5, 7, 10, 12 пункту 107 цього Положення.
Так як саме позивач ініціював припинення (розірванням) контракту, але при цьому чітко не зазначив підставу звільнення, судом були проаналізовані пункти 1, 3, 5, 7, 10, 12 пункту 107 цього Положення, та встановлено, що пункти 1,3,7,10,12 не могли бути підставою для припинення контракту, а п.5 ( за сімейними обставинами або з інших поважних причин, відповідно до заяви та документів особи, яка звільняється) визначає право на звільнення за заявою особи з інших причин, в даному випадку у зв'язку з поновленням на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, тому суд не вбачає протиправних дій зі сторони відповідача, щодо визначення підстави звільнення.
Підстави припинення (розірвання) контракту для позивача чітко визначені пунктом 107 Положення №743, так як це є спеціальний нормативно-правовий акт, який регулює підстави для звільнення, відповідно застосовувати слід саме спеціальний закон, а Кодекс законів про працю України, а тим паче пункти контракту не можуть бути підставою для звільнення, що свідчить про безпідставність вимог позивача щодо звільнення за пунктом 4-1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пунктом 2 статті 14 Контракту про проходження служби у Державному бюро розслідувань від 22.03.2021.
Щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності ОСОБА_1 , суд зазначає, що це не є окремою підставою для звільнення та регулюється Законом України «Про запобігання корупції», це питання не розглядалося на момент звільнення, тому суд не надає оцінку даному аргументу.
Щодо аргумента позивача, що він не знаходився за адресою на яку відповідачем надсилалися листи -відповіді на заяви про звільнення позивача від 29.10.2025 та від 17.11.2025, невідомо чи був укладений відповідачем договір зі службою доставки, хто відправляв листи позивачу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.20-1 Положення №743 доведення інформації та/або документів до відома осіб рядового та начальницького складу здійснюється шляхом її особистого вручення або надсилання з використанням засобів поштового зв'язку та/або за допомогою технічних засобів електронних комунікацій (телефону, електронної пошти, інших засобів зв'язку). У разі доведення інформації та/або документів за допомогою технічних засобів електронних комунікацій (телефону, електронної пошти, інших засобів зв'язку) такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Директором Державного бюро розслідувань.
У разі відмови осіб рядового та начальницького складу під час особистого вручення від отримання інформації та/або документів складається акт про таку відмову, який підписується особою, яка особисто вручала інформацію та/або документи, та не менше ніж двома посадовими особами Державного бюро розслідувань, які були присутні під час вручення.
Інформація та/або документи надсилаються особам рядового та начальницького складу за наявними в особовій справі контактними даними (адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), адреса електронної пошти, номер телефону, тощо).
У перший день проходження служби у Державному бюро розслідувань особи рядового та начальницького складу зобов'язані подати до підрозділу кадрового забезпечення інформацію про свої контакті дані (номер телефону, адресу електронної пошти тощо) з метою доведення до їх відома відповідних інформації та/або документів.
Інформація та/або документи, надіслані з використанням засобів поштового зв'язку чи за допомогою технічних засобів електронної комунікації за контактними даними (номер телефону, адреса електронної пошти тощо), вважаються такими, що доведені до відома осіб рядового та начальницького складу, на п'ятий календарний день з дня їх надсилання.
Таким чином аргумент позивач, що він отримав значно пізніше надіслані відповідачем документи, не змінює, тієї обставини, що після надіслання листа позивачу відповідачем, інформація/лист/документи вважаються доведеними до відома позивача, на п'ятий календарний день з дня їх надсилання, а ні з дня вручення.
Крім того відповідно до п.3,4 ст.7 Закону України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» кожна із сторін трудового договору зобов'язана постійно (у тому числі під час призупинення дії трудового договору) забезпечувати можливість комунікації з нею та невідкладно (у строк не більше 10 календарних днів) інформувати іншу сторону трудового договору про зміну своїх контактних даних, зокрема адреси місцезнаходження (місця проживання), адреси електронної пошти (за наявності), номерів телефону тощо. (…)
У разі якщо одна із сторін трудового договору не виконує вимогу, передбачену частиною третьою цієї статті, здійснення іншою стороною трудового договору комунікації за останніми відомими їй адресою місцезнаходження (місця проживання), адресою електронної пошти або номером телефону вважається належним виконанням такою стороною вимоги щодо повідомлення іншої сторони трудового договору.
Судом встановлено, що листи надсилалися через службу доставки ФЭМ Экспресс на адресу: АДРЕСА_2 , дана адреса зазначена в особовій справі позивача, про що не заперечувалося і позивачем.
Доказів повідомлення відповідача про зміну адреси проживання позивача, або про зміну адреси для листування, суду надано не було, тому відповідач правомірно використовував для листування наявні в особовій справі контактні данні.
Також закон не визначає які конкретно засоби поштового зв'язку повинен використовувати відповідач, тому суд не вбачає порушень направлення відповідачем через службу доставки ФЭМ Экспресс.
Інші аргументи позивача, щодо наявності договору між службою доставки і відповідачем, ким було здійснено направлення та за який рахунок, не впливає на результат розгляду справи, а дані питання є внутрішньою організацією роботи відповідача.
Стосовно зміни дати звільнення з 26.11.2025 на 17.11.2025 (дата ознайомлення позивача з Наказом про поновлення на посаді від 16.09.2024 № 1283ц).
Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро Розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч.1 та 3 ст.1 Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136), цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Частиною 1 ст.4 Закону № 2136 врегульовані особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме: у зв'язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров'я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури).
Тобто розірвати трудовий договір, датою зазначений у заяві працівника, можливо лише у зв'язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація та існування загрози для життя і здоров'я працівника.
Жодна із цих обставин не підтверджується матеріалами справи та нормами чинного законодавства, тому слід застосовувати норми законодавства про працю, які не врегульовані спеціальним законодавством та Закон України "Про державну службу", які регулюють питання не підстав звільнення, а саме порядок звільнення.
Суд звертає увагу, що звільнення відбулося не з ініціативи роботодавця, а з ініціативи працівника, а так як на державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу", суд аналізує ст.86 Закону відповідно до якої державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Стаття 39 КЗпП України встановлює, що строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Судом проаналізовані подані позивачем заяви від 26.10.2025 та 17.11.2025 та встановлено, що дату звільнення позивач у своїх заявах не зазначив, а той факт, що позивач повідомив відповідача про дату ознайомлення з наказом про поновлення на посаді прокурора, не свідчить про визначення дати звільнення позивачем, враховуючи ще і той факт, що пона момент подачі заяви він перебував на лікарняному з 20.10.2025 по 21.11.2025, тобто позивач міг мати намір звільнитися і після лікарняного. Відсутність чіткої дати звільнення у заяві позивача, свідчить про відсутність зобов'язання відповідача звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві. Зокрема слід зазначити, що відповідач у відповіді на заяву від 26.10.2025 просив позивача зазначити чітку дату звільнення. 17.11.2025 була подана повторно заява про звільнення позивачем, в якій також відсутня дата звільнення.
Так як відсутня визначена позивачем дата звільнення, тому суд вважає, що слід застосовувати ст.86 Закон України "Про державну службу" відповідно до якої державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Так як робота слідчого передбачає процедури передачі справ, про що зазначено в пункту 2 Розділу ІІ Інструкції з організації обліку, руху та зберігання кримінальних проваджень в органах досудового розслідування ДБР, затвердженої наказом ДБР від 05.02.2024 № 56, у разі зміни слідчого (старшого слідчої групи) через задоволення заяви про відвід, звільнення з посади або з іншої причини, що унеможливлює подальше здійснення ним досудового розслідування, такий слідчий протягом доби з моменту припинення повноважень складає акт приймання-передавання матеріалів досудового розслідування (додаток 2), який разом із матеріалами кримінального провадження та носієм, на якому міститься його електронна копія, передає керівнику органу досудового розслідування для його підписання та негайної організації подальшого здійснення досудового розслідування, відповідно звільнення позивача під час непрацездатності унеможливило б належну передачу справ, а відповідно перешкоджало б належному виконанню обов'язків державним органом, тому суд погоджується з таким аргументом відповідача.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що наказ № 169-ос-ДСК від 24.11.2025 про звільнення ОСОБА_1 з 26.11.2025 тобто, після завершення періоду тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , та інших організаційних питань, прийнятий з дотриманням норм закону, відповідно підстав для зміни дати звільнення на 17.11 2025 не має.
Стосовно вимоги позивача про компенсацію 47 невикористаних днів додаткової відпустки, як батьку двох дітей, суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи сторонами не заперечувався факт того, що позивач має двох дітей віком до 15 років.
Пунктом 89 Положення №743 встановлено, що додаткові відпустки, у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» передбачено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Слід звернути увагу, що додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надається відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» лише одному з батьків.
Відповідно ст.10 Закону України «Про відпустки» щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Також ст.10 Закону встановлює, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.
Згідно п.85 Положення №743 рапорт про надання щорічної відпустки подається відповідному керівникові (начальникові) особою рядового та начальницького складу не пізніше ніж за два тижні до передбаченого графіком строку відпустки. На підставі рапорту видається відповідний наказ по особовому складу.
З аналізу норм Закону України «Про відпустки» соціальні відпустки не включаються до обов'язкового графіку відпусток та надаються за бажанням працівника.
Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
В матеріалах справи наявний лист від 20.11.2025 № 52156-25/к/11-13-24315/25 ТУ ДБР у м. Києві в якому зазначено, що з метою коректного розрахунку при звільненні, просило ОСОБА_1 надати документи, які підтверджують, що матері його дітей не надавалась або не компенсувалась додаткова соціальна відпустка, як одному із батьків, що має двох або більше дітей віком до 15 років за 2021-2025 роки (Т.1 а.а.122-123)
Відповідно до листа Запорізької обласної прокуратури від 15.12.2025 № 07-21-25 зазначено, що ОСОБА_3 не отримувала додаткових соціальних відпусток, передбачених ст. 19 Законом України «Про відпустки», як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, компенсації за невикористані відпустки цієї категорії не виплачувались. Також вказане підтверджується письмовим повідомленням ОСОБА_3 (Т.1, а.с.80).
Як встановлено судом, на момент звільнення позивач такої заяви не подавав, вперше позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за 47 невикористаних днів додаткової відпустки, як батьку двох дітей за статтею 19 Закону України «Про відпустки» лише 06.12.2025, а довідка від Запорізької обласної прокуратури отримана 15.12.2025, тобто вже після звільнення, таким чином у відповідача не було підстав нараховувати та виплачувати таку компенсацію, відповідно підстави для задоволення даної позовної вимоги відсутні.
Стосовно оплати позивачу середнього заробітку за 16 та 17 жовтня 2025 року (дні відпочинку, у зв'язку із донацією крові), суд зазначає наступне.
Згідно статті 124 КЗпП України та Закону України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» працівникам-донорам крові надаються такі пільги/гарантії, якщо вони вчинять відповідні для того дії: 1) звільнення від роботи безпосередньо в день донації із збереженням середнього заробітку (адже донацію крові також можливо здійснити у вихідний день чи позаробочий час)
Відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» день донації особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Здобувачі вищої, професійної та фахової передвищої освіти у зазначені дні звільняються від занять, а військовослужбовці строкової служби та курсанти закладів військової освіти - від несення нарядів, вахт та інших форм служби.
Позивач 16.10.2025 повідомив ТУ ДБР у м.Києві шляхом подання рапорту та надав копію довідки №059083 щодо надання донорам крові та/або компонентів кропі пільг.
Згідно відомості про облік проходження служби особами рядового і начальницького складу ТУ ДБР у м. Києві за жовтень 2025 року від 29.10.2025 № 153/1/11-03-ДСК-2025-вн за ОСОБА_1 16 жовтня 2025 та 17 жовтня 2025 року обліковано, як день проходження служби і за ці дні йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується також виданою довідкою про облік робочого часу (Т.1, а.с.124) та довідкою від 16.03.2026 №12/11-14/40/дск.
Жодних утримань або зменшення виплат за зазначені дні не здійснювалося. Тому суд погоджується із відповідачем, що були відсутні підстави для додаткової виплати ОСОБА_1 середнього заробітку. Тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Стосовно компенсації за 6 днів невикористаних щорічної відпустки, суд зазначає наступне.
Як стверджує позивач, на підставі власного аналізу рапортів про надання відпусток встановлено, що йому не було компенсовано щонайменше 6 календарних днів невикористаної відпустки.
Пунктом 82 Положення №743 визначено, що тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п'ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Згідно п.83 Положення №743 тривалість відпусток обчислюється у календарних днях. Під час визначення тривалості щорічної відпустки, що надається особам рядового та начальницького складу, святкові та неробочі дні не враховуються.
Відповідно до п.84. Положення №743 щорічна відпустка надається, як правило, до кінця календарного року. Невикористана щорічна відпустка або її частина може бути приєднана до щорічної відпустки на наступний календарний рік.
Так, згідно даних відповідача (інформація ДСК, перелічені всі Накази на відпустки) у 2021 році ОСОБА_1 за фактично відпрацьований час набув право на 27 днів щорічної відпустки, з яких використано:- 19 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 27 вересня до 13 жовтня 2021 року, з 15 жовтня до 16 жовтня 2021 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві ; 1 день щорічної основної відпустки, який був використаний 14.12.2021 на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві;- 3 дні щорічної основної відпустки, які були використані з 23 вересня до 25 вересня 2025 року, на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві.
У 2022 році ОСОБА_1 набув право на 37 днів щорічної відпустки, з яких використано:- 5 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 26 вересня до 30 вересня 2022 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві;- 5 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 23 січня до 27 січня 2023 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві;- 15 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 26 вересня до 10 жовтня 2025 року, на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві.
У 2023 році ОСОБА_1 набув право на 38 днів щорічної відпустки, з яких використано:- 10 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 17 липня до 26 липня 2023 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві;- 6 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 25 вересня до 30 вересня 2023 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві;- 10 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 15 грудня до 24 грудня 2023 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві;- 2 дні щорічної основної відпустки, які були використані з 11 жовтня до 12 жовтня 2025 року, на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві.
У 2024 році ОСОБА_1 набув право на 39 днів щорічної відпустки, з яких використано:- 17 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 17 травня до 02 червня 2024 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві;- 1 день щорічної основної відпустки, який був використаний 14.05.2024 на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві;- 12 днів щорічної основної відпустки які були використані з 10 липня до 21 липня 2024 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві ;- 2 дні додаткової відпустки які були використані з 22 липня до 23 липня 2024 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві ;- 7 днів додаткової відпустки які були використані з 22 вересня до 28 вересня 2024 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві.
У 2025 році ОСОБА_1 набув право на 33 дні щорічної відпустки, з яких використано:- 14 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 12 травня до 25 травня 2025 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві ;- 16 днів щорічної основної відпустки, які були використані з 16 липня до 31 липня 2025 року на підставі наказу ТУ ДБР у м. Києві (Т.2, а.с.4).
Відповідно до наказу № 169-ос-ДСК від 24.11.2025, при звільненні ОСОБА_1 компенсовано: 4 календарні дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2021 рік; 12 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік; рік; 10 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2023; 3 календарні дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2025 рік.
Позивач не спростовує окремо жодний наказ про відпустку, а у судовому засіданні зазначає про те, що ним подавалися рапорти про відпустку, однак у цей період він знаходився на роботі, тому кількість днів відпустки могла бути іншою, даний факт можливо підтвердити аналізом всіх поданих ним рапортів на відпустку. Тобто питання 6 днів невикористаних щорічної відпустки, це не питання невірного розрахунку кількості днів щорічної відпустки, а по суті позивач хоче 6 днів які, як він вважає, знаходився на роботі, вважати як дні відпустки, так як ним, подавалися рапорти на відпустку.
З цього приводу суд зазначає, що за всі робочі дні позивач отримував заробітну плату, заперечень з приводу розрахунку загальної кількості днів щорічної основної відпустки не заявлялося, компенсація за невикористані дні також була виплачена позивачу при звільненні.
Той факт, що позивач, як він стверджує, міг знаходитися на роботі під час відпустки це питання проходження служби, і наявність рапортів як доказів в матеріалах справи, про що зазначав позивач, не вплинули б на результат розгляду справи з цього питання, так як не розгляд рапорту, або не обізнаність позивача про те, що він знаходиться у відпустці, це питання проходження служби, які позивач мав право оскаржити своєчасно і, що не є предметом розгляду у даній справі.
Судом встановлено, що позивачу компенсовано всі невикористані дні щорічної відпустки за весь період служби в ДБР, тому підстави для задоволення у цій частині позовних вимог відсутні.
Стосовно позовної вимоги щодо виплатити вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку за аналогією закону (ст. 44 КЗпП України), суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Стаття 44 КЗпП України встановлює обов'язок виплати вихідної допомоги у випадках звільнення працівника з підстав, визначених, зокрема, ст. 40 КЗпП України.
Пункт 6 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає звільнення у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. У таких випадках працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку.
Позивач був звільнений на підставі підпункту 5 пункту 107 Положення № 743, підстави звільнення були вже проаналізовані судом вище і зроблений висновок, що відповідач вірно застосував спеціальний нормативно-правовий акт, який регулює підстави для звільнення, а вимоги позивача щодо звільнення за пунктом 4-1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Стаття 8 ЦК України допускає застосування аналогії закону у випадках, коли правовідносини прямо не врегульовані, але є подібними за своєю правовою природою.
Аналогія закону - це спосіб подолання прогалин у законодавстві , відсутність прямої норми закону, яка регулює конкретний випадок.
Статтею 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено:
1. Держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
2. Особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
3. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
4. Пенсійне забезпечення працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Пенсійне забезпечення інших працівників Державного бюро розслідувань здійснюється на підставах та в порядку, встановлених законодавством.
У ст. 83 Законі України «Про державну службу» врегульовано питання виплати вихідної допомоги, а саме: державним службовцям виплачується вихідна допомога у розмірі однієї середньої місячної заробітної плати при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію або досягненням 65-річного віку. Ця виплата є одноразовою, здійснюється за бажанням службовця.
Відповідно до Розділу VIII Порядку № 260, який регулює виплату одноразової грошової допомоги при звільненні із служби:
1. Поліцейським, які звільняються із служби через хворобу (за станом здоров'я), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.
2. Поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено виплату для осіб рядового і начальницького складу одноразової грошової допомоги, якщо вони:- звільнені зі служби за станом здоров'я, в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;- звільнені зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту, в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше;- звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, за умови наявності вислуги 10 років і більше, в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби
Підстави звільнення, які надають право на отримання вихідної допомоги (одноразової грошової допомоги,) є вичерпним, і закон інших підстав звільнення для її виплати не передбачає. Водночас з фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в ДБР «з інших поважних причин, а саме у зв'язку з поновленням на посаді» , що виключає виплату позивачу вихідної допомоги (одноразової грошової допомоги) при звільненні.
Так як спеціальним нормативно-правовим актом врегульоване питання виплати вихідної допомоги (одноразової грошової допомоги) при звільненні, відповідно підстави для застосування статті 44 КЗпП України, за аналогією закону до спірних правовідносин, відсутні, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги здійснити нарахування та виплату належної доплати за всі фактично відпрацьовані вихідні, святкові дні та нічний час, відповідно до ст.ст. 72, 106, 107, 108 КЗпП України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.20 Закону №794 на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до пункту 20 Загальних положень Порядку № 260 за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується.
Поліцейським, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку (у порядку компенсації) надається протягом двох наступних місяців.
Як вже зазначалося, спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини, є Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та Положенням №743, якими встановлено особливий механізм нарахування та виплати грошового забезпечення, який відрізняється від загального механізму оплати праці, який встановлено КЗпП України.
Згідно з пунктом 18 Положення № 743 у разі встановлення режимів підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану, а також у зв'язку із службовою необхідністю особи рядового та начальницького складу несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні, святкові та неробочі дні.
Особам рядового та начальницького складу, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім осіб, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом наступного місяця.
Положення цього пункту діють протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», відтак особи рядового і начальницького складу несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, а особам які виконували службові обов'язки у зазначені дні, крім осіб, які працюють у змінному режимі, надається відповідний час для відпочинку (в порядку компенсації).
Тобто спеціальним нормативно-паровим актом не передбачено нарахування та виплату належної доплати за всі фактично відпрацьовані вихідні та святкові дні.
Так як спеціальними нормативно-правовими актами чітко врегульоване дане питання, відповідно КЗпП України до спірних правовідносин не застосовується.
Так як судом встановлено, що правових підстав для доплати за роботу у вихідні, святкові дні у позивача відсутні, відповідно позовні вимоги в частині доплати за роботу у вихідні та святкові дні, задоволенню не підлягають.
Щодо виплатити позивачу компенсації за роботу у нічний час під час чергувань, суд зазначає наступне.
Відповідно до пп.3 п.5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11 листопада 2015 р. № 988 встановлено, виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Згідно пункту 11 розділу II Порядку №260 поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.
Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов'язків у період з 22.00 до 06.00.
Поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час.
Поліцейським добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі) та не включається в службовий час.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.
Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється керівником підрозділу, у якому проходить службу поліцейський, шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною в додатку 1 до цих Порядку та умов, яка до 15 числа місяця, наступного після залучення поліцейських до несення служби в нічний час, подається до фінансового підрозділу.
Доплата за службу в нічний час не має постійного характеру та виплачується поліцейським, залучення яких до служби в нічний час, підтверджене вказаними вище документами, за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
До матеріалів справи долучені графіки чергувань липень 2024-грудень2024, лютий 2025- вересень 2025, так суд погоджується з аргументом відповідача, що такі графіки не підтверджують безпосереднє чергування позивача, оскільки такі графіки свідчать лише про план / намір залучити працівника до чергування, а не про факт чергування.
Графіки нарядів та чергувань, саме які затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції є підставами для виконання службових обов'язків у нічний час.
Відповідачем до матеріалів справи долучена довідка про дати чергування позивача з жовтня 2022 по вересень 2025 (Т.2 а.а.53), тобто саме в ці дні позивач знаходився на чергуванні.
Відповідно до п.1 Розділу ІV Наказу ДБР Територіальне управління ДБР у м. Києві від 13.10.2021 №171, яким затверджено Інструкцію з організації діяльності добового наряду та інших працівників, залучених до чергування в Територіальному управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м.Києві та внесених змін до Інструкції Наказом від 07.09.2022 №37, працівники слідчих та оперативних відділів, залучені до чергування, забезпечують роботу цілодобово. (…) заступають на чергування о 09.00 до 09.00 наступного дня.(..) У період воєнного стану перебувають у приміщенні (…) цілодобово (Т.2, а.с.49).
Такий графік чергування підтверджує той факт, що позивач перебував на чергуваннях цілодобово, тобто і в нічний час.
Не є доречним посилання відповідача на норми КПК України, так як в даному випадку організація діяльності добового наряду та інших працівників залучених до чергувань чітко визначена Інструкцією і в їх обов'язки не входить вчиняти дії визначені частиною 2 статті 40 КПК України, на які посилається відповідач.
Не приймає суд і аргумент відповідача, що позивачем не надано жодного доказу рапортування / звітування керівнику по результатам чергування щодо обсягу виконаної ним під час чергування у нічний час роботи, що могло б бути підставою для прийняття ТУ ДБР у м. Києві організаційно-розпорядчих актів про компенсацію такої роботи, з огляду на те, що такі документи міг надати лише відповідач.
Матеріалами справи підтверджено цілодобове чергування позивача, відповідно за результатами чергування позивачем повинні були бути подані рапорти / звіти керівнику по результати чергування щодо обсягу виконаної ним під час чергування у нічний час роботи, а у разі не подання, відповідач повинен був реагувати належним чином на невиконання позивачем своїх обов'язків (догани, попередження та інше). Жодних доказів які б підтверджували зазначені факти, відповідачем суду надано не було.
Доказів нарахування та виплати позивачу за чергування у нічний час, відповідачем суду надано не було.
З огляду на підтвердження факту залучення позивача до служби в нічний час (чергування в нічний час), відсутності доказів оплати за чергування в нічний час, суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо виплатити позивачу компенсацію за роботу у нічний час під час чергувань.
Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення на користь позивача з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, до проведення повного та остаточного розрахунку з ним грошового забезпечення.
Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасно заявленою, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду даної справи, а відтак суд позбавлений можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Тому, у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити у зв'язку із передчасністю такої.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 42332040)-задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з жовтня 2022 року по вересень 2025 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з жовтня 2022 року по вересень 2025 року.
В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 42332040).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 01.04.2026.
Суддя О.В. Конишева