Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 квітня 2026 року Справа№200/1102/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому просить:
- визнати дії протиправними НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, військова частина НОМЕР_2 щодо не переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_5 ) (розташований за адресою: АДРЕСА_3 . ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) за сімейними обставинами;
- скасувати Протокол 52 засідання атестаційної комісії начальника НОМЕР_3 прикордонного загону, військова частина НОМЕР_2 від 15.12.2025 НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України полковника ОСОБА_2 , яким в задоволенні рапорту від 04.12.2025 старшого сержанта ОСОБА_1 відповідального виконавця групи матеріально - технічного забезпечення зв'язку відділу зв'язку та інформаційних систем відмовлено в переміщенні її у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за сімейними обставинами;
- зобов'язати начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, військова частина НОМЕР_2 перемістити старшого сержанта ОСОБА_1 відповідального виконавця групи матеріально - технічного забезпечення зв'язку відділу зв'язку та інформаційних систем у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_5 ) (розташований за адресою: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) за сімейними обставинами.
Ухвалою суду від 19 лютого 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовив в задоволенні рапорту від 04.12.2025 старшого сержанта ОСОБА_1 відповідального виконавця групи матеріально - технічного забезпечення зв'язку відділу зв'язку та інформаційних систем відмовлено в переміщенні її у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за сімейними обставинами у зв'язку із відсутністю підстав. Наголошує на необхідності переміщення для догляду за неповнолітніми дітьми, у зв'язку із тим, що її чоловік не в змозі забезпечити повноцінний догляд за дітьми по причині хвороби та постійного лікування.
Відповідач у відзиві проти позову заперечує, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Наголошує, що позивач не навів, в чому саме полягає протиправність дій відповідача. Зазначає, що додані до рапорту від 04.12.2025 № 02.8.6/102020/25-Вн копії документів не засвідчують наявність такого стану здоров'я ОСОБА_3 , який унеможливлював би його проживання разом із дітьми за місцем проходження служби старшим сержантом ОСОБА_4 , - у смт. Володимирець, Вараського Рівнеської області, він не визнаний недієздатним, над ним не встановлена опіка чи піклування. Рішення начальника НОМЕР_3 прикордонного загону прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і таке рішення відповідає інтересам держави в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Старший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом на посаді відповідального виконавця групи матеріально-технічного забезпечення зв'язку відділу зв'язку та інформаційних систем НОМЕР_3 прикордонного загону та виконує службові обов'язки у тимчасовому місці дислокації загону, розташованому у АДРЕСА_4 .
04.12.2025 ОСОБА_1 звернулась до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із рапортом щодо переміщення її для проходження служби в НОМЕР_7 прикордонному загоні з метою догляду за неповнолітніми дітьми, у зв'язку із тим, що її чоловік не в змозі забезпечити повноцінний догляд за дітьми по причині хвороби та постійного лікування. До рапорту додані свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження двох дітей, акт обстеження на предмет проживання сім'ї, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження ( ОСОБА_1 ), свідоцтво про смерть ( ОСОБА_5 ), консультативне заключення ортопеда-травматолога.
Атестаційною комісією НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України рекомендовано начальнику прикордонного загону залишити без реалізації рапорт старшого сержанта ОСОБА_1 від 4 грудня 2025 року у зв'язку із відсутністю підстав для переміщення її у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відображено в протоколі № 52 від 15 грудня 2025 року.
Листом від 29 грудня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянуто звернення позивача від 12 грудня 2025 року та зазначено, що додані до рапорту позивача від 04.12.2025 № 02.8.6/102020/25-Вн копії документів не засвідчують наявність такого стану здоров'я ОСОБА_3 , який унеможливлював би його проживання разом із дітьми за місцем проходження служби старшим сержантом ОСОБА_4 , - у смт. Володимирець, Вараського Рівнеської області.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" .
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 4 статті 2 цього Закону № 2232-ХІІ визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно правовими актами.
Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, дія якого поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями передбачено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, і територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, і територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", воєнний стан запроваджений із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком, що неодноразово продовжувався та діє, зокрема, на момент розгляду справи.
Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (ч. 13 ст. 6 Закону № 2232-XII).
Відповідно до п. 112 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Так, п. 82 Положення № 1153/2008 регламентовано, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється:
1) на вищі посади - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади, зокрема, за сімейними обставинами - на особисте прохання;
3) на нижчі посади, зокрема, за віком або сімейними обставинами - на особисте прохання.
Переміщення по службі в іншу місцевість військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані придатними або обмежено придатними до військової служби, але при цьому вони самі чи члени їх сімей мають потребу за станом здоров'я у зміні місця служби (проживання), здійснюється на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії (п. 91 Положення № 1153/2008).
Згідно п. 113 Положення № 1153/2008 переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.
Для переміщення в іншу місцевість військовослужбовець до рапорту додає відповідні документи, які підтверджують необхідність зміни місця проживання: дружини (чоловіка); його (її) неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей - учнів (студентів) закладів освіти за денною формою навчання, які перебувають на утриманні військовослужбовця, та дітей з інвалідністю I або II групи; непрацездатних батьків військовослужбовця та його (її) дружини (чоловіка); братів, сестер військовослужбовця та його (її) дружини (чоловіка), які перебувають на його (її) утриманні.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (надалі - Положення № 1115/2009).
Відповідно до пункту 123 Положення № 1115/2009 військовослужбовці призначаються на вищі, рівні або нижчі посади в органі Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу, або в іншому органі Держприкордонслужби у випадках, передбачених пунктом 93 цього Положення.
Переміщення на рівні посади та переміщення на нижчі посади у випадках, передбачених абзацами четвертим, шостим та десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення (у тому числі в іншу місцевість), здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, в яку його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця у тому ж населеному пункті, за наявності документів, які це підтверджують.
Відповідно до пункту 124 Положення № 1115/2009 призначення військовослужбовця на рівну посаду, а в разі відсутності такої посади - на нижчу посаду в іншу місцевість за станом здоров'я його або членів його сім'ї, які проживають разом із ним, здійснюється начальником органу Держприкордонслужби в межах повноважень за зверненням віськовослужбовця за наявності відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії, а таке призначення військовослужбовця, викликане потребою у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та проживають у місцевості, в яку планується переміщення військовослужбовця, здійснюється на підставі клопотання військовослужбовця за наявності документів, які це підтверджують.
Відповідно до п. 4.15 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454) переміщення по службі в іншу місцевість військовослужбовців, які мають потребу за станом свого здоров'я або за станом здоров'я членів сімей змінити місце служби і проживання, а також за сімейними обставинами та з інших поважних причин, або на нижчу на один ступінь посаду за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені військові звання старший лейтенант або молодший сержант (старшина 2 статті)) провадиться на особисте прохання відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 82 Положення (Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008), за рапортом військовослужбовця, поданим за підпорядкуванням.
Сімейними обставинами та іншими поважними причинами для переміщення військовослужбовця можуть бути:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона є особою з інвалідністю І або II групи або продовжує навчання і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
хвороба військовослужбовця або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком військово-лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей;
переміщення дружини (чоловіка) військовослужбовця, які проходять військову службу за контрактом, на нове місце служби в порядку, визначеному пунктом 114 Положення.
Крім рапорту військовослужбовця, підставами для прийняття рішення щодо його переміщення за станом здоров'я, сімейними обставинами чи з інших поважних причин є постанова (висновки) військово-лікарської та лікарсько-консультативної комісій, акт обстеження сімейного стану, документи, що підтверджують наявність і вік дітей, наявність житла, розміри доходів тощо.
Згідно з п. 91 Положення Положення № 1153/2008 переміщення по службі в іншу місцевість військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані придатними або обмежено придатними до військової служби, але при цьому вони самі чи члени їх сімей мають потребу за станом здоров'я у зміні місця служби (проживання), здійснюється на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Отже, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Переміщення за сімейними обставинами здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку військово-лікарської та лікарсько-консультативної комісій.
Відтак, питання переміщення військовослужбовців є правом, а не обов'язком, яке належить до дискреційних повноважень відповідача, і, в даному випадку, таке питання вирішено: додані до рапорту позивача від 04.12.2025 № 02.8.6/102020/25-Вн копії документів не засвідчують наявність такого стану здоров'я ОСОБА_3 , який унеможливлював би його проживання разом із дітьми за місцем проходження служби старшим сержантом ОСОБА_4 , - у смт. Володимирець, Вараського Рівнеської області, він не визнаний недієздатним, над ним не встановлена опіка чи піклування. На думку суду, наведені у рапорті позивачем сімейні обставини та інші поважні причини, визначені позивачем у позовній заяві, не дають підстави для підтвердження необхідності переміщення позивача для проходження військової служби в іншому населеному пункті.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає протиправності в діях відповідача та наявності правових підстав для скасування протоколу і зобов'язання відповідача переміщувати позивача в інший населений пункт за сімейними обставинами.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 1 квітня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар