Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 квітня 2026 року Справа№200/887/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості, -
09.02.2026 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему “Електронний суд», надійшов позов адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з щомісячних страхових виплат;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з щомісячних страхових виплат за період з 16.09.2022 по 31.08.2025 у сумі наданій відповідачем на запит суду;
- визнати протиправною бездіяльність Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.12.2015 по 15.09.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.12.2015 по 15.09.2022.
Також подано клопотання про поновлення строку звернення до суду за період з 01.12.2015 по 15.09.2022, оскільки позивач дізнався про порушення свого права на виплати тільки з листа відповідача від 24.10.2025 відмовивши поновлювати регресні виплати з дати припинення, а поновив їх в межах трьох років тільки з дати звернення.
За подання позову сплачено судовий збір в розмірі 2129,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка отримує страхові виплати та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, як отримувач щомісячних страхових виплат. Вказав, що у вересні 2025 року йому поновлено щомісячні страхові виплати з 16.09.2022 відповідно до пункту 4 статті 41 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» яким визначено, що страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюється за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Позивач зазначив, що нараховані виплати охоплюють не весь період невиплати, а лише в межах трьох років, при цьому нараховані суми фактично не виплачені, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач позов не визнав, подав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що позивач перебував на постійному обліку в Макіївському міському відділенні в Кіровському районі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Мирноградському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області по 15.06.2015. Постановою від 28.09.2016 № 0516/7100/14 «Про зняття з обліку потерпілого» виплати були припинені з 16.06.2015 в зв'язку з закінченням терміну дії довідки (ВПО).
Вказав, що наразі позивач перебуває на обліку в Головному управлінні, отримує щомісячні страхові виплати, як особа, яка втратила працездатність в разі травми (профзахворювання) на виробництві та є внутрішньо переміщеною особою. В період з 16.06.2015 по 15.09.2025 ОСОБА_1 за продовженням раніше призначених щомісячних страхових виплат до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області або до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не звертався. За зверненням позивача від 16.09.2025 щомісячні страхові виплати продовжено з 16.09.2022, здійснено розрахунок заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 16.09.2022 по 31.08.2025 в сумі 126 063,50 грн та внесено в ІКІС ПФУ: Підсистема «Призначення та виплати деяких соціальних виплат». Виплату поновлено з 01.09.2025 щомісячно в розмірі 4 126,70 грн
Ухвалою судді від 16.02.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), клопотання про поновлення строку звернення до суду вирішити під час розгляду справи та витребувано у відповідача докази по справі.
02.03.2026 позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, з урахуванням якої просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з щомісячних страхових виплат;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з щомісячних страхових виплат за період з 16.09.2022 по 31.08.2025 у сумі 126 063,50 грн.
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.12.2015 по 15.09.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.12.2015 по 15.09.2022.
Суд розглядає справу з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.03.2026.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
16.12.2014 позивачу видана довідка №1455009055 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою серії ДОН-04 №047746 ОСОБА_1 встановлено 25 % втрати працездатності безстроково.
Згідно з копією страхової справи позивача, постановою від 28.09.2016 № 0516/7100/14 потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 01.04.2001, з 16.06.2015 припинено всі страхові виплати по справі та знято з обліку справу потерпілого у зв'язку із закінченням дії довідки (ВПО).
Як вбачається з листа відповідача від 24.10.2025 та від 20.02.2026, позивач 16.09.2025 через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся за поновленням щомісячних страхових виплат. За результатами розгляду заяви від 16.09.2025 №127956, Головним управлінням здійснено розрахунок заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 16.09.2022 по 31.08.2025 в сумі 126063,50 грн та внесенов ІКІСПФУ: Підсистема «Призначення та виплати деяких соціальних виплат». Виплати поновлено з 01.09.2025.
Також, згідно з довідкою, заборгованість по страховим виплатам за період з вересня 2022 року по серпень 2025 року становить 126063,50 грн.
Не погодившись з невиплатаю нарахованих страхових виплат, а також нарахування виплат не за весь період, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1105-XIV).
Положеннями статті 3 Закону №1105-XIV визначено принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці» (частина четверта, сьома статті 47 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Судом встановлено, що позивачеві припинено страхові виплати постановою від 28.09.2016 Відділенням ВДФ в м. Димитрові з 16 червня 2015 року у зв'язку із закінченням терміну довідки ВПО.
Проте, суд зазначає, що позивачеві страхові виплати призначені безстроково, та Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено припинення страхових виплат у зв'язку із закінченням довідки внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 5 листопада 2014 року “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відбувається за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з пунктом 9.3 Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 вересня 2006 року № 345, за неможливості протягом місяця одержати Довідку-атестат з управлінь, що залишаються в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з метою захисту права громадян України на одержання призначеної згідно з чинним законодавством державної допомоги, неотримані суми допомоги одержувачам виплачуються за минулий період на підставі інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному сайті Міністерства соціальної політики України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 243/3505/16-ц від 20 вересня 2018 року зазначено, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Відповідно до частина 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд зазначає, що позивачеві протиправно припинено страхові виплати з 16.06.2015.
Приписами ч.7 ст.41 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Інших строків Законом №1105-XIV для внутрішньо переміщених осіб не передбачено.
Отже, ураховуючи, що потерпілому ОСОБА_1 протиправно було припинено страхові виплати, за його зверненням, поновлення виплат має бути з дня їх припинення.
Проте, як встановлено судом вище, всупереч положенням ч.7 ст.41 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідач поновив страхові виплати позивачеві з 16.09.2022.
Таким чином наявні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо не поновлення страхових виплат з дня припинення, а саме з 16.06.2015 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 16.06.2015 по 15.09.2022.
Стосовно невиплати нарахованої суми страхових виплат, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Ст.1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Так, у рішеннях "Кечко проти України" (заява № 63134/00) і "Ромашов проти України" (заява № 67534/01) ЄСПЛ зазначив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі "Кечко проти України" ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) і у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, обмежене фінансування відповідача жодним чином не може впливати на право позивача на отримання страхових виплату належному розмірі, у тому числі з виплатою позивачу заборгованості.
Наявність у позивача права на отримання відповідних виплат не заперечується відповідачем. Тому це право не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Стосовно соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що невиплата страхових виплат за період з 16.09.2022 по 31.08.2025 в сумі 126 063,50 грн, є протиправною.
Отже наявні підстави для стягнення нарахованих, проте невиплачених сум.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Стосовно строку звернення за захистом порушеного права.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Правилами частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Як встановлено судом вище, за заявою позивача страхові виплати поновлено, але не з дати припинення, про що стало відомо позивачеві з листа відповідача від 24.10.2025.
Суд зазначає, що виходячи з правової, соціальної природи соціальних виплат, право громадянина на одержання призначеної йому виплат не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14.02.2019 у справі №766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені встатті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
Водночас, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення соціальних виплат особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм виплати, або створювалися умови за яких особи, які проживають за межами України, для отримання належних їм виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 20.07.2023 у справі №420/8355/22.
Приписами ч.7 ст.41 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
З огляду на викладене, встановлений шестимісячний строк звернення до адміністративного суду на ці правовідносини не розповсюджується.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з матеріалами справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2129,92 грн. Таким чином, судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 16.06.2015 по 15.09.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 16.06.2015 по 15.09.2022.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати заборгованості з щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 .
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, б. 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість з щомісячних страхових виплат за період з 16.09.2022 по 31.08.2025 в сумі 126 063,50 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, б. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2129,92 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв