01 квітня 2026 рокуСправа №160/1827/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/1827/26 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
27 січня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , які полягають у незвільнені мене з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 звільнити мене з військової служби.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо незвільнення позивача з військової служби. Позивач стверджує, що наявні правові підстави для його звільнення з військової служби, що відповідачем протиправно не здійснюється.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/1827/26 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1827/26, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Витребувано від відповідача додаткові докази по справі.
09 лютого 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що як вбачається зі змісту позовної заяви спірним питанням є питання звільнення з військової служби позивача. У своїй позовній заяві посилається на п.2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232- XII у редакції, що діяла до 18.05.2024, а отже не може бути застосована до спірних правовідносин. Крім того, як видно з матеріалів позову позивачем не надано документів які б підтверджували наявність інвалідності І чи ІІ групи у його матері ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є обов'язковою умовою для звільнення відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, а саме: - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарськоконсультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Між тим, позивач не довів обґрунтованість вимог про зобов'язання відповідача звільнити його з військової служби та не заявляв інших підстав для звільнення крім як необхідністю здійснення догляду за своєю матір'ю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі №160/1827/26 задоволено, визнано поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/1827/26. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про зміну підстав позову в адміністративній справі №160/1827/26 повернуто без розгляду.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
05 травня 2025 року позивач звернувся до правопопередника відповідача Військової частини НОМЕР_4 (до якої зарахований з 23.06.2024 року, згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_4 №182 від 23.06.2024) з рапортом на звільнення, в якому просив його звільнити згідно пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Листом військової частини від 09.05.2025 року №1411 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки позивач не надав документів, які б підтверджували існування правових підстав для звільнення з військової служби.
Наказом відповідача від 31.07.2025 року №236/Д-22/99 позивача зараховано до списків особового складу відповідача та взято на всі види забезпечення.
24 грудня 2025 року до відповідача звернулася мати позивача з заявою від 18.12.2025 року (вх. №26699), в якій вказувала, що позивач звертався з рапортом про звільнення, однак відповідь на рапорт так і не була надана. Попереджено відповідача про звернення до суду для захисту прав позивача.
Листом відповідача від 08.01.2026 року №1143/565 матері позивача повідомлено інформацію, ідентичну листу від 09.05.2025 року №1411.
Суд зауважує, що ані позивачем, ані відповідачем не надано та не згадано жодних інших звернень щодо звільнення позивача, окрім вищевказаних (рапорт від 10.04.2025 року вхідний від 05.05.2025 року та заява матері від 18.12.2025 року, вхідний №26699 від 24.12.2025 року), в т.ч. відсутній рапорт позивача від 17.11.2025 року.
Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-XII.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII (в редакції від 04.05.2024 року та чинній до 17.05.2024 року) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.05.2025 року - дата подання позивачем рапорту на звільнення) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення) .
Згідно п. 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
Відповідно до п. 12.1. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі - Інструкція №170) звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Передусім суд зауважує, що при зверненні позивача з рапортом на звільнення 05.05.2025 року позивач в рапорті посилався на норму права, яка не діяла починаючи з 18.05.2024 року.
Розбіжність підстав для звільнення має наступний вигляд:
1) норма права в редакції до 17.05.2024 року: необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
2) норма права в редакції станом на 05.05.2025 року: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Тобто, законодавець змінив правило для звільнення осіб у випадках потреби одного з батьків в постійному догляді:
1) первинно йшлося про існування необхідності здійснення постійного догляду, що підтверджується медичним висновком МСЕК або ЛКК;
2) в подальшому йшлося вже про те, що має існувати необхідність здійснювати постійний догляд за одним з батьків лише за наявності у нього І або ІІ групи інвалідності, а також за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення (або якщо вони самі не здатні здійснювати такий догляд через визначені підстави).
Таким чином, з'явилася умова наявності в одного з батьків інвалідності певної групи, а також відсутності інших родичів першого або другого ступеня спорідненості.
Суд зауважує при цьому, що саме по собі посилання позивача на невірну норму права не є підставою для відмови у задоволенні рапорту. Водночас, розгляд рапорту в будь-якому випадку має здійснюватися виходячи з діючого станом на відповідний момент законодавства, а воля особи має бути встановлена змістовно. В даному випадку позивач фактично просив його звільнити через те, що існує потреба постійного догляду за матір'ю, на підтвердження чого надано довідку.
Відповідно, оцінюючи змістовно таке прохання необхідно встановити його відповідник серед підстав для звільнення. В наявній ситуації потреба в постійному догляді згадана лише у п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII (абзац 13). Саме з огляду на це судом раніше досліджено зміни законодавства відносно пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII (абзац 13) та норми-правонаступника - п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII (абзац 13).
Отже, при розгляді рапорта позивача від 05.05.2025 року відповідач мав виходити з діючих вимог законодавства для такої підстави для звільнення як необхідність здійснювати постійний догляд за одним з батьків. Оскільки це питання було врегульовано саме п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII (абзац 13), необхідно було застосовувати саме цю норму права.
Для застосування цієї норми права у пп. 26 п. 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток №19 до Інструкції №170, далі - Перелік)) передбачено подання наступних документів:
- документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Інші пункти Інструкції не підлягають застосуванню, оскільки вони сформовані як похідні від норм права про звільнення, а належну норму права для юридичної ситуації позивача судом визначено раніше.
Отже, за змістом пп. 26 п. 5 Переліку передбачено документи, які мають підтверджувати обставини, вказані у п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII (абзац 13). Як вже вказував раніше суд, новелою стали вимога наявності у одного з батьків інвалідності І або ІІ групи, а також відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення (або їх нездатності здійснювати догляд).
Оцінюючи виклад рапорту позивача від 10.04.2025 року (поданий 05.05.2025 року) суд зауважує, що разом з ним надано висновок від 10.04.2025 року №2737 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Згідно цього висновку ОСОБА_3 рекомендовано соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Також надано висновок ЛКК від 10.04.2025 року №2738, згідно якого ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду до 10.07.2025 року. Разом з цим надано свідоцтво про народження позивача, яке підтверджує його родинний зв'язок з ОСОБА_3 як з матір'ю, а також її паспорт громадянина України.
Оцінюючи ці документи суд констатує, що вони не підтверджують ані наявність у матері позивача інвалідності І або ІІ групи, ані відсутність інших родичів першого або другого ступеня спорідненості.
Фактично, позивач звертався до відповідача на підставі застарілих умов для звільнення, що зумовлено обранням недіючої редакції норми права, яка регулює спірне питання.
Отже, відповідач правомірно не звільнив позивача за його рапортом від 10.04.2025 року.
Безпосереднє звернення вже матері позивача 24 грудня 2025 року до відповідача не змінило вищевказаної ситуації, оскільки рапорт позивача на цей час вже був розглянутий, додаткові документи мати позивача так і не надала, тобто - не підтвердила існування обставин, які є підставою для звільнення військовослужбовця. Більш того, звільнення з військової служби на підставі заяви матері не передбачено законодавством, оскільки виключається волевиявлення самого військовослужбовця, яке висловлюється у рапорті.
Суд повторює, що в цій заяві матері позивача згадане звернення позивача також з рапортом 17.11.2025 року.
Ще при відкритті провадження суд витребував у відповідача: «засвідчену належним чином копію рапорту (рапортів) про звільнення ОСОБА_1 , разом з усіма доданими до нього документами».
З відзивом відповідач надав лише рапорт позивача від 10.04.2025 року з додатками, а також заяву матері позивача від 18.12.2025 року, інші документи відсутні.
До заяви про поновлення строку звернення до суду позивач додавав копію його рапорта від 12.11.2025 року, однак за відсутності доказів його подачі судом не встановлено такої обставини.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.
Обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.
Оскільки позивач надав лише рапорт від 12.11.2025 року, без доказів його направлення, а відповідь на такий рапорт відсутня, судом констатується, що такий рапорт не поданий.
Тим не менш суд додатково зауважує, що в цьому рапорті позивач все ще посилався на недіючу норму права, а також навіть з викладу цього рапорту вбачається, що позивачем не підтверджено наявність у його матері інвалідності І або ІІ групи.
Суд також звертає увагу на те, що позивач подавав заяву про зміну підстав позову, яка судом повернута. Для забезпечення правової визначеності позивачу суд роз'яснює, що в цій заяві він посилався на те, що його матір отримала статус інваліда ІІ групи.
Водночас, до суду так і не надано документального підтвердження такої обставини.
Більш того, правомірність оскаржуваних дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд оцінює на момент їх вчинення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.07.2021 року у справі №826/17810/18.
Тобто, для того щоб суд мав правові підстави для визнання поведінки відповідача протиправною та зобов'язання відповідача звільнити позивача, необхідним є існування відповідного юридичного факту: позивач саме до звернення до суду звернувся до відповідача з повним пакетом достатніх документів, а відповідач у задоволенні такого рапорту відмовив або проігнорував такий рапорт. Підтвердження підстав для звільнення лише перед судом, оминаючи відповідача, не створює правових підстав для звільнення, оскільки суд вирішує конкретний спір щодо звільнення (наприклад, відмову у звільненні), а не вирішує питання про наявність правових підстав для звільнення замість військової частини (без надання їй можливості перед цим самостійно реалізувати свої повноваження та вирішити відповідне питання).
Отже, якщо позивач все ж таки зібрав необхідний пакет документів і надав їх до суду, однак не надаючи до цього відповідачу, правові підстави для задоволення позову відсутні.
В наявній юридичній ситуації позивачу належить звернутися до відповідача з рапортом, який міститиме необхідні документи згідно їх актуального переліку. Докази такого звернення (в т.ч. його змісту та долучених документів) мають бути збережені і лише після вчинення відповідачем поведінки щодо такого рапорту судом може бути надана правова оцінка відповідній поведінці.
Враховуючи зазначене, в задоволенні позову слід відмовити.
В зв'язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні, також позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко