31 березня 2026 рокуСправа №160/34322/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла направлена засобами поштового зв'язку позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 НГУ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень, у зв'язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 08.06.2022 по 25.08.2022, у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень у зв'язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 08.06.2022 по 25.08.2022, у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з урахуванням фактично виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він з березня 2022 року проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 й станом на дату звернення з позовною заявою перебуває на посаді командира 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів літакового типу "камікадзе" взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів літакового типу "камікадзе" 2-ї зенітної батареї безпілотних авіаційних комплексів зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 у званні молодший сержант. Так, відповідно до наказу від 08.06.2022 р. №149 командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині), солдат ОСОБА_1 (Г-130964), кулеметник 2-го стрілецького відділення 9-го стрілецького взводу 5 - го стрілецького батальйону вибув у службове відрядження до м.Харків для здійснення заходів із захисту Батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з 08.06.2022 р. Представник позивача звернув увагу на те, що підставою відрядження ОСОБА_1 було бойове розпорядження НТЦУ НГУ від 29.04.2022 р. за №6/2/1-1633т та бойове розпорядження НЦТУ НГУ від 07.06.2022 р. за №6/2/2/1-2271т та посвідчення про відрядження №1421. Згідно із наказом від 25.08.2022 р. за №235 командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині), солдат ОСОБА_1 прибув із службового відрядження із м.Харків 25.08.2022 р. Однак, у відповідь на адвокатський запит від 21.10.2025 р., де серед іншого, відповідачем була надана особиста картка на грошове забезпечення позивача НОМЕР_2 , зі змісту якої слідує, що у період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р. (період безпосереднього здійснення заходів із захисту Батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії російської федерації), ОСОБА_1 не нараховано та не здійснено виплату додаткової винагороди збільшеної до 100 000 грн. Разом з тим, сама відповідь та додані до неї документи - підтверджують бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, зокрема, наказ від 08.06.2022 р. №149 командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині), де чітко визначено мету службового відрядження. Окрім зазначеного, представник позивача стверджує, що цей період безпідставно не враховано до довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Представник позивача зазначив, що безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або заходах є виконання військовослужбовцем у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави та у визначених відповідним рішення Головнокомандувача Збройних Сил України районах ведення бойових дій завдань та участь військовослужбовця у заходах, перелік яких визначений указаними вище дорученнями Міністра оборони України. При цьому, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або заходах повинна бути підтверджена відповідними документами, перелік яких визначений абзацами 4-6 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 р. за №912/3/29, на підставі яких керівником органу військового управління видається довідка про дні безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах. У позовній заяві вказано, що вказаних документів позивачем не отримано, проте одночасно зауважено, що відповідно до наказу від 08.06.2022 р. №149 командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 вибув у службове відрядження до м.Харків для здійснення заходів із захисту Батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з 08.06.2022 р. на підставі вищезазначених бойових розпоряджень НТЦУ НГУ та посвідчення про відрядження й згідно з наказом від 25.08.2022 р. за №235 командира ВЧ НОМЕР_1 позивач прибув із службового відрядження із м.Харків 25.08.2022 р. Згідно довідки Nє1258 від 20.10.2025 р. ВЧ НОМЕР_1 НГУ про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, ОСОБА_1 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. перебуваючи, серед іншого, в ОУВ «Харків». З урахуванням зазначеного, представник позивача стверджує, що позивач у період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р. брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується наведеними вище документами, які видані на підставі бойового розпорядження та наказів командира військової частини, проте додаткова винагорода у розмірі 100000,00 грн. за цей період позивачу не нараховувалась і не виплачувалась. Одночасно із цим, представник позивача зауважив, що ОСОБА_1 у вказаному вище періоді перебував на околицях міста Харків, а саме - в населеному пункті Південне селище Солоницівській громаді Харківського району Харківської області й згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України за №376 від 28.02.2025 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 р. за №380/43786) ведуться бойові дії з 24.02.2022 р. по теперішній час. Враховуючи викладене, позивач вважає, що ВЧ НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність у вигляді ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди, відповідно до п.1 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року Nє168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн за період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р., пропорційно дням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою суд зобов'язав відповідача надати до суду разом із відзивом на позов, зокрема, інформацію та документ (акт) щодо причин та підстави не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати у виді додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з 08 червня 2022 року по 25 серпня 2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду від 08.12.2025 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 08.12.2025 р. о 23:44 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 03.12.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Разом з тим, станом на 25.12.2025 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на 27.01.2026 р. від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив й докази по суті спору (в т.ч. витребувані в ухвалі суду від 08.12.2025 р.) ВЧ НОМЕР_1 НГУ до суду не надані.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача станом на 25.12.2025 р. до суду також не надходило.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 р. витребувано від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України:
- копії бойових розпоряджень НТЦУ НГУ від 29.04.2022 р. за №6/2/1-1633т та від 07.06.2022 р. за №6/2/2/1-2271т, на підставі яких ОСОБА_1 залучався до участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України;
- довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р. з зазначенням окремо всіх складових;
- довідку щодо безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) за період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р. ОСОБА_1 , із зазначенням помісячно відомостей про таку участь, їх тривалість, дати початку та завершення, або інші відомості щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях (наприклад, бойові розпорядження), якщо позивач приймав в них участь;
-або інформацію та докази на її підтвердження (накази, рапорти, графіки чергувань, тощо) щодо не виконання позивачем протягом проходження військової служби в період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р. бойових чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови №168, дають підстави для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн. та зазначити, які завдання ОСОБА_1 у такому випадку виконував протягом зазначеного періоду та де конкретно проходив службу.
Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
10.02.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 НГУ відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Так, відповідач зазначив, що 08.06.2022 р. позивач вибув для виконання службово-бойових завдань до м. Харків, та виконував бойові (спеціальні) завдання в районі Харкова, прийнявши під охорону та оборону блокпости (на кожному із яких несли службу певна кількість військовослужбовців). Відповідач стверджує, що у спірний період весь особовий склад ВЧ НОМЕР_1 НГУ, який вибув у службове відрядження до м.Харків - виконував несення служби шляхом здійснення перепускного режиму на прийнятих блок-постах (фільтраційні заходи) й за вказаний період несення служби жодним і військовослужбовців частини (у тому числі позивачем) не здійснювалось відбиття збройних нападів (вогневого ураження) на об'єктах, що охоронялись, та не здійснювалось звільнення таких об'єктів від захоплення, а також не здійснювались інших заходів та не виконувалось інших завдань окрім фільтраційних заходів. Таким чином, відповідач стверджує, що позивач в спірний період не брав безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів, завдання, передбачені ч. 1 Порядку КНГУ №89 (які слід розуміти як виконання військовослужбовцем безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів) - не виконував, відповідно і документи, які б підтверджували участь позивача в спірний період у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії - відсутні, як і відсутні підстави для збільшення розміру додаткової винагороди до 100 000 грн., протягом вказаного періоду виконання позивачем завдань. Відповідач вважає, що видання командиром частини наказу на збільшення грошової винагороди ОСОБА_1 , за спірний період, з 30 000 грн. до 100 000 грн. (пропорційно) було б безпідставним та таким, що суперечило б вимогам наказу КНГУ №89 та розпорядженням командувача НГУ від 04.04.2022 р. №27/11/3-2490 та 20.05.2022 р. №27/11/3-6154 були б протиправними. При цьому, сам факт вибуття Позивача в службове відрядження для відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, на думку відповідача, не підтверджує факт його безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів, оскільки дані поняття (вибуття у відрядження та участь у бойових діях і забезпеченні здійснення заходів ) в жодному разі не є тотожним. Враховуючи наведене, зважаючи на вимоги наказу КНГУ №89, збільшення додаткової винагороди позивачу з 30 000 грн. до 100 000 грн. за спірний період, на думку відповідача, є необґрунтованим та безпідставним, а діяльність військової частини щодо нездійснення такої виплати позивачу правомірною, тому підстави для зміни наказів про виплати позивачу - відсутні
Слід зауважити, що в ухвалі суду про відкриття провадження по справі відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
При цьому, строк встановлений відповідачу для подання відзиву на позовну заяву закінчився 25.12.2025 р.
Натомість, ВЧ НОМЕР_1 НГУ надано відзив на позовну заяву 10.02.2026 р.
При цьому, відповідач не заявляє клопотання щодо поновлення пропущеного строку та не наводить жодних обставин дії непереборної сили, які завадили йому звернутись до суду з відзивом на позовну заяву у визначений в ухвалі суду від 08.12.2025 р. строк, й судом такі обставини не встановлені.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу строку подачі відзиву на позовну заяву, а тому відзив на позовну заяву судом не приймається, у зв'язку з пропуском визначеного судом строку на його подання.
Також 10.02.2026 р. до суду надійшла від представника ОСОБА_1 відповідь на відзив, в якому вказано, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує факт вибуття позивача відповідно до наказу від 08.06.2022 р. №149 командира ВЧ НОМЕР_1 у службове відрядження до м.Харків для здійснення заходів із захисту Батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з 08 червня 2022 року, однак вважає, що у позивача відсутнє право на збільшену додаткову винагороду до 100 000 гривень лише тому, що здійснюючи заходи захисту Батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, перебуваючи безпосередньо в районі бойових дій, ОСОБА_1 не виконував бойове завдання з відбиття збройних нападів (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі захоплення; та з огляду на те, що за спірний період, об'єкти, на яких перебував позивач, не піддавалися ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника, й зауважує, що вищевказана безпосередня участь військовослужбовця повинна бути документально підтверджена визначеним переліком документів. Представник позивача зауважив, що у період з 24.02.2022 р. по 31.01.2023 р. Міністерством оборони України не було визначено порядок виплати додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн. Таким чином, у період з 24.02.2022 р. по 31.01.2023 р. додаткова винагорода, як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, у розмірі до 100000,00 грн. підлягала виплаті військовослужбовцям Збройних Сил України, які проходять військову службу безпосередньо у військових частинах, відповідно до абзацу першого пункту 1 Постанови №168 лише у випадках: або безпосередньої їх участі у бойових діях; або у забезпеченні ними здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. При цьому, на період з 24.02.2022 р. по 31.01.2023 р. законодавством не було конкретно визначено, які документи підтверджують участь військовослужбовців Збройних Сил України у бойових діях чи у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії й лише з 01.02.2023 законодавцем було врегульовано питання щодо переліку документів, які підтверджують участь військовослужбовців Збройних Сил України у бойових діях чи у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, в результаті внесення наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 змін до Порядку №260. В той же час, у разі якщо військовослужбовець Збройних Сил України згідно з положеннями Постанови №168 й набуває право на отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах, однак обов'язковою умовою для нарахування та виплати такої додаткової винагороди є саме документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів. Такими документами, на переконання представника позивача, є: витяги з наказів за №149 від 08.06.2022 р. та за №235 від 25.08.2022 р., а також Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України за №376 від 28.02.2025 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 р. за №380/43786 (далі - Перелік). Представник Позивача звернув увагу на те, що ОСОБА_1 у спірний період перебував на околицях міста Харків, а саме - в населеному пункті Південне -селище Солоницівській громаді Харківського району Харківської області., в якому згідно Переліку ведуться бойові дії з 24.02.2022 р. по теперішній час. Враховуючи наведене, представник позивача просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
На виконання вимог ухвали суду від 27.01.2026 р. відповідачем разом з відзивом на позовну заяву надано, зокрема:
- копії витягів з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ за №235 від 25.08.2022 р. та за №149 від 08.06.2022 р.
- довідку за №25/52/17-2342-2026 від 04.02.2026 р. про нараховане позивачу грошове забезпечення за період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р.
Перевіривши подані до суду докази, судом встановлено, що витребувані докази не надані до суду у повному обсязі, у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 р. вдруге витребувано від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України:
- копії бойових розпоряджень НТЦУ НГУ від 29.04.2022 р. за №6/2/1-1633т та від 07.06.2022 р. за №6/2/2/1-2271т, на підставі яких ОСОБА_1 залучався до участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України;
- довідку щодо безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) за період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р. ОСОБА_1 , із зазначенням помісячно відомостей про таку участь, їх тривалість, дати початку та завершення, або інші відомості щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях (наприклад, бойові розпорядження), якщо позивач приймав в них участь;
- або інформацію та докази на її підтвердження (накази, рапорти, графіки чергувань, тощо) щодо не виконання позивачем протягом проходження військової служби в період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р. бойових чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови №168, дають підстави для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн. та зазначити, які завдання ОСОБА_1 у такому випадку виконував протягом зазначеного періоду та де конкретно проходив службу.
Цією ж ухвалою суд продовжив строк зупинення провадження у справі до надання відповідачем витребуваних судом доказів.
16.03.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від ВЧ НОМЕР_1 НГУ клопотання про долучення доказів, в якому стосовно витребуваних судом доказів відповідач зазначив таке. Як стверджує відповідач, копії бойових розпоряджень начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України від 29.04.2022 р. №6/2/1-1633т та від 07.06.2022 р. за №6/2/2/1-2271т, містять інформацію з обмеженим доступом. Відповідно до пункту 289 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №939 від 18.12.2013 р., військова частина не має можливості надати запитувані документи. ВЧ НОМЕР_1 НГУ зауважує, що не оскаржує надану позивачем копію довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №1258 від 20.10.2025 р. До ВЧ НОМЕР_1 НГУ не надходили рапорти (донесення) командира підрозділу про участь позивача у бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (виконання бойових або спеціальних завдань). Щодо специфіки виконання особовим складом частини завдань у період з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р. відповідач зазначив, що 08.06.2022 р. позивач вибув для виконання службово-бойових завдань до м.Харків, та виконував бойові (спеціальні) завдання в районі Харкова, прийнявши під охорону та оборону блокпости (на кожному із яких несли службу певна кількість військовослужбовців). При цьому, як стверджує відповідач, у спірний період весь особовий склад ВЧ НОМЕР_1 НГУ, який вибув у службове відрядження до м.Харків - виконував несення служби шляхом здійснення перепускного режиму на прийнятих блок-постах (фільтраційні заходи) й за вказаний період несення служби жодним із військовослужбовців частини (у тому числі позивачем) не здійснювалось відбиття збройних нападів (вогневого ураження) на об'єктах, що охоронялись, та не здійснювалось звільнення таких об'єктів від захоплення, а також не здійснювались інших заходів та не виконувалось інших завдань окрім фільтраційних заходів. Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 у спірний період не брав безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів, завдання, передбачені ч. 1 Порядку підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, затвердженого наказом командувача Національної гвардії України №89 від 29.03.2022 р. (які слід розуміти як виконання військовослужбовцем безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів) не виконував, та відповідно і документи, які б підтверджували участь позивача в спірний період у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії - відсутні, як і відсутні підстави для збільшення розміру додаткової винагороди до 100 000 грн., протягом вказаного періоду виконання позивачем завдань.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 р. провадження у справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 за №149 від 08.06.2022 р. солдата ОСОБА_1 (Г-130964), кулеметника 2-го стрілецького відділення 9-го стрілецького взводу 5-го стрілецького батальйону наказано вважати таким, що вибув у службове відрядження до м.Харків для здійснення заходів із захисту батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з 08.06.2022 р.
Підстава: бойове розпорядження НТЦУ НГУ від 29.04.2022 р. №6/2/1-1633т, бойове розпорядження НЦТУ НГУ від 07.06.2022 р. №6/2/2/1-2271т, посвідчення про відрядження №1421.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 за №235 від 25.08.2022 р. солдата ОСОБА_1 (Г-130964), кулеметника 2-го стрілецького відділення 9-го стрілецького взводу 5-го стрілецького батальйону наказано вважати таким, що прибув із службового відрядження із м.Харків з 25.08.2022 р.
Підстава: наказ командира частини по с/ч від 08.06.2022 №149, посвідчення про відрядження №1421.
Згідно із виданою командиром ВЧ НОМЕР_1 НГУ Довідкою за №1258 від 20.10.2025 р. ОСОБА_1 у періоди з 01.09.2022 р. по 03.09.2022 р., з 06.09.2022 р. по 30.09.2022 р., з 01.10.2022 р. по 31.10.2022 р., з 01.11.2022 р. по 08.11.2022 р., з 26.11.2022 р. по 30.11.2022 р., з 01.12.2022 р. по 31.12.2022 р., з 01.02.2023 р. по 28.02.2023 р., з 01.03.2023 р. по 27.03.2023 р., з 26.05.2023 р. по 31.05.2023 р., з 01.06.2023 р. по 30.06.2023 р., з 01.07.2023 р. по 31.07.2023 р., з 01.08.2023 р. по 31.08.2023 р., з 01.09.2023 р. по 27.09.2023 р., з 09.10.2024 р. по 31.10.2024 р. брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у м.Харків, ОУВ «Харків», ОТУ «Соледар», ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ОТУ «Донецьк» ТГр «Велика Новосілка».
Згідно із наявною в матеріалах справи особистою карткою на грошове забезпечення позивачу в межах спірного періоду (з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р.) згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 за №25/52/17-2342-2026 від 04.02.2026 р. була нарахована та виплачена додаткова винагорода, зокрема, за червень 2022 р. у липні 2022 р. у розмірі 30 000, 00 грн., за липень 2022 р. у серпні 2022 р. у розмірі 30 000, 00 грн., за липень 2022 р. у листопаді 2022 р. (доплата 100 тис. за 1 день) у розмірі 2 258, 06 грн., за серпень 2022 р. у вересні 2022 р. у розмірі 30 000.00 грн., за серпень 2022 р. у вересні 2022 р. (доплата 100 тис. за 3 дні) у розмірі 6 774.19 грн., за серпень 2022 р. у листопаді 2022 р. (доплата 100 тис. за 1 день) у розмірі 2258, 06 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди, у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-XIІ). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XIІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ).
Так, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну гвардію України", Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Також частиною 2 статті 1 Закону України "Про Національну гвардію України" визначено, що Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.
Статтею 21 Закону України "Про Національну гвардію України" передбачено, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 р. прийнято постанову за №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р. (далі - Постанова №168) (в редакції, чинній до 21.01.2023 р.), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Порядок виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, відповідно до постанови №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" визначався Інструкцією з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженою наказом командувача Національної гвардії України №89 від 29.03.2022 р. (далі - Інструкція №89).
Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 р. у справі №520/690/23 зазначив, що наказ командувача Національної гвардії України №89 від 29.03.2022 р. (як і затверджені ним нормативні акти) не були опубліковані, проте, як зазначено у наказі, мали бути оголошені особовому складу Національної гвардії України в частині, що його стосується.
Наказ №89 виданий до того, як була ухвалена Постанова №793, а редакція п. 1 (абзац другий) Постанови №168 (на дату видання Наказу №89) передбачала, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що Командувач Національної гвардії України відповідальний за очолюване ним військове формування і Наказ №89, який він видав в умовах дії воєнного стану на виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 і №69 та Постанови №168, має правову основу, з огляду на що Наказ № 89 залишається чинний і щонайменше протягом спірного періоду (з 08.06.2022 р. по 25.08.2022 р.) регулював ті питання, які необхідні для належного виконання п. 1 Постанови №168,
Таким чином, із урахуванням висновків Верховного Суду, з 29.03.2022 р. для визначення/підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів підлягають застосуванню положення Інструкції №89 та Порядку №89.
Відповідач, обґрунтовуючи заперечення проти задоволення позовних вимог, посилається саме на положення Інструкції №89 та Порядку №89.
Так, відповідно до пункту 2 Інструкції №89, на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень (у розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або заходах, розмір цієї винагороди збільшується до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах.
Згідно з пунктом 3 Інструкції №89, виплата додаткової винагороди здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження військової служби на підставі наказів командирів (начальників) (далі - командири) органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров'я та установ (далі - військові частини), а командирам військових частин - на підставі наказів командирів вищого рівня.
Відповідно до пункту 4 Інструкції №89, підставою включення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди є рапорт командира (начальника) підрозділу, що має містити інформацію про військове звання, прізвище ім'я та по-батькові, кількість днів та дати участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця та підстави залучення цих військовослужбовців до бойових дій або заходів із зазначенням реквізитів конкретних документів, що підтверджують участь військовослужбовців у бойових діях або заходах.
Безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій підтверджується відповідно до Порядку підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, затвердженого наказом командувача Національної гвардії України №89 від 29.03.2022 р. (далі - Порядок №89).
Відповідно до п.1 Порядку №89, під терміном «безпосередня участь військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів» (далі бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії в районах ведення воєнних (бойових) дій, що визначаються Головнокомандувачем Збройних Сил України; бойових (спеціальних) завдань, згідно з бойовими розпорядженнями, із всебічного забезпечення військових частин (підрозділів) в районі ведення воєнних (бойових) дій; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях України; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів в разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т. ч. поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань із знешкодження (знищення) незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), диверсійно-розвідувальних сил та інших збройних формувань агресора (у т.ч. поза межами районів ведення бойових Дій); виконання завдань підрозділами артилерії з вогневого ураження противника; виконання завдань підрозділами протиповітряної оборони з ураження повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій; ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т. ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання групами розмінування завдань з розмінування або робіт з улаштування, нарощування, утримання інженерних загороджень на визначених об'єктах, рубежах, районах та позиціях.
Згідно з п.2 Порядку №89, для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або заходах використовуються такі документи: журнал бойових дій (журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або книга служби нарядів та подій, що відбувалися або постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), на який було здійснено збройний напад або довідка командира військової частини про підтвердження безпосередньої участі відряджених (прикомандированих) військовослужбовців у бойових діях або заходах. Рапорт (донесення) командира підрозділу про участь у бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (виконання бойових або спеціальних завдань). До рапорту долучаються списки особового складу (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих (прикомандированих) підрозділів, військовослужбовців), які брали участь у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання, прізвища, ім'я та по батькові, періодів участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця.
Згідно з п.3 Порядку №89, облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, здійснюється штабами військових частин.
Крім того, відповідно до розпорядження командувача Національної гвардії України №27/11/3-2490 від 04.04.2022 р., військовослужбовцям, які в районах проведення бойових дій здійснюють охорону і оборону об'єктів критичної інфраструктури, важливих державних об'єктів (у тому числі, військових містечок, пунктів дислокації військових частин, підрозділів, інших військових об'єктів, дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, виконують бойові (спеціальні) завдання на блок-постах (контрольно-пропускних пунктах) збільшення додаткової винагороди визначається лише за дні виконання бойових завдань з відбиття збройних нападів (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення.
Відповідно до розпорядження командувача Національної гвардії України №27/11/3-6154 від 20.05.2022 р., військовослужбовці мають право на збільшення додаткової винагороди до 100000 грн із розрахунку на місяць, за дні, коли об'єкти, що охороняються піддавались ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника.
Тобто, підставою для виплати підвищеної додаткової грошової винагороди є документально підтверджений факт здійснення безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за фактичний час виконання ними цих службових обов'язків або коли об'єкти, що охороняються піддавались ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника.
З матеріалів справи вбачається, що військовослужбовець ВЧ НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_1 відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 за №149 від 08.06.2022 р. солдата ОСОБА_1 (Г-130964), кулеметника 2-го стрілецького відділення 9-го стрілецького взводу 5-го стрілецького батальйону наказано вважати таким, що вибув у службове відрядження до м.Харків для здійснення заходів із захисту батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії російської федерації з 08.06.2022 р.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 за №235 від 25.08.2022 р. солдата ОСОБА_1 (Г-130964), кулеметника 2-го стрілецького відділення 9-го стрілецького взводу 5-го стрілецького батальйону наказано вважати таким, що прибув із службового відрядження із м.Харків з 25.08.2022 р.
Так, ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, що в розумінні приписів Постанови №168 означає «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин відповідними документами.
Проте сам факт вибуття позивача в службове відрядження для відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, факт виконання позивачем завдань на підставі бойових розпоряджень не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000грн., яка передбачена Постановою №168, оскільки «вибуття у відрядження», «виконання бойових розпоряджень» та «участь у бойових діях або забезпечені здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії» не є тотожними поняттями.
Також суд зазначає, що виконання інших завдань не може вважатися «безпосередньою участю», оскільки ці дії, попри свій характер бойової готовності, потребують окремого нормативного визначення та не охоплюються чинними підставами для виплати згідно з Постановою №168.
Практика Верховного Суду засвідчує, що виплата додаткової винагороди (п.1 Постанови №168) у розмірі до 100000 грн. обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами (бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини (відряджені)).
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.04.2025 р. у справі №520/17681/23.
При цьому, позивачем не надано й не повідомлено суд про існування рапортів про підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а також інших доказів (бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій) на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує власні позовні вимоги, в межах спірних періодів.
Доводи позивача зводяться до посилань на наказ командира ВЧ НОМЕР_1 за №149 від 08.06.2022 р., яким позивача направлено у службове відрядження до м. Харкова, та в якому в якості підстави містяться посилання на бойові розпорядження НТЦУ НГУ від 29.04.2022 р. №6/2/1-1633т та від 07.06.2022 р. №6/2/2/1-2271т, а також на посвідчення про відрядження №1421.
Втім, суд звертає увагу, що ключовим для встановлення обґрунтованості позовних вимог у даній справі є визначення конкретних завдань, які виконував позивач, перебуваючи на військовій службі.
Так, за інформацією відповідача позивач вибув для виконання службово-бойових завдань до м.Харків, та виконував бойові (спеціальні) завдання шляхом здійснення перепускного режиму на прийнятих блок-постах (фільтраційні заходи).
Спростувань вказаної вище інформації позивачем не наведено, доказів проходження служби, відмінної від повідомленої відповідачем, у спірний період до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено.
Усі підстави, зазначені у наказах командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ за №149 від 08.06.2022 р. (про вибуття у відрядження) (в т.ч. посвідчення про відрядження), були складені до направлення ОСОБА_1 у службове відрядження та не можуть підтверджувати фактичну участь його у бойових діях або заходах, зміст таких, час та період.
При цьому, в наказі командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ за №235 від 25.08.2022 р. (про повернення з відрядження), а також у виданій командиром ВЧ НОМЕР_1 НГУ довідці про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України за №1258 від 20.10.2025 р, відсутні відомості щодо прийняття позивачем у спірний період участі бойових діях або у відповідних заходах, з описом таких дій та заходів.
Щодо тверджень позивача про те, що відповідачем на виконання ухвали суду не надано документів щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), суд зазначає, що надіслані відповідачем на виконання ухвали суду документи навпаки не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
Крім того, суд звертає увагу, що порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України станом на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані саме наказом командувача Національної гвардії України №89 від 29.03.2022 р., а тому посилання позивача на телеграму Міністерства оборони України №248/1298 від 25.03.2022 р., окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. №912/3/29 є помилковими та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач є військовослужбовцем Національної гвардії України, яка підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази безпосередньої участі позивача у спірний період у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
Враховуючи відсутність будь-яких доказів та документального підтвердження безпосередньої участі позивача у спірний період у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дії, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зі змісту положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, за правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат, передбачені статтею 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст судового рішення складено та підписано 31.03.2026 р.
Суддя О.М. Неклеса