31 березня 2026 р.Справа №160/4999/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Маковська О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо підтримання в актуальному стані звернення до ГУНП в Дніпропетровській області щодо затримання та доставки від 25.06.2025;
- зобов'язати відповідача відкликати дане звернення та внести відомості до системи «Оберіг» про відсутність підстав для розшуку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Від позивача вдруге до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить:
-вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 (діяльність якого координується відповідачем) від 25.06.2025 №Е2617466 щодо затримання та доставки ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/4999/26;
-заборонити органам Національної поліції здійснювати адміністративне затримання та доставку позивача на підставі вказаного звернення №Е2617466 до закінчення розгляду справи по суті.
Заява про забезпечення позову обгрунтована тим, що на підставі звернення органи поліції можуть здійснити затримання та доставку позивача до ТЦК, що призведе до подальшого призову позивача на військову службу.
Також заявник зазначає, що його примусова доставка та вилучення з робочого процесу до вирішення спору про законність дій відповідача завдасть шкоди діяльності критично важливого підприємства, що суперечить державним інтересам у сфері економічної безпеки.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до положення ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 №2, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення по адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З аналізу викладених норм, вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Предметом спору у даній справі є протиправні, на думку позивача, дії відповідача щодо підтримання в актуальному стані звернення до ГУ НП в Дніпропетровській області щодо затримання та доставки від 25.06.2025 та зобов'язання відповідача відкликати дане звернення та внести відомості до системи «Оберіг» про відсутність підстав для розшуку.
Аргументуючи наявність підстав для забезпечення позову, позивач вказує на очевидність ознак протиправності дій відповідача, що спричинило порушення прав позивача, а також можливе настання негативних наслідків у вигляді мобілізації.
Верховний Суд у постанові по справі №826/16509/18 наголосив, що ознаки протиправності дій/бездіяльності (рішень) та порушення прав позивача, як підстава для забезпечення позову мають бути очевидними, тобто свідчити про неправомірність поза обґрунтованим сумнівом. Сама ж лише незгода позивача із діями/бездіяльністю (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
У даному випадку дії відповідача щодо звернення до органу Національної поліції України про затримання та доставлення позивача не є очевидно протиправними, оскільки здійснюються в межах повноважень даного органу, визначених Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487.
Зокрема, за п.79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Суд акцентує увагу на тому, що звернення органів ТЦК та СП до органів Національної поліції України має інформаційний характер, та не є індивідуальним актом в розумінні ст.4 КАС України, оскільки безпосередньо не створює, не змінює й не припиняє права та обов'язки позивача. Дане звернення лише ініціює вчинення певних дії іншим органом публічної влади для розшуку, затримання та доставлення особи виключно для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, оскільки звернення до органів поліції вже направлено, його зупинення не здатне скасувати цей вже існуючий факт для відновлення попереднього стану, а отже обраний захід не забезпечить фактичне виконання судового рішення по даній справі в разі задоволення позовних вимог.
Щодо обраного позивачем заходу забезпечення позову шляхом заборони органам Національної поліції України здійснювати адміністративне затримання та доставку позивача на підставі звернення, до моменту розгляду судом цієї справи, суд зазначає, що даний вид забезпечення не є співмірним з позовними вимогам, з якими позивач звернувся до суду.
Суд зазначає, що обраний позивачем захід забезпечення позову, фактично направлений на заборону правоохоронним органам (Національній поліції) виконувати власні повноваження передбачені спеціальними законами (затримувати, зупиняти, доставляти, здійснювати будь-які дії, тощо) відносно позивача.
Крім того, судом враховано, що в межах поданої позовної заяви позивач не оскаржує дії органів національної поліції.
Також суд звертає увагу, що за наявними у додатках до позовної заяви і заяви про забезпечення позову матеріалами не підтверджено поза обґрунтованим сумнівом того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.73, 76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що у разі незаконного затримання особа має право звернутися до правоохоронних органів або суду із скаргою на дії осіб в порядку КПК України.
Враховуючи зазначене, позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ст. 150 КАС України, а тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська