30 березня 2026 р.Справа № 160/7184/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Коренев А.О., розглянувши матеріали позовної заяви Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області до Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області з позовною заявою до Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області, у якій позивач просить:
Визнати протиправним бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яка полягає у нездійсненні прийняття об'єкту «Нове будівництво магістрального водогону Хортиця (ДВС2) - Томаківка - Марганець у зв'язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов'язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Запорізька та Дніпропетровська області».
Зобов'язати Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області прийняти на баланс об'єкт «Нове будівництво магістрального водогону Хортиця (ДВС2) - Томаківка - Марганець у зв'язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов'язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Запорізька та Дніпропетровська області» для забезпечення його експлуатації.
Згідно зі ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи є передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Так, позивач вказує, що Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області, що полягає у нездійсненні прийняття об'єкту «Нове будівництво магістрального водогону Хортиця (ДВС2) - Томаківка - Марганець у зв'язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов'язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Запорізька та Дніпропетровська області» на баланс, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії" (Belilos v. Switzerland)); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської Комісії від 12.10.1978 у справі "Лео Занд проти Австрії" (Leo ZAND v. Austria)).
Через визначення юрисдикційності спору забезпечується дотримання принципу правової визначеності, за яким слід не допускати наявності проваджень, а відтак, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Тому потрібно визначати юрисдикційність відповідного спору так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Позивач, звертаючись до суду, самостійно формує склад сторін справи, вказуючи відповідачів у справі, визначає предмет та підстави позову. Однак правила розгляду юридичного конфлікту у суді слід встановлювати, виходячи з дійсного змісту спірних матеріальних правовідносин та складу сторін таких правовідносин, не обмежуючись визначених позивачем складом сторін справи.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді та переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункт 15).
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (на момент виникнення спірних правовідносин), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Такий правовий висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 та від 13.09.2029 у справі №910/8729/18, а також у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 10.05.2023 у справі № 920/155/22, від 11.12.2025 у справі № 910/7149/25, від 10.02.2026 у справі № 910/14802/24, від 11.02.2026 у справі № 912/788/25.
Вищевикладене у сукупності дає підстави для висновку, що господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України за його чинності), іншими актами господарського й цивільного законодавства; спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 Господарського процесуального кодексу України.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватися адміністративним судом.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.
У той же час, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому частина четверта вказаної статті унормовує, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцію та законами України.
Так само звернення Позивача до суду з вимогою зобов'язання Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області прийняти на баланс об'єкт не відповідає визначенню та підставам адміністративно-господарських санкцій, які за змістом статей 216, 217 чинного на час виникнення спірних правовідносин Господарського кодексу України застосовуються до суб'єктів господарювання, знову ж таки, за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, а не у зв'язку з наявністю у зазначених суб'єктів певного зобов'язання.
Положеннями статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 вказаного Кодексу).
При цьому у пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст цього поняття полягає в наявності в суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 18.09.2018 у справі № 823/218/17, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 16.11.2022 у справі № 904/6264/21.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб'єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Таким чином справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Тобто справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду сформувала у постанові від 26.06.2018 у справі № 914/582/17, а у постанові від 04.12.2018 у справі №915/1377/17 додатково вказала, що у випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та відповідно не повинен вирішуватися адміністративним судом.
Разом з тим, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як встановлено з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є прийняти на баланс об'єкт «Нове будівництво магістрального водогону Хортиця (ДВС2) - Томаківка - Марганець у зв'язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов'язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Запорізька та Дніпропетровська області» для забезпечення його експлуатації.
При цьому, підставою звернення до суду із цим позовом слугувала бездіяльність Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області щодо неприйняття на баланс об'єкт «Нове будівництво магістрального водогону Хортиця (ДВС2) - Томаківка - Марганець у зв'язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов'язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції, Запорізька та Дніпропетровська області» та майбутнім балансоутримувачем Регіональним офісом водних ресурсів у Дніпропетровській області.
Порядком реалізації експериментального проекту з будівництва магістральних водогонів № 566 від 06.06.2023р., встановлено, що передача комплексу об'єкта здійснюється на підставі безоплатного договору, укладеного замовником робіт (послуг) з будівництва магістрального водогону, підрядною організацією, з якою укладено договір з будівництва магістрального водогону, організацією (підприємством), що буде здійснювати збереження та користування комплексом об'єкта, та акта приймання-передачі комплексу об'єкта (в кількісному виразі без вартісних показників).
Позивач у позовній заяві посилається на Тристоронній договір укладений 17 травня 2024 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області (далі -Служба), Регіональним офісом водних ресурсів у Дніпропетровській області (далі-Зберігач) та ТОВ «ГК «Автострада» (далі - Підрядник) № 17-0 про безоплатне зберігання комплексу об'єкта будівництва магістральних водогонів, до якого додано акт приймання-передачі в кількісному виразі без вартісних показників. Згідно п. 1.1. договору Підрядник та Служба передає згідно Акту приймання-передачі, а Зберігач приймає на себе зобов'язання щодо зберігання з правом використання та технічної експлуатації Комплексу об'єкта.
Отже, спір у цій справі між сторонами виник ув'язку з виконанням договору № 17-0 про безоплатне зберігання комплексу об'єкта будівництва магістральних водогонів, а не на виконання суб'єктом владних управлінських функцій.
Суд, зауважує, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Тому відмова Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області прийняти на баланс об'єкт не спричиняє виникнення публічно-правового спору, пов'язаного зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Аналогічний висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 917/1122/25.
За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників цього спору, суд дійшов висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має бути розглянута за правилами господарського судочинства.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією у подібних правовідносинах, викладеною у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 401/2611/16-а(2-а/401/4/17), від 23.02.2023 у справі №200/13101/17(2-а/200/1072/17).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 170, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
У відкритті провадження по адміністративній справі за позовною заявою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області до Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев