30 березня 2026 рокуСправа №160/30453/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.10.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 03.12.2025р., просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних відповідно до вимог п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із раніше засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину згідно інформації наявної у його військово-обліковому документі;
- зобов'язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію відносно позивача про його виключення з військового обліку відповідно до вимог п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із раніше засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину згідно інформації наявної у його військово-обліковому документі.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.10.2025р. у додатку «Резерв+» ним було виявлено інформацію про те, що він перебуває на військовому обліку у відповідача та з 14.10.2025р. перебуває в розшуку по причині - неприбуття за повісткою, чим порушив правила військового обліку, що свідчить про те, що відповідачем позивача, після виключення з військового обліку, було повторно взято на військовий облік. Такі дії відповідача по повторному взяттю його на військовий облік позивач вважає протиправними, незаконними, такими, що порушують його права, оскільки 28.03.2019р. він був виключений з військового обліку самим же відповідачем згідно п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»(як засуджений за особливо тяжкий злочин) про що наявна відмітка у його паперовому військово-обліковому документі (тимчасовому посвідченні), зазначена інформація була внесена і до його електронного ВОД 26.04.2025р., відтак, вважає, що він втратив статус військовозобов'язаного і даний статус можливості повторного взяття його на військовий облік не передбачає, виключені з військового обліку до 18.05.2024р. не мають обов'язку оновлювати свої дані, оскільки прийняті норми нового Закону №10449 не мають зворотної дії в часі за ст.58 Конституції України. Позивач також зазначив у позові, що він звертався із заявою про внесення відомостей до Реєстру щодо виключення його з військового обліку від 16.10.2025р. (особисто засобами поштового зв'язку) до відповідача, як органу ведення відповідного Реєстру згідно до Положення №154, Порядку №1487 та приписів Закону №1951-УІІІ, однак, відповідачем такі відомості до Реєстру не внесені, що вказує на бездіяльність відповідача, яка підтверджена його листом від 24.11.2025р. №4/1/9926, де висловлена вимога про особисту явку до відповідача, тоді як виключення осіб (засуджених за тяжкі злочини) з військового обліку здійснюється без їх особистої участі згідно до Порядку №559, що підтверджено і рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі №320/27686/25, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №500/4141/22 та інших наведених у позові.
Ухвалою суду від 10.12.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та зобов'язано відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача в даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті фактично 10.12.2025р., що підтверджується змістом довідки про доставку електронного листа та є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 КАС України, наявної у справі.
25.12.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що з дня набрання чинності Законами №3633-ІХ, №3687-ІХ, з 18.05.2024р. та 19.05.2024р., відповідно, якими визначено вичерпний перелік осіб, які підлягають виключенню з військового обліку (ч.6 цього Закону), позивач, щодо якого є вирок суду від 07.02.2001 (копія якого міститься в матеріалах справи) має бути взятий на військовий облік, оскільки він не підлягає виключенню з військового обліку на підставі ч.6 ст.37 Закону №3633-ІХ, не підпадає під дію ч. 2 ст. 4 Закону №3687-ІХ, входить до переліку осіб, які підлягають взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до ч.1 ст.37 Закону №3633-ІХ, відтак, вважає, що дії відповідача щодо взяття позивача на військовий облік є правомірними, як наслідок, на теперішній час позивач не має законних підстав для виключення його з військового обліку, вважає, що відсутня зворотна дія в часі Законів №3633-ІХ, №3687-ІХ, оскільки позивач повинен бути поновленим на військовому обліку після набрання чинності Законами №3633-ІХ, 3687-ІХ, тобто після 18.05.2024р. та 19.05.2024р. відповідно. За викладеного, на переконання відповідача, позивач не виконав Закону №3621-ІХ, який скасував статус «обмежено придатний» та зобов'язав громадян повторно пройти ВЛК протягом 9 місяців, тобто до 04.02.2025р. та цей термін був продовжений до 05.06.2025р.; постанова Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3113/17 та висновок апеляційної інстанції по справі №160/4193/25 цілком збігаються з вимогами Закону №3621-ІХ; суд не має права перебирати на себе функцію органу військового управління та приймати відповідні рішення щодо позивача замість такого органу поза встановленою процедурою, оскільки це не відноситься до завдань адміністративного судочинства; необхідність особистої участі військовозобов'язаного під час вчинення дій стосуються військовозобов'язаного і не передбачають його участі дистанційно чи через адвоката, чи через суд, чи через будь-яких третіх осіб, аналогічної думки дотримується і Дніпропетровський окружний адміністративний суд у рішенні від 19.03.2024р. у справі №160/1006/24 (є чинним на даний час). Також з метою однакового застосування норм чинного законодавства України відповідач посилається і на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.02.2025р. у справі №160/28420/24.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об'єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 30.03.2026р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 30.03.2026р.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 30.03.2026р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.ст. 152 ч.3, 187 ч.2 КК України та йому було призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що підтверджено змістом копії вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011р. у справі №1-326/2011, який набрав чинності 20.12.2011р., копія якого наявна у справі.
Згідно відомостей, які містяться у паперовому військово-обліковому документі позивача, а саме: копії тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 28.03.2019р., зокрема, пунктів 12, 14 пункті встановлено, що позивач визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у військовий час - гр.2 ст.53б Положення 402, 2008р.; 28.03.2019р. виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 (Закон України про ВО і ВС ст.37 п.6 п/п6).
За змістом електронного ВОД позивача, сформованого 26.04.2025р., також видно, що позивач віднесений до категорії обліку: не військовозобов'язаний, підстава виключення: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (п.6 ч.5 ст.37).
У подальшому, позивач із додатку «Резерв+» після оновлення своїх персональних даних 15.10.2025р. довідався, що він перебуває на військовому обліку як військовозобов'язаний у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ньому наявна графа: порушення правил військового обліку, причини розшуку: не прибули за повісткою до ТЦК та СП, дата початку розшуку - 14.10.2025р.
Тобто, порівняльний аналіз відомостей, які наведені у паперовому та електронному ВОД позивача, свідчить про наявність у них даних, які входять в суперечність між собою стосовно статусу позивача (недостовірність даних).
З метою усунення вищенаведених суперечностей, 17.10.2025р. позивач особисто засобами поштового зв'язку (накладна Укрпошти №4905506738382) подав до відповідача заяву від 16.10.2025р., у якій просив виключити його з військового обліку на підставі п/п 6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та внести відомості про виключення з обліку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - ЄДРПВР).
У відповідь на зазначену заяву, відповідачем позивачеві надіслано лист від 24.11.2025р. за №4/1/9916, у якому позивачу рекомендовано особисто з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з документами, що підтверджують факти, висвітлені у запиті позивача.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні до ЄДРПВР відомостей про виключення його з військового обліку відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з раніше засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину згідно інформації наявної у його ВОД), звернувся з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Частиною першою, другою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні" введений воєнний стан. У подальшому воєнний стан було неодноразово продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі -Закон №2232-ХІІ).
Згідно ч. 1-2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154(далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього передбачені статтею 37 Закону №2232-XII.
Так, згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до внесення змін 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІу редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Згідно абзацу 2 п. 4 розділу Загальні питання Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Отже, з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, проходити військову службу.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, дія нормативно-правового акту обмежена в часі: від набрання чинності та до моменту втрати юридичної сили.
За суб'єктним складом (коло осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта), нормативно-правові акти поділяються на: загальні (спрямовані на регулювання суспільних відносин за участю широкого загалу), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (встановлюють відступи від загальних чи спеціальних положень).
Зазвичай, дія нормативно-правового акта поширюється на кожного, хто перебуває в межах його територіальної юрисдикції та є учасником відносин, на які він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, також може визначатися за такими критеріями як гендерна приналежність, вік, фахова спрямованість (наприклад, військовослужбовець), стан здоров'я тощо.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Варто зазначити, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, було зменшено перелік підстав для виключення з військового обліку шляхом внесення змін у Закон №2232-XII та виключено, зокрема, п. 6 ч. 6 ст. 37 цього Закону.
Внаслідок згаданих змін розширилося коло осіб, на яких поширюється військовий обов'язок, включно з тими, хто раніше був засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах КАС ВС від 17.02.2020 у справі №820/3113/17, від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15.
Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Водночас, такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Таким чином, позивач був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час (28.03.2019р.) редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу.
В свою чергу, нова редакція цієї статті від 18.05.2024 встановила нові правовідносини у вигляді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
Так, як встановлено судом із матеріалів справи, після внесення 18.05.2024р. вищенаведених змін у ст.37 Закону №2232-ХІІ ОСОБА_1 (позивач у справі) був взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відповідає приписам наведеного законодавства.
Суд зазначає, що оскільки спірні правовідносини виникли після 18.05.2024р., тобто, після набрання чинності відповідними змінами до Закону № 2232-XII, тому у даній справі підстави для застосування зворотної дії закону, відсутні.
Отже, враховуючи наведене, посилання позивача та його представника на порушення відповідачем у даних правовідносинах вимог ст.58 Конституції України, а саме: зворотність дії в часі вказаних змін, є помилковими та спростовані вищенаведеними висновками, у тому числі, і правовими висновками Верховного Суду.
При цьому, виключення з військового обліку засуджених за тяжкий злочин стосується лише військового обліку громадян та не є підставою звільнення останніх від призову та проходження військової служби, оскільки на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 (позивача у справі) з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий облік та військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-XII (у зв'язку з раніше засудженням позивача за вчинення тяжкого злочину), яка є предметом цього спору, є правомірною.
Відтак, обґрунтовані правові підстави для задоволення даного адміністративного позову у адміністративного суду відсутні.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Однак, у ході судового розгляду справи протиправність бездіяльності відповідача, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 (позивача у справі) з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий облік та військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-XII (у зв'язку з раніше засудженням позивача за вчинення тяжкого злочину), з урахуванням аналізу встановлених судом обставин та вищенаведених норм чинного законодавства у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, жодними належними, достатніми та достовірними доказами позивачем та його представником не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і аргументи представника позивача з приводу посилань на правові висновки, викладені у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі №320/27686/25, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №500/4141/22 та інших наведених у позові, з огляду на те, що в Україні прецедентне право не діє, водночас, при розгляді адміністративних справ суд в обов'язковому порядку має застосовувати лише правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Усі інші аргументи позивача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За викладених обставин, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 (позивача у справі) з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий облік та військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-XII (у зв'язку з раніше засудженням позивача за вчинення тяжкого злочину), яка є предметом цього спору, за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому в адміністративного суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.
З огляду на викладене та враховуючи, що права та інтереси позивача у даних правовідносинах відповідачем не були порушені, позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача внести до ЄДРПВР відомості відносно позивача про його виключення з військового обліку відповідно до вимог п.6 ч.6 ст.37 Закону №232-ХІІ (у зв'язку з раніше засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину згідно інформації наявної у його військово-обліковому документі), які є похідними вимогами у даному спорі, також задоволенню не підлягають.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн. сплаченого згідно квитанції ID:0942-2445-3455-2026 від 17.10.2025р. не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб'єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва