30 березня 2026 рокуСправа №160/26986/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування відмов, зобов'язання вчинити певні дії, -
19.09.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача-1 щодо переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника, оформлену рішенням №054450003286 від 19.05.2025р.;
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача-2 щодо переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника, оформлену рішенням №054450003286 від 12.06.2025 року;
- зобов'язати відповідача-3 прийняти рішення про переведення позивача з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за її заявою від 12.05.2025 року, здійснивши нарахування і виплату позивачеві вказаного виду пенсії з 12.05.2025року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , внаслідок чого єдиним годувальником позивача став її син - ОСОБА_3 , який з 2020 року проходив військову службу за контрактом в Збройних силах України. У квітні 2023р. позивач отримала сповіщення про безвісті зниклого сина, який 18.03.2023р. після бойового зіткнення з ворожими силами поблизу м. Бахмут Донецької області виявився відсутнім, у зв'язку з чим рахується зниклим безвісті за особливих обставин та згідно відомостей з Єдиного реєстру осіб зниклих безвісті, за особливих обставин, ОСОБА_3 набув статусу такої особи з 20.06.2023р. 12.05.2025р. Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийнято рішення №054450003286 від 19.05.2025р. про відмову в перерахунку пенсії, а саме: в переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника згідно ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким позивачеві відмовлено в перерахунку пенсії - перехід на пенсію в разі втрати годувальника, у зв'язку з тим, що не підтверджено факт перебування на його утриманні. 06.06.2025р. позивач повторно звернулася до пенсійного органу із заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника, до якої зокрема долучила заяву від 06.06.2025р. щодо застосування при розгляді її заяви положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення №054450003286 від 12.06.2025 року про відмову в проведенні перерахунку пенсії, яким позивачеві відмовлено в переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки до заяви від 06.06.2025р. не додано документ про перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого годувальника. Позивач вважає такі рішення відповідачів-1,2 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а тому звернулася до суду з даним позовом. У відповідях на відзив від 15.10.2025р. та від 25.10.2025р. позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові.
Ухвалою суду від 03.10.2025р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача зокрема надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
10.10.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-3 (Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що у зв'язку з тим, що до заяв про перехід на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не долучено документ про перебування позивача на утриманні померлого годувальника, підстави для призначення пенсії в разі втрати годувальника відсутні; посилання позивача на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є безпідставними, оскільки в заявах про перехід на пенсію по втраті годувальника посилалося на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
21.10.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області) до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що Головним управлінням, при розгляді заяви ОСОБА_1 про перехід на пенсію у разі втрати годувальника, встановлено, що не надано документів, які б підтверджували факт її перебування на утриманні померлого годувальника, тому, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 19.05.2025 №054450003286 відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, в зв'язку з тим, що не підтверджено факт перебування на його утриманні, за викладеного, Головне управління вважає, що прийняте законне та обґрунтоване рішення, а отже, відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) на виконання вимог ухвали суду від 03.10.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 03.10.2025р. та позов з додатками відповідач-2 отримав 04.10.2025р. та 23.09.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 30.03.2026р. було продовжено строк розгляду даної справи до 30.03.2026р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 30.03.2026р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є громадянкою України, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем проживання/перебування є АДРЕСА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області і отримує пенсію за віком, що підтверджується наявними у справі копіями паспорта позивача та довідки від 29.06.2022р. №1216-5001810284 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та роздруківкою довідки ПФУ про доходи від 03.09.2025.
Позивачка є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 2020 року проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України та до 26.10.2020 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується наявними у справі копіями свідоцтва про народження та паспорта ОСОБА_3 , контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу від 20.08.2020р., посвідчення офіцера.
Від ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачка отримала сповіщення на безвісти зниклого №2406 від 13.04.2023р., яким останню було повідомлено про те, що її син - ОСОБА_3 18.03.2023р. після бойового зіткнення з ворожими силами противника поблизу м. Бахмут Донецької області при перевірці особового складу виявився відсутнім, у зв'язку з чим рахується зниклим безвісті за особливих обставин.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру осіб зниклих безвісті, за особливих обставин, ОСОБА_3 набув статусу такої особи з 20.06.2023р.
12.05.2025р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, до якої надала всі необхідні документи, що підтверджується копією відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийнято рішення №054450003286 від 19.05.2025р. про відмову в перерахунку пенсії, а саме: в переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника згідно ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким позивачеві відмовлено в перерахунку пенсії - перехід на пенсію в разі втрати годувальника, у зв'язку з тим, що не підтверджено факт перебування на його утриманні, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.
06.06.2025р. позивач повторно звернулася до пенсійного органу із заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника, до якої зокрема долучила заяву від 06.06.2025р. щодо застосування при розгляді її заяви положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копіями відповідних заяв та розписки-повідомлення, наявними у справі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення №054450003286 від 12.06.2025 року про відмову в проведенні перерахунку пенсії, яким позивачеві відмовлено в переході з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки до заяви від 06.06.2025р. не додано документ про перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого годувальника, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з відмовою відповідача-1 щодо переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника, оформленою рішенням №054450003286 від 19.05.2025р.; з відмовою відповідача-2 щодо переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника, оформленою рішенням №054450003286 від 12.06.2025 року, у зв'язку з чим позивач просить відновити її права шляхом визнання таких відмов протиправними, їх скасування та зобов'язання відповідача-3 прийняти рішення про переведення позивача з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за її заявою від 12.05.2025 року, здійснивши нарахування і виплату позивачеві вказаного виду пенсії з 12.05.2025року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, регулює Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно ст.1 Закону №2262 визначено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Статтею 29 Закону №2262 встановлено, що пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
За приписами ст.30 Закону №2262 право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю.
З аналізу наведених норм вбачається, що право на пенсію в разі втрати годувальника незалежно від перебування на утриманні годувальника мають зокрема батьки та дружина (чоловік) - (якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу)), військовослужбовців, які пропали безвісти в період проходження служби.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа (фактичним місцем проживання/перебування є АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ),
При цьому, згідно роздруківки довідки ПФУ про доходи від 03.09.2025 позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області і отримує пенсію за віком.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 2020 року проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України та до 26.10.2020 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується наявними у справі копіями свідоцтва про народження та паспорта ОСОБА_3 , контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу від 20.08.2020р., посвідчення офіцера.
Від ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачка отримала сповіщення на безвісти зниклого №2406 від 13.04.2023р., яким останню було повідомлено про те, що її син - ОСОБА_3 18.03.2023р. після бойового зіткнення з ворожими силами противника поблизу м. Бахмут Донецької області при перевірці особового складу виявився відсутнім, у зв'язку з чим рахується зниклим безвісті за особливих обставин.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру осіб зниклих безвісті, за особливих обставин, ОСОБА_3 набув статусу такої особи з 20.06.2023р.
Аналізуючи вищенаведені приписи норм матеріального права та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови отримання ОСОБА_1 пенсії за віком (тобто досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") та враховуючи, що син позивачки - військовослужбовець ОСОБА_3 пропав безвісти за особливих обставин в період проходження служби, позивачка має право на пенсію в разі втрати годувальника за ОСОБА_3 за нормами Закону №2262.
Разом з тим, як заява позивачки від 12.05.2025р., так і заява від 06.06.2025р. були розглянуті відповідачами-1,2 з урахуванням положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, до заяви про перехід на пенсію у разі втрати годувальника від 06.06.2025р. позивачкою була долучена заява від 06.06.2025р. щодо застосування при розгляді її заяви положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копією такої заяви, написаною власноручно, та розписки-повідомлення.
Проте, така заява була проігнорована пенсійним органом при прийнятті документів від позивачки та при розгляді такої заяви.
За викладеного, не заслуговують на увагу посилання відповідача-3 у відзиві на позов на те, що в заявах про перехід на пенсію по втраті годувальника позивачка посилалося на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки змістом відповідних заяв наведене спростовується.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що рішення відповідача-1 №054450003286 від 19.05.2025р. та відповідача-2 №054450003286 від 12.06.2025 року про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника, є протиправними та підлягають скасуванню.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами-1,2 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішень відповідача-1 №054450003286 від 19.05.2025р. та відповідача-2 №054450003286 від 12.06.2025 року про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин встановлених судом, які наведені вище та не спростовані відповідачами жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття рішень відповідача-1 №054450003286 від 19.05.2025р. та відповідача-2 №054450003286 від 12.06.2025 року про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2, прийнявши наведені рішення, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2, прийнявши вищенаведені рішення №054450003286 від 19.05.2025р. та №054450003286 від 12.06.2025 року відповідно про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника, порушили права позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких рішень протиправними та їх скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню х урахуванням повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, слід вийти за межі позовних вимог позивача та зобов'язати відповідача-3 повторно розглянути заяву позивача про переведення її з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника від 12.05.2025р. відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішень відповідачів-1,2 про відмову у переведенні позивача на такий вид пенсії, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача-3 повторно розглянути заяву позивача про переведення її з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника від 12.05.2025р. відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-3 прийняти рішення про переведення позивача з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за її заявою від 12.05.2025 року, здійснивши нарахування і виплату позивачеві вказаного виду пенсії з 12.05.2025року, оскільки заява позивачки про переведення її з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника від 12.05.2025р. відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідачем-3 (як і відповідачами-1,2) розглянута належним чином ще не була.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню солідарно за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанцій №3552-9876-6465-5950 від 18.09.2025р. та №8200-7820-5984-1903 від 02.10.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1291 грн. 94 коп., виходячи із розрахунку: (1937,92 грн./3)*2.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування відмов, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №054450003286 від 19.05.2025р. про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №054450003286 від 12.06.2025 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію в разі втрати годувальника
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про переведення її з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника від 12.05.2025р. відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22; код ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1291 грн. 94 коп. (одна тисяча двісті дев'яносто одна грн. 94 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва