25 лютого 2026 рокуСправа №160/34349/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
02.12.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 084150006124 від 04.09.2025 року в частині не зарахування до стразового стажу періоду роботи з 01.02.1993 року по 26.03.1996 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1985 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 з дня виникнення права на призначення пенсії за віком, з 09.06.2025 року, до стразового стажу період роботи з 01.02.1993 року по 26.03.1996 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1985 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням на день виникнення права на призначення пенсії за віком, з 09.06.2025 року, до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1993 року по 26.03.1996 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1985 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що вона, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточності або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України страхового стажу.
Ухвалою від 04.12.2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
25.12.2025 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано на виконання вимог ухвали суду від 04.12.2025 року подано клопотання про долучення доказів.
Правом на подання відзиву відповідачі не скористались, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
27.08.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення № 084150006124 від 04.09.2025 року про відмову у призначення пенсі.
У рішенні зазначено, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.02.1993 року по 26.03.1996 року, оскільки присутня велика різниця між датою звільнення та датою наказу про звільнення (01.11.1995 року).
Позивач, вважаючи, що дії пенсійного органу щодо відмови їй у призначені пенсії за віком є неправомірними та такими, що порушують гарантовані Конституцією України соціальні права позивача на пенсійне забезпечення, звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
У статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
На підставі частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу 32 роки.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів Порядку № 637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Як встановлено судом, позивачка, до заяви надала копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.06.1965 року.
Суд зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; далі Інструкція №162).
Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
При цьому суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.
Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За правилами пункту 2.4. глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №58, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами.
При цьому, позивачці було відмовлено зараховувати оскаржуваний період, оскільки присутня велика різниця між датою звільнення та датою наказу про звільнення.
Суд зазначає, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Аналогічно і Закон України "Про адміністративну процедуру" передбачає, що адміністративний орган зобов'язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.
Адміністративний орган не може зобов'язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов'язок не визначено законом.
Адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу (ст. 16 Закону України "Про адміністративну процедуру".
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача.
Зважаючи на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що не зарахувавши період роботи позивача з 01.02.1993 року по 26.03.1996 року до страхового стажу позивача згідно трудової книжки серії орган пенсійного фонду порушив її законні права та інтереси, що свідчить про протиправність допущених суб'єктом владних повноважень дій.
Одночасно, суд вказує, що в даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке оскаржується в рамках даної справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.02.2024 року по справі №500/1216/23.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підсумовуючи усе вищеперелічене, суд зробив висновок, що цей адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Код ЄДРПОУ: 21910427, вулиця Набережна Перемоги, 26, Дніпро, Дніпропетровська область, 49000), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ: 21084076) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 084150006124 від 04.09.2025 року в частині не зарахування до стразового стажу періоду роботи з 01.02.1993 року по 26.03.1996 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1985 року;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 з дня виникнення права на призначення пенсії за віком, з 09.06.2025 року, до стразового стажу період роботи з 01.02.1993 року по 26.03.1996 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1985 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням на день виникнення права на призначення пенсії за віком, з 09.06.2025 року, до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1993 року по 26.03.1996 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1985 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1211,20грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко