30 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/13961/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.08.2025 №330-РС (по особовому складу) в частині продовження строку дії контракту з 30.08.2025 до оголошення демобілізації; визнання дій протиправними щодо винесення наказу від 29.08.2025 №330-РС в частині продовження строку дії контракту з 30.08.2025 до оголошення демобілізації понад встановлений строку закінчення воєнного стану та відмови звільнити його з військової служби в запас за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; зобов'язання прийняти рішення про звільнення з військової служби в запас за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 на підставі контракту, укладеному 30.08.2022 строком на три роки.
Вказав, що 08.10.2025 подав рапорт про звільнення з військової служби внаслідок закінчення строку служби згідно з контрактом, проте листом від 22.11.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення та відмову у задоволенні рапорту, мотивовану тим, що дію контракту було продовжено понад встановлений строк на період дії воєнного стану згідно вимог п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" .
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 16.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що 30.08.2022 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.11.2022 №285 позивача, з 03.11.2022 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , а наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29.08.2025 №330-РС, ОСОБА_1 , на підставі абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» продовжено дію контракту понад встановлений строк на період із 30.08.2025 до оголошення демобілізації.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України.
Вказав, що позивач, не бажаючи продовжувати військову службу та у зв'язку із закінчення строку контракту, укладеного з ним під час дії воєнного стану, вперше звернувся до відповідача із рапортом від 08.10.2025 про його звільнення, який був зареєстрований за вх. №6048А від 13.10.2025, при цьому військогвослужбовець, не звертався до командування свого підрозділу (командира взводу, командира роти, командира батальйону), в/ч НОМЕР_1 або інших службових військових осіб щодо звільнення з військової служби у порядку, визначеному Статутом або в інший спосіб до 30.08.2025.
Зауважив, що у червні 2025 року ОСОБА_1 виконував бойові (спеціальні) завдання бойові та спеціальні завдання у Куп'янському районі Харківської області протягом 15 календарних днів та мав об'єктивну змогу звернутись встановленим порядком до командування підрозділу/військової частини НОМЕР_1 з питань звільнення з військової служби
Інші заяви по суті справи не надходили.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 на підставі контракту, укладеному 30.08.2022 строком на три роки.
03.11.2022 наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1
29.08.2025 наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) №330-РС ОСОБА_1 на підставі абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» продовжено дію контракту понад встановлений строк на період із 30.08.2025 до оголошення демобілізації.
08.10.2025 позивач подав до в/ч НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі п. п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
22.11.2025 листом №8635 відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення та відмову у задоволенні рапорту, мотивовану тим, що дію контракту було продовжено понад встановлений строк на період дії воєнного стану згідно вимог п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Не погодившись з діями в/ч НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між сторонами регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ» та підзаконними актами, зокрема Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, яким затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент прийняття наказу від 29.08.2025 №330-РС) визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Суд зазначає, що позивачем не надано доказів наявності обставин передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент прийняття наказу від 29.08.2025 №330-РС), які є підставою для припинення (розривання) контракту.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону № 2232 (у редакції, чинній станом на час видання наказу від 29.08.2025 №330-РС) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Отже, на переконання суду, під час дії воєнного стану контракти, строк яких закінчився, продовжуються понад встановлений строк до визначених термінів та не можуть бути припиненими з підстави закінчення строку контракту, окрім визначених законом випадків, які надають право під час дії воєнного стану розірвати контракт, а поняття контракт до оголошення рішення про демобілізацію означає, що строк контракту, який мав закінчитися під час дії воєнного стану, не закінчується. Такий контракт продовжує діяти понад встановлені строки, з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) до оголошення демобілізації.
З огляду на вказані норми законодавства суд вважає, що відповідачем було правомірно прийнято наказ від 29.08.2025 №330-РС, яким позивачу продовжено дію контракту до закінчення воєнного стану та на час, необхідний для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби в запас або укладання нового контракту.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.
Стаття 26 Закону № 2232 визначає підстави звільнення з військової служби, в тому числі у зв'язку із закінченням строків контракту.
Суд погоджується із твердженням позивача про те, що спірні правовідносини виникли саме після подання ним рапорту про звільнення зі служби та отримання відмови, а тому мають регулюватися законодавством, яке було чинним на час подання такого рапорту.
Водночас, відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232 (у редакції, чинній станом на час подання позивачем 08.10.2025 рапорту про звільнення), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Отже з вищенаведених норм закону вбачається, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232 виникає після закінчення контракту, укладеного під час дії воєнного стану, тобто у спірному випадку після закінчення дії контракту, тобто з моменту припинення воєнного стану.
Таким чином, на момент подачі рапорту про звільнення строк служби позивача не закінчився, оскільки був продовжений у порядку, встановленому законом. Тому у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача зі служби.
Крім того, в п.1 Контракту, підписаного позивачем 30.08.2022, вказано, що ОСОБА_1 добровільно вступає на військову службу за контрактом і бере на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту, відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно п. 4 вищевказаного Контракту, сторони зобов'язуються не пізніш як за три місяці до закінчення строку контракту укласти новий контракт або повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
Як слідує з матеріалів справи, наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) №330-РС від 29.08.2025 ОСОБА_1 на підставі абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» продовжено дію контракту понад встановлений строк на період із 30.08.2025 до оголошення демобілізації.
При цьому, лише 08.10.2025 позивач подав до в/ч НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі п. п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
За наведених обставин, суд вважає, що відповідачем доведено правомірність відмови у звільненні з військової служби і підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Аналогічна позиція викладена в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 420/28418/24.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до вимог ст.139 КАС України, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.Ф. Костюкевич