Провадження № 11-кп/821/258/26 Справа № 711/444/25 Категорія: ч. 4 ст. 187 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
24 березня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисниці - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу з доповненням прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Придніпровського райсуду м. Черкаси від 30.09.2025 р. у кримінальному провадженні № 12024250310004083 від 18.12.2024 р., -
Зазначеним вироком ОСОБА_8 , який
народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Черкаси,
громадянин України, українець, має се-
редню освіту, пенсіонер, працює слюса-
рем-ремонтником в ПП «Автогазсер-
віс-2», раніше не судимий, одружений,
має на утриманні неповнолітнього
онука ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
проживає
АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України на період іспитового строку покладено на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання та роботи;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_8 не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Стягнуто із ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта на загальну суму 2 387,7 грн.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Соснівського райсуду м. Черкаси від 30.12.2024 р.
Питання про речові докази судом вирішені відповідно до вимог КПК України.
Вироком суду встановлено, що 18.12.2024 р. о 19:50 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні магазину «Нива» за адресою: вул. Надпільна, буд. 428, м. Черкаси, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, з метою заволодіння чужим майном, здійснив напад із застосуванням предмета, зовні схожого на пістолет, в умовах воєнного стану, що запроваджений Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні» та затверджений Верховною Радою України, в подальшому неодноразово продовжений, зокрема Указом Президента України за № 469/2024, з 10.11.2024 р. строком на 90 діб, а саме наблизився до працівниці магазину «Нива» ОСОБА_11 і, погрожуючи їй предметом, схожим на пістолет, що вона сприйняла як реальну загрозу її життю та здоров'ю, змусив її відкрити касу магазину «Нива», звідки заволодів грошовими коштами з каси в сумі 2 360 грн., після чого з місця вчинення кримінального правопорушення з грошима зник, чим завдав потерпілій ФОП ОСОБА_12 матеріальні збитки на загальну суму 2 360 грн.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 КК України як розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений в умовах воєнного стану.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Придніпровського райсуду м. Черкаси від 30.09.2025 р. скасувати у частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Дослідити матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. В іншій частині вирок суду просив залишити без змін.
Апеляційні вимоги мотивує тим, що не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважає, що вирок підлягає скасуванню через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
На думку прокурора вимоги закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції не виконано та судом першої інстанції у порушення ч. 4 ст. 442 КПК України та ст. ст. 13, 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» про обов'язковість висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.05.2025 р. у справі № 521/13401/23, щодо підстав застосування ст. 69 КК України.
Суд, при призначенні покарання на підставі ст. 69 КК України зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що врахував як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із приписів ст. ст. 50, 65 КК України, яка із обставин є такою, що істотно знизила тяжкість вчиненого злочину, тобто мала вагомий вплив на його суспільну небезпечність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
За наведених обставин, прояв гуманності та поблажливості до обвинуваченого через одночасне застосування ст. ст. 69 та 75 КК України є необґрунтованим та безпідставним, не буде сприяти його виправленню, а навпаки, сприятиме уникненню справедливого покарання та вчиненню нових злочинів.
Вищенаведені обставини, на думку прокурора, свідчать про те, що суд першої інстанції не надав відповідної оцінки ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, обставинам його вчинення, а лише формально послався на дані про особу обвинуваченого та пом'якшуючу покарання обставину при обґрунтуванні свого висновку щодо можливості його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Враховуючи викладене вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість та є недостатнім для його виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів.
У доповненні до апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , яке надійшло 19.03.2026 р. за Вх. № 3095, ставиться питання про необхідність скасування вироку ОСОБА_8 у частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Дослідити матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, а також процесуальні рішення щодо затримання та застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу.
Ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначити покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати у строк відбування ОСОБА_8 покарання, період його тримання під вартою з 19.12.2024 р. до 20.12.2024 р. включно.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати у строк призначеного обвинуваченому покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 21.12.2024 р. по 17.04.2025 р., з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Доповнення до апеляційної скарги обґрунтоване тим, що судом першої інстанції не враховано, що Законом України від 23.08.2023 р. № 3342-IX «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань» ст. 72 КК України доповнено ч. 7 такого змісту: «Домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі».
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Соснівського райсуду м. Черкаси від 20.12.2024 р. до підозрюваного ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 20.02.2025 р.
В подальшому, ухвалою Придніпровського райсуду м. Черкаси від 17.02.2025 р. продовжено запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 17.04.2025 р.
Водночас, вказаний факт судом першої інстанції не врахований.
Відтак, суд не дотримався наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, оскільки строк застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, який тривав з 20.12.2024 р. по 17.04.2025 р., з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі необхідно зарахувати у строк відбування покарання у відповідності до вимоги ч. 7 ст. 72 КК України.
Крім того, згідно з ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 цієї статті.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 затримано у цьому кримінальному провадженні 19.12.2024 р. у порядку ст. 208 КПК України та ухвалою слідчого судді Соснівського райсуду м. Черкаси від 20.12.2024 р. стосовно нього обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та звільнено 20.12.2024 р. з-під варти.
Разом з тим, ухвалюючи вирок, судом не було враховано період перебування особи під вартою з 19.12.2024 р. по 20.12.2024 р., включно, чим порушено вимоги ч. 5 ст. 72 КК України щодо обов'язкового зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання. Вказане призвело до неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме ч. 1 ст. 413 КК України.
У зв'язку із викладеним, у строк покарання у вигляді позбавлення волі ОСОБА_8 необхідно зарахувати період його затримання та перебування під вартою з 19.12.2024 р. по 20.12.2024 р. включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, а також період застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з 21.12.2024 р. по 17.04.2025 р. включно з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі, відповідно до вимог ч. 7 ст. 72 КК України.
Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу з доповненням прокурора ОСОБА_9 та просила її задовольнити, захисницю ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора в тій частині, що стосується необхідності зарахування періоду перебування ОСОБА_8 під вартою та періоду застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, в іншій частині, щодо ухвалення нового вироку, яким необхідно збільшити призначене покарання, заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважаючи вирок суду з приводу призначеного покарання законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненням до неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга з доповненням прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що допитаний в судовому засіданні місцевого суду обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав свою вину за пред'явленим обвинуваченням.
Оскільки прокурор в апеляційній скарзі та доповненні до неї не оскаржує доведеність вини та обставини вчинення кримінального правопорушення, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, враховуючи, що прокурор в апеляційній скарзі та доповненні до неї не оскаржує висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевірялися, відповідно до ст. 404 КПК України.
У зв'язку з цим апеляційним судом вказаний вирок перевіряється лише в частині неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та законності та правильності призначеного покарання.
Що стосується вимог апеляційної скарги прокурора та доповнення до неї про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, то, на переконання апеляційного суду, ці доводи лише частково є слушними та частково підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 414 КПК України, не відповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до змісту ст. ст. 50 та 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Апеляційним судом встановлено, що призначене ОСОБА_8 покарання узгоджується з вимогами ст. ст. 50 та 65 КК України та роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Згідно із роз'ясненнями, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, вчинений в умовах воєнного стану, що зумовлює його значну небезпеку для суспільства; ставлення до скоєного обвинуваченого, який вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав у повному обсязі як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду, та усвідомив неправомірність своїх дій, розкаявся у вчиненому.
Крім того, суд взяв до уваги відомості про особу обвинуваченого, який є особою похилого віку, пенсіонером, має дохід у вигляді пенсії менше рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за рахунок яких здійснив перерахування коштів на потреби ЗСУ в посильному для себе розмірі, має зареєстроване постійне місце проживання спільно з дружиною та неповнолітнім внуком, який перебуває на їх утриманні, виключно позитивно характеризується за колишнім місцем роботи та місцем фактичного проживання, на обліку у лікарів-психіатра та нарколога не перебуває, не є особою з інвалідністю, до кримінальної відповідальності притягується вперше, до адміністративної відповідальності не притягувався, щиро розкаявся, шкодує про вчинений злочин, демонстрував вияви сорому і висловлював щирий жаль з приводу своїх вчинків та засудив свою поведінку.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Про наявність щирого каяття свідчать показання ОСОБА_8 , які не спростовані стороною обвинувачення, зокрема, в частині повного визнання ним вини та щирого розкаяння у вчиненому злочині.
При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засноване на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, неодноразово вибачався за вчинене, шкодував та висловлював жаль з приводу свого вчинку, критично оцінив та засудив свої дії, демонстрував готовність нести відповідальність за них та проявляв розуміння незворотності покарання, що також свідчить про те, що особа усвідомлює тяжкість наслідків своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.
Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність, видачу знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, сприяння у встановленні істини.
Як встановив судом, обвинувачений як під час досудового розслідування вину, так і в ході судового розгляду надав визнавальні і правдиві показання про обставини вчинення протиправних дій і заволодіння грошовими коштами, що підтверджується наданими суду доказами та викладено безпосередньо в обвинувальному акті.
Апеляційний суд вважає вірним та обґрунтованим висновок місцевого суду і погоджується з ним про те, що зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та відомості про особу обвинуваченого, такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 суд також визнав вчинення злочину особою похилого віку, перебування у важкій життєвій ситуації у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, що зумовлено наявністю значної суми заборгованості, і перешкоджало йому належно та критично оцінювати ризики та можливі наслідки скоєного ним.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 відповідно до ст. 67 КК України, суд не встановив.
На підставі вищевикладеного, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а також суспільну небезпеку злочинних діянь та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, належить до категорії особливо тяжких злочинів, суд дійшов висновку про необхідність призначити покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі.
Разом з тим, суд першої інстанції також врахував загальні засади призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості; вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; поведінку обвинуваченого до та після вчинення кримінального правопорушення, який, усвідомлюючи свою провину, зробив належні висновки, при цьому не намагаючись нічого спотворити або будь-яким чином перешкоджати проведенню необхідних слідчих дій, надав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність та передбачене законом покарання, в судовому засіданні неодноразово вибачався та шкодував про вчинене, що свідчить про його щире каяття; активно сприяв розкриттю злочину шляхом надання відомостей про власну кримінальну діяльність, сприяв у встановленні істини, надаючи правдиві, послідовні та достовірні показання; раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, характеризується виключно позитивно.
Призначаючи покарання обвинуваченому та встановлюючи ступінь його вини у вказаному злочині, суд надав оцінку не тільки окремому вчинку обвинуваченого, а також і його особистості, ступеню її прояву у злочинних діях, схильності особи до скоєння правопорушень.
ОСОБА_8 має міцні сімейні та соціальні зв'язки, постійне місце реєстрації та проживання, виховує та утримує неповнолітнього внука, з метою виправлення надав посильну для нього матеріальну допомогу на користь ЗСУ.
Покарання не повинно перевищувати міру суворості, яка є достатньою для утримання людей від злочинів, адже мета покарання полягає не в його суворості. Однією з головних складових мети покарання є прагнення перешкодити винному знову завдати шкоду суспільству й утримати інших від вчинення тих самих дій. Тому, на думку суду, слід застосовувати тільки такі покарання, які при збереженні пропорційності зі злочинами залишали б найбільш сильний і найбільш тривалий вплив на свідомість людей.
Суворе покарання, яке не враховує особистість обвинуваченого, робить покарання абсолютно безрезультатним, оскільки знищує суть покарання як результат права. Аспекти покарання, його різні сторони повинні враховувати інтереси і потерпілих, і обвинуваченого. При всій своїй суворості кримінальні покарання не повинні відмежовувати людину від суспільства, завдавати особі зайвих страждань та мук.
Згідно ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своєї рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) особливої частини КК України.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення ст. ст. 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини КК України, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною в судових рішеннях (зокрема, у постанові від 17.09.2019 р. у справі № 744/884/17, провадження № 51-8413км18). Суд, посилаючись при призначенні покарання на ст. 69 КК України, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
Суд апеляційної інстанції вважає вірним та погоджується з висновком про те, що виходячи з вимог ст. 66 КК України, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а також відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , суд вважає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та є підставою для застосування ст. 69 КК України.
За змістом ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. Крім того, ст. 69 КК України підлягає виваженому застосуванню у тих випадках, коли для реалізації мети покарання установлені в певній санкції його вид і розмір є занадто суровим (несправедливим), а особа потребує поблажливого ставлення.
Через це суд першої інстанції обґрунтовано встановив можливість скорегувати покарання відповідно до індивідуальних особливостей цього кримінального провадження і з таким висновком погоджується і суд апеляційної інстанції.
Зважаючи на всі зазначені вище обставини, враховуючи, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, ретельно проаналізувавши поведінку обвинуваченого до та після вчинення злочину, приймаючи до уваги його щире каяття, відсутність будь-яких намірів уникнути кримінальної відповідальності, враховуючи його вік і сімейний стан, матеріальне становище, що впливає на його здатність критично планувати та оцінювати свої дії, а також зазначені пом'якшуючі обставини, зваживши всі обставини кримінального провадження в їхній сукупності, місцевий суд дійшов переконання, що всі вони значно пом'якшують покарання винного та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому покарання обвинуваченому слід призначити із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією ч. 4 ст. 187 КК України.
Приймаючи таке рішення, суд, серед іншого врахував, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд першої інстанції зазначив, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 2.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.
Разом з тим, виходячи з принципу гуманізму, місцевий суд дійшов висновку, що за вказаних обставин призначення ОСОБА_8 навіть мінімального покарання у виді позбавлення волі в межах санкції вказаних норм було б явно несправедливим і з цим також погоджується апеляційний суд.
З урахуванням викладених вище обставин справи, враховуючи позитивні характеристики ОСОБА_8 , відомості про особу обвинуваченого та його вік, те що він притягується до кримінальної відповідальності вперше і перерахував на потреби ЗСУ грошові кошти в сумі 500 грн., ставлення до обвинуваченого потерпілої та відсутність до нього матеріальних і моральних претензій, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, шляхом звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України, а також покладенням на обвинуваченого ОСОБА_8 обов'язків, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Суд першої інстанції дійшов переконання, що поствіктимна поведінка обвинуваченого ОСОБА_8 свідчить про відсутність підстав припускати, що він може повторно завдати шкоду суспільству чи іншим громадянам, вчинивши будь-який злочин. У цьому випадку пропорційність при призначені покарання за злочин буде найбільш сильно і найбільш тривало впливати на обвинуваченого у випадку призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України, тобто зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, при цьому залишаючи можливість державного осуду у випадку вчинення ним будь-яких нових протиправних дій протягом тривалого іспитового строку. Вказане покарання є мінімально необхідним і розумно достатнім та надасть можливість обвинуваченому переосмислити своє ставлення до життя, людей, суспільних відносин і буде ефективним заходом позитивного впливу на ОСОБА_8 .
Оскільки, відповідно до положень статей 75, 77 КК України у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням конфіскація майна, передбачена ч. 4 ст. 187 КК України, як додаткове покарання не може бути призначена, тому суд першої інстанції обґрунтовано визначив ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі без конфіскації майна.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що призначення ОСОБА_8 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Крім того, під час апеляційного перегляду вироку встановлено, що згідно даних характеристики директора ПП «Автогазсервіс-2» ОСОБА_14 , ОСОБА_8 з травня 2025 р. і по теперішній час працює на цьому підприємстві за основним місцем роботи на посаді слюсаря-ремонтника. ОСОБА_8 зарекомендував себе як відповідальний, дисциплінований працівник. Сумлінно виконує свої посадові обов'язки. Роботу завжди виконує ефективно та старанно, та має почуття відповідальності за доручену справу. Завжди дотримується правил і норм внутрішнього розпорядку. Користується повагою у працівників. За час роботи трудову дисципліну не порушував.
Апеляційний суд також враховує і те, що на утриманні обвинуваченого ОСОБА_8 перебуває неповнолітній внук - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що також істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та разом з поведінкою обвинуваченого до та після вчинення злочину, приймаючи до уваги його каяття, відсутність будь-яких намірів уникнути кримінальної відповідальності, враховуючи його вік і сімейний стан, матеріальне становище, що впливає на його здатність критично планувати та оцінювати свої дії, а також зазначені пом'якшуючі обставини, зваживши всі обставини кримінального провадження в їхній сукупності, дійшов висновку, що всі вони у своїй сукупності та своєму взаємозв'язку значно пом'якшують покарання винного та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому дійсно покарання обвинуваченому слід призначити із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією ч. 4 ст. 187 КК України.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, така поведінка обвинуваченого безумовно свідчить про усвідомлення ним вчиненого, а тому апеляційний суд враховує, що хоча кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 КК України, і віднесено законодавцем до особливо тяжких злочинів, проте враховуючи позитивні характеристики ОСОБА_8 , відомості про особу обвинуваченого та його вік, те, що він притягується до кримінальної відповідальності вперше і перерахував на потреби ЗСУ грошові кошти в сумі 500 грн., відсутність до обвинуваченого матеріальних і моральних претензій, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку з яким погоджується і суд апеляційної інстанції дає підстави призначити обвинуваченому покарання з випробуванням з покладенням контролю за його поведінкою під час іспитового строку.
Таке покарання апеляційний суд вважає справедливим, таким, що відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також таким, що не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Таким чином, на думку апеляційного суду, призначене ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, та звільнення на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки, та з покладенням на нього обов'язків є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд погоджується з вироком місцевого суду з приводу призначеного покарання, вважає, що саме такий вид покарання і на такий строк буде достатнім для виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим, апеляційний суд не вбачає законних та обґрунтованих підстав для призначення більш суворого покарання, як про це просить апелянт.
Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобіганню вчинення нових злочинів, відповідає особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність в частині не зарахування часу перебування ОСОБА_8 під вартою в межах даного кримінального провадження та часу застосування щодо нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту є переконливими, тому що ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Так, згідно ч. 7 ст. 72 КК України, домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 1 цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - 3 дні цілодобового домашнього арешту відповідають 1 дню позбавлення волі.
Як встановив апеляційний суд, обвинувачений ОСОБА_8 перебував під вартою в межах даного кримінального провадження з 19.12.2024 р. до 20.12.2024 р. включно, оскільки відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваного ОСОБА_8 затримано на підставі ст. 208 КПК України 19.12.2024 р. в 00:00 р. (т. 1, а. пр. 153-157).
А відповідно до ухвали Соснівського райсуду м. Черкаси від 20.12.2024 р. ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з 20.12.2024 до 20.02.2025 р. (т. 1, а. пр. 165-167). Ухвалою Придніпровського райсуду м. Черкаси від 17.02.2025 р. продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту на два місяці, тобто до 17.04.2025 р. включно (т. 1, а. пр. 49).
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зарахування на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування ОСОБА_8 покарання, часу його тримання під вартою з 19.12.2024 р. до 20.12.2024 р. включно та підставі ч. 7 ст. 72 КК України, зарахувати у строк призначеного обвинуваченому покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 21.12.2024 р. по 17.04.2025 р. з розрахунку 3 дні цілодобового домашнього арешту за 1 день позбавлення волі.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 408, 409, 413 та 419 КПК України, апеляційний суд, -
Вирок Придніпровського райсуду м. Черкаси від 30.09.2025 р. стосовно ОСОБА_8 - змінити.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати у строк відбування ОСОБА_8 покарання, час його тримання під вартою з 19.12.2024 до 20.12.2024 р. включно.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, зарахувати у строк призначеного обвинуваченому покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 21.12.2024 р. по 17.04.2025 р. з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
В решті вирок суду - залишити без змін.
Апеляційну скаргу з доповненням прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді