іменем України
31 березня 2026 року м. Кропивницький
справа № 391/1019/25
провадження № 22-ц/4809/756/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Компаніївська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Савченко Яна Вікторівна, на ухвалу Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2026 року у складі судді Ревякіної О.В.,
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Савченко Яна Вікторівна, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм процесуального права, просила вказану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до вимог ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п.1ч.1 ст.353 ЦПК України).
У зв'язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
30 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. В обґрунтування позову вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому на праві власності земельну ділянку площею 6,36 га, що знаходиться на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, кадастровий №3522883800.02.002.0024. Постановою приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Писаковською О.І. від 17.09.2025 №111/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском позивачем встановленого шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_2 (а.с.1-2).
Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху та визначено, що подана позовна заява оформлена з порушеннями вимог ст.ст.175-177 ЦПК України та має недоліки, що перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що в позовній заяві не вказано відомостей про наявність або відсутність інших спадкоємців, а рішення у справі може вплинути на їх права та обов'язки. Місцевий суд також вказав, що позивачем не долучено доказів проживання спадкодавця на території Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області. Надано позивачу строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків її позовної заяви (а.с.7-8).
На виконання вимог ухвали 15 січня 2026 року ОСОБА_1 направила до суду заяву, у якій вказала, що відомості про наявність або відсутність інших спадкоємців їй невідомі. Вказала також про виключну підсудність цієї справи відповідно до вимог ч.1 ст.30 ЦПК України, оскільки спір виник щодо нерухомого спадкового майна, яке знаходиться на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (а.с.10-11).
Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто (а.с.13).
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заявник у встановлений законом строк недоліки визначені судом не усунув.
Колегія суду не погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі по тексту ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред'явити до суду позовну заяву, заяву в порядку окремого провадження, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.
При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частинною третьою статті 185 ЦПК України визначено, що у разі, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки не може бути підставою для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.
Згідно з ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, саме позивач обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Сама по собі відсутність у позовній заяві чи додатках до неї доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки є підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви не поданою.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Звернувшись до суду із цим позовом ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_2 . У зв'язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини та відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину постановою від 17.09.2025 № 111/02-31, просила визначити їй додатковий строк.
Крім того, у заяві про усунення недоліків ОСОБА_1 вказала, що у неї відсутні достовірні відомості щодо інших осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 .
Тобто, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та її заяви про усунення недоліків убачається, що позивачем зазначено обставини й доводи, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, а також додано докази, якими, на її думку, ці обставини підтверджуються.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях цивільного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику (п.7).
Вказані висновки також узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі №990/114/23, згідно з якими суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях судового процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу. Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів. Повертаючи заяву, суд фактично дав оцінку доказам наданим позивачем на обґрунтування позовних вимог, що є неприпустимим. Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Судом першої інстанції також залишено поза увагою, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження 14-61цс18)).
Суд першої інстанції в ухвалі про залишення позову без руху також зазначив, що позивачем не долучено доказів проживання спадкодавця на території Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, що необхідно суду для визначення підсудності справи.
Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
При цьому, у позовній заяві, а також у заяві про усунення недоліків ОСОБА_1 вказала, що спір виник щодо нерухомого спадкового майна, а саме земельної ділянки, яка знаходиться на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.
У справі «Bellet у. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція ЄСПЛ у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Враховуючи викладене вище колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви через неусунення позивачем недоліків таким, що не відповідає процесуальним вимогам та суперечить принципу доступності до судового захисту, тому ухвалу Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2026 року про повернення позовної заяви, відповідно до вимог ст.379 ЦПК України слід скасувати.
Згідно з п.4 ч.2 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до ч.1 п.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного вище колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Савченко Яна Вікторівна,задовольнити.
Ухвалу Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2026 рокускасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді C.М. Єгорова
С.І. Мурашко