Провадження № 22-ц/803/218/26 Справа № 215/1948/23 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
31 березня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 212/1948/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватне підприємство «АЛЬЯНС ГРУПП - КР»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Коноваленком М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області,та повне судове рішення складено 20 березня 2025 року,
В квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «АЛЬЯНС ГРУПП - КР», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: директор приватного підприємства «АЛЬЯНС ГРУПП - КР» ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплат сум при звільненні, відшкодування коштів за проходження періодичного медичного та наркологічного оглядів, та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що позивач працював у відповідача на посаді механіка з 05 лютого 2020 року відповідно до наказу № 05/2020-К від 04 лютого 2020 року.
Наказом № 02/2023-К від 07 лютого 2023 року позивач був звільнений з підприємства за угодою сторін, та відповідачем здійснено остаточний розрахунок з позивачем в сумі 11 103, 54 грн, з яким позивач не погоджується.
Позивач вважає, що відповідач повинен був при звільненні сплатити йому заробітну плату за липень 2021 року в розмірі 4 637,94 грн, за грудень 2021 року - 868,52 грн, вказуючи, що вказані суми є різницею з сумами, які значаться в Формі ОК-7 від 19 січня 2023 року від Пенсійного Фонду України, 9 870,44 грн, та 8 855 грн.
Також після його звільнення 07 лютого 2023 року відповідачем було здійснено перерахунок його заробітної плати та було збільшено його заробітну плату за січень 2022 року на 1 504,08 грн та січень 2023 року на 2 612,15 грн, за лютий 2023 року на 308 грн, які йому виплачені не були, що підтверджується Формою ОК-7 від 01 червня 2023 року, Формою ОК-5 від 20 вересня 2023 року.
Отже загальна сума невиплвченої йому заробітної плати за липень 2021 року, грудень 2021 року, січень 2022 року та січень 2023 року, лютий 2023 року, складає 9 623,05 грн.
Крім цього, посилаючись на те, що позивачем не надавалася відповідачу заява на відпустку без збереження заробітної плати у період з березня 2022 року по 07 лютого 2023 року, вважає цей період вимушеним простоєм, тому, з огляду на приписи ст.113 КЗпП України, враховуючи розмір його посадового окладу 11 000 грн, відповідач повинен йому сплатити дві третини тарифної ставки за вказаний період у розмірі 59 600,47 грн.
Таким чином позивач вважає, що загальний розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед ним складає 62 223,52 грн (з розрахунку 4 637,94 грн + 868,52 грн + 1 504,08 грн + 2 303,5 грн + 309,01 грн + 59 600,47 грн = 69 223,52 грн).
Так як відповідачем вищезазначені виплати не були здійсненні, позивач вважає що відповідач повинен, на підставі ст.117 КЗпП України, сплатити йому середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 08 лютого 2023 року по 08 серпня 2023 року у розмірі 34 658,26 грн (з розрахунку 181 днів на 190,43 грн в день).
Також вважає, що з відповідача на його користь підлягають стягненню сплачені ним кошти за проходження наркологічного огляду в розмірі 255 грн та обов'язкового медичного огляду у розмірі 630 грн, на підставі ст.169 КЗпП України та ст.17 Закону України «Про охорону праці», оскільки відповідач за власні кошти повинен був забезпечити проходження ним медичного огляду.
Позивач зазначає, що незаконними діями відповідача по невиплаті належної йому заробітної плати, йому завдано моральну шкоду, позивач постійно перебуває у пригніченому психічному стані, вимушений витрачати час щоб поновити свої порушені права, що потребує додаткових зусиль, тому позивачем завдано йому моральну шкоду, яку він оцінює у сумі 354 823 грн виходячи із суми заборгованості по заробітній платі, характеру моральних страждань, істотність та тривалість вимушених негативних змін.
На підставі наведенного вище, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача: 630 грн за періодичний медичний огляд; 255 грн за наркологічний огляд; 69 223,52 грн - заробітної плати; 34 658,26 грн - середньої заробітної плати за час затримки виплати сум при звільненні з вини роботодавця відповідно до ст.117 КЗпП України; середньої заробітної плати за час затримки при звільненні з вини роботодавця без обмеження починаючи з 08 серпня 2023 року до дня повного розрахунку з розрахунку (з розрахунку 181 днів на 190,43 грн в день); 354 823 грн - моральної шкоди та судові витрати у справі.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства «АЛЬЯНС ГРУПП - КР» на користь ОСОБА_1 витрати за проходження обов'язкового медичного огляду у загальному розмірі 855 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відповлено. Судовий збір компенсовано за рахунок держави.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. Також апелянт просить винести окрему ухвалу суду апеляційної інстанції про виявлені обставини порушення чинного законодавства України відповідачем (ПП АЛЬЯНС ГРУПП - КР) ОСОБА_2 та вирішити питання про зупинення провадження у справі для вжиття заходів щодо усунення суспільно небезпечних дій які мають ознаки кримінального правопорушення.
Апеляційна скарга мотивована тим, судом першої інстанції прийнято відзив відповідача на позовну заяву з порушенням норм ЦПК України.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 4 637,94 грн за липень 2021 року, 868,52 грн за грудень 2021 року, суд першої інстанції неповно та невірно з'ясував обставини справи, оскільки відповідач по справі не довів, що заробітна плата у розмірі 4 637,94 грн, яка не була ним виплачена у липні 2021 року була його розрахунковою помилкою у червні 2021 року при нарахуванні 06 липня 2021 року грошових коштів до виплати по банківській рахунок позивача, як друга виплачена частина заробітної плати за червень 2021 року. Відповідач також не довів, що позивачу була виплачена сума 4 637, 94 грн авансом у червні 2021 року за відпустку у липні 2021 року.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про виплату позивачу 868,52 грн по видатковому касовому ордері від 13 січня 2022 року, оскільки підпис, який стоїть у вказаному ордері позивачеві не належить.
Відмовляючи позивачу у стягненні заробітної плати за березень 2022 року та лютий 2023 року суд першої інстанції не дослідив надані позивачем докази та пояснення та обґрунтував оскаржуване рішення неналежними доказами відповідача, а саме табелем обліку використання робочого часу, висновком інспекції Держпраці, які позивач вважає такими, що не мають правового значення для розгляду цієї справи.
Також апелянт посилається на те, що відповідачем було вчинено дії, що мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, оскільки відповідач не звільняв позивача, не допускав до роботи на не виплачував заробітної плати з 01 березня 2022 року по 07 лютого 2023 року, і тільки після звернення до органів правопорядку та внесення до ЄРДР кримінального провадження за № 12023046760000027 позивача було звільнено.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання відповідача, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника Приватного підприємства «АЛЬЯНС ГРУПП - КР» - Забродіну Д.Д., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, 05 лютого 2020 року ОСОБА_3 був прийнятим на посаду механіка до ПП «АЛЬЯНС ГРУПП - КР».
Наказом № 02/2023 від 07 лютого 2023 року ОСОБА_3 був звільнений на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін (том 1 а.с.13).
07 лютого 2023 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 07 лютого 2023 року за № 1 (том 1 а.с.10), відповідно до якого йому було нараховано 13 793,22 грн, до сплати 11 103,54грн, та виплачено 3 090 грн за період оплачуваної відпустки та 8 013,57 грн за невикористану відпустку, з яким позивач не погодився.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 169 КЗпП України, обов'язок по організації проведення огляду за власні кошти покладено на відповідача, який останнім виконано не було, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за проходження обов'язкового медичного огляду у загальному розмірі 855 грн. Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 69 223,52 грн, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутня заборгованість зі сплати позивачу заробітної плати при звільненні, та як наслідок відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні з вини роботодавця.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
У відповідності до ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 наголосила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
У справі, що переглядається позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за липень 2021року у розмірі 4 637,94 грн, грудень 2021 року у розмірі 868,52 грн, як різницю з сумами які значаться по Формі ОК-7 від 19 січня 2023 року від Пенсійного Фонду України у розмірі 9 870,44 грн, та відповідно 8 855грн, тоді як на його картковий рахунок за липень було перераховано 5 232,50 грн та за грудень 2021 року перераховано 7 986,48 грн.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, згідно наказу № 19/2021 від 06 липня 2021 року ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку на 14 календарних днів з 12 липня 2021 року по 25 липня 2021 року (том 1 а.с.59).
Відповідно до відомості розподілу заробітної плати по підприємству за першу половину червня, 18 червня 2021 року ОСОБА_1 перераховано на картку 4 427,50 грн заробітної плати, та за другу половину червня 2021 року перераховано 06 липня 2021 року на картку 9 065, 44 грн, а всього заробітна плата за червень 2021 року склала 13 492,94 грн. (том 1 а.с.65,66), що також підтверджується випискою по картковому рахунку наданою ОСОБА_1 (том 2 а.с.20).
Отже різниця між нарахованою заробітною платою за червень 2021 року у сумі 11 000 грн, після вирахування податків і зборів 8 855 грн, та фактично отриманою ним заробітною платою у розмірі 13 492,94 грн, складає 5 761,42 грн, яка є оплатою за період основної щорічної відпустки виплаченої 06 липень 2021 року, разом із заробітною платою за другу половину червня 2021 року, тобто не пізніше ніж за три дні до початку відпустки відповідно до ч.4 ст.115 КЗпПУ. (том 1 а.с.60).
Таким чином перерахована ОСОБА_1 заробітна плата за 1 та 2 половини липня у сумі 5 232,50 грн, з чим ОСОБА_1 не погоджується, останньому була сплачена у повному обсязі, виходячи з розміру місячного окладу 11 000 грн, перебування ОСОБА_1 у відпустці з 12 липня 2021 року по 25 липня 2021 року зі сплатою йому відпускних у розмірі 5 761,42 грн, що в цілому становить 10 993,92 грн, тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав наведені позивачем в цій частині доводи необґрунтованими.
Щодо недоотримання позивачем заробітної плати за грудень 2021 року у розмірі 868,52 грн, суд першої інстанції правильно виснував, що відповідно до видаткового касового ордеру позивач зазначені кошти отримав 13 січня 2022 року, про що свідчать підписи засновника і головного бухгалтера ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1 а.с.64).
При цьому суд першої інстанції вірно вказав, що твердження позивача щодо фальсифікації його підпису у цьому ордері, у зв'язку з чим він звернувся до органів досудового слідства, не підтверджені належними та допустимими доказами оскільки почеркознавчої експертизи у справі не проводилось, такого клопотання не заявляв, а сам по собі факт звернення із заявою про вчинення злочину жодного правого значення для вирішення даного спору не має.
Крім того, у справі, що переглядається позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь збільшену, але не виплачену йому відповідачем заробітної плати після його звільнення 07 лютого 2023 року, а саме: за січень 2022 року у розмірі 1 504,08 грн, за січень 2023 року у розмірі 2 612,15 грн, за лютий 2023 року у розмірі 308 грн.
Так, Пунктом 5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», встановлено що, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Законом України «Про Державний бюджет України» за 2022 рік був встановлений мінімальний розмір заробітної плати з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року у розмірі 6 500 грн, з 01 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року у розмірі 6 700 грн.
З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається про переведення йому на картку заробітної плати за січень 2022 року двома платежами у сумі 3 728,42 грн, та за січень 2023 року 3 454,65 грн, за фактично відпрацьовані дні виходячи із встановленого місячного окладу, який складає 11 000 грн на місяць (том 2 а.с.20, 21).
Тому, враховуючи вищенаведені приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», сфера правового регулювання якого поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску, роботодавець, тобто відповідач у справі, при нараховуванні заробітної плати меншої від встановленого розміру мінімальної заробітної плати у звітний період, у звітності зобов'язаний відображати саме розмір встановленої мінімальної заробітної плати, а не нарахованої заробітної плати.
На підставі наведного вище суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач отримав заробітну плату за фактично відпрацьований час, розмір якої ним не оспорюється, то відсутні правові підстави для здійснення відповідачем донарахування та виплати заробітної плати за спірні періоди.
З аналогічних підстав суд правильно відхилив доводи позивача по недоплаті заробітної плати за лютий 2023 року у розмірі 308 грн, які ним було отримано разом із нарахованою компенсацією за невикористану відпустку у розмірі 9 954,72 грн, що йому були нараховані при звільненні.
Також у справі, що переглядається позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача на його користь двох третин тарифної ставки від посадового окладу у розмірі 59 600,47 грн за час вимушеного простою, в задоволенні якої відмовлено через відсутність ОСОБА_1 на робочому місті у зазначений період.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстнації, з огляду на те, про факт відсутності позивача на робочому місті у період березень 2022 року по 07 лютого 2023 року без надання відповідачем заяви про відпустку без збереження заробітної плати у цей період, зазначає сам позивач, та визнається відповідачем, тому зазначені обставини, в силу ч.1 ст.82 ЦПК України, доказуванню не підлягають
Відповідно до ст. 34 КЗпП України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Законодавством не встановлено чітких умов (підстав) оголошення простою на конкретному підприємстві. Також не встановлено і жодних обмежень, тому вирішення питання щодо оголошення простою повною мірою залежить від об'єктивних обставин, які склалися на підприємстві, та бажання роботодавця.
Згідно рекомендаційного листа Міністерства праці та соціальної політики України від 23 жовтня 2007 року № 257/06/187-07 «Щодо організації роботи під час простою на підприємстві» про початок простою, відповідно до частини другої статті 113 КЗпП України, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
Законодавством не врегульовано порядок та форма такого попередження, тобто попередження можливе й усне, і письмове, головне, щоб своєчасне; на час простою не з вини працівника оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи); на час простою не з вини працівника оформлюється наказ власника або уповноваженого ним органу, який міститиме перелік структурних підрозділів, на які поширюється простій, у випадку, якщо простій не поширюватиметься на все підприємство, а також дату початку та, за можливості, дату закінчення простою або ж подію, з якою пов'язане закінчення простою; якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
Відповідач у відзиві на позов стверджує, що підприємство у період з березня 2022 року по 07 лютого 2023 року продовжувало господарську діяльність, та відповідно, будь-які накази з цього приводу не видавалися, акти не складалися, що також підтверджується висновком інспекції Держпраці позапланової перевірки з виїздом до підприємства (том 1а.с.149-152), з якого слідує, що порушень норм законодавства по виплаті заробітної плати не було встановлено, та зазначено, що ОСОБА_1 з березня 2022 року по 22 січня 2023 року на робочому місці не з'являвся, про що свідчить табель обліку використаного часу та відповідні документи.
У зв'язку з наведеним вище колегія суддів вважає, що оскільки дії відповідача по виплаті ОСОБА_1 при звільненні всіх сум є законними, підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки та моральної шкоди, згідно зі ст.ст. 117, 237-1, 238 КЗпП України, відсутні.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції прийнято відзив відповідача на позовну заяву з порушенням норм ЦПК України, оскільки копія позовної заяви отримана відповідачем 17 травня 2023 року (том 1 а.с.49), та у п'ятнадцятиденний строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі, а саме 30 травня 2023 року, відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про неправильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітній платі на час звільнення позивача, оскільки судом першої інстанції обґрунтовано, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що у відповідача відсутня заборгованість зі сплати позивачу заробітної плати при звільненні.
Посилання апелянта в апеляційній ній скарзі на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про виплату позивачу 868,52 грн по видатковому касовому ордері від 13 січня 2022 року, оскільки підпис, який стоїть у вказаному ордері позивачеві не належить колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки твердження позивача щодо фальсифікації його підпису у цьому ордері, у зв'язку з чим він звернувся до органів досудового слідства, не підтверджені належними та допустимими доказами оскільки почеркознавчої експертизи у справі не проводилось, такого клопотання не заявляв, а сам по собі факт звернення із заявою про вчинення злочину жодного правого значення для вирішення даного спору не має.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вимога апелянта в апеляційній скарзі про винесення окремої ухвали суду апеляційної інстанції про виявлені обставини порушення чинного законодавства України відповідачем (ПП АЛЬЯНС ГРУПП - КР) ОСОБА_2 та вирішення питання про зупинення провадження у справі для вжиття заходів щодо усунення суспільно небезпечних дій які мають ознаки кримінального правопорушення не стосується предмету заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги по суті позовних вимог не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Крім того, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року - залишити без змін
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення скалдено 01 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: