Провадження № 22-ц/803/1870/26 Справа № 215/3381/24 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я.А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
31 березня 2026 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/3381/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - Криворізька міська рада,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2025 року, яке ухвалено суддеюКвятковським Я.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 травня 2025 року, -
У травні 2024 року Криворізька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Позовна заява мотивована тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,о, віднесена до комунальної форми власності територіальної громади міста Кривого Рогу, що підтверджує витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Належний відповідачу об'єкт нерухомого майна, з 01.01.2022 по 09.03.2023, був розташований на земельній ділянці, площею 0,3362 га, з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002, власником якої є територіальна громада міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.
Нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а тому використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без користування відповідною земельною ділянкою.
У зв'язку з користуванням відповідачем нежитловою нерухомістю, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ,о, презюмується користування усією спірною земельною ділянкою.
Разом з цим, у період з 01.01.2022 року до 09.03.2023 року, між Криворізькою міською радою та ОСОБА_1 не існувало договірних правовідносин щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002.
Тобто, відповідач користується земельною ділянкою без будь-яких правовстановлюючих документів, не сплачуючи відповідну плату та фактично збільшуючи свої доходи.
При цьому, використання означеної земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення позбавило Криворізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.
Таким чином, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002, який без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберігав у себе кошти, які мав заплатити за користування нею на рівні орендної плати за період з 01.01.2022 року по 09.03.2023 року, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки в розмірі 98 859,14 грн., згідно з витягу щодо нормативно-грошової оцінки ділянки.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з відповідача на свою користь кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002 по АДРЕСА_1 за період з 01.01.2022 по 09.03.2023 у розмірі 98 859,14 грн., а також судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002 за період з 01.01.2022 року по 09.03.2023 року у розмірі 98 859 гривні 14 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що розрахунок не ґрунтується на належних доказах.При цьому, обов'язковими для визначення орендної плати є відомості, які містяться у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та цей витяг не може суперечити самій технічній документації.Вважає, що основним документом, на підставі якого можна перевірити правильність нарахування сум, є технічна документація з нормативно технічної оцінки земель міста Кривого Рогу, розроблена Державним підприємством «Дніпромісто» імені Ю.М. Білоконя та затверджена рішенням Криворізької міської ради від 26 травня 2021 року №523 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу». Під час судового розгляду відповідачем було акцентовано наявність розбіжностей у базових показниках наданих суду та тих, які містяться в технічній документації, однак, суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач Криворізька міська рада зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Зазначає, що та обставина, що у рішенні Криворізької міської ради від 26.05.2021 №523, яким затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, не містить в собі розміру середньої (базової) вартості 1 м.кв земель міста (608,90 грн/м2), жодним чином не впливає на предмет позову і доказування. Різниця між фактичною вартістю 1м2 земельної ділянки та середньою (базовою) вартістю 1м2 земель м. Кривого Рогу заздалегідь не свідчить про неправильність вартості земельної ділянки, зазначеній у витягу, чи невідповідність витягу технічній документації. Міською радою в цілому затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Кривого Рогу, яка, у свою чергу, містить в собі всі необхідні показники і коефіцієнти, та в подальшому вноситься до Державного земельного кадастру, що дає змогу органам, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, формувати відповідні витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (витяги). Наявний у справі витяг якраз є свідченням того, що в ньому застосовані необхідні локальні коефіцієнти із технічної документації. Саме у витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, ураховуються вже всі фактори та індивідуальні особливості кожної земельної ділянки.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Бутка О.О., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника позивача Криворізької міської ради - Скляр Н.М., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що , згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.05.2024, земельна ділянка, площею 0,3362 га. з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ,о, віднесена до комунальної форми власності територіальної громади міста Кривого Рогу, є сформованою з 17.05.2024 (а. с. 15-20).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 367150948 від 23.02.2024, за відповідачем ОСОБА_1 до 10.03.2023 було зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: комплекс будівель та споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002, власником якої є територіальна громада міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради, що сторонами не заперечувалось.
Згідно листа Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області № 7829/5/04-36-24-17-13 від 20.02.2024, відповідач ОСОБА_1 в переліку орендарів у 2022-2023 роках відсутній як орендар земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не є платником з плати за землю (орендної плати) за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523, яке набрало чинності 01.01.2022, затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Кривого Рогу (а.с. 24).
Рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 506 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу» установлено, у тому числі, ставки земельного податку та ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 (додаток 2 до рішення), та яке набрало чинності з 01.01.2022 (а.с. 26-31).
За даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0001212672024 від 17.05.2024, земельна ділянка площею 0,0413 га за адресою: АДРЕСА_1 ,о, кадастровий номер 1211000000:07:523:0002, має категорія земель - землі житлової та громадської забудови, за видом цільового призначення земельної ділянки - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та відповідає розміру ставки орендної плати 1,2% від нормативної грошової оцінки земель міста.
Згідно листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 6-28-0.222-600/2-24 від 12.01.2024, значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 становить 1,051. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель на підставі п. 289.2 ст.289 ПК України. Витяги, які були сформовані автоматично програмним забезпеченням Державного земельного кадастру в період з 1 січня до 15 січня 2023 року, не містять коефіцієнтів індексації за 2022 рік (а.с.25).
Згідно з витягом Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 170619 від 21.07.2023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002 становить 3107530,22 грн. (з урахуванням коефіцієнту індексації за 2022р. - 1,15) (а.с. 11).
Згідно розрахунку позивача, за період з 01.01.2022 по 09.03.2023, відповідачем збережено у себе без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, площею 0,3362 га, з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002, яка знаходиться за АДРЕСА_1 ,о, в розмірі 98 859,14 грн. (а. с. 8, 9-10).
Антимонопольним комітетом України і Державною регуляторною службою України розгдлядались звернення Криворізької міської ради щодо погодження проекту рішення про затвердження технічної документації щодо нормативно-грошової оцінки землі (а.с.71,72).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституційним Судом України у Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки, зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
Частиною першою статті 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами.
Як унормовано статтею 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування Земельної ділянки передбачає визначення і площі, меж та внесення інформації про неї до Державного зомельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Такий правовий висновок також викладений в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.05.2024, земельна ділянка площею 0,3362 га з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002, що розташована за адресою АДРЕСА_1 ,о, віднесена до комунальної форми власності територіальної громади міста Кривого Рогу, є сформованою з 17.05.2024 (а. с. 15-20).
Отже, судом встановлено, що земельна ділянка є сформованною.
На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, які перебувають у власності ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , у період з 01.01.2022 по 09.03.2023, здійнював фактичне користування земельною ділянкою, без достатньої правової підстави, а тому є таким, що за рахунок власника цієї ділянки, зберігав у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, й зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України, у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Оскільки, відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України), а тому колегія судідв не приймає доводи апеляційної скарги щодо сплати за користування земельною ділянкою земельного податку та відсутності заборговансоті за такі платежі.
Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок за спірний період встановивши його відповідність вимогами законодавства, дійшов вірного висновку, що сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2022 по 09.03.2023 відповідно до заявленого позивачем та дослідженого судом розрахунку, становить 98 859,14 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного розрахунку сум, зокрема, щодо розміру нормативної грошової оцінки земель, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки на підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за 2022 та 2023 роки, наданий Витяг Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 170619 від 21.07.2023, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:07:523:0002 становить 3107530,22 грн.
Згідно ж правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суд від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, постанова Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період, у зв'язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо недоведення позивачем розміру нормативної грошової оцінки землі.
Посилання ж відповідача на те, що основним документом, на підставі якого можна перевірити правильність нарахування сум, є технічна документація з нормативно технічної оцінки земель міста Кривого Рогу, розроблена Державним підприємством «Дніпромісто» імені Ю.М. Білоконя та затверджена рішенням Криворізької міської ради від 26 травня 2021 року №523 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу», є помилковим та спростовуються вищевикладеним.
При цьому, заперечуючи проти розміру суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2022 по 09.03.2023, відповідач ОСОБА_1 власного розрахунку не надав та розрахунок позивача не спростував.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: