Провадження № 22-ц/803/4246/26 Справа № 214/5562/25 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
01 квітня 2026 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/5562/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Ковтун Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 08 січня 2026 року, -
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (надалі - ТОВ «Бізнес позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 07.10.2020 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_2 укладено Договір № 155425-ДН1-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комунікацію».
07.10.2020 ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_2 пропозицію (оферту) укласти кредит № 155425-ДН1-001 про надання кредиту визначених умовою оферти, яку останній прийняв.
Також, ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_2., через телекомунікаційну систему, одноразовий ідентифікатор G6905 на номер телефону НОМЕР_1 , що зазначений позичальником у анкеті.
Відповідно до умов договору позивач надав грошові кошти у розмірі 12 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором, у зв?язку з чим у боржника, станом на 15.05.2025, утворилась заборгованість за Договором № 155425-ДНІ-001 в розмірі 27 815,48 грн., що складається з наступного: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 12 000,00 грн., сума прострочених платежів по процентах - 15 815,48 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 155425-ДНІ-001 в розмірі 27 815,48 грн., а також вирішити питання про розподілс удових витрат.
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Бізнес позика» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Бізнес позика» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за Кредитним договором був вказаний позичальником під час укладення Кредитного договору в його особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця. На підтвердження вищезазначеного, до позовної заяви був доданий витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті Кредитодавця "Анкета клієнта", відповідно до якого позичальником був зазначений номер банківської картки НОМЕР_2 для перерахування на цю картку кредитних коштів за Кредитним договором. При цьому, факт належності цієї картки іншій особі, а не позичальнику, не означає, що Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був укладений, та не означає що позичальник не має зобов'язань за Кредитним договором, оскільки ТОВ «Бізнес Позика» лише перераховує кредитні кошти на той номер банківської картки, який позичальник вказав в його особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця під час укладення Кредитного договору. Позивач повідомляє суд, що ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім'я позичальників банківські картки, тому перерахування кредитних коштів та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами зазвичай здійснюється посередниками ТОВ «Бізнес Позика» на підставі відповідних договорів з посередниками за допомогою платіжних систем посередників. ТОВ «Бізнес Позика» зазвичай не здійснює перерахування кредитних коштів позичальникам зі своїх рахунків. На підтвердження перерахування кредитних коштів позичальникам та зарахування платежів позичальників за Кредитними договорами відповідні посередники зазвичай надають ТОВ «Бізнес Позика» довідки (довідки з платіжних систем). ТОВ «Бізнес Позика» не має жодного відношення до банківської картки відповідача (та відкритого для її обслуговування рахунку), крім того, що на вказану позичальником під час укладення Кредитного договору банківську картку (відкритий для її обслуговування рахунок) здійснюється перерахування кредитних коштів за Кредитним договором. За умовами Кредитного договору та Правил, позичальник зобов'язаний був вказати номер банківської картки який належить саме йому, а кредитодавець був зобов'язаний лише перерахувати кредитні кошти за Кредитним договором на той номер банківської картки, який був вказаний позичальником під час укладення Кредитного договору. У зв'язку з вищенаведеним, належність банківської картки та отримання кредитних коштів за Кредитним договором не позичальником, з яким був укладений Кредитний договір, а іншою особою, жодним чином не означає, що кредитодавець не виконав свій обов'язок за Кредитним договором, і що позичальник начебто не має зобов'язань щодо повернення тіла кредиту та сплати процентів за користування кредитом (а також комісії за надання кредиту у разі її встановлення).
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Ціна позову у даній справі становить 27 815,48 грн, що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.10.2020 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_2 укладено Договір № 155425-ДН1-001, за умовами якого надано кредит у розмірі 12 000,00 грн у безготівковій формі на реквізити платіжної карти, вказаної клієнтом - № НОМЕР_2, строком кредитування 16 тижнів.
Даний договір підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора електронним підписом «G6905»; зазначено номер мобільного телефону позичальника НОМЕР_1 .
07.10.2020 ТОВ «Бізнес Позика» перераховано кошти у розмірі 12 000,00 грн . на платіжну карту НОМЕР_2 . Відомості про володільця цієї картки відсутні.
Згідно відповіді АБ «Укргазбанк» карта № НОМЕР_2 не імітувалась.
Згідно відповіді АТ «Таскомбанк» карта № НОМЕР_2 не імітувалась.
Згідно відповіді АТ «Оксі Банк» банківська картка № НОМЕР_2 не належить ОСОБА_2 , банківська картка № НОМЕР_2 належить ОСОБА_3 .
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт перерахування коштів позичальнику, адже, матеріали справи не містять жодних доказів, що саме ОСОБА_2 належать номер телефону НОМЕР_1 та банківська карта № НОМЕР_2 . Суд зазначив, що із наявних у справі доказів не можна встановити, що саме ОСОБА_2 , а не інша особа, підписувала за допомогою одноразового ідентифікатора у електронному вигляді кредитний договір. Окрім того, АТ «Оксі Банк» вказано, що власником карти № НОМЕР_2 є ОСОБА_3 .
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 цього Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України«Про електроннийцифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини першої статті 3 Закону).
З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.
Як видно з матеріалів справи договір № 155425-ДН1-001 про надання кредиту від 07 жовтня 2020 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_2 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису.
Зі змісту договору витікає, що ОСОБА_2 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема, ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, електрону адресу, адресу місця реєстрації (проживання), номер телефону, номер банківської картки, на яку необхідно перерахувати кошти ( НОМЕР_2 ).
ОСОБА_2 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_2 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Підписанням договору № 155425-ДН1-001 про надання кредиту від 07 жовтня 2020 року ОСОБА_2 , підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та/або таелектронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.
07.10.2020 ТОВ «Бізнес Позика» перераховано кошти у розмірі 12 000,00 грн. на платіжну карту НОМЕР_2 .
Висновки суду першої інстанції про те, що банківська картка з номером, вказаним позивачем для перерахування коштів (НОМЕР_2), на ім'я ОСОБА_2 не випускалася не спростовують факт укладення кредитного договору з відповідачем та користування ним кредитними коштами.
Банківські документи, зокрема, лист АТ «Оксі Банк», на який посилається суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, свідчить лише про те, що для отримання коштів ОСОБА_2 надав кредитору номер картки для зарахування коштів, яка належить іншій особі.
Згідно з пунктом 7.4.7 кредитного договору позичальник підтверджує, що вказаний позичальником (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок, а також інший поточний (картковий) рахунок, який у разі потреби може бути надано позичальником кредитодавцю, належать саме позичальнику і жодні треті особи не мають до нього доступу чи жодних прав щодо нього.
Тобто, саме відповідач ОСОБА_2 в порушення вищезазначеного пункту кредитного договору вказав банківську картку для перерахування кредитних коштів, яка не була випущена (емітована) на його ім'я, а яка була випущена (емітована) на ім'я іншої (третьої) особи.
Однак, як зазначено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20, такий факт не свідчить про те, що договір не був укладений.
Крім того, сам ОСОБА_2 не заперечував отримання ним кредитних коштів і не надав доказів протилежного.
Отже, наявні у матеріалах справи докази підтверджують перерахування відповідачу коштів за договором позики.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку, визначений моментом пред'явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Укладаючи кредитний договір № 155425-ДН1-001 сторони погодили наступні умови:
У пункті 1 договору визначено, що процентна ставка за кредитом становить в день 1,16632977, фіксована.
Відповідно до пункту 3 договору сторони домовилися встановити графік платежів для погашення заборгованості позичальника.
Проценти за користування кредитом у розмірі 15 815,48 грн. нараховані позивачем у відповідності до умов договору.
Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між ТОВ «БізнесПозика» та ОСОБА_2 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.
Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, підстав для висновку про недоведеність факту перерахування позивачем кредитних коштів, їх отримання відповідачем та користування ними не має.
Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов'язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Проте, ОСОБА_2 не надав суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або факту перерахування та отримання ним кредитних коштів.
Будь яких доказів, які б спростували створення ОСОБА_2 особистого кабінету на сайті https://my.bizpozyka.com, належність засобів зв'язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_2 , а також як укладення самого договору, так і отримання ОСОБА_2 коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 , який він сам вказав при укладенні договору, матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів робить висновок про те, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн., а за подання апеляційної скарги сплачено 3 633,60 грн.
Оскільки, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, то з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Бізнес позика» підлягає стягненню судовий збір у загаьному розмірі 6 056 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - задовольнити.
Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2026 року -скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика » до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»заборгованість за Договором № 155425-ДН1-001 про надання кредиту від 07 жовтня 2020 року, станом на 15 травня 2025 року, у розмірі 27 815 (двадцять сім тисяч вісімсот п'ятнадцять) гривень 48 (сорок вісім) копійок, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 12 000 гривень; суми прострочених платежів по процентах у розмірі 15 815 гривень 48 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судові витрати, понесені на оплату судового збору, у розмірі 6 056 (шість тисяч п?ятдесят шість) гривень 00 (нуль) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: