Провадження № 11-кп/803/1179/26 Справа № 175/4169/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 березня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12023041440000868 від 16.12.2023 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року, яким :
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, який має не закінчену вищу освіту, не одруженого, військовослужбовця, розвідника - оператора розвідувального дрона 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , солдата, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
визнано винним та засуджено за ч.1 ст.263 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на один рік, якщо він протягом цього іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На період проходження військової служби контроль за поведінкою ОСОБА_7 , який звільнений від відбування покарання з випробуванням, здійснюється військовою частиною, в якій він проходить службу, а після звільнення з військової служби - уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили ухвалено не обирати.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до положень ст.ст.100, 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
У не встановлені під час досудового розслідування дату і час, але не пізніше 16 грудня 2023 року, обвинувачений ОСОБА_7 , знаходячись поза межами зони бойових дій, бойової обстановки та не під час виконання будь-яких бойових завдань, маючи у своєму розпорядженні отримані у період з 01 червня 2023 року по 15 червня 2023 року бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої, діючи з умислом, спрямованим на зберігання та носіння бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, зберігав: 240 бойових проміжних патронів калібру 5,56х45 мм, 140 бойових патронів НАТО калібру 5,56х45 мм, 2 корпуси осколкової оборонної ручної гранати Ф-1, 2 запали до гранати типу УЗРГМ-2, які переніс до багажного відділення автомобіля марки «ЗАЗ», моделі «FORZA АБ 4854», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , де зберігав до 07 години 30 хвилин 16 грудня 2023 року, коли на блок-посту № 1601 на автодорозі М-30 у м. Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області він був зупинений працівниками ВРПП Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області для перевірки, під час якої того ж дня, у період часу з 07 години 30 хвилин до 10 години 54 хвилини, під час проведення огляду місця події у обвинуваченого ОСОБА_7 було виявлено та вилучено: 240 патронів, які є бойовими припасами, проміжними патронами калібру 5,56х45 мм (.223 Remington) NATO, виготовленими промисловим способом, призначені для стрільби з бойової нарізної вогнепальної зброї відповідного калібру та придатні до стрільби; 140 патронів, які є бойовими припасами, патронами НАТО калібру 5,56х45 мм, призначені для стрільби з нарізної вогнепальної зброї - 5,56 мм штурмових гвинтівок AR-15, AR-16 (M16), можуть також використовуватися для стрільби з нарізних мисливських карабінів калібру .223 Rem та придатні до стрільби; 2 корпуси осколкової оборонної ручної гранати Ф-1, які виготовлені промисловим способом, конструктивно оформлені зарядом вибухової речовини, відносяться до вибухових речовин та придатні для здійснення вибуху; 2 модернізовані уніфіковані запали ручних гранат типу УЗРГМ-2, які виготовлені промисловим способом, відносяться до вибухових пристроїв та придатні для здійснення вибуху.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.1 ст.263 КК, як носіння, зберігання бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_7 як незаконного та необґрунтованого.
Посилається на те, що згідно ст. 43-1 КК, не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії російської федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю або здоров'ю особи, яка здійснює таку агресію, або заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, за відсутності ознак катування чи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кожна особа має право на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України незалежно від можливості уникнення зіткнення, заподіяння шкоди або звернення за допомогою до інших осіб чи органів державної влади, Збройних Сил України.
Безпосередній об'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населення) вогнепальної зброї, яка при неконтрольованому поширенні становить підвищену загрозу для суспільства. Об'єктивна сторона даного злочину може бути виконана альтернативними суспільно небезпечними діяннями, у тому числі придбанні та зберіганні. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною, тобто усвідомленням суспільної небезпеки свого діяння, передбаченням його суспільно-небезпечних наслідків, бажанням настання таких наслідків або свідомим припущенням їх настання.
У судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 є військовослужбовцем, розвідником - оператором розвідувального дрона 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , солдатом. Він приймає безпосередню участь у зміцненні обороноздатності держави, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації. Окрім цього має статус учасника бойових дій, має поранення, отримане під час виконання бойових завдань із захисту батьківщини.
Допитаний під час судового засідання ОСОБА_7 підтвердив фактичні обставини, викладені вище та зазначив, що отримані ним боєприпаси під час перебування в зоні активних бойових дій він постійно зберігав в автомобіля ЗАЗ ФОРСА. Вранці 16.02.2023 він отримав терміновий наказ на день вирушити у м. Дніпро для ремонтування дронів, які обслуговували волонтери. Під час вибуття із розташування частини, він забув передати видані йому боєприпаси на зберігання відповідальній особі. Будь-якого прямого умислу щодо незаконного зберігання та використання боєприпасів не мав.
Враховуючи виключну суспільну користь діяльності ОСОБА_7 , з врахуванням вимог ст. 43-1 КК, склад інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК, в його діях відсутній.
Судом першої інстанції було зазначено, що обвинувачений пояснив, що всупереч приписам чинного законодавства, він не здавав бойові припаси, вибухові речовини та вибухові присторої, навіть коли він не виконував бойові завдання та знаходився поза межами зони бойових дій, і це була звичайна практика, оскільки можливості зберігання зброї та бойових припасів як визначено інструкцією не було, а вони як військовослужбовці могли швидко змінювати місце своєї дислокації, тому запасний боєкомплект зазвичай був у нього в автомобілі. Вказані пояснення обвинуваченого були перекручені судом з метою винесення обвинувального вироку.
ОСОБА_7 у суді пояснив, що дійсно бойові припаси були видані йому, як військовослужбовцю для виконання бойових завдань Військовою частиною, згідно роздавальній відомості з 01.06.2023 по 15.06.2023. Вказані боєприпаси він постійно зберігав у себе в автомобілі, але це зберігання відбувалось в районі відповідальності його підрозділу, в межах якого він швидко змінював місце своєї дислокації, що повністю відповідає приписам п.2 розділу Х Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 29.05.2005 № 359.
Тобто посилаючись лише на показання обвинуваченого, суд виніс обвинувальний вирок на припущеннях.
Апелянт вважає, що обвинуваченням не було доведено наявність в діях ОСОБА_7 прямого умислу щодо носіння та зберігання виданих йому боєприпасів, який входить до складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК.
Судом першої інстанції було досліджено складений за результатами проведеного службового розслідування Акт від 12.05.2024, згідно якого з боку ОСОБА_7 не було встановлено порушень законодавства у сфері набуття та використання боєприпасів. Дії ОСОБА_7 носять ознаки дисциплінарного проступку.
Таким чином на думку захисника, обставини справи щодо ОСОБА_7 , який не здав боєприпаси під час тимчасового вибуття у відрядження із району відповідальності свого підрозділу, носять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого п. 45 Розділу ІІІ Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.05.2024 за № 1414 щодо ОСОБА_7 за результатами службового розслідування прийнято відповідне рішення згідно ч.1 ст. 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Враховуючи наведене, захисник просить вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого ч.1 ст. 263 КК - скасувати та ухвалити щодо нього виправдувальний вирок.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, просили вирок суду скасувати та закрити провадження за відсутністю доказів складу кримінального правопорушення, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних вимог сторони захисту, вважала вирок суду законним та обґрунтованим; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п.10 ч.1 ст.7 та ст.17 КПК, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК при обставинах, встановлених вироком суду, а також правова кваліфікація його дій, основані на зібраних по справі та перевірених судом доказах, являються обґрунтованими та належним чином мотивованими.
Відповідно до положень статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно статей 85 та 86 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Згідно ч.ч.1,4 ст.95 КПК показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.1 та п.3 ч.2 ст.99 КПК, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії.
Будучи допитаним у суді обвинувачений ОСОБА_7 спочатку свою вину у вчиненні провину в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав, пояснивши, що був на бойовому завданні біля м. Авдіївка Донецької області. Потім їх змінили і він знаходився у місці тимчасової дислокації військової частини у АДРЕСА_2 . Під час виконання бойового завдання були пошкоджені дрони, тому керівництво військової частини направило його до м. Дніпра, куди він мав відвести дрони для ремонту. По дорозі у м. Дніпро на блок-посту його автомобіль був зупинений працівниками поліції, які в багажному відділенні автомобіля виявили рюкзак із змінним одягом, предметами гігієни та запасним боєкомплектом. Патрони та інші боєприпаси, які були у рюкзаку, йому були видані згідно роздавальної відомості з 01.06.2023 по 15.06.2023 для виконання бойових завдань. Знав, що всю зброю та боєприпаси треба здавати, але тоді у м. Мирнограді Донецької області не можливо було організувати зберігання зброї. Автомобіль перед виїздом він не перевіряв, рюкзак часто був у багажнику, оскільки були випадки, коли необхідно було швидко переїжджати з місця на місце. Про цю подію він доповів командиру, після чого було проведено службову перевірку. Зазначив, що щиро кається у скоєному, зобов'язується у подальшому подібних випадків не допускати та вважає, що так сталось через його втому і необачність.
Крім показів обвинуваченого ОСОБА_7 , його вина у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК, підтверджується дослідженими під час судового розгляду та наведеними у вироку наступними доказами, зокрема:
- протоколом огляду місця події від 16.12.2023 з фототаблицею і відеозаписом, згідно з якими було проведено огляд на відкритій ділянці місцевості, розташованій за адресою: Дніпропетровська область Дніпропетровська область, Дніпровський район, м.Підгородне, блок-пост 1601. На цій ділянці розташований автомобіль марки «ЗАЗ», моделі «FORZA АБ 4854», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_7 , який добровільно надав дозвіл на проведення огляду автомобіля. У багажному відділенні автомобіля було виявлено та вилучено: 2 запали УЗРГМ, 2 корпуси гранати Ф-1, 240 предметів, що схожі на набої калібру 5,56х45 мм, 5 магазинів, у середині яких знаходяться 140 предметів, що схожі на набої калібру 5,56 мм;
- висновком судової вибухово-технічної експертизи № СЕ-19/104-23/46658-ВТХ від 22.12.2023, відповідно до якого надані на дослідження предмети у сейф-пакеті МВС України № АВ2020512 є конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини, а саме спорядженим корпусом осколкової оборонної ручної гранати Ф-1 (2 одиниці), промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових речовин та придатний для здійснення вибуху. Надані на дослідження предмети у сейф-пакеті №АВ2020511 є модернізованим уніфікованим запалом ручних гранат типу УЗРГМ (2 одиниці), промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових пристроїв та придатний для здійснення вибуху;
- висновком судової експертизи зброї № СЕ-19/104-23/46652-БЛ від 30.01.2024, відповідно до якого 40 патронів, які вилучені 16 грудня 2023 року з багажника автомобіля марки «ЗАЗ», моделі «FORZA АБ 4854», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під час огляду на блок-посту 1601 автошляху М-30 за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Підгородне, є бойовими припасами - патронами НАТО калібру 5,56х45 мм. Ці патрони призначені для стрільби з нарізної вогнепальної зброї - 5,56 мм штурмових гвинтівок AR-15, АR-16 (М-16), можуть також використовуватись для стрільби з нарізних мисливських карабінів калібру .223Rem. Патрони придатні для стрільби;
- висновком судової експертизи зброї № СЕ-19/104-23/46651-БЛ від 16.01.2024, згідно якого надані на дослідження 240 патронів, які вилучені 16 грудня 2023 року в ході огляду місця події за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Підгородне, на блок-посту 1601 на автодорозі М-30, з багажника автомобіля марки «ЗАЗ», моделі «FORZA АБ 4854», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , є бойовими припасами. Патрони, надані на дослідження, є проміжними патронами калібру 5,56х45 мм (.223Remangton) NATO, виготовленими промисловим способом, призначені для стрільби з бойової нарізної вогнепальної зброї відповідного калібру та придатні для стрільби;
- речовими доказами: 240 проміжними патронами калібру 5,56х45 мм, 140 патронами НАТО калібру 5,56х45 мм, 2 корпусами осколкової оборонної ручної гранати Ф-1, 2 модернізованими уніфікованими запалами ручних гранат типу УЗРГМ-2.
Як убачається з вироку та матеріалів справи, висновок місцевого суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК щодо тих доказів, які покладено в обґрунтування ухваленого судом рішення, детально з'ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування за приписами ст. 91 КПК, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку.
Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, оскільки суд першої інстанції належним чином умотивував своє рішення про визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, послався на докази, правильність оцінки яких, серед іншого, на предмет достовірності була перевірена апеляційним судом, який не встановив порушень і належно вмотивував свій висновок про дотримання місцевим судом правил, встановлених ст. 94 КПК, з урахуванням чого обґрунтованим є висновок, що в цьому кримінальному провадженні досліджено достатньо належних, достовірних та допустимих доказів, на підставі яких ухвалено законне і обґрунтоване рішення, а тому є безпідставними посилання сторони захисту на те, що докази поза розумним сумнівом не доводять винуватості ОСОБА_7 .
Апеляційний суд зауважує, що об'єктом даного злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв. Загальнонебезпечні предмети при їх неконтрольованому поширенні становлять підвищену загрозу для суспільства. Тому встановлені спеціальні правила поводження зі зброєю, боєприпасами, вибухівкою, визначено, з якими з цих предметів громадяни взагалі не вправі вчиняти будь-яких дій, а які дії можна виконувати на підставі спеціального дозволу.
Предметом злочину можуть бути: 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч.1 ст.263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).
Об'єктивна сторона злочину може бути виконана шляхом вчинення альтернативних суспільно небезпечних діянь, зокрема носіння та зберігання. Усі вони характеризуються незаконністю, тобто здійснюються без відповідного дозволу. При вирішенні питання про те, чи є незаконними дії з предметами, вказаними в ст. 263 КК, потрібно керуватися спеціальними нормативно-правовими актами.
Під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.
Незаконне носіння зазначених предметів є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Тож до предмета доказування у цьому кримінальному провадженні входять обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки, бажав їх або свідомо припускав їхнє настання.
За встановлених судом обставин, які не оспорюються стороною захисту, військовослужбовець ОСОБА_7 у період з 01.06.2023 по 15.06.2023, відповідно до роздавальної відомості, отримав бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої, які у подальшому зберігав, у тому числі й у належному йому на праві користування автомобілі ЗАЗ ФОРЗА. При цьому обвинувачений, всупереч вимогам закону, не здавав ці бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої, навіть коли 16.12.2023 виїхав поза межі зони бойових дій, бойової обстановки у м. Дніпро, не під час виконання будь-яких бойових завдань, для технічного обслуговування дронів.
При цьому, відповідно до акту службового розслідування за фактом незаконного поводження з боєприпасами ОСОБА_7 , в діях солдата ОСОБА_7 наявне не достатньо ретельне виконання обов'язків внутрішньої служби щодо своєчасності здавання боєприпасів при виїзді за межі району відповідальності військової частини (а.с.54-63).
Враховуючи встановлені обставини справи та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, пояснення ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винність обвинуваченого у незаконному носінні та зберіганні бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, що передбачено ч.1 ст.263 КК, оскільки останній у порушення вимог статей Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів, що стосуються правил поводження із боєприпасами, своєчасно не здав їх при виїзді за межі району відповідальності військової частини. Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений не зробив цього через втому та необачність, які цілком вірно зазначив місцевий суд, не звільняють ОСОБА_7 від необхідності дотримуватися приписів чинного законодавства щодо поводження з бойовими припасами, вибуховими речовинами та вибуховими пристроями, та не свідчить про відсутність у нього умислу на носіння, зберігання бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 490/10608/15-к, мотив та мета злочину не є елементами суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.263 КК.
Таким чином, апеляційні доводи захисника про відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 КК, не доведеність його вини є необґрунтованими та не заслуговують на увагу.
Є такими, що не впливають на правильність висновків суду і посилання апелянта на те, що дії обвинуваченого носять ознаки дисциплінарного проступку, що виключає кримінальну відповідальність ОСОБА_7 .
Колегія суддів зауважує, що дисциплінарна та кримінальна відповідальність є окремими видами юридичної відповідальності, що можуть існувати паралельно за одне й те саме діяння, якщо воно містить ознаки як порушення службової дисципліни, так і складу кримінального правопорушення. Тобто, рішення дисциплінарного органу не має доказового значення для кримінального суду у встановленні вини особи у (не)вчиненні злочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18).
Апеляційні доводи адвоката про те, що суд першої інстанції «перекрутив» покази обвинуваченого ОСОБА_7 з метою винесення обвинувального вироку, а також про ухвалення вироку на припущеннях, є недоречними.
Наявними матеріали провадження, зокрема журналом судового засіданні від 29.10.2024 (а.с.39) та технічних записом судового засідання, підтверджується, що покази обвинуваченого ОСОБА_7 викладено у вироку з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК.
Жодних доказів того, що місцевий суд виклав у вироку покази ОСОБА_7 неповно чи вирвав інформацію з контексту, апелянтом надано не було. Крім того, в апеляційній скарзі не зазначено і те, які саме покази обвинуваченого судом було перекручено.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження судом апеляційної інстанції не встановлено, місцевим судом правильно вирішено питання про їх належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85, 86, 94 КПК. Тому доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність належних і допустимих доказів вини обвинуваченого ОСОБА_7 колегія суддів визнає безпідставними.
Отже, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, дотримуючись визначеного ст.22 КПК принципу змагальності сторін, створив належні умови для самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту своєї позиції, у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно з ч.2 ст.1 КПК та відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. Рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Також ЄСПЛ відзначав, що з метою оцінки доказів суд повинен застосовувати особливо ретельний контроль, прийняття стандарту доведення «поза розумним сумнівом», проте такий доказ може випливати із співіснування достатньо сильних і узгоджуваних висновків або неспростованих фактів (Ghedir and others v. France, п. 110).
У своєму Рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «ЛУЦЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ», зокрема у п.п.42,48, ЄСПЛ зазначив, що хоча стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює будь-яких норм стосовно допустимості доказів як таких, що передусім є питанням, яке регулюється національним законодавством (див., зокрема, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland), від 12 липня 1988 року, серія А, № 140, п. 46, та рішення у справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії» (Teixeira de Castro v. Portugal), від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, п. 34).
Оцінюючи, чи було все відповідне провадження в цілому справедливим, слід взяти до уваги якість існуючих доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, які-небудь сумніви щодо їхньої достовірності й точності.
Апеляційний суд вважає, що вищенаведені докази були належним чином досліджені під час судового розгляду в суді першої інстанції та перевірені під час апеляційного розгляду, є належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 84-86 КПК, оцінені судом згідно із ст.94 КПК, спростовують доводи апеляційної скарги захисника про те, що стороною обвинувачення не було надано достатніх, належних та допустимих доказів вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК, при обставинах, встановлених вироком суду.
Доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на виключну суспільну користь діяльності ОСОБА_7 та не застосував щодо нього положення ст.43-1 КК, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, згідно вимог ч.1,2 ст. 263 КК не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії Російської Федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю або здоров'ю особи, яка здійснює таку агресію, або заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, за відсутності ознак катування чи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кожна особа має право на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України незалежно від можливості уникнення зіткнення, заподіяння шкоди або звернення за допомогою до інших осіб чи органів державної влади, Збройних Сил України.
На переконання апеляційного суду дії обвинуваченого ОСОБА_7 щодо незаконного носіння та зберігання зазначених бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв, жодним чином не підпадають під підстави для звільнення від кримінальної відповідальності за ст.43-1 КК, оскільки його дії 16.12.2023 о 07.30 годин у м. Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області не були спрямовані на відсіч та стримування збройної агресії російської федерації або агресії іншої країни.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, а вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, та 418, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційнускаргу захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.1 ст.263 КК - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4